Рішення № 85144714, 22.10.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 жовтня 2019 року м. Ужгород№ 260/951/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С. А.

при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивача - ОСОБА_1 ;

представника відповідачів 1,2 - Магдинець О. -Л .Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області, Виноградівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області, Виноградівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області згідно якого просила суд: 1. Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі Виноградівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області в оформленні та видачі ОСОБА_4 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ2. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в особі Виноградівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що ОСОБА_1 , як мати неповнолітньої дитини ОСОБА_4 звернулася разом з дитиною особисто до Виноградівського районного відділу Головного управління ДМС в Закарпатській області з метою оформлення дитині паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. Вказує, що нею були подані всі необхідні документи, а саме: заяву встановленого зразка, свідоцтво про народження дитини та дві фотокартки розміром 35x45 мм. Керівник відділу Виноградівського районного відділу Головного управління ДМС в Закарпатській області отримав особисто дані документи, про що свідчить його підпис на заяві, проте відмовив у видачі паспорти у формі книжечки на підставі заяв громадян та запропонував оформити у формі картки, про відмову у оформленні якої було повідомлено його у заяві. Натомість надав відповідь від 12.02.2019р., в якій відмовив в оформленні та видачі дитині паспорта-книжечки та запропонував оформити паспорт громадянина України згідно із Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - закон "Про ЄДДР") та постановою КМУ № 302 від 25.03.2015 р. "Про затвердження Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", тобто у формі картки.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги з підстав наведених у позові підтримала повністю і просила суд їх задовольнити.

Представник відповідачів Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області та Виноградівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому додатково пояснивши, що суб`єкт владних повноважень своїми діями та рішеннями жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено видачу паспортів громадян України у вигляді паспортних книжечок, а виконання позивачем свого обов`язку з отримання паспорта громадянина України повинно відбуватися (реалізовуватися) відповідно до вимог закону, який не встановлює жодних привілеїв, переваг, додаткових прав через релігійні переконання. Відповідач зазначає, що фактично позивач не звертався у встановленому законодавством порядку для отримання паспорта з наданням усіх необхідних документів та оформленням заяви-анкети. Крім того, відповідач вказує, що рішення про відмову у видачі позивачу паспорта у формі книжечки не приймалося. Оскільки, заява подана позивачем не відповідала вимогам до заяви-анкети, а тому вона була розглянута як звернення громадян, а тому підстав для задоволення позовних вимог, на думку суб`єкта владних повноважень в даному випадку немає.

У судовому засіданні представник відповідачів, заначила на те, що Виноградівський районний відділ ДМС в Закарпатській області підтримує доводи викладені у відзиві Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області, оскільки є структурним підрозділом Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області, а відтак не було необхідності у поданні відзиву Відповідачем 2.

Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини справи, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого є: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) (а.с. 21).

12.02.2019 року, Позивач ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 подали особисто до Виноградівського районного відділу Головного управління ДМС в Закарпатській області (далі Відповідач 2) з метою виготовлення паспорта дитині громадянина України у формі книжечки заяву та додатки до неї (а.с. 14). Оригінал вказаної заяви був досліджений судом в ході судового розгляду.

Як слідує із заяви позивача від 12.02.2019 року він надав заяву за формою встановленою МВС України, копію свідоцтво про народження дитини та дві фотокартки розміром 35x45 мм. разом із супровідною заявою, в якій просили у встановлені терміни оформити і видати дитині паспорт у формі книжечки згідно Положення про паспорт на підставі поданих документів, у супровідній заяві також повідомлено про відмову від оформлення паспорта у формі ID-картки, про незгоду на обробку персональних даних та обґрунтовано право на отримання паспорта-книжечки відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 р. у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), (а.с. 13).

Згідно заяви про видачу паспорта від 12.02.2019 року ОСОБА_4 просить видати паспорт, у зв`язку з досягненням 16-ти років, яка складена відповідно до Додатку 1 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України.

12.02.2019 року листом №М-1/2019 Виноградівський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області надав відповідь, де роз`яснив позивачу порядок щодо оформлення паспортів громадянам України здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу та її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI, яким передбачено, що оформлення, видача, обмін, паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому КМУ. Так на виконання даної норми КМУ постановою від 25 березня 2015 року № 302 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України. Водночас, всупереч зазначених вище норм законодавства, позивачем подано заяву, форму якої скасовано 17.04.2018 року у зв`язку з втратою чинності наказу МВС від 13.04.2012 № 320 "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", яким таку заяву затверджено. Також зазначено, що відповідач , як суб`єкт владних повноважень (в тому числі і при виконанні своїх офіційних повноважень), не може діяти всупереч вимогам Закону, і оформити паспорт громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 можливо тільки у форму карти, що містить безконтактний електронний носій (а.с. 18).

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернулася до суду з позовом за захистом свого порушеного права та її неповнолітньої особи.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною відмову відповідачів, судом встановлено наступне.

Обґрунтовуючи свою позицію, позивач наголошує, що примушування до обробки її персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі ID картки є неправомірним втручанням в особисте життя (релігійні переконання) дитини з боку держави.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зазначає, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованаЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ( далі по тексту - Конвенція), та відповідно достатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Особа не може зазнавати безпідставного втручання в особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Так, відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі по тексту - Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закон №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Відповідно до частина 1 статті 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно з частиною третьоюстатті 13 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26 червня 1992 року № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту 2 цієї Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до пункту 3 Постанови №302, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

Постановою № 302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" (далі по тексту - Закону № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Відповідно до статті 2 Закону № 2297-VI, персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до частини 5, 6 статті 6 Закону №2297-VI, обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

При цьому, суд зазначає, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати право використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції.

Таким чином, нормиЗакону №5492-VIна відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимогстатті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не буловстановлене законом) не булонеобхідним у демократичному суспільствіу тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження нагальній суспільній потребі, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року в зразковій справі №806/3265/17 серед іншого вказано, що ознаками типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 р. за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дана справа є типовою та в силу приписів частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд повинен враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючиЗакон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбаченийКонституцією Українита не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача діяло два нормативних акти: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.

Суд відхиляє доводи Відповідачів про те, що у спірних правовідносинах мало місце звернення до Відповідача 2 саме за роз`ясненням у порядку Закону України "Про звернення громадян", а тому відсутні правовідносини з приводу видачі паспорта громадянина України, з огляду на наступне.

Як зазначено в заяві щодо оформлення паспорта громадянина України від 12.02.2019 року ОСОБА_4 просив Відповідача 2 саме оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, а також вказував, що не дає згоди на збір і обробку персональних даних (а.с.17).

Таким чином, заява ОСОБА_4 від 12.02.2019 року, згідно якої Позивач просив Відповідача 2 видати йому паспорт у формі книжечки спростовує твердження Відповідача 2 про те, що ОСОБА_4 та його законний представник звернулися до нього з даними заявами з метою отримання роз`яснення, в порядку визначеномуЗаконом України "Про звернення громадян".

Крім цього, щодо посилань представника відповідачів на те, що заява не містить додатків, які в казані до такої, і фактично в даному випадку мало місце підроблення документів.

Однак, такі твердження представника відповідачів суд відхиляє за необгрунтованістю, оскільки з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду даної справи, судом від позивача було витребувано оригінал заяви від 12.02.2019 року.

Як слідує із заяви позивача від 12.02.2019 року він надав заяву за формою встановленою МВС України, копію свідоцтво про народження дитини та дві фотокартки розміром 35x45 мм. разом із супровідною заявою, в якій просили у встановлені терміни оформити і видати дитині паспорт у формі книжечки згідно Положення про паспорт на підставі поданих документів, у супровідній заяві також повідомлено про відмову від оформлення паспорта у формі ID-картки, про незгоду на обробку персональних даних та обґрунтовано право на отримання паспорта-книжечки відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 р. у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), (а.с.13). Крім цього, на оригіналі заяви на першій сторінці керівник відділу Виноградівського районного відділу Головного управління ДМС в Закарпатській області отримав особисто дані документи, про що свідчить його підпис на заяві. Судом досліджувався оригінал вказаної заяви яка витребовувалась від позивача.

Більш того, суд зазначає, що у листом №М-1/2019 від 12.02.2019 року Виноградівський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області надав відповідь, де роз`яснив позивачу порядок щодо оформлення паспортів громадянам України, проте не вказав у такому про відсутність у заяві позивача щодо видачі паспорта всіх необхідних документів, що в свою чергу спростовують твердження відповідача про те, що йому не було надано вказаних документів зазначених у заяві позивача з врахуванням його особистого підпису про отримання ним такої від позивача.

З огляду на вищезазначене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовна вимога про визнання протиправною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992 - підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідачів оформити та видати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, судом встановлено наступне.

Застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, суд приходить до переконання, що у даному випадку позовні вимоги щодо зобов`язальної частини є законними та обґрунтованими, а втрата чинності певної форми заяви, подання якої є первинною ланкою у ланцюзі дій, передбачених чинним Положенням № 2503-ХІІ не свідчить по неможливість виконання дій за вказаним Положенням та не є протиправними діями відповідного владного суб`єкта, при використанні форми заяви за наказом МВС України № 320 від 13.04.2012 року в площині положень Конвенції та норм Конституції, враховуючи, що іншої форми заяви жодним нормативним документом наразі не визначено.

У свою чергу, відповідні права ОСОБА_4 не можуть бути поставлені в залежність від існування наказу МВС України від 01.03.2018 року № 161, на підставі якого втратив чинність наказ МВС України № 320 від 13.04.2012 року котрим, серед іншого встановлено форму заяви про видачі паспорту.

При цьому, суд акцентує увагу, що позиція представника відповідачів ґрунтується виключно на факті звернення заявників за отримання паспорту у формі книжечки не за встановленим порядком та процедурою, що спростовано в ході розгляду справи, оскільки у спірних правовідносинах мали місце як звернення довільної форми так і в порядку, передбаченому Положенням № 2503-ХІІ.

Крім того, представник відповідачів, посилаючись на приписи Закону № 5492-VI залишив поза увагою, що статтею 14 вказаного закону передбачено отримання паспорту у формі книжечки.

У відзиві на позов представник Відповідачів наголошував, що надана ОСОБА_4 , заява не супроводжувалася документами визначеними п. 13 Положення №2503-ХІІ, для перевірки таких доводів судом встановлено наступне.

Як слідує із наданої особисто керівнику Відповідача 2 заяви від 12.02.2019 року про видачу паспорта громадянина України, ОСОБА_4 було надано наступні документи, а саме: заяву про видачу паспорта громадянина України за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм, (а.с. 17).

При цьому, доказів ненадання ОСОБА_4 до вказаної заяви зазначених документів, відповідач 2, як суб`єкт владних повноважень до суду не надав, не зазначив про відсутність таких в листі від 12.02.2019 року ( а.с.18) та у судовому засіданні даний факт не спростував.

За приписами частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд констатує, що ОСОБА_4 виконав всі, передбачені чинним законодавством вимоги для отримання паспорта у формі книжечки.

За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання Виноградівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області та Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, і позов у цій частині підлягає також до задоволення.

Питання розподілу судових витрат не підлягає вирішенню в порядкустатті 139 КАС України, оскільки відповідно до Закону України "Про судовий збір" громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, звільняються від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 9, 14, 242-246, 256, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12а,м. Ужгород, Закарпатська область,88000, код ЄДРПОУ - 37809328), Виноградівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (вул. Тюльпанів, буд. 30,м. Виноградів, Закарпатська область,90300) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Виноградівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області в оформленні та видачі ОСОБА_4 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Зобов`язати Виноградівський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області та Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 24.10.2019 року.

СуддяC.А. Гебеш