Рішення № 85144526, 21.10.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2019 р. Справа№200/10179/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16 серпня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідно до тексту заяви позивач просить суд: визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії Позивачки - протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії викладене в листах відповідача від 15.04.2019 та 26.04.2019 та зобов`язати Відповідача вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини грошових доходів.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що вона є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий органом 0501, 13.11.2000 року, ІПН НОМЕР_2 . По досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу їй була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до виїзду за кордон. Перед виїздом за кордон вона мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . 23.12.2000 році вона виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 2000 року та станом на сьогоднішній день, позивач призначеної по закону пенсії не отримує. 06.03.2019 року її представник, діючи на підставі нотаріальної довіреності, направив відповідачу її особисту заяву про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану, разом з усіма необхідними оригіналами документів. 02.05.2019 року було отримано лист відповідача №5974/34-03/04 від 15.04.2019 у відповідності до якого позивачці відмовлено у поновлені пенсії.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо незаконної відмови в поновленні виплати пенсії є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив, відповідно до якого зазначив, що ОСОБА_1 на обліку в Маріупольському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області не перебуває та не перебувала.

Згідно пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджено правлінням ПФУ від 25.11.2005 р. № 22-1 зі змінами, заява про призначення пенсії, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Відповідно до п.2.9 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Листи управління від 15.04.2019 та 26.04.2019 року були надані в порядку звернення громадян та не містять в собі рішення, оскільки заяви розглянуто відповідно до Закону України „Про звернення громадян" тому жодне рішення про відмову або призупинення виплати пенсії управління не приймалось, оскільки не було додержано прядок подачі документів до органів ПФУ.

Щодо перебування на обліку в Маріупольському об`єднаному управлінні пенсійного фонду України Донецької області.

Згідно пункту 2.8 Порядку поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 року № 1828 „Про затверження проведення експерименту з призначенням пенсій органами Пенсійного фонду України у Автономіній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Київський, Львівський, Миколаївській, Полтавській, Харківській, Хмельницькій областях та м. Києві" зобов`язано Міністерство праці та соціальної політики забезпечити проведення органами праці та соціального захисту населення інвентаризації пенсійних справ та особових рахунку і здійснення їх передачі органами Пенсійного фонду в регіонах, у яких проводиться експеримент. До територіальних управлінь було передано діючи пенсійні справи. ОСОБА_1 перебувала на обліку в Іллічівському управління праці та соціального захисту населення Маріупольської міської ради, що підтверджується копію пенсійного посвідчення яке міститься в додатках до адміністративного позову.

Відповідно до ст. 7 Закону СРСР „Про державні пенсії", право на пенсію в старості мають жінки по досягненню 55 років.

Згідно до ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення" № 1789 право на пенсію за віком мають жінки по досягненню 55 років.

Згідно позовної заяви 23.12.2000 р. позивачка виїхала до Ізраїлю на постійне місце проживання.

Управління заперечує перебування на обліку позивача, оскільки на час виїзду до Ізраїлю на постійне місце проживання позивач перебувала на обліку Іллічівському управлінні соціального захисту населення Маріупольської міської ради. Управління не може надати суду ґрунтовні пояснення щодо підстав зупинення, оскільки до Пенсійного фонду передавалися діючи пенсійні справи, а позивач станом на грудень 2000 року вже виїхала до Ізраїля на постійне місце проживання.

На підставі вищевикладеного керуючись законом ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення" №1789, ст. 7 Закону СРСР „Про державні пенсії", Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 № 1828 „Про затверження проведення експерименту з призначенням пенсій органами Пенсійного фонду України у Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій

Крім цього відповідачем зазначено про пропуск звернення до суду із даним позовом та зазначив, що згідно додатків до позову вбачається, що позивач надав право представнику „здійснювати захист моїх прав на соціальне та пенсійне забезпечення" довіреність міститься в додатках до адміністративного позову № 21. А також від імені позивача представник, починаючи з 2011 року, звертається до різних ланок структури Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії. Управління вважає, що представник був обізнаний про як вважає представник порушене право позивача, в додатках до позову міститься відповіді різних ланок органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перед виїздом за кордон проживала за адресою: АДРЕСА_1 , в подальшому виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу з 02.03.1991 року призначена пенсія за віком, про що свідчить посвідчення № НОМЕР_3 видане Іллічівським соцзабезом Донецької області.

23.12.2000 позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання де була прийнята на консульський облік в Консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

06.03.2019 року представник ОСОБА_1 , діючи на підставі нотаріальної довіреності, направив відповідачу її особисту заяву про поновлення пенсії з заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Листами від 15.04.2019 №5974/34-03/04, від 26.04.2019 №6789/34-03/03 Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області представнику позивача повідомлено, що заяву позивача щодо поновлення пенсійних виплат розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян», у зазначених листах зазначено те, що постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Заява про призначення пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії.

Крім цього, рекомендовано позивачу або її законному представнику звернутися особисто до управління з паспортом (або іншим документом, що засвідчує особу, місце проживання (реєстрації) та з необхідним пакетом документів, зазначених у постанові Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2015 року № 22-1.

Позивач, не погодившись із відмовою відповідача про поновлення пенсії за віком, звернувся до суду з даним позовом.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності допущеної відповідачем бездіяльність, яка полягає у відмові в поновленні виплати пенсії.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Проте, наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Положення постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 №1828 Про забезпечення проведення експерименту з призначення пенсій органами Пенсійного фонду у Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Київській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Харківській, Хмельницькій областях та м. Києві, якою було затверджено Положення про порядок проведення експерименту в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Київській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Харківській, Хмельницькій областях та м. Києві з призначення пенсій органами Пенсійного фонду (далі - Порядок № 1828), а також зобов`язано Міністерство праці та соціальної політики і Пенсійний фонд (п.3-5): забезпечити проведення органами праці та соціального захисту населення інвентаризації пенсійних справ та особових рахунків і здійснення їх передачі органам Пенсійного фонду в регіонах, у яких проводиться експеримент згідно з цією постановою; затвердити зразок акту прийому-передачі пенсійних справ, особових рахунків та необхідних бланків документів суворої звітності.

Так, відповідно до пп.1 п.2 Порядку № 1828, органи праці та соціального захисту населення: проводять інвентаризацію пенсійних справ та особових рахунків; здійснюють передачу пенсійних справ та особових рахунків, про що складається відповідний акт. Одночасно з описом передається уточнена у процесі інвентаризації електронна база даних про одержувачів пенсій, нормативно-довідкова база даних, програмний комплекс "Автоматизоване робоче місце інспектора з призначення та виплати пенсій" з технічними засобами, систематизована база законодавчих та інших нормативно-правових актів, інша документація, необхідна для забезпечення виконання функцій щодо призначення та виплати пенсій, а також виплатні документи за останні три роки; надають на вимогу органів Пенсійного фонду в 5-денний термін архівні пенсійні справи, які залишилися в органів праці та соціального захисту населення, інші матеріали; передають органам Пенсійного фонду необхідні бланки документів суворої звітності, про що складається відповідний акт; а згідно пп.2 п.2 Порядку № 1828, органи Пенсійного фонду: приймають на роботу працівників органів праці та соціального захисту населення і центрів нарахування та виплати пенсій, що переводяться в установленому законодавством порядку до органів Пенсійного фонду; приймають від органів праці та соціального захисту населення пенсійні справи, особові рахунки та технічні засоби, зазначені в абзаці третьому підпункту 1 цього пункту; керуються нормативно-правовими актами з питань пенсійного забезпечення, зокрема порядком подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", затвердженим наказом Міністра соціального забезпечення від 4 березня 1992 року N15; у разі потреби вдосконалюють порядок документообігу, пов`язаного із забезпеченням фінансування та виплати пенсій; проводять призначення пенсій з використанням даних персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування; дотримуються раніше встановленого в органах праці та соціального захисту населення режиму роботи, в тому числі щодо прийомних днів для громадян; а відповідно до пп.3 п. 2 Порядку № 1828, органи Пенсійного фонду і органи праці та соціального захисту населення здійснюють обмін електронними базами даних про одержувачів пенсій та допомоги.

Отже, починаючи з 2000 року саме на відповідача у даній справі покладено обов`язок по зберіганню архівних пенсійних справ громадян, які повинні були бути передані органами праці та соціального захисту населення.

Незабезпечення суб`єктами владних повноважень належного збереження архівних документів пенсійної справи позивача - не є виною самого позивача, та не може слугувати підставою для позбавлення його конституційного права на пенсійне забезпечення. Обов`язок по пошуку архівної справи ОСОБА_1 чи її відновлення, також не може бути покладено на самого позивача, оскільки саме до компетенції як Пенсійного фонду України самостійно, так і до його територіальних органів належить питання призначення (перерахунку) та виплати пенсії.

Стосовно доводів відповідача, що позивачу потрібно звернутися до управління з відповідною заявою про призначення пенсії в порядку, визначеному Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

При цьому, суд звертає увагу, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем, що підтверджується переліком до заяви та заявою встановленого зразка.

Таким чином, документи для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , подані в установленому законодавством порядку, а тому така підстава для відмови у поновленні виплати пенсії позивачу не відповідає нормам діючого законодавства.

Однак, правовідносини у даній справі повинні розглядатися, виходячи зі строку звернення до суду, встановленого КАС України.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються у порядку адміністративного судочинства, і досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлений строк звернення до суду обмежує час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Після закінчення строку, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Встановлення законом строку дисциплінує учасників адміністративного судочинства добросовісно користуватися процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Таким чином, дотримання строку звернення до суду з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З наведених положень слідує, що позов може бути поданий до адміністративного суду у межах строку звернення, встановленого цим Кодексом або іншими законами, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Таким чином, для вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів необхідно з`ясувати яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права позивача і коли розпочався перебіг цього строку.

Пенсія є щомісячним платежем, а тому порушення прав позивача у частині припинення виплати пенсії відбувалося щомісяця, починаючи з 01.09.2000 року, а відтак кожного разу при неотриманні пенсії позивач була обізнана про порушення свого права та мала змогу звернутись до суду за його захистом своєчасно.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі №234/11937/17 (провадження №К/9901/1267/17).

Наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду визначені частиною третьою статті 123 КАС України.

Так, згідно з цією нормою якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.

Позивач під час звернення до суду з позовом заявила клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтоване тим, що органом пенсійного фонду її введено в оману щодо дії рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, що підтверджується листами управлінь Пенсійного фонду України, і лише на прийомі у адвоката 06.02.2019 року вона дізналась про своє порушене право.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає, що вказані листи управлінь Пенсійного фонду України не адресовані особисто позивачу, а тому роз`яснення, викладені в зазначених листах, не можуть вважатися такими, що вводять в оману саме позивача щодо її порушеного права на виплату пенсії. Доводи про те, що вона дізналася про своє порушене право 06.02.2019 року на прийомі у адвоката, суд відхиляє як необґрунтований, адже пенсія є щомісячним платежем, про невиплату якого позивач знала щомісяця впродовж багатьох років, а тому, починаючи з 01.09.2000 року, мала можливість звернутись до суду за захистом свого права.

Інших мотивів поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивач не наводила та відповідних доказів не надавала. Отже, причини, вказані позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення, суд визнає неповажними, а відтак клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

При цьому, суд зазначає, що ні адміністративний позов, ні матеріали справи не містять відомостей щодо існування об`єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом після прийняття Конституційним Судом України 07.10.2009 року рішення № 25-рп/2009.

З заявою про поновлення виплати пенсії за віком з 07.10.2009 року представник ОСОБА_1 звернувся до відповідача 06.02.2019 року, а з позовом до суду позивач звернувся засобами поштового зв`язку 13.08.2019 року, що підтверджується штампом поштового відділення на конверті.

Відтак, у відповідності до приписів норм чинного законодавства, позовні вимоги за період з 07.10.2009 до 12.02.2019 року - підлягають залишенню без розгляду.

Разом з тим, адміністративний позов має бути задоволений в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 13.02.2019 року, оскільки позов поданий до суду 13.08.2019 року.

Такі ж самі правові наслідки застосовує і Верховний Суд у подібних правовідносинах/ постанови від 17 липня 2018 року у справі №211/1789/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 75368940), від 17 серпня 2018 року у справі №667/1514/16-А (реєстраційний номер в ЄДРСР 76008566), від 12 червня 2018 року у справі № 577/50/17-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 74645907) та від 03 квітня 2019 року у справі №266/804/15-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 80926425).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що рішення про відмову у поновленні виплати пенсії відповідачем не приймалось, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною відмову Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області щодо поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 13.02.2019 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів.

Згідно статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

Беручи до уваги що на час розгляду справи питання про відновлення пенсії з урахуванням індексації не розглядалось, пенсійні виплати не нараховані, отже вимога щодо проведення індексації пенсійних виплат є передчасною.

З приводу позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

За змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що наразі пенсію позивачці не нараховано, жодних виплат на її користь не проводилось.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Отже, вимоги про зобов`язання здійснити виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів є передчасними.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 липня 2018 року у справі 487/6923/16-а, від 10 липня 2018 року у справі № 404/6317/16-а, від 18 вересня 2018 року у справі №522/535/17.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, у відповідності до чого підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 576,30 грн. (75%).

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелинського, 27а, ЄДРПОУ 42171861) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області в поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 13.02.2019 року, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позовні вимоги за період з 07.10.2009 року до 12.02.2019 року - залишити без розгляду.

В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелинського, буд.27а) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 576 (п`ятсот сімдесят шість) грн. 30 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 21 жовтня 2019 року.

Суддя І.В. Буряк