Рішення № 85144338, 27.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2019 року Справа № 160/6991/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року позивач звернувся до адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № Ф-114278-17/61 від 06 лютого 2019 року про сплату ним боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276,72 грн.; зобов`язати відповідача внести зміни до інформаційної системи органу доходів і зборів відносно нього, (рнокпп НОМЕР_1 ) скасувавши запис - підприємець, припинити подальше нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він є особою інвалідністю третьої групи з дитинства та отримує пенсію по інвалідності, а тому відповідно до діючого законодавства України відноситься до категорії осіб звільнених від сплати за себе єдиного внеску, а заяв про добровільну участь у сплаті ЄСВ до контролюючих органів він не подавав. Таким чином, відповідачем необґрунтовано не взято до уваги статус інваліда, відсутність відповідних декларацій та помилково нарахована недоїмка по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276,72 грн.

Ухвалою суду від 30.07.2019 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали суду 22.08.2019 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що податковий орган вважає, що вимога №Ф-114278-17/61 від 06.02.2019 року є цілком законною та вірною. Так, позивач перебував на обліку в Головному управлінні ДФС у Дніпропетровській області (Лівобережному управлінні) з 30.07.2001 року до 02.04.2019 року, як фізична особа-підприємець, на загальній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464 є платником єдиного внеску. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, за 2017 рік ця сума була 3 200 грн. (мінімальна заробітна плата) х 22% = 704 грн./місяць, 2018 рік 3 723 грн. х 22% = 819,06 грн./місяць. Згідно з даними інформаційної системи контролюючого органу позивачу 09.02.2018 року був нарахований єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8 448 грн. (704 грн. х 12 місяців), за 2018 рік 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців). Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

До суду 30.08.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що він відноситься до категорії осіб звільнених від сплати за себе єдиного внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їхньої добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Заяву про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування позивач не подавав. Докази про закриття підприємницької діяльності надані до позовної заяви. За таких обставин, позивач просив суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до довідки №557839 є особою з інвалідністю третьої групи та відповідно до довідки №1388 отримує соціальну допомогу як особа з інвалідністю з дитинства 3 групи.

06.02.2019 р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийняту відносно позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф114278-17/61, якою останньому нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276,72 грн., з посиланням на ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 р. №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» (далі - Закон №2464), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом МФУ від 20.04.2015 р. №449 (далі - Інструкція №449).

Відповідно до пп.2 ч.1 ст.1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску.

В силу п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, установлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Пункт 2 ч.1 ст.7 Закону №2464 встановлює, що єдиний внесок нараховується для платників зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Статтею 9 Закону №2464, передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, за спрощеною системою оподаткування зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з ч.4 ст.25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, а його стягнення відповідно до ст.25 Закону №2464 здійснюють органи Державної виконавчої служби України.

Відповідно до п.1 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Згідно з п.3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

За приписами п.4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Суд зазначає, що до матеріалів справи позивачем було долучено довідку №557839, в якій зазначено, що позивач є особою з інвалідністю 3 групи з дитинства.

Так, позивач перебував на обліку в Головному управлінні ДФС у Дніпропетровській області (Лівобережного управління) з 30.07.2001 року до 02.04.2019 року як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.

Відповідно до опису документів, що надаються фізичною особою державному реєстратору для підтвердження реєстраційної дії від 02.04.2019 року позивачем було подано реєстраційну картку на проведення припинення його підприємницької діяльності.

Згідно з ч.4 ст.4 Закону №2464 особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже відповідно до вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивач має право на звільнення від сплати єдиного внеску на підставі того що він є особою з інвалідністю з дитинства та не звертався до податкового органу із заявами про участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права щодо зобов`язання відповідача внести зміни до інформаційної системи органу доходів і зборів відносно нього, скасувавши запис - підприємець, припинити подальше нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Суд зазначає що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому суд визнає протиправною та скасовує вимогу відповідача від 06.02.2019 року №Ф-114278-17/61, як найбільш ефективний спосіб захисту, що повинен забезпечити поновлення порушеного права позивача, цей спосіб є адекватним наявним обставинам, а тому суд відмовляє в задоволенні решти зазначених вище позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії. Крім того, частина позовних вимог з них заявлена на майбутнє.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 384,20 грн. (768,40 грн. : 2).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № Ф-114278-17/61 від 06.02.2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276,72 грн.

У задоволенні решти позову – відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17а, м.Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 39394856) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 384,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Кучма