Вирок № 85136908, 21.10.2019, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/14405/14-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2019 року м. Рівне

Рівненський міський суд в особі судді Сидорука Є.І., при секретарі судового засіданні Григорчук В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12014180010000219 від 22.03.2014 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , непрацюючого, одруженого, несудимого,

у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

з участю прокурорів Бабича А.А., Микуліна В.І., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника-адвоката Власик В.Я., -

ВСТАНОВИВ :

Згідно обвинувального акту затвердженого прокурором прокуратури Рівненської області Бабичем А.А. від 14.08.2014, ОСОБА_1 , працюючи згідно наказу № 157 о/ с від 10.06.2013, на посаді старшого слідчого СВ Дубенського міського відділу ( з обслуговування м. Дубно та Дубенського району) УМВС України в Рівненській області, маючи спеціальне звання - майор міліції, будучи службовою особою, яка згідно вимог ЗУ «Про міліцію», постійно здійснює функції представника влади, а також, згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», є працівником правоохоронних органів, та відповідно до Примітки 1 ст. 368 КК України є службовою особою, яка займає відповідальне становище, в порушення вимог ст. 6 ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції» про обмеження щодо використання службового становища та пов`язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, діючи умисно, з корисливих мотивів, в порушення вимог ч. 1 ст. 5 ЗУ « Про міліцію», одержав неправомірну вимогу для себе за учинення в інтересах ОСОБА_2 дій з використанням наданої йому влади .

Так, 17.06.2014 у невстановлений період часу, перебуваючи в службовому кабінеті № 17 Дубенського МВ УМВСУ в Рівненській області, що за адресою м. Дубно, вул.. Пекарська, 10, ОСОБА_1 , будучи уповноваженим згідно п. 8 ч. 2 ст. 40 та п. 2 ч. 3 ст. 284 КПК України приймати рішення про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1,2,3 ч. 1 цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру, пообіцяв ОСОБА_2 за грошову винагороду в розмірі 2000 грн, в порушення ч. 2 ст. 9 КПК України без всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження № 12014180040000219 закрити вказане провадження після передачі обумовленої суми неправомірної вигоди.

Продовжуючи свій злочинний умисел, 01.07.2014 ОСОБА_1 , перебуваючи в службовому кабінеті № 17 Дубенського МВ УМВСУ в Рівненській області, що за адресою м. Дубно, вул. Пекарська, 10, о 15 год 44 хв, одержав для себе від ОСОБА_2 2000 грн за прийняття в подальшому рішення про закриття кримінального провадження № 12014180040000219, однак не зміг виконати дану ним обіцянку у зв`язку із затриманням працівниками правоохоронних органів.

Відповідно, наведена в обвинувальному акті правова кваліфікація дій ОСОБА_1 ч. 3 ст. 368 КК України, а саме: діяння, передбачене ч. 1 цієї статті, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, а саме - одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дій з використанням наданої їй влади ( в редакції від 13.05.2014).

Обвинувачений ОСОБА_1 , будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину в інкримінованому йому злочині не визнав, та вказав, що до липня 2014 року він працював на посаді слідчого СВ Дубенського МВ УМВСУ в Рівненській області. Здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні, розпочатому за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 271 КК України, за фактом травмування медичної сестри Дубенської центральної районній лікарні. У ході досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні ним проведено допити свідків, зокрема ОСОБА_2 , працюючого інженером з охорони праці у Дубенській ЦРЛ. На думку обвинуваченого, одним з основних доказів у кримінальних провадженнях такої категорії є, так звані, акт про нещасний випадок на виробництві та службове розслідування, проведене за фактом такого нещасного випадку. Проведення та складання таких документів здійснюється комісією з числа працівників Держгірпромнагляду, працівники установи на якій стався нещасний випадок та інші особи, а представники правоохоронних органів до складу такої комісії не входять. У даному випадку, у нього була усна домовленість з свідком ОСОБА_2 , що після проведення відповідних перевірок та складання зазначених вище документів, останній надасть йому. Приблизно наприкінці травня 2014 року чи можливо в перших числах червня того ж року, до нього прийшов ОСОБА_2 та приніс обумовлені документи, зі змісту яких вбачалось, що причина нещасного випадку є технічною, а від так, кримінальне провадження, ймовірно підлягало закриттю. ОСОБА_2 також повідомив про факт складання щодо нього протоколів про вчинення адміністративних правопорушень, пов`язаних з порушенням правил охорони праці. Тоді він висловив останньому прохання, після складання таких протоколів, їх розгляду, а також, після сплати адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн., принести йому копії протоколів, процесуальних рішень, прийнятих за результатами їх розгляду, а також квитанцій про сплату штрафу. У цій же розмові, ОСОБА_2 повідомив, що не має коштів, щоб сплатити штраф у розмірі 340 грн., а тому йому необхідно дочекатись отримання заробітної плати. Після цього, останній упродовж тривалого часу не телефонував йому та не приходив до нього, а він в свою чергу його не викликав, розуміючи, з його показань, що у ОСОБА_2 ще не має копій документів, які останній, ніби то, пообіцяв зробити.

Наприкінці червня 2014 року до нього зателефонував ОСОБА_2 та повідомив, що у нього вже є копії адміністративних протоколів та документів, що свідчать про притягнення його до адміністративної відповідальності, але ще не має квитанцій про сплату адміністративного стягнення у виді штрафу. Також останній повідомив про те, що в день розмови чи наступного дня, йому виплатять заробітну плату, він сплатить штраф та принесе ніби то обумовлені раніше копії. Він мав на меті долучити копії протоколу та процесуального рішення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , а також квитанції про сплату останнім адміністративного стягнення у виді штрафу, до матеріалів кримінального провадження, в якому проводив досудове розслідування. Того ж чи наступного дня до нього, знову зателефонував останній та повідомив, що йому затримують заробітну плату, на що він повідомив йому прийти, коли необхідні йому копії документів матиме на руках. 01.07.2014 до нього в черговий раз зателефонував ОСОБА_2 та повідомив, що у нього все вже є на руках, з чого він зробив висновок, що мова йшла про нібито обумовлені між ними копії документів. Тоді він сказав ОСОБА_2 прийти до нього в кабінет. На час приходу ОСОБА_2 до приміщення райвідділу, він перебував не у своєму службовому кабінеті, а в керівництва райвідділу, куди його викликали для надання інтерв`ю журналісту. До його службового кабінету він зайшов з журналістом та ОСОБА_2 , при цьому, журналіст Добровольський розмістився дещо збоку, а ОСОБА_2 навпроти його, який сів на робоче місце, за робочим столом. У розмові з журналістом, яка тривала недовго, останній участі не приймав, а коли журналіст залишив кабінет, він залишився в кабінеті. Коли, між ним та ОСОБА_2 відбувалась розмова, то він. повернувся до вікна, почувши якийсь сторонній шум, і якийсь час не бачив, що робить останній. Повернувшись до ОСОБА_2 , побачив, що той стоїть у нього за спиною, над робочим столом. Зважаючи на те, що останній розмовляв тихо та мляво, і його вислови не були логічно пов`язані між собою. Тоді, він, ОСОБА_1 зібрав всі документи, що знаходились на робочому столі у ящик робочого столу та зробив жест, даючи зрозуміти ОСОБА_2 , що не має бажання продовжувати з ним розмову. Коли останній залишав його кабінет, він попрощався з останнім рукостисканням, і через що, на його руках могли залишитись сліди спеціальної хімічної речовини. Після цього, вони удвох залишили службовий кабінет, замкнувши його власним ключем та почав рухатись до оперативного чергового райвідділу. В цей час до нього на коридорі підбігло кільки невідомих йому осіб, які схопили за руки та представились працівниками СБУ. Після цього, за його участю розпочались слідчі дії.

ОСОБА_1 також пояснив, що ні 01.07.2014, ні раніше, не висловлював пропозиції, не вимагав у ОСОБА_2 надати грошові кошти в якості неправомірної вигоди за прийняття рішення про закриття кримінального провадження, прийняти таке процесуальне рішення не обіцяв та не отримував від того грошових коштів.

Також ОСОБА_1 показав, що начальник слідчого відділу ОСОБА_14 не давав йому письмового доручення на проведення розслідування стосовно вищевказаного кримінального провадження. По даному провадженні він тільки допитав одного свідка, і то вважає, що це незаконно. Про початок досудового розслідування він зобов`язаний повідомити прокурора району, однак повідомлення прокурору він не направляв. На моменту огляду слідчим його кабінету було вилучено доручення про проведення досудового розслідування від 22.03.2014, яке начальник слідчого відділу не підписував, з чого слідує, що він, ОСОБА_1 немав повноважень розслідувати дане провадження. Він непам`ятає, чи заходив своїм ключем в ЄРДР щодо початку досудового розслідування.

Просить суд визнати частину доказів недопустимими та виправдати його за відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, оскільки він його не вчиняв.

Суд оцінює, що невизнання вини ОСОБА_1 є спосіб захисту обвинуваченого.

Оцінюючи та перевіривши зібрані стороною обвинувачення та надані суду докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, суд приходить до наступного висновку.

Так, допитаний в якості свідка ОСОБА_2 показав, що станом на 2014 рік він працював інженером з охорони праці у Комунальному закладі Дубенська ЦРЛ. 22.03.2014 у лікарні трапився нещасний випадок у результаті якого медична сестра вказаного закладу охорони здоров`я впала в шахту ліфту та отримала тілесні ушкодження. З метою розслідування обставин даного випадку було створено комісію, у складі представників Держгірпромнагляду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, «підприємства «Рівнеліфт», лікарні, управління охорони здоров`я Дубенської райдержадміністрації та профспілки. До складу комісії також входив і він. За результатами роботи комісії було встановлено, що причиною нещасного випадку були технічні несправності з вини представників підприємства «Рівнеліфт». У той же час, перевіркою встановлено наявність порушень Правил безпеки праці, за які передбачено адміністративну відповідальність відносно нього та головного лікаря Дубенської ЦРЛ. Висновки роботи комісії було викладено в актах форми Hl, Н-5, які на початку червня 2014 року він особисто завіз слідчому Дубенського MB УМВС ОСОБА_1 , яким проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні, розпочатому за фактом порушення вимог законодавства про охорону праці в Дубенській центральній районній лікарні.

16.06.2014 за місцем його роботи приходив працівник міліції та повідомив про необхідність з`явитись до слідчого ОСОБА_1 , що він і зробив наступного дня. Прибувши в кабінет слідчого, останній вказав, що кримінальне провадження буде розслідуване і натякнув, що порушення норм охорони праці можна трактувати по різному і провадження може бути ним закрите. При цьому, він на аркуші паперу написав цифру 200 з латинською літерою «S», як зазвичай позначають валюту в доларах. Тоді він сказав, що це велика сума, на що ОСОБА_1 написав на папірці суму в 2 000 грн. на що він, ОСОБА_2 сказав, що подумає і передзвонить.

Оскільки він не вважав себе винним у вчиненні злочину, то 23.06.2014 звернувся із заявою до СБУ в Рівненській області про факт вимагання у нього ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2 000 грн., за прийняття процесуального рішення про закриття кримінального провадження, що розслідувалось останнім за фактом порушення правил безпеки праці у Дубенській ЦРЛ.

26.06.2014 між ним та ОСОБА_1 відбулась телефонна розмова, у якій він повідомив, що грошових коштів у нього не має, однак коли отримає заробітну плати після вихідних днів, то матиме кошти. Тоді останній сказав подзвонити йому коли будуть грошові кошти. 01.07.2014 він знову зателефонував до ОСОБА_1 та повідомив, що має при собі необхідні кошти на що обвинувачений запропонував приїхати в Дубенський MB УМВС. Телефонні розмови зі ОСОБА_1 відбувались за абонентським номером мобільного телефону НОМЕР_1 , який останній особисто йому назвав. Відразу після цього він зателефонував працівникам УСБ України в Рівненській області та прибув у Дубенський МРВ УСБ України в Рівненській області.

У приміщенні управління СБУ в Рівненській області, працівники УСБУ, в його присутності та двох понятих, виготовили світлокопії з 10 купюр, номіналом по 200 грн. кожна. На аркушах з світлокопіями розписались він та поняті. Після цього, грошові кошти були оброблені якоюсь речовиною - нашарування якої, при освітленні ультрафіолетовими променями за допомогою кварцової лампи, світились світло-зеленим кольором. Крім того, було отримано зразок цього ж спрею, який упакували в окремий конверт, на якому теж він розписався та поняті. Грошові кошти поклав до правої передньої кишені джинсів працівник УСБ України. Оскільки з моменту останньої телефонної розмови зі ОСОБА_1 минуло біля однієї години, то він сам зателефонував останньому. ОСОБА_1 повідомив, що виїжджає з Дубенського MB УМВС у справах і звільниться за 1-1,5 год. По завершенні даного проміжку часу йому знову зателефонував обвинувачений та повідомив, що він на роботі і можна підходити. Поруч з Дубенським MB УМВС він знову зателефонував до обвинуваченого та повідомив, що прибув до міськрайвідділу, на що останній запропонував підніматись до його службового кабінету. За декілька хвилин, ОСОБА_1 вийшов з іншого кабінету, із журналістом і вони разом увійшли до службового кабінету обвинуваченого. Коли журналіст залишив кабінет, то він, ОСОБА_2 дістав грошові кошти, які були покладені до його джинсів працівником СБ України в Рівненській області та поклав їх між документами у папці, на яку йому вказав ОСОБА_1 Останній взявши дану папку, поклав її до однієї з шухляд свого столу, зліва від нього. Після цього, обвинувачений повідомив, що кримінальне провадження буде закрите найближчим часом. Залишивши приміщення Дубенського MB УМВС він побачив свого знайомого ОСОБА_4 , з яким привітався. Однак, чи вітався з ним за руку не пригадує.

Крім того, ОСОБА_2 повідомив, що під час зустрічей з ним, обвинувачений не говорив йому про необхідність сплати адміністративного штрафу та про необхідність принести квитанції, що підтверджували б сплату штрафу. За результатами перевірки, яку проводила згадувана ним комісія, його до адміністративної відповідальності ніхто не притягував і, відповідно, жодних адміністративних стягнень на нього ніким не накладалось. Акт комісії він приніс ОСОБА_1 раніше, ніж між ними відбувалась розмова про необхідність передачі неправомірної вигоди за прийняття процесуального рішення про закриття кримінального провадження.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , старший оперативний уповноважений в ОС ВБКОЗ УСБУ в Рівненській області показав, що 23.06.2014 до УСБ в області надійшла заява ОСОБА_2 про вимагання у нього старшим слідчим СВ Дубенського МВУМВСУ ОСОБА_1 неправомірної вигоди у сумі 2000 грн. Дану заяву було направлено в прокуратуру Рівненської області, де відомості, що містились у ній були внесені до ЄРДР та розпочате досудове розслідування.

Після початку досудового розслідування, в УСБ України в Рівненській області надійшли доручення з відповідними ухвалами слідчого судді апеляційного суду Рівненської області, а також постанова прокурора, який здійснював процесуальне керівництво про проведення щодо ОСОБА_1 негласних слідчих (розшукових) дій, у тому числі і контролю за вчиненням злочину. Перед проведенням негласної слідчої розшукової дії у формі контролю за вчиненням злочину, ним 01.07.2014 здійснено виїзд у м. Дубно, де цього ж дня повинна була передаватись неправомірна вигоди від заявника у кримінальному провадженні ОСОБА_1 . По прибутті, ним було запрошено в якості понятих двох жінок, які були присутні при виготовленні світлокопій з грошових купюр в кількості 10 штук, номіналом по 200 грн. кожна. Після чого, ним за допомогою спеціального засобу «Світлячок-М» було оброблено краї наданих заявником купюр та при їх освітленні за допомогою спеціальної кварцової лампи відмічалось світіння світло- зеленого кольору. Після цього, ним було оброблено цим же спеціальним засобом фрагмент стерильного марлевого бинта, який, після освітлення кварцовою лампою також світився тим же світло-зеленим кольором. Фрагмент бинта було поміщено до конверту, який заклеєно, а на конверті розписались поняті, заявник та він. Чи робив він відмітку в протоколі про відбір спеціальної хімічної речовини в якості зразка порівняння, він не пригадує, однак вважає, що такі дії ним вчинялись. У разі ж відсутності записів про це у протоколі вручення грошових коштів ОСОБА_2 , він міг просто забути записати про це в протоколі. Проте, факт виконання таких дій підтверджується наявністю відібраного ним зразка спеціальної речовини для порівняння. Далі грошові кошти він поклав ОСОБА_2 в праву кишеню його брюк, після чого всі учасники розписались у протоколі, до якого було внесено серії та номери купюр, вручених заявнику. Останній по завершенні згаданих дій залишив приміщення. Помічення грошових коштів відбувалось у приміщенні Дубенського МРВ УСБ України в області, з метою перебувати неподалік місця, де повинна була відбутись передача коштів, оскільки він знаходиться за тією ж адресою, що і Дубенський МВ УМВС, по вул. Пекарській, 10 у м. Дубно і має спільний двір з огорожею, в якій є прохід зі сторони МРВ СБУ. Приблизно в цей час, як було завершено помічення та вручення коштів між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відбулась телефонна розмова, під час якої останній повідомив, що виїжджає з Дубенського МВ УМВС у складі слідчо-оперативної групи та пізніше зателефонує. Біля однієї години вони чекали, поки повернеться ОСОБА_1 і, коли останній зателефонував, що на місці, ОСОБА_2 вирушив до нього. Увійшовши до Дубенського МВ УМВС останній повідомив у фойє, що він до слідчого ОСОБА_1 та піднявся на другий поверх. Там він зайшов у кабінет до обвинуваченого, де був ще якийсь невідомий чоловік, який через незначний проміжок часу вийшов. Під час перебування у кабінеті ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . між ними відбулась розмова щодо передачі грошових коштів за закриття кримінального провадження. Відразу після цього ОСОБА_2 вийшов з кабінету і там залишився тільки обвинувачений.

Свідок також показав, що він спільно з колегами піднявся на другий поверх Дубенського МВ УМВС, де на коридорі побачили обвинуваченого який закривав ключем вхідні двері до кабінету. Підбігши до нього, взяли його за зап`ястя та утримували таким чином до приходу слідчого у ОВС слідчого відділу прокуратури області ОСОБА_6 . Долонь ОСОБА_1 ніхто з працівників УСБ України в області не торкався. Кабінет останнього в цей час вже був закритий. Коли за кільки хвилин підійшов слідчий ОСОБА_6 , останнім розпочато слідчі дії за участю обвинуваченого, з рук якого було зроблено змиви, які поміщались окремо до пакетів та в присутності понятих, ОСОБА_1 , інших учасників поміщались в окремі пакети. Огляд службового кабінету проводив слідчий прокуратури області ОСОБА_6 який під час даної слідчої дії у одній з папок, справа в тумбочці виявив грошові кошти в кількості 2000 грн., купюрами номіналом по 200 грн. кожна. Під час огляду службового кабінету ОСОБА_1 зроблено змиви з дверної ручки службового кабінету останнього, на якій слідів спеціальної речовини «Світлячок-М» виявлено не було.

Крім того, ОСОБА_5 показав, що при складанні протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дій - контроль за вчиненням злочину, він зазначив, що ОСОБА_2 рухався у маршрутному таксі № 47, оскільки, він побачив на маршрутному таксі саме такі цифри, однак, чи це номер маршруту вказаного транспортного засобу він точно сказати не може. У протоколі було зазначено цифри «47», а тому він, не будучи місцевим жителем у м. Дубно, вважав, що ОСОБА_2 рухався саме маршрутним таксі «47». Під час слідування останнього на зустріч зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був постійно під контролем.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що вона працює у Дубенській поліклініці. 01.07.2014 до неї зателефонував завідувач установи та запропонував бути понятою при проведенні слідчих дій працівниками УСБ України в області, на що вона погодилась. Також, ще однією понятою було запрошено її колегу по роботі ОСОБА_8 Цього ж дня, на автомобілі працівників УСБ України в області вона прибула до приміщення Дубенського МРВ УСБ України в області, де вона побачила невідомого чоловіка. У їх присутності та присутності згаданого чоловіка, один з працівників УСБ України в області виготовив з 10 купюр, номіналом по 200 грн. кожна світлокопії на аркушах, на яких всі присутні розписались. У відповідний протокол працівники УСБ України в області переписали серії та номери всіх 10-ти купюр. У подальшому, грошові кошти були оброблені спеціальною речовиною, нашарування якої, при освітленні за допомогою спеціальної кварцової лампи, світились світло-зеленим кольором. Крім того, працівник УСБ України в Рівненській області обробив тією ж спеціальною речовиною фрагмент стерильного бинта, який при освітленні згаданою лампою, теж світився світло-зеленим кольором. Згаданий бинт було поміщено до конверту, на якому також розписались усі присутні. Після цього, всі присутні розписались у протоколі, складеному працівником УСБ України в області та він поклав грошові кошти невідомому чоловіку у праву кишеню джинсів. При цьому, свідок вказала, що даний чоловік особисто грошових коштів у руки не брав, а потім - він пішов у невідомому напрямку. Під час підписання процесуальних документів, працівник УСБ України в області пояснив, що грошові кошти передаються даному чоловікові, оскільки у нього вимагається хабар і він буде їх передавати. Хто саме вимагає хабар не пояснювали.

Аналогічні покази дала у судовому засіданні свідок ОСОБА_8

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що станом на 01.07.2014 працювала слідчим СВ Дубенського MB УМВС, а її колегою по роботі упродовж року був ОСОБА_1 .. Наприкінці червня 2014 року до неї на абонентський номер мобільного телефону НОМЕР_2 зателефонував останній та поцікавився, чи отримала її мати, яка працює у Дубенській ЦРЛ заробітну плату. Пізніше, вона перетелефонувала до обвинуваченого та повідомила, що заробітну плату в Дубенській ЦРЛ, на час дзвінка, ще не виплатили.

Крім того, свідок пояснила, що перед згаданим дзвінком, ОСОБА_1 повинен був зібрати грошові кошти з колег, з метою привітати когось зі слідчих з днем народження, а у неї коштів не було і вона припускає, що цей дзвінок був обумовлений саме бажанням ОСОБА_1 дізнатись, чи зможе вона взяти кошти у мами.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні показав, що він як журналіст, готував матеріал про роботу слідчих Дубенського MB УМВС та 01.07.2014, коли святкується день слідчого прибув у вказаний підрозділ, щоб поспілкуватись з кимось зі слідчих. Начальник слідчого відділу Дубенського MB УМВС ОСОБА_14 порадив йому поспілкуватись зі ОСОБА_1 Коли звернувся до останнього у службовий кабінет, до нього увійшов якийсь чоловік, який стояв у коридорі. Оскільки останній не виявив бажання давати інтерв`ю, то він залишив його кабінет, а даний чоловік там залишився. Коли залишав приміщення Дубенського MB УМВС, приблизно одну хвилину, то бачив, як до приміщення заходили начальник Дубенського МРВ УСБУ та один з його підлеглих. Чи вітався він або ж ОСОБА_1 рукостисканням з чоловіком, який зайшов з ними разом у службовий кабінет останнього, він не пригадує.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав, що 01.07.2014 він перебував з 9.00 год у складі групи швидкого реагування Дубенського MB УМВС України в області та зранку вітався з слідчим міського відділу внутрішніх справ ОСОБА_1. У подальшому, в період з 14.00 год до 18.00 год він з останнім у тому числі шляхом рукостискання, не вітався. Від колег по роботі, цього ж дня свідкові стало відомо, що обвинувачений затриманий за підозрою в отриманні хабара. Також, цього ж дня,він бачив у Дубенському МВ УМВС ОСОБА_13 , з яким особисто знайомий. Чи вітався він з останнім шляхом рукостискання, він не пригадує.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що він як старший слідчий прокуратури Рівненської області проводив досудове розслідування відносно ОСОБА_1 і ним приймалось процесуальне рішення про затримання останнього за підозрою у вчиненні злочину на підставі ст. 208 КПК України, по завершенні слідчих дій, таких, як освідування останнього та огляд його службового кабінету, оскільки тільки за результатами проведення даних слідчих дій, він, як слідчий отримав достатні підстави вважати, що обвинувачений вчинив умисний тяжкий злочин, пов`язаний з корупцією. Такими підставами стало виявлення нашарувань спеціальної речовини на долоні ОСОБА_1 , яке було нечітким, а також виявлення у службовому кабінеті останнього грошових коштів, що були предметом злочину. Також свідок вказав, що можливо він і давав доручення оперативним працівникам щодо негласних слідчих ( розшукових) дій по провадженню відносно обвинуваченого.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показав, що у 2014 році він обіймав посаду начальника СВ Дубенського МВ УМВС України в області та в його підпорядкуванні працював слідчим ОСОБА_1., які саме кримінальні справи на той час розслідував останній він точно не пригадує. Події, що інкримінуються обвинуваченому мали місце у липні 2014 року, а його допит відбувся 15.02.2017, тому всіх обставин він не пригадує. При цьому вказав, що підпис від його імені у дорученні на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014180040000219 ОСОБА_1 виконаний саме ним. Він не знає хто друкував його письмове доручення обвинуваченому про проведення слідчим ОСОБА_1 досудового розслідування по даному факту.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показав, що він працював слідчим Дубенського МВ УМВСУ в Рівненській області. На підставі доручення начальнику слідчого відділу від 06.07.2014 він проводив досудове розслідування по факту нещасного випадку в Дубенській ЦРЛ. Перед цим, він чув , що вказане кримінальне провадження було у слідчого ОСОБА_1 Чи виносив останній якість процесуальні документи по даному провадженню не пам`ятає. Також не може сказати чи надавалось письмове доручення начальника слідчого відділу щодо проведення обвинуваченим досудового розслідування по даному провадженню.

Свідок ОСОБА_16 допитаний в судовому засіданні як спеціаліст Рівненського НДЕКЦ показав, що у кримінальному провадженні відносно обвинуваченого примінився спеціальний хімічний засіб «Світлячок М». Для того, щоб вияснити, який засіб на речах вилучених по даному провадженні необхідна спеціальна кварцова лампа « Світлячок М».

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 показав, що в 2014 році він працював в Дубенській ЦРЛ, і знає , що там також працював ОСОБА_2 , однак останній йому не підпорядковувався, а тому він не знає щодо відвідувань останнім Дубенського МВ УМВСУ в Рівненській області.

Будучи допитаними в якості свідків, за клопотанням сторони захисту, поняті ОСОБА_18 та ОСОБА_19 . кожен окремо показали, що що під час освідування ОСОБА_1 , при здійсненні змивів з долонь останнього, слідчий, який проводив освідування та огляд був у рукавичках, які постійно змінював. Під час освітлення рук обвинуваченого бачили на одній з долонь світіння світлого кольору, однак, не таке, як на грошових коштах, що були, в подальшому, виявлені в тумбочці справа, в службовому кабінеті ОСОБА_1 та грошові кошти в сумі 2000 грн., купюрами по 200 грн. кожна світились при їх освітленні спеціальною лампою яскраво-зеленим кольором, не так, як на долонях останнього. При цьому, вказані свідки пояснили, що ручка вхідних дверей службового кабінету обвинуваченого при освітленні не світилась, на час початку огляду в кабінеті, ОСОБА_1 відкрив його особисто ключем, оскільки кабінет був зачинений.

Допитаний в судовому засіданні за клопотанням сторони захисту в якості спеціаліста ОСОБА_20 , показав, що на його думку конверти, в яких йому для експертизи надійшли об`єкти для дослідження, описані у висновку судової хімічної експертизи № 774 хс від 28.07.2014, не були пошкодженими, про що свідчили рукописні написи на клапані конвертів, які не містили пошкоджень та зміщень. Спеціаліст також підтвердив наведений вище висновок експертизи, що на всіх описаних ним об`єктах дослідження, тобто грошових коштах, змивах з пальців правої руки ОСОБА_1 та експериментальному зразку була одна і так ж хімічна речовина.

Також допитаний в судовому засіданні за клопотанням сторони захисту в якості спеціаліста ОСОБА_21 показав, що при проведенні експертного дослідження ним ознак монтажу не виявлено, оскільки відсутня методика виявлення ознак монтажу в будь-якій з експертних установ України. Однак він не може виключити факт монтажу під час перенесення інформації з первинного носія на ДВД диск. Також спеціаліст показав, що ним досліджувались копії фонограм а не оригінали, оскільки на експертизу були надані не первинний носій.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_22 показала, що вона являється дружиною ОСОБА_1 16.06.2014 він був в складі слідчо-оперативної групи Дубенського МВ, а 17.06.2014 звільнився , і у нього був вільний цілий день. В цей же день, вони, дитина та ОСОБА_23 поїхали в м. Рівне, і її чоловік на робочому місці в цей день не був.

Свідок ОСОБА_23 показав, що 17.06.2014 він разом з ОСОБА_1 та його дружиною виїхали в м. Рівне, а його підвези до с. Привільне, і останній на робочому місці в Дубенському МВ не був.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 показав, що він працював слідчим в Дубенському МВ, і знайомий з ОСОБА_1 01.07.2014 він був на робочому місці, а з 13 год 00 хв до 14 год 00 хв виходив на обід. Проходячи повз кабінет останнього, бачив рукопожаття між обвинуваченим та невідомою особою. Спустившись з перешого поверху побачи як на другий поверх побігли працівники СБУ в Рівненській області.

Окрім показань вказаних свідків, як докази в обґрунтування винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину прокурором були надані протоколи процесуальних дій та додатки до них, протоколи негласних слідчих та розшукових дій, ДВД диски та інші докази які були досліджені в судовому засіданні, на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а саме:

заявою ОСОБА_2 від 23.06.2014 адресована в УСБУ в Рівненській області щодо вимагання слідчим Дубенського МВ УМВСУ в Рівненській області ОСОБА_1 неправомірної вигоди від 23.06.2014 та витягом з кримінального провадження 42014180000000069 ( а.к.п. 2-3 т. 1);

довідкою про прийняття і реєстрація заяви ОСОБА_2 від 26.06.2014 ( а.к.п 4);

дорученням оперативному підрозділу ВБКОЗ УСБУ в Рівненській області на проведення слідчих дій відносно ОСОБА_1 від 26.06.2014 ( а.к.п. 13 т. 1);

протоколами негласних слідчих дій з фото таблицею грошових коштів відносно ОСОБА_1 від 01.07.2014 ( а.к.п. 15-29 т. 1);

постановою про освідування ОСОБА_1 від 01.07.2014 ( а.к.п. 30 т. 1);

протоколом освідування ОСОБА_1 від 01.07.2014 ( а.к.п. 31-34 т. 1);

протоколом огляду службового кабінету № 17 Дубенського МВ УМВСУ в Рівненській області від 01.07.2014 ( а.к.п. 35-38 т. 1 );

протоколом огляду кримінального провадження № 12014180040000219 від 22.03.2014 разом з матеріалами кримінального провадження від 01.07.2014 ( а.к.п. 39- 174 т. 1);

протоколом отримання зразків голосу ОСОБА_2 для проведення експертизи від 04.07.2014 ( а.к.п 176 т. 1);

постановою про залучення експерта для проведення судової криміналістичної експертизи відео, - звукозапису від 04.07.2014 ( а.к.п. 181 - 182 т. 1 );

висновком № 2460/2461 криміналістичної експертизи від 16.07.2014 стосовно усного мовлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( а.к.п. 184-190 т. 1 );

постановою про залучення експерта для проведення судової криміналістичної експертизи відео, - звукозапису від 04.07.2014 ( а.к.п. 191 - 192 т. 1 );

висновком № 2458/2459 криміналістичної експертизи від 22.07.2014 стосовно усного мовлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( а.к.п. 194-201 т. 1 );

постановою про залучення експерта для проведення судово-хімічної експертизи від 07.07.2014 ( а.к.п. 203-204 т. 1 );

висновком експерта № 774хс від 28.07.2014 ( а.к.п. 207-233 т. 1 );

протоколом отримання зразків відбитків пальців рук ОСОБА_1 для експертизи від 25.07.2014 ( а.к.п. 237 т. 1) ;

постановою про залучення експерта для проведення дактилоскопічної експертизи від 25.07.2014 ( а.к.п. 239-240 т. 1 ) ;

висновком експерта № 3-102 від 05.08.2014 ( а.к.п. 248-254 т. 1 ) ;

постановами про визнання речовими доказами від 05.08.2014 ( а.к.п. 256-257 т. 1 ) ;

висновком службового розслідування УМВСУ в Рівненській області від 10.07.2014 ( а.к.п. 22-28 т. 2 );

оглядом в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження № 12014180040000219 від 22.03.2014 на 178 арк.

Також в ході судового розгляду стороною обвинувачення були відкриті матеріали стороні захисту та досліджені в судовому засіданні - доручення оперативному підрозділу на проведення негласних слідчих ( розшукових ) дій від 27.06.2014, ухвала апеляційного суду Рівненської області від 27.06.2014 на проведення негласної ( слідчої) розшукової дії, доручення оперативному підрозділу на проведення негласних слідчих ( розшукових ) дій від 01.07.2014, постанова про проведення негласної слідчої ( розшукової) дії від 01.07.2014 ( а.к.п. 25-31 т. 3).

Крім того, в ході судового розгляду були досліджені та прослухані аудіо записи від 01.07.2014.

Сторона захисту обвинуваченого під час судового розгляду подала клопотання про визнання доказів недопустимими на підставі ч.ч. 2,3 ст. 89 КПК України, а саме: заяву ОСОБА_2 про вчинення злочину від 23.06.2014 р. (а.к.п..2 том 1), висновок експерта за результатами проведення судової хімічної експертизи за № 774хс від 28.07.2014 р. ( а.к.п. 207 том 1), висновок експерта за результатами проведення криміналістичної експертизи відеозвукозапису № 2460/2461 від 16.07.2014 р. (а.к.п. 184 том 1), висновок експерта за результатами проведення криміналістичної експертизи відеозвукозапису № 2458/2459 від 22.07.2014 р. (а.к.п. 194 том 1), протокол огляду службового кабінету від 01.07.2014 р. складений слідчим в ОВС СВ прокуратури Рівненської області Кравчуком 1.1, (а.к.п.35 том 1), протокол огляду ОСОБА_11 від 01.07.2014 р. складений слідчим в ОВС СВ прокуратури Рівненської області ОСОБА_26 І.І. (а.к.п.62 том 1), речові докази - 10 купюр номіналом по 200 грн., які були передані на зберігання у філію ПАТ Укрексімбанк» (а.к.п..256 том 1), речові докази - тампони із змивати з рук ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , зразок спеціальної хімічної речовини (а.к.п..257 том 1), протокол виготовлення, вручення і використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів від 01.07.2014 р. (а.к.п..18 том 1), протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтроль особи ОСОБА_1 від 01.07.20144 р., складений ст.оперуповноваженим в ОВС 2 сектору відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБ України в Рівненській області ОСОБА_5 (а.к.п.28 том 1), протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від р., складений складений ст.оперуповноваженим в ОВС 2 сектору відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБ України в Рівненській області ОСОБА_27 В .В. (а.к.п. .24 том 1), протокол про результати контролю за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину від 01.07.2014 р., складений ст.оперуповноваженим в ОВС 2 сектору відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБ України в Рівненській області ОСОБА_5 . (а.к.п.15 том 1), протокол освідування особи - свідка ОСОБА_1 від 01.07.2014 р. матеріали кримінального провадження № 12014180040000219 (а.к.п.169-175 том 2), постанова прокурора Бабича А. про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину від 01.07.2014 р. доручення прокурора Бабича А. оперативного підрозділу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 01.07.2014 р., ухвала слідчого судді апеляційного суду Рівненської області від 27.06.2014 Р, доручення слідчого Кравчука І.І. оперативному підрозділу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 27.06.2014 р.

Відповідно до ст. 1 КПК України - порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. (ст. 2 КПК України).

Статтею ст. 7 КПК України встановлено засади кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів; диспозитивність;

Суд, відповідно до вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, зберігаючи обєктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків .

Відповідно до ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Приписами ч.3 ст.17 КПК України визначено, зокрема, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції, розпочавши досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, а також відповідно до ч.2 ст.9 КПК України всебічно повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Суд, відповідно до ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень.

Відповідно до ст. 84 КПК України - доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Статтею 86 КПК України передбачено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом.

Згідно ч.1ч. 2 ст. 87 КПК України, - недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та Законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема такі діяння як здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу, або з порушенням його суттєвих умов.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення; 2)винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України покладається на прокурора.

Тобто, обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Згідно ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Жоден доказ не має наперед встановленої сили.Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь підсудного.

Згідно ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відпові до ч. 2 ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно роз`яснень, що містяться в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» слід мати на увазі, що згідно зі ст.62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 року «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина», обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі № 1-31/2011 за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення ч.3 ст. 62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватись як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Аналіз положення ч. 3 ст. 62 Конституції України про те, що «обвинувачення не може грунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом», дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обгрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою, тощо.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду України міститься у справі № 5-360кс-15 від 09.06.2016 року, який відповідно до ч. 6 ст. 368 КПК України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» при винесенні вироку судом повинен враховуватись.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори , згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Для України нормою міжнародного договору є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі- Конвенція), де у п.1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію ст. 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».

У статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», від 23 лютого 2006 року підтверджено обов`язковість виконання Україною рішення Європейського суду з прав людини, а статтями 13 і 17 передбачено, що «при розгляді справ суди також повинні застосовувати Конвенцію та практику Суду, як джерело права».

Конвенція 1950 року містить положення про те, що «Високі Договірні сторони (якою є і Україна) гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі Ш цієї Конвенції».

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим і вмотивованим.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:

- п. 45 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (заява №21037/05) від 17.06.2011 р.;

- п. 53 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Олександр Смирнов проти України» (заява №38683/06) від 15.10.2010 р.;

- п. 75 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Огороднік проти України» (заява №29644/10) від 05.05.2015 р.;

- п. 52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Єрохіна проти України» (заява №12167/04) від 15.02.2013 р..);

- у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», від 18 січня 1978 року, п. 161 серія А, №25;

- рішення «Салман проти Туреччини», заява № 21986/93, п. 100, ECHR VII;

- у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року п. 150;

- у справі «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року;

- у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20 вересня 2012 року, п. 53;

- у справі «Зякун проти України» , заява № 34006/06, від 25 лютого 2016 року остаточне 25 травня 2016 року, та ін..

В п.43 Рішення ЄСПЛ від 30 квітня 2015 року по справі «Яременко проти України (№2)», заява №66338/09, зазначено, що згідно з принципами процесуального права дії, спрямовані на «оцінку доказів», включають в себе перевірку того, чи є докази належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Оцінюючи докази, необхідно керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України». ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його прецедентної практики під час оцінки доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини», п. 282). Критерій доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Із заяви ОСОБА_2 від 23.06.2014 р. вбачається , що 22.03.2014 працівниця КЗ «Дубенська ЦРЛ» ОСОБА_30 отримала тяжкі тілесні ушкодження в результаті падіння в шахту ліфта Дубенської ЦРЛ, за фактом чого було відкрите кримінальне провадження, по якому слідчий ОСОБА_1 . неодноразово викликав його для дачі показів і 18.06.2014 в службовому кабінеті ОСОБА_1 вимагав в нього неправомірну вигоду спочатку в розмірі 200 доларів США, а потім зменшив до 2000 грн. за не притягнення свідка до кримінальної відповідальності, як особу яка безпосередньо відповідає за охорону та безпеку праці в КЗ «Дубенська ЦРЛ» ( а.к.п 2 т. 1).

Суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_2 і відкидає даний доказ сторони обвинувачення, оскільки показання даного свідка не узгоджуються з фактичними встановленими обставинами провадження, що підтверджено іншими дослідженими матеріалами кримінального провадження, не узгоджуються з показами інших учасників судового розгляду та є непослідовними, зокрема щодо часу вимагання в нього обвинуваченим неправомірної вигоди.

Так, із заяви ОСОБА_2 від 23.06.2014 вбачається, що обвинувачений 18.06.2014 в службовому кабінеті вимагав в нього неправомірну вигоду, а під час допиту в судовому засіданні повідомив, що це було 17.06.2014.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_31 показав, що в 2014 році працював заступником головного лікаря КЗ «Дубенська ЦРЛ» з технічних питань, однак свідок ОСОБА_2 в нього з роботи не відпрошувався навіть у відсутності головного лікаря, зазначає, що інженер по охороні праці підпорядковується тільки головному лікарю, що спростовує показання свідка ОСОБА_2 в цій частині.

Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні показала, що обвинувачений ОСОБА_32 є її чоловіком, на червень 2014 року він працював слідчим Дубенського МВ УМВС, а вона працювала медсестрою. 17.06.2014 р. свідок разом дитиною приїхала до чоловіка на роботу в Дубенський РВ УМВС біля 08 год., дочекалася закінчення його роботи, з чоловіком поїхали в заплановану заздалегідь поїзду в м. Рівне за покупками. Пояснила, що точно пам`ятає дату 17.06.2014 бо напередодні отримала аванс, а в день медпрацівника 15.06.2014 родичі подарувати їй грошові кошти і вони з чоловіком в його вихідний день після добового чергування спланували поїхати в м. Рівне. Повідомила, що по дорозі в м.Рівне вони з чоловіком підвозили до с. Привільне колишнього колегу чоловіка ОСОБА_23

Свідок ОСОБА_23 будучи допитаним в судовому засіданні показав, що з 16 на 17 червня 2014 року разом з обвинуваченим ОСОБА_1 був на добовому чергуванні в слідчо-оперативній групі Дубенського МВ УМВС. Після закінчення чергування він вийшов в фойє райвідділу, де зустрівся з обвинуваченим, який запропонував його підвезти в с. Привільне Дубенського району. Обвинувачений разом з дружиною, донькою та він сіли в автомобіль ОСОБА_1 , який стояв біля Дубенського РВ УМВС і вони разом поїхали, в с. Привільне .

Показання свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_22 . узгоджуються між собою та підтверджуються дослідженими матеріалами провадження, зокрема витягом з книги нарядів , а саме розстановки нарядів на 16.06.2014 р по Дубенському МВ УМВС України в Рівненській області, з якої вбачається, що майор міліції ОСОБА_1 о 09 год. 16.06.2014 отримав зброю і здав її о 09 год 00 хв 17.06.2014.

Показаннями допитаних свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , дослідженою в судовому засіданні копією розстановки нарядів по Дубенському МВ УМВС України в Рівненській області на 16.06.2014, спростовуються показання свідка ОСОБА_2 щодо того, що він 17.06.2014 в робочий час був в службовому кабінеті ОСОБА_1 і підтверджують показання обвинуваченого щодо того, що він зранку 17.06.2014 після добового чергування поїхав з дружиною в м. Рівне і не зустрічався зі свідком ОСОБА_2 .

Під час розгляду судом даного кримінального провадження прокурором не було надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тих фактичних обставин, що 17.06.2014 перебуваючи в службовому кабінеті № 17 Дубенського МВ УМВС ОСОБА_1 , будучи уповноваженим згідно п.8 ч.2 ст.40, п.2 ч.3 ст.284 КПК України приймати рішення про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п.1,2,3 ч.1 цієї статті , якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялось про підозру, пообіцяв ОСОБА_2 за грошову винагороду в розмірі 2000 грн. без всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження № 120 14180040000219 закрити вказане провадження після передачі обумовленої суми неправомірної вигоди.

Суд критично розцінює досліджену в судовому засіданні заяву ОСОБА_2 від 23.06.2014 і відкидає даний доказ обвинувачення, оскільки обставини, викладені в ній не знайшли свого підтвердження під час розгляду даного кримінального провадження. При цьому суд враховує, що в заяві ОСОБА_2 від 23.06.2014 про вчинення ОСОБА_1 злочину зазначається, що 18.06.2014 в службовому кабінеті ОСОБА_1 вимагав в нього неправомірну вигоду, а згідно обвинувального акту дана подія мала місце 17.06.2014.

Суд враховує, що відповідно до положень частини 1 статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а частиною 1 статті 92 КПК України встановлено обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Прокурором не було надано та в судовому засіданні не було встановлено належними та допустимим доказами, що обвинувачений ОСОБА_1 неодноразово викликав свідка ОСОБА_2 для дачі показів по кримінальному провадженні, відкритому по факту отримання 22.03.2014 працівницею КЗ «Дубенська ЦРЛ» Щербатою тяжких тілесних ушкоджень, хоча згідно обвинувального акту це є однією із обставин вчинення кримінального правопорушення і відповідно ця обставина повинна бути доведена стороною обвинувачення

Допитаний судом свідок ОСОБА_2 пояснив, що не пам`ятає коли саме та скільки саме разів його викликав для допиту обвинувачений ОСОБА_1 до того, як він звернувся із заявою про вчинення злочину в правоохоронні органи. Інших доказів на підтвердження цієї обставини, стороною обвинувачення суду не було надано.

Стороною обвинувачення не було надано доказів і в судовому засіданні не знайшов підтвердження і той факт, що обвинувачений ОСОБА_1 17.06.2014 в службовому кабінеті писав на аркуші паперу свідку ОСОБА_2 суму неправомірної вигоди 200 доларів США чи 2000 грн. , вимагаючи в нього неправомірну вигоду за не притягнення свідка до кримінальної відповідальності, як особу яка безпосередньо відповідає за охорону та безпеку праці в КЗ «Дубенська ЦРЛ». Суд критично відноситься до заяви ОСОБА_2 від 23.06.2014 та до його показань як свідка щодо цих обставин, які є не послідовними та ніякими іншими доказами не підтверджуються і відкидає дані докази сторони обвинувачення, а інших доказів щодо цього прокурором не надано.

Під час судового розгляду даного кримінального провадження стороною обвинувачення не було доведено і судом не було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 був уповноваженим згідно п.8 ч.2 ст.40, п.2 ч.3 ст.284 КПК України приймати рішення про закриття кримінального провадження № 1201418004000219, відкритому по факту отримання 22.03.2014 р. працівницею КЗ «Дубенська ЦРЛ» Щербатою тяжких тілесних ушкоджень з підстав, передбачених п.1,2,3 ч.1 цієї статті і що він отримав 01.07.2014 в службовому кабінеті № 17 Дубенського МВ УМВС, що за адресою: м.Дубно вул.Пекарська, 10 о 15 год. 44 хв. від ОСОБА_2 2000 грн. за прийняття в подальшому рішення про закриття провадження № 12014180040000219.

В судовому засіданні було досліджено протокол огляду від 29.07.2014 з додаткам ( а.к.п. 169-174 том 1), з якого вбачається що слідчим прокуратури Рівненської області в службовому кабінеті № 302 прокуратури Рівненської області оглянуто матеріали кримінального провадження № 1201418004000219, з яких виготовлено копії, зокрема доручення начальника СВ Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_14 на ім`я ст. слідчого ОСОБА_1 від 01.04.2014 р., яке містить підпис керівника органу досудового розслідування.

Суд вважає, що даний протокол є неналежним та недопустимим доказом і відкидає даний доказ сторони обвинувачення, оскільки він отриманий в непередбачений КПК України спосіб, а саме не в порядку тимчасового доступу до речей і документів відповідно до глави 15 КПК України, а фактичні дані, що містяться в ньому, спростовуються іншими доказами по справі.

Зокрема, з дослідженого в судовому засіданні протоколу огляду від 01.07.2014 р. з додатками (а.к.п. 39-61 том 1 ) вбачається, що під час огляду кримінального провадження № 1201418004000219, який проводився відразу після закінчення огляду службового кабінету ОСОБА_1 , було виявлено, що матеріали даного провадження містять доручення начальника СВ Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_14 . на ім`я ст. слідчого ОСОБА_1 від 01.04.2014 яке не підписане керівником органу досудового розслідування.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показав, що не пам`ятає чи доручав ст. слідчому Дубенського МВ УМВС ОСОБА_1 проводити досудове розслідування кримінального провадження № 1201418004000219, підпис в дорученні від 01.04.2014 його, однак не пам`ятає коли він його підписав. Припускає, що міг поставити в дорученні підпис пізніше, коли хтось з працівників дав це доручення на підпис разом з іншими паперами. Крім того, він як виконуючий обов`язки начальника Дубенського МВ УМВС України станом на 01.07.2014 дозвіл на проведення огляду службового кабінету ОСОБА_1 , який розташований в приміщенні Дубенського МВ не давав.

Суд відкидає як доказ, наданий прокурором в судовому засіданні витяг з ЄРДР по кримінальному провадженні № 1201418004000219, оскільки він не був відкритий стороні захисту в порядку ст.290 КПК України, а відповідно до положень частини 12 ст.290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, то суд не має права допустити відомості, що містяться в них як докази.

Свідок ОСОБА_36 показав, що він працював на посаді ст.слідчого Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області. В 2014 році йому було доручено начальником СВ ОСОБА_14 . проводити досудове розслідування по кримінальному провадженні № 1201418004000219, як саме передавались йому матеріали досудового розслідування, ким саме та в якому саме стані він не пам`ятає.

Таким чином, враховуючи положенні п.4 статті 17 КПК України, що усі сумніви щодо доведення вини особи тлумачаться на користь такої особи, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не було доведено і судом не було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 був уповноважений згідно п.8 ч.2 ст.40, п.2 ч.3 статті 284 КПК України приймати рішення про закриття кримінального провадження № 1201418004000219 з підстав, передбачених п.1.2,3 ч.1 цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

Таким чином, законодавець встановив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися із доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.

На необхідність дотримання законної процедури, принципу рівності сторін та права обвинуваченої особи на захист під час кримінального провадження неодноразово у своїх рішеннях наголошував Європейський суд з прав людини.

Зокрема, суд зазначав, що кримінальне провадження, у тому числі складові такого провадження, які стосуються процедури, мають бути засновані на принципі змагальності, і має бути забезпечена процесуальна рівність сторін обвинувачення і захисту. Право на судовий розгляд за принципом змагальності означає, що сторонам обвинувачення і захисту має бути надана можливість ознайомитися із зауваженнями та доказами, наданими іншою стороною, і відповісти на них (справа « Джеват Сойсал проти Туреччини», заява № 17362/ 03 , рішення від 23 вересня 2014 року, остаточне рішення від 23 грудня 2014 року); згідно з принципом рівності сторін змагального процесу як однієї зі складових розширеної концепції справедливого суду кожній стороні повинно бути надано розумну можливість представити свої аргументи на умовах, які не ставлять її у гірше становище порівняно з опонентом. Заявникові було важливо мати доступ до матеріалів своєї справи і отримати копію документів, які в ній містилися, для того щоб мати змогу оскаржити офіційний протокол стосовно його дій. Не маючи такого доступу, заявник не зміг підготувати адекватний захист і скористатися принципом рівності сторін змагального процесу всупереч вимогам п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини у поєднанні з п. 3 ст. 6 (справа «Фуше проти Франції», заява № 22209, рішення від 18 березня 1997 року); той факт, що заявникові та його захисникам не був наданий відповідний доступ до документів (…), призвів до посилення труднощів у підготовці його захисту (справа «Моісєєв проти Росії», заява № 62936/00, рішення від 09 жовтня 2008 року);

Для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно негласних слідчих (розшукових) дій.

Документи, які стали правовою підставою проведення НСРД (зокрема, не розсекречені на момент звернення до суду з обвинувальним актом), не можуть вважатися додатковими матеріалами до результатів проведених негласних слідчих (розшукових) дій, отриманими до або під час судового розгляду, оскільки є їх частиною.

Ці процесуальні рішення виступають правовою підставою проведення НСРД, з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки доказів.

Враховуючи, що НСРД проводяться під час досудового розслідування за ініціативою сторони обвинувачення, ця сторона має їх у своєму розпорядженні, зокрема прокурор - процесуальний керівник цього розслідування. Згідно з ч. 2 ст. 36 КПК прокурор має повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.

Що стосується процесуальних документів, які мають гриф секретності, то за змістом статей 85, 92, 290 КПК прокурор - процесуальний керівник зобов`язаний під час досудового розслідування заздалегідь ініціювати процедуру їх розсекречення одночасно з результатами НСРД і забезпечити відкриття цих документів на етапі закінчення досудового розслідування.

Як вбачається з Висновку Великої Палати Верховного Суду про застосування норми права в порядку ч. 4 ст. 442 КПК викладеному в Постанові від 16 січня 2019 року по справі № 751/7557/15-к: за наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) і яких не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, оскільки їх тоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не було розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.

Крім того, виходячи з практики ЄСПЛ, викладеної в рішеннях у справі "Балицький проти України" від 3.11.2011 року, заява №12793/03, "Тейшейра де Кастро проти Португалії", від 9.06.1998 p., "Шабельник проти України", від 19.02.2009 p., заява № 16404/03 якими встановлено різновид доктрини "плодів отруєного дерева" коли визнаються недопустимими не лише докази які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які б не були отримані, якби не були отримані перші, суд вважає, що допустимі самі по собі докази в даному кримінальному провадженні отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

Під час судового розгляду прокурором подано суду постанову прокурора Бабича А. про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину від 01.07.2014, доручення прокурора Бабича А. оперативному підрозділу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 01.07.2014, ухвалу слідчого судді апеляційного суду Рівненської області від 27.06.2014, доручення слідчого Кравчука І.І. оперативному підрозділу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 27.06.2014.

Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду про застосування норми права в порядку ч. 4 ст. 442 КПК України, викладеному в Постанові від 16 січня 2019 року по справі № 751/7557/15-к та положення ч.12 статті 290 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не були відкриті стороні захисту в порядку ст.290 КПК України ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду процесуальні документи, які стали підставою для проведення щодо обвинуваченого ОСОБА_1 . негласних слідчих-розшукових дій, а стороною захисту були заявлені клопотання про визнання даних доказів недопустимими, суд не має права допустити відомості, які містяться в протоколах негласних слідчих дій по даному кримінальному провадженні, як докази і відкидає докази сторони обвинувачення як неналежні та недопустимі, а саме: протокол виготовлення, вручення і використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів від 01.07.2014, протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтроль особи ОСОБА_1 від 01.07.2014, протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 01.07.2014, протокол про результати контролю за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину від 01.07.2014, постанову прокурора Бабича А. про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину від 01.07.2014, доручення прокурора Бабича А. оперативному підрозділу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 01.07.2014, ухвалу слідчого судді апеляційного суду Рівненської області від 27.06.2014, доручення слідчого Кравчука І.І. оперативному підрозділу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 27.06.2014.

Суд погоджується з клопотаннями обвинуваченого та захисника адвоката Власик В.Я. про визнання, враховуючи доктрину «плодів отруєного дерева», недопустимими і похідних від результатів проведення щодо обвинуваченого ОСОБА_1 негласних слідчих-розшукових дій, докази та відкидає письмові та речові докази сторони обвинувачення як неналежні та недопустимі, а саме: висновок експерта за результатами проведення судової хімічної експертизи за № 774хс від 28.07.2014 р. , висновок експерта за результатами проведення криміналістичної експертизи відеозвукозапису № 2460/2461 від 16.07.2014 р., висновок експерта за результатами проведення криміналістичної експертизи відеозвукозапису № 2458/2459 від 22.07.2014 р. , речові докази - 10 купюр номіналом по 200 грн., тампони зі змивати з рук ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , зразок спеціальної хімічної речовини, оскільки, об"єктом експертного дослідження були відомості, що містяться в протоколах НСРД з додатками, а речові докази отримані в результаті НСРД щодо ОСОБА_1 , які визнані судом недопустимими доказами.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

За загальним правилом, встановленим у ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК України, огляд та обшук житла чи іншого володіння особи здійснюється на підставі ухвали слідчого судді. У винятковому випадку, передбаченому ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, однак у такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій (постфактум) звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Докази, встановлені внаслідок огляду та обшуку, проведених з порушенням зазначених правил, а також, якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, є недопустимими (постанова Верховного суду від 23.05.2018 року, справа № 159/451/16-к).

У протоколі огляду від 01.07.2014 року вказано, що проведений огляд службового кабінету № 17 Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області. Під час огляду кабінету виявлено грошові кошти в сумі 2000 грн. та документи.

Суд відкидає як доказ протокол огляду службового кабінету № 17 Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області від 01.07.2014 року, оскільки проведення огляду службового кабінету № 17 Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області суперечить вимогам ст. 233 КПК України.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.11.2013 р. в справі «Бєлоусов проти України» нагадав, що будь-яке втручання згідно з п.1 статті 8 Конвенції повинно бути виправданим у розумінні пункту 2 як таке, що здійснюється «згідно із законом» і є «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення однієї або більше законних цілей, що в ньому наводяться. Формулювання «згідно із законом» вимагає від оскаржуваного заходу як підгрунтя в національному законодавстві, так і його відповідності принципові верховенства права. Головною метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання державних органів. Високий суд дійшов висновку, що огляд працівниками міліції житла заявника не проводився згідно із законом, оскільки дозвіл на огляд отримано за обставин, в яких були відсутні процесуальні гарантії, що захищають його здатність висловлювати свою справжню думку.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що з клопотанням про дозвіл на обшук чи відповідно огляд службового кабінету ОСОБА_1 сторона обвинувачення до слідчого судді не зверталась. При цьому відсутність заперечень з боку ОСОБА_1 щодо проведення такого огляду не свідчить про добровільну згоду обвинуваченого на проведення вказаної слідчої дії та не є процесуальною гарантією забезпечення права обвинуваченого на захист.

Як наслідок, докази, отриманні під час огляду службового кабінету ОСОБА_1 без дозволу слідчого судді та без добровільної згоди володільця кабінету, є недопустимими.

Відповідно до п. 1 ч.2 статті 87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу або без такого дозволу або з порушенням суттєвих умов.

Відповідно до ч. 4 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснити право мати захисника та інші права.

Згідно протоколу про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 01.07.2014, складеного о 21 год 40 хв 01.07.2014, фактичне затримання обвинуваченого ОСОБА_1 в розумінні ст.ст. 207-209 КПК України відбулось о 14 год 55 хв 01 липня 2014 року, а слідча дія - освідування особи розпочалась о 14 год 55 хв і тривала до 16 год 59 хв, слідча дія - огляд службового кабінету № 17 Дубенського МВ УМВС розпочалась о 17 год 00 хв і закінчилась о 17 год 56 хв

Тобто, з моменту фактичного затримання о 14 год 55 хв ОСОБА_1 вже мав статус затриманої особи, про що зазначено і в самому протоколі, та згідно вимог КПК - право на адвоката та на спілкуванням з ним до початку слідчої дії, перевірки законності та обґрунтованості затримання. Однак, всупереч вимогам ст.42 КПК України слідчим не забезпечено затриманому, на той момент обвинувачений вже мав статус підозрюваного, в ході даних слідчих дій та під час затримання право на захист, йому не були роз`яснені всі його процесуальні права як підозрюваного, що відповідно до рішення ЄСПЛ від 11.12.2018 по справі «Родіонов проти Росії» свідчить про обмеження особи на юридичну допомогу і порушення прав затриманого при складанні протоколу огляду місця події , що призвело до порушення ст.3, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і має наслідком визнання недопустимими доказами протокол огляду службового кабінету та протокол освідування ОСОБА_1 та похідні від них докази.

Суд відкидає як докази показання свідка ОСОБА_6 щодо того, що в протоколі затримання ним була зроблена опечатка щодо години затримання ОСОБА_1 і фактично обвинувачений був затриманий після проведення огляду його службового кабінету, оскільки вони спростовуються показаннями допитаних свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_18 , які були понятими під час проведення огляду місця події та освідування ОСОБА_1 , а також змістом протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

Аналізуючи отриманні докази, суд приходить до висновку про порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_1 , а також незаконне освідування останнього, та незаконне проведення огляду службового кабінету № 17 Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області від 01.07.2014, що тягне за собою визнання недопустимими як доказів всіх фактичних даних, отриманих під час проведення цих процесуальних дій, а також фактичних даних, джерелом яких є похідні від протоколу освідування ОСОБА_1 та від протоколу огляду службового кабінету докази: відеокасети із записом огляду службового кабінету та освідування ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 2000 грн., змиви з рук ОСОБА_1 , висновок експерта за результатами проведення судової хімічної експертизи за № 774хс від 28.07.2014 р.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка співробітник УСБУ в Рівненській області ОСОБА_5 суду пояснив, що в рамках доручення слідчого проводив щодо обвинуваченого ОСОБА_1 НСРД, складав протоколи за результатами НСРД, коли останній виходив з кабінету після отримання неправомірної вигоди, він з іншим співробітником СБУ затримали його. ОСОБА_5 також вказав, що на відеозаписі не видно факту передачі коштів заявником ОСОБА_2 для обвинуваченого ОСОБА_1 , він вказав в протоколах про результати контролю за вчиненням злочину у формі імітування обстановки та в протоколі за результатами проведення НСРД - аудіовідеоконтроль особи, що ОСОБА_2 передав кошти для обвинуваченого, керуючись тим, що в кабінеті ОСОБА_1 ці кошти були вилучені під час обшуку.

Суд вважає, що показання свідка ОСОБА_5 є похідними від результатів проведення щодо ОСОБА_1 негласних слідчо-розшукових дій, які визнані судом недопустимими доказами і відповідно дані показання як докази, враховуючи доктрину «плодів отруєного дерева», суд відкидає. При цьому суд враховує, що показання свідка ОСОБА_5 іншими доказами не підтверджені.

З дослідженого в судовому засіданні протоколу огляду мобільного телефону «Нокіа» від 02.07.2014 ( а.к.п 70-73 т. 1) встановлено, що в ньому містяться номера телефонів з іменами ОСОБА_2 НОМЕР_5, ОСОБА_2 - НОМЕР_4 , приймались дзвінки абонентів - ОСОБА_2 01.06.2014 15 :28 . Однак суд відкидає даний доказ, оскільки прокурором не доведено, що номера телефонів під записаними іменами ОСОБА_2 НОМЕР_5, ОСОБА_2 - НОМЕР_4 належать свідку ОСОБА_2 .

Суд відкидає також як доказ - протокол огляду інспектора патрульної служби Дубенського МВ УМВСУ в Рівненській області ОСОБА_11 від 01.07.2014 та змиви з його рук ( а.к.п. 62-63 т. 1 ) оскільки даний доказ є недопустимим відповідно до вимог статті 241 КПК України. Як вбачається з даного протоколу, огляд ОСОБА_11 проводився з метою виявлення на його тілі слідів кримінального правопорушення (в даному випадку слідів спеціальної хімічної речовини), що в свою чергу проводиться шляхом освідування на підставі постанови прокурора, якої немає в матеріалах кримінального провадження.

Суд вважає, що покази допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_41 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не підтверджують та не спростовують інкримінованого злочину обвинуваченому ОСОБА_1 .

Наведені в обвинувальному акті час, місце, спосіб вчинення інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, ґрунтуються виключно на свідченнях свідка ОСОБА_2 , а також на недопустимих доказах здобутих в порушення встановленого КПК України порядку (вказаних вище), що не узгоджується з іншими встановленими обставинами кримінального провадження.

Так, згідно статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України , яка передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення та для вирішення питань, зазначених у ст.374 КПК України . Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані суд зобов» язаний постановити виправдувальний вирок.

Проаналізувавши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, суд дійшов висновку, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення за ч.3 ст.368 КК України ґрунтується лише на припущеннях.

Враховуючи, що основоположним принципом правосуддя є презумпція невинуватості, а всі сумніви трактуються на користь обвинуваченого, суд виходить з наданих показань обвинуваченого ОСОБА_1 , які узгоджуються з показаннями свідків, допитаних під час судового розгляду, та письмових доказів кримінального провадження, з яких не вбачається вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

З урахуванням викладеного, у відповідності до вимогст. 62 Конституції України,ст. 370 КПК України, рекомендаціями Пленуму Верховного Суду України "Про виконання судами України законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ при постановленні вироків" від 29.06.1990 року з послідуючими змінами та доповненнями, в основу вироку можуть бути покладені тільки достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. Обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Всі сумніви по справі, в тому числі, що стосується достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитись та вирішуватись на користь підсудних.

Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 за ч.3 ст.368 КК України не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим, суд вважає необхідним в силу презумпції невинуватості закріпленого у ст. 62 Конституції України, виправдати ОСОБА_1 .

Суд приходить до переконання, що докази обвинувачення є неузгодженими між собою та показами допитаних свідків по кримінальному провадженню , а тому викликають сумніви у своїй належності. Суд вважає, що доводи обвинувачення під час судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження, наведені стороною обвинувачення доводи ґрунтуються на припущеннях та на доказах, здобутих з порушенням процесуального закону, які не відповідають критеріям допустимості і законності.

Відтак, оцінюючи кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення є недоведеним.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

За встановлених судом, обставин ОСОБА_1 підлягає виправданню.

Міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 не обиралась.

По справі речовими доказами визнано - грошові кошти у сумі 2000 грн, після набрання вироком законної сили повернути за належністю, а тампони із змивами з рук ОСОБА_1 та ОСОБА_11 та зразків спеціальної хімічної речовини « Світлячок-М» залишити при справі.

Судові витрати по провадженню на залучення експертів становлять 7477,44 грн.

Оскільки обвинувачений підлягає виправданню у пред`явленому йому обвинуваченні, документально підтверджені витрати на залучення експертів необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.368, 370, п.2 ч.1 ст.373, ст.ст.374, 375, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України та по суду його виправдати.

Речові докази по провадженню - грошові кошти у сумі 2000 грн, після набрання вироком законної сили повернути за належністю, а тампони із змивами з рук ОСОБА_1 та ОСОБА_11 та зразків спеціальної хімічної речовини « Світлячок-М» залишити при справі.

Процесуальні витрати на залучення експертів у сумі 7477,44 грн. віднести на рахунок держави.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити виправданому ОСОБА_1 та прокурору.

Роз`яснити прокурору, обвинуваченому та його захиснику право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Рівненського міського суду Є.І.Сидорук