Постанова № 85123926, 18.10.2019, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/5813/19

Провадження № 1-кп/362/469/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2019 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М,

за участі секретаря Шевченко М.В.,

прокурора Радько Г.О.,

захисника Марущак Я.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Василькові кримінальне провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань №12019110140001238 від 05.09.2019 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кожухівка, Васильківського району, Київської області, громадянина України, українця, із середньою освітою, офіційно непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в:

30.09.2019 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12019110140001238 від 05.09.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.

Як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 01.11.2019 року.

Ухвалою суду від 01.10.2019 року у вказаному провадженні було призначено підготовче судове засідання (а.с.11).

В підготовчому судовому засіданні прокурор просив постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотриманні всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачає.

Також прокурор просив обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_1 міру запобіжного заходу у виді домашнього арешту на 60 днів посилаючись на вагомість доказів обвинувачення його у вчиненні злочину, а також наявності достатніх підстав вважати, що відносно обвинуваченого продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Потерпілий в підготовче судове засідання не з`явився, про день час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву з проханням слухати справу без його участі (а.с.18).

Адвокат Марущак Я.В. заявив клопотання, про повернення обвинувального акту прокурору в зв`язку і з тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а саме в обвинувальному акті не чітко сформульоване обвинувачення. Проти задоволення клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту просив відмовити та просив застосувати до його підзахисного особисте зобов`язання.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку адвоката.

Вислухавши думку прокурора, захисника та обвинуваченого, вивчивши матеріали обвинувального акту з додатками, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 підлягає поверненню прокурору з наступних підстав.

Згідно з п.3 ч.3 ст. 314 КПК Україниу підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема: повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кодексу.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом. Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч.4 ст.110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст.291 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Зокрема, п.5 ч. 2 ст. 291 КПК України визначає, що обвинувальний акт має містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

При цьому, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, зокрема ст. 277, 291 КПК України, обвинувачення має бути логічним і конкретним, виходячи з об`єктивно встановлених обставин кримінального правопорушення.

Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Зазначені вимоги кореспондуються та узгоджуються з висновками, що знайшли своє відображення в рішеннях Європейського суду з прав людини та у відповідності до вимог ч.5 ст.9 КПК України повинні застосовуватися поряд кримінальним процесуальним законодавством України.

Європейський суд з прав людини (у справі «Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камінські проти Австрії» №9783/82 п. 79).

Крім того, суд нагадує, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 р. рішення від 20.04.2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

В порушення вимог вказаних процесуальних норм, в обвинувальному акті щодо ОСОБА_1 відсутнє чітко сформульоване обвинуваченнята містять ряд суперечностей, а саме: в обвинувальному акті вказано, що ОСОБА_1 , який проживає на АДРЕСА_2 , а саме неподалік від виробничих приміщень ПАТ «Кожухівське» о 3 годині ночі проходив по вулиці Першотравневій, де в нього виник прямий умисел на проникнення до приміщення ПАТ «Кожухівське» з метою викрадення цінних речей. Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_1 переліз через паркан ПАТ «Кожухівське», після чого за допомогою кухонної сокири віджав метало - пластикове вікно цеху через яке проник в середину, де помітив промисловий «KARCHERHDS 8-18-4c», яким вирішив заволодіти.

Проте, при викладені фактичних обстави кримінального правопорушення в обвинувальному акті не вказано звідки ОСОБА_1 взяв кухонну сокиру і до якого саме цеху він проник, не зазначено конкретне місце цеху куди проник ОСОБА_1 , яке саме металопластикове вікно та якого цеху він віджав, також не зазначено конкретне місце в цеху куди проник ОСОБА_1 та де саме знаходився апарат високого тиску, який був предметом крадіжки та які саме обставини свідчать, що це був саме ОСОБА_1 в обвинувальному акті не вказано. Якщо допустити, що досудовим слідством було встановлено, що кухонна сокира взята ОСОБА_1 вдома то умисел на крадіжку міг виникнути вдома. Також не вказано, яким чином ОСОБА_1 витягнув та мав намір переміщати через паркан промисловий «KARCHERHDS 8-18-4c» з врахуванням його габаритів та маси. Проте, всі вищевказані важливі моменти не встановлено при викладені фактичних обставин кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1

Внаслідок неналежного викладення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення формулювання обвинувачення ОСОБА_1 не відповідає вимогам закону.

Так, ОСОБА_1 обвинувачується в крадіжці поєднаній з проникненням у приміщення, але з причин, що не залежить від його волі не вчинила всіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця. Із одного боку ОСОБА_1 обвинувачується в крадіжці, а із іншого з причин, що не залежала від його волі він не вчинив всіх дій необхідних для доведення злочину до кінця. При цьому, які конкретні дії не вчинив ОСОБА_1 , направлені на незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна при формулюванні обвинувачення не вказано, що в свою чергу унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред`явленого обвинувачення, і, безперечно, порушує право обвинуваченого на захист, яке гарантується кожній особі приписами п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення якої імплементовані у ст. 20 КПК України.

Отже, системний аналіз вказаних положень КПК України вказує на те, що формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Таке обвинувачення повинно бути конкретним, без будь-яких суперечностей та зрозумілим, з метою уникнення порушення права обвинуваченого на захист.

Натомість, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (у справі «Матточіа проти Італії» від 25 липня 2000 року, №23969/94, п. 58).

Разом з тим, при викладені формулювання обвинувачення слідчим і прокурором цих вимог не дотримано.

У постанові ВСУ від 24 листопада 2016 року № 5-328кс16 суд зауважив, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але й для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

Порушення вимог ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті перешкоджають повному, всебічному, об`єктивному розгляду кримінального провадження, перешкоджає суду ухвалити обвинувальний вирок чи затвердити угоду про визнання винуватості.

Саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, згідно зі ст. 337 КПК України, суд першої інстанції здійснює судовий розгляд.

Суд приходить до висн овку, що неконкретність формулювання обвинувачення, яке викладено в обвинувальному акті, у разі призначення кримінального провадження до розгляду, перешкоджатимуть повному, всебічному, об`єктивному розгляду кримінального провадження, а також ухвалити суду обвинувальний вирок, тому обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору для усунення викладених вище порушень чинного законодавства України.

Вирішуючи питання щодо клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_1 , суд приходить до наступного висновку.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06.09.2019 року відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 01.11.2019 року включно.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року по справі №1-28/2017 №1-р/2017 положення третього речення частини третьоїстатті 315 Кодексу в частині, що передбачає поширення продовження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у виді домашнього арешту чи тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без клопотань учасників кримінального провадження, зокрема прокурора, та без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, за яких такі запобіжні заходи були обрані на стадії досудового розслідування, суперечить вимогам частин першої, другої статті 29 Конституції України, а томувизнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення третього речення частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України.

Конституційний Суд України зазначає, що висновки слідчого судді щодо будь-яких обставин, які стосувалися суті підозри, обвинувачення та були взяті до уваги при обґрунтуванні запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, для суду на стадії судового провадження не є преюдиційними. У підготовчому провадженні суд має перевірити обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов`язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, та прийняти вмотивоване рішення, незважаючи на те, чи закінчився строк дії ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування про обрання такого запобіжного заходу.

Проте зміст положення третього речення частини третьої статті 315 КПК України дозволяє поширити дію постановленої на стадії досудового розслідування ухвали слідчого судді щодо обраних запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою на стадію судового провадження у суді першої інстанції у тому випадку, коли обвинувальний акт передається до суду без клопотання прокурора щодо продовження дії цих запобіжних заходів у зв`язку із закінченням досудового розслідування, тобто закінченням однієї стадії кримінального провадження та початком іншої стадії - стадії судового провадження.

Крім того, у положеннях частин першої, другої статті 42 КПК України розмежовано поняття "підозрюваний", "обвинувачений (підсудний)" у кримінальному провадженні. Водночас частиною першою статті 177 Кодексу передбачено можливість застосування запобіжних заходів як до підозрюваного, так і до обвинуваченого, а частиною другою цієї статті визначено підстави застосування таких заходів слідчим суддею, судом. Наслідками направлення в порядку, передбаченому статтею 291 КПК України, та надходження до суду обвинувального акта є набуття особою, щодо якої складено такий обвинувальний акт, нового процесуального статусу - обвинуваченого (підсудного), а також початок нової процесуальної стадії кримінального провадження - стадії судового провадження у суді першої інстанції.

Таким чином, зміна процесуального статусу особи з підозрюваного на обвинуваченого (підсудного) та початок стадії судового провадження у суді першої інстанції виключають продовження застосування запобіжних заходів, обраних слідчим суддею до такої особи на стадії досудового розслідування як до підозрюваного. Отже, у разі відсутності вмотивованого рішення суду, яким дозволено позбавлення особи свободи на період, визначений цим судовим рішенням, така особа має бути негайно звільнена.

Запобіжні заходи - це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільного вибору місця перебування.

Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, в тому числі вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків у даному кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті та недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам.

У відповідності до вимог ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється на засадах верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі; обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011; абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).

Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об`єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути ( пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).

Суд, вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст. 178 КПК України: 1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. У такий спосіб встановленню підлягає обґрунтованість підозри органу досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік (неповнолітня особа, особа похилого віку) та стан здоров`я (наявність тяжких хвороб, інвалідності, нездатність самостійно пересуватися) підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого у місці його постійного проживання, в тому числі наявність у нього родини й утриманців. Необхідно з`ясувати сімейний стан цієї особи, стан здоров`я членів його сім`ї, кількість та вік дітей, строк фактичного проживання у цій місцевості тощо; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію обвинуваченого. При врахуванні цієї обставини суд зобов`язаний проаналізувати матеріали сторін кримінального провадження, об`єктивно оцінити надані характеристики обвинуваченому з місця роботи, навчання, проживання; дані, що свідчать про перебування обвинуваченого на обліку у наркологічному, психоневрологічному диспансері, тощо; 7) майновий стан обвинуваченого. Слід встановити наявність належного цій особі нерухомого майна у місцевості проживання та інших місцевостях, транспортних засобів, грошових банківських вкладів, їх розмір (за наявності відомостей, наданих стороною захисту); 8) наявність судимостей у обвинуваченого; 9) дотримання обвинуваченим, умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосудді може вимірюватися суворістю.

Суд, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у даному кримінальному правопорушенні, беручи до уваги особу обвинуваченого, приймаючи до уваги його вік та стан здоров`я, а саме відсутність даних про тяжкі хвороби, інвалідності; проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , те, що він не одружений, відсутність постійного місця роботи, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого, що дає підстави вважати про його можливе уникнення від явки до суду шляхом зміни свого місця проживання, з метою уникнення від відповідальності, приходить до висновку, що жоден із інших, альтернативних домашнього арешту запобіжних заходів, не в змозі на даній стадії процесу забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків, а тому суд дійшов до висновку про задоволення клопотання прокурора про обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_1 домашнього арешту в період доби строком на 60 днів із покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч.5 ст. 194 КПК України. Стороною захисту в спростування наведених стороною обвинувачення доводів, доказів суду надано не було, а тому у задоволенні клопотання захисника про обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання задоволенню на даній стадії розгляду справи не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 3, 8, 20, 91, 109, 110, 177, 183, 199, 290, 291, 314, 331, 369-372 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12019110140001238 від 05.09.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України, повернути прокурору Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області для усунення вказаних недоліків.

Клопотання прокурора про обрання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у виді домашнього арешту - задовольнити.

Обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кожухівка, Васильківського району, Київської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою освітою, офіційно непрацюючого, неодруженого, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки:

- не залишати житло за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 23.00 години до 07.00 години наступного дня;

- з`являтися на виклики прокурора або суду у встановлений ними час.

В разі невиконання вищевказаних зобов`язань може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - Марущак Ярослава Вікторовича про обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання - відмовити.

Направити копію ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту для виконання та контролю Васильківському відділу поліції ГУ Національної поліції в Київської області.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 діб з дня проголошення ухвали.

Повний текст ухвали проголошено 23 жовтня 2019 року о 17 год. 00 хв.

Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко