Рішення № 85122378, 23.10.2019, Баранівський районний суд Житомирської області

Баранівський районний суд Житомирської області

Справа № 273/1883/19

Провадження № 2/273/505/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючої судді Бєлкіної Д.С., секретаря судових засідань Стаднюк В.В., розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Баранівка справу за позовом позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить: визнати відповідача ОСОБА_2 , таким що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та примусово зняти відповідача з реєстраційного обліку в житловому будинку позивача.

Позовну заяву обґрунтовує тим, що вона є власником Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №23913476 від 07.07.2014 року. Відповідач хоч і зареєстрований у будинку позивача, але фактично ніколи не проживав за місцем реєстрації, оскільки постійно проживає і працює за кордоном в Португалії. Добровільно знятися з реєстрації відповідач не бажає, домовленості між ними щодо збереження за ним житла не було. Через реєстрацію відповідача позивач не має змоги оформити субсидію на оплату комунальних послуг, інші державні соціальні допомоги, а тому звернулася до суду за захистом свого цивільного права.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі. (а.с. 24).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про визнання позову, просить розглядати справу без його участі. (а.с. 23,18-22).

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №23913476 від 07.07.2014 року. (а.с. 7)

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в житловому будинку АДРЕСА_1 з 12.03.2012 року, але не проживає, що підтверджується даними довідки Довбиської селищної ради Бараівського району житомирської області №3084 від 30.09.2019 року, довідки Довбиської селищної ради Бараівського району житомирської області №3080 від 30.09.2019 року та відомостей Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Житомирській області від 08.10.2019 року. (а.с. 8,9, 23)

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право користування полягає в тому, що власник має юридично закріплену можливість використовувати корисні якості речі (майна) для себе, здобувати з цього користь, вигоду. Право розпорядження означає юридично забезпечену можливість встановлювати, змінювати, припиняти юридичну долю речі (майна). Право розпорядження закріплює абсолютну владу власника над річчю (майном), яка може виражатися навіть у відчуженні або знищенні речі (майна).

У відповідності до ст. ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені норами ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Оскільки відповідач не був членом сім`ї позивача, не проживає у вказаному будинку з дня своєї реєстрації, дані обставини та позовні вимоги відповідачем визнаються, визнання відповідачем позову суд приймає, оскільки воно не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому у своїй сукупності дають підстави для суду для задоволення позовних вимог про визнання останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Щодо позовної вимоги про примусове зняття відповідача з реєстраційного обліку в житловому будинку позивача, то вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Водночас відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

З огляду на викладене, беручи до уваги вказані вище правові норми, позивач має юридичну можливість захистити своє право у позасудовому порядку на підставі рішення суду про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, тому позовна вимога про примусове зняття відповідача з реєстраційного обліку в житловому будинку позивача знаходиться поза межами правового поля судового регулювання та не підлягає задоволенню.

На підставі ст. 41 Конституції України, ст. 405 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 206, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 Баранівського АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду через Баранівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.С. Бєлкіна