Рішення № 85117279, 23.10.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року справа № 580/2723/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23), в якому просить:

-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.10.2016 року;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області відновити пенсію за віком ОСОБА_1 з 01.10.2016 року;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.10.2016 року по теперішній час.

21.10.2019 перейдено до розгляду справи в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області безпідставно було призупинено виплату пенсії, на підставі скасування довідки внутрішньопереміщеної особи. Позивач стверджує, що виплата пенсії призупинена з підстав не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що призупинення виплати пенсії позивачу здійснено в наслідок скасування довідки внутрішньопереміщеної особи. У зв`язку з викладеним просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , громадянка України, перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області та отримує пенсію за віком.

22.07.2015 ОСОБА_1 взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та перебуває за адресою: АДРЕСА_2 за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 .(довідка № 7101001844 ).

23.07.2015 позивач звернулася до управління з довідкою про взяття на облік -внутрішньо переміщеної особи від 22.07.2015 № 7101001844 та надала заяву про переведення електронної та макету пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в м. Алчевск.

31.07.2015 згідно розпорядження № 600730 ГУ ПФУ у Черкаській області з 01.08.2014 ОСОБА_1 розпочато виплату пенсії.

08.09.2015 від управління соціально захисту населення Придніпровського району департаменту соціальної політики Черкаської міської ради до відповідача надійшов лист від 06.09.2016 за вих. № 2701/28-2/04, згідно якого ОСОБА_1 скасовано довідку внутрішньопереміщеної особи № 7101001844 у зв`язку з відсутністю обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, аналогічний лист наданий департаментом соціальної політики Черкаської міської ради від 11.05.2019 за №3192/28-5/01-10 ОСОБА_1 .

З 01.10.2016 позивачу припинено виплату пенсії на підставі розпорядження від 13.09.2016 (а с. 50).

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Листом від 18.06.2019 № 254/Д-10 відповідач повідомив позивача, що поновлення виплати пенсії можливе лише за умови відновлення виплати соціальних пільг.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII(далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення, здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Судом встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 71 Порядку №509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії. Скасування довідки про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи не є підставою, визначеною ст. 49 Закону 1058 для припинення пенсії.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем прийнято рішення про припинення виплати пенсії позивачеві з жовтня 2016 року.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003року№ 1058-VI.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2)на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3)у разі смерті пенсіонера;

4)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5)в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ч. 1ст. 49 Закону № 1058, оскільки з жовтня 2016 року позивачеві припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, а рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні ч. 1ст. 49 Закону № 1058.

Суд зазначає про пріоритетності застосування вимоги ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.

Відповідно до положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті1,3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов`язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв`язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушуваластаттю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Таким чином, виходячи з наведеного, суд зазначає, що відповідачем прийнято неправомірно рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При розгляді даної справи, судом також враховані висновки рішення Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили 04.09.2018, а також у рішенні Верховний Суд від 02 жовтня 2018 року у справі №243/7303/17.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію (стаття 58 зазначеного Закону) він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

Прийняття рішення начальником управління в межах спірних відносин є способом реалізації владних повноважень в розумінні вищенаведених конституційних принципів.

В межах спірних правовідносин негативні правові наслідки для позивача створює саме розпорядження відповідача про припинення виплати пенсії позивачу, а не дії або бездіяльність відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог та інтересів тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за віком останній та сплатити заборгованість за період, починаючи з жовтня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) та сплатити заборгованість за період, починаючи з жовтня 2016 року, включно.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.Г. Паламар