Рішення № 85117120, 23.10.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

23 жовтня 2019 р. № 520/9631/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Білової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулася позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася з 01.05.2018 по 31.08.2018 і з 01.05.2019 по 31.08.2019 у сумі 14824,37 грн.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася з 01.05.2018 по 31.08.2018 і з 01.05.2019 по 31.08.2019 у сумі 14824,37 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем її проживання вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Канів, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа. З травня 2018 позивач змінила місце проживання та стала на облік Управлінні Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова, яке почало виплачувати пенсію з вересня 2018. Також за період 01.05.2019 по 31.08.2019 пенсія позивачу не виплачувалася у зв`язку з тим, що було встановлено її відсутність за місце реєстрації. За вказані періоди пенсія позивачеві нарахована, але не виплачена з незаконних підстав.

Представник відповідача, Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (який є правонаступником Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова), не погодився з позовними вимогами та надав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Зазначив, що пенсія позивачу за спірний період нарахована, обліковується Управлінням, однак не виплачена.

Постановою Великої Палати Верховного Суду залишено без змін рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року по зразковій справі №805/402/18, яким адміністративний позов ОСОБА_6 до Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року “Про припинення ОСОБА_6 виплати пенсії до з`ясування”. Зобов`язано Бахмутське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_6 призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

Відповідно до положень п.п. 21, 22 ч.1 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ст. 229 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років.

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради від 20.03.2019 № 6343-500082668 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 (а.с. 5).

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач до травня 2018 перебувала на обліку у Канівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та у зв`язку зі зміною місця проживання перейшла на облік до Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова, правонаступником якого є Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому отримує пенсію відповідно до Закону № 1058-IV на підставі електронної пенсійної справи.

Зі змісту листа Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.09.2019 №671/Г-3 судом встановлено, що позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова з заявами про запит пенсійної справи з Канівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. Управлінням Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова пенсійна справа позивача була взята на облік з 01 травня 2018 року. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в даному органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України. Також зазначено, що за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 пенсія позивачу нараховувалася, але не виплачувалася, оскільки протоколом комісії не було підтверджено факт проживання за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 6).

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Суд зазначає, що конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Проте згідно з листом Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.09.2019 №671/Г-3, виплата пенсії позивачу була припинена на підставі протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами перевірки фактичного місця проживання.

Водночас Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як “протоколом комісії не було підтверджено факт проживання за адресою”.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Однак, будь-які мотиви з посиланням на встановлену законом підставу для зупинення виплати позивачу пенсії, пенсійним органом не наведені та в матеріалах справи відсутні.

Щодо строків звернення до суду з даним адміністративним позовом суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

Згідно з матеріалами справи, призначена пенсія виплачувалась позивачу щомісяця, однак з 01.05.2019 по 31.08.2019 її виплата була припинена.

Оскільки позивач звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).

Відповідно до положень ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами ч.1 та ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи оскаржувану бездіяльність відповідача з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, суд приходить до висновку про те, що припинення виплати пенсії позивачу вчинено не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказана бездіяльність не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

Суд зазначає, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, Велика Палата Верховного Суду в межах справи №805/405/18 прийшла до висновку, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.

Відповідно до положень ч.3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

При застосуванні судом висновків Верховного Суду в зразковій справі при розгляді даного адміністративного позову враховано, що позивач є громадянином України, має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи, є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV, поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

Також судом враховано, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України з підстав, які передбачені п.1, 3-5 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV в редакції на день прийняття цього рішення.

Таким чином, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася з 01.05.2019 по 31.08.2019 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася з 01.05.2019 по 31.08.2019 у сумі 14824,37 грн є похідною від позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності, отже також підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії за період з 01.05.2018 по 31.08.2018, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до п. 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п`яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

З аналізу зазначених норм суд приходить до висновку, що при переміщені пенсіонера, виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється та поновлюється за новим місцем проживання з наступного місяця після останнього місяця припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.

Як вбачається з листа Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.09.2019 №671/Г-3 та відзиву на позов, пенсійна справа позивача була взята на облік з 01.05.2018. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Тобто, пенсія позивача за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 органом Пенсійного фонду України була нарахована, однак не виплачена.

Таким чином, у відповідача - Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області на час розгляду справи існує обов`язок з виплати позивачу сум пенсії у зв`язку з її відповідним зверненням.

Будь-яких причин щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 відповідачем не наведено.

Посилання відповідача у відзиві на постанови Кабінету Міністрів України, які регулюють відносини, що виникають з приводу реалізації права на пенсію внутрішньо переміщеним особам не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки довідка позивача не скасовувалася, будь-яких рішень щодо припинення або зупинення виплати пенсії позивачу не приймалися, а відбулася передача пенсійної справи для продовження виплати пенсії за новим зареєстрованим місцем перебування внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі “Міллер проти Австрії”, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні “Гайгузус проти Австрії” від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21– 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Оскільки в силу приписів Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” позивач отримала право на пенсію за період з 01.05.2018 по 31.08.2018, вказане право не може бути обмежене нормативно-правовими актами, які суперечать Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

З огляду на зазначене, суд вважає, що право позивача на отримання пенсії за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що вказані виплати слід вважати "майном" у значені цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, яке було законодавчо передбачено та не заперечувалося відповідачем, отже, невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

В даному випадку є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань".

Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", яке дозволяє позбавити майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" отримати пенсію за період з 01.05.2018 по 31.08.2018, отже посилання відповідача на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, який звужує права позивача не може вважатися належною підставою для втручання в права позивача на отримання пенсії за період з 01.05.2018 по 31.08.2018.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління пенсійного Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася з 01.05.2019 по 31.08.2019 та похідна від неї позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася з 01.05.2019 по 31.08.2019 - підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася з 01.05.2018 по 31.08.2018 і з 01.05.2019 по 31.08.2019 у сумі 14824,37 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася з 01.05.2018 по 31.08.2018 і з 01.05.2019 по 31.08.2019 у сумі 14824,37 грн.

Рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) пенсії у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складений 23 жовтня 2019 року.

Суддя Білова О.В.