Ухвала суду № 85116198, 21.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

21 жовтня 2019 року м. Київ № 640/13125/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди ,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку оскарження бездіяльності Окружного адміністративного суду м. Києва по нездійсненню їй виплати суддівської винагороди за період з 01.01.2017 р. по 04.12.2018 р. відповідно до первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" , виходячи із розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 р." та вимогою стягнення з відповідача на її користь суми недоотриманої суддівської винагороди за вказаний період, обрахованої у спосіб, визначений позивачкою.

Ухвалою суду від 24.09.2019 р. подана позовна заява була залишена без руху, судовим рішенням вставнолено строк та спосіб для усунення її недоліків шляхом подання позову, оформленого з дотриманням ст.160 КАСУ, у кількості екземплярів, що відповідає кількості учасників справи із зазначенням: ціни позову; обгрунтованого розрахунку суми, яка підлягає стягненню з визначенням всіх її складових; обгрунтування порушення прав та інтересів заявниці, допущеною Окружним адміністративним судом м. Києва бездіяльністю; подання квитанції про сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб) за вимогу немайнового характеру та із розрахунку 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за вимогу майнового характеру у відповідності до ст.ст.2,4, 6 Закону України "Про судовий збір".

На виконання вимог ухвали позивачкою було подано заяву "про виконання вимог ухвали", з наданням правової оцінки прийнятого судового рішення; копію позовної заяви у редакції, яка визнана судом невідповідною положенням ст.160 КАСУ та, яка повністю відтворює текст первинного позову; ксерокопії довідок про заробітну плату заявниці від 09.07.2019 р.№04-48/97/19 та про розмір та підстави суддівської винагороди судді Окружного адміністративного суду м. Києва Бояринцевої М.В., які не засвідчені у встановленому законом порядку.

Ретельно вивчивши подані документи на предмет виконання вимог ухвали від 24.09.2019 р., суд констатує повне ігнорування рішення суду, яке набуло законної сили, з огляду на що звертає увагу на таке:

положеннями ст. 44 КАСУ визначено коло прав та обов`язків учасників справи. Згідно із п.1, 4 ч.5 ст.44 КАСУ, учасники справи, поміж іншого, зобов`язані виявляти повагу до суду та подавати наявні докази в порядку та строки встановлені судом. При цьому, учасник справи не наділений правом надання правової оцінки судовому рішенню.

Водночас, п. 4.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року передбачено, що суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов`язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади, - п.4.2 Приницпів. Суддя не повинен діяти чи дозволяти іншим діяти у такий спосіб, щоб можна було зробити висновок, що будь-хто неналежно впливає на здійснення його повноважень, -п.4.9 Приницпів.

В той же час, на підставі положень ч.1 ст.1 Кодексу суддівської етики, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права.

Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною, - ст.3 Кодексу.

Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі за наведених обставин, суд також врахував наступне:

положеннями ч. ст. 14 Конституції України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Вказана норма кореспондується зі ст.370 КАСУ. Ухвала суду, згідно ст.241 КАСУ є різновидом судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006, є джерелом права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його правами та обов`язками. У рішенні Європейського суду з прав людини "Чуйкіна проти України" ((CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) 13 січня 2011 року ОСТАТОЧНЕ) вказано, що "стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A № 18)".

Доступ до правосуддя включає не лише можливість подати заяву до суду, йому відповідає обов`язок суду розглянути справу по суті з винесенням остаточного рішення по справі, яке підлягає обов`язковому виконанню. Виконання рішення в розумний термін також є невід`ємною частиною права на доступ до суду.

На відміну від права на справедливий суд, право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може бути обмежено, зокрема, задля забезпечення нормального функціонування судової системи. Це включає часові обмеження, фінансовий тягар, вимоги щодо форми звернення тощо.

У справі Trukh v. Ukraine ((dec.), no. 50966/99, 14 October 2003) Європейський суд дав оцінку застосуванню процесуальних обмежень у вигляді обов`язку сплатити мито, надати копії документів у певній кількості та направити звернення до конкретного суду. Європейський суд не виявив жодних підстав вважати, що застосування згаданих процесуальних обмежень у справі було свавільним чи невиправданим. Відповідно, скарга заявника про відсутність доступу до суду була відхилена як необґрунтована.

В рішенні Конституційного Суду України у справі №1-9/2011 за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, від 13 грудня 2011 року (17-рп/2011) зазначено, що "вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі".

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання".

Вирішення судом питання про наявність матеріальних передумов звернення особи до суду на стадії відкриття провадження у справі, не може свідчити про обмеження у доступі до правосуддя.

У даному випадку право на доступ до правосуддя позивачки поставлено в залежність від її особистого волевиявлення виконати чи не виконати вимоги рішення, яке набуло законної сили.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати. На вимогу про визнання протиправною бездіяльності Окружного адміністративного суду м. Києва ця пільга не розповсюджується, а твердження заявниці про взаємопов`язаність цієї вимоги з вимогою про стягнення заробітної плати є особистою думкою заявниці щодо тлумачення закону, яка при її застосуванні, повністю нівелює положення п.3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", оскільки вимоги майнового та немайнового характеру в межах однієї позовної заяви та предмета спору в тій чи іншій мірі пов`язані між сосбою. Крім того, для суду є незрозумілим посилання на "практику" Верховного Суду з огляду відсутність в законодавстві України формалізованого поняття «прецедент» та прецедентного права в його практичному контексті.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За загальним правилом при зверненні до суду з вимогою про стягнення заробітної плати зазначається не спосіб дій відповідача, а розмір суми виплат, на які претендує заявник. Тим більше, що спір у даному випадку стосується головним чином визначення базової величини мінімальної заробітної плати як розрахункової для визначення посадових окладів суддів.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про можливість надання позивачці додаткового строку для усунення недоліків позовної заяви та згідно із ст.121 КАСУ продовжує встановлений строк на усунення недоліків на пять днів з моменту одержання цієї ухвали.

Також суд зобов`язує надати копії документів, поданих 17.10.2019 р. засвідчених в порядку встановленому ст.94 КАСУ.

Керуючись статтями 121, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на п`ять днів з моменту одержання копії ухвали.

Копії ухвали направити позивачці для відома.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Суддя Брагіна О.Є.