Рішення № 85115202, 23.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року Справа № 160/8648/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Серьогіної О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця, -

ВСТАНОВИВ:

06.09.2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шпак Володимир Іванович звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 17.05.2019 року, винесену державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Удовиченко Д.С. по виконавчому провадженню № 52672513, якою було накладено штраф на ОСОБА_1 у розмірі 47703,44 грн. Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що в матеріалах виконавчого провадження наявний складений самим державним виконавцем документ - розрахунок заборгованості при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-7144/2010 від 13.01.2011 року, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів у розмірі ? частини від усіх видів доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму, для дітей відповідного віку на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений 01.04.2019 року. Відповідно до цього Розрахунку, зазначено, що заборгованості у ОСОБА_2 зі сплати аліментів була відсутня до січня 2013 року, після чого у період з січня 2013 року по березень 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 69953,41 грн. Згідно із цим розрахунком, стверджується, що у період часу з січня 2013 року та по березень 2019 року боржником не сплачувалися кошти взагалі, крім періоду січня-травня 2018 року, коли було сплачено сукупно 6137,84 грн. Також, відповідно до довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів від 01.04.2019 року, виданої державним виконавцем на ім`я стягувана, підтверджується, що в період з 01.10.2018 року по 01.04.2019 року стягувач нібито дійсно не отримувала аліменти від ОСОБА_1 . Проте, ці документи не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_5 регулярно та на постійній основі здійснював сплату аліментів, що підтверджується у тому числі рядом платіжних квитанцій. При цьому оскаржувана постанова про накладення штрафу у розмірі 50% нібито за трирічну заборгованість по оплаті аліментів винесена від 17.05.2019 року, тобто після надання ОСОБА_5 платіжних квитанція про оплату, однак ніяким чином це не враховує, з огляду на що є незаконною та підлягає скасуванню. Також позивач зазначає, що державним виконавцем передчасно застосовано положення ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» до даних правовідносин. Зокрема, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII від 03.07.2018 року, та набрав чинності 28.08.2018 року, було внесено зміни до ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» та доповнено ст. 71 частиною 14-ю, яка передбачає накладення штрафів за певних умов. За приписами ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. Таким чином, після набрання законної сили ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», а саме з 28.08.2018 року, державний виконавець не міг застосовувати положення даного Закону в порядку «ретроактивної дії», тобто зворотної дії, та визначати період заборгованості та відповідальності стягувача на підставі закону, який не мав законної сили в той час і за таких обставин положення ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» можуть застосовуватися тільки до тих відносин, які розпочалися не раніше набрання законної сили цим законом, тобто з 28.08.2018 року, і при цьому будь-які відносини або обставини, що мали місце до цього, не можуть являтися складом будь-якого правопорушення та не є підставою для притягнення особи до відповідальності. З урахуванням викладеного просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін на 23.10.2019 року.

В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

23.10.2019 року на адресу суду від представника позивача та представника відповідача надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у встановлений судом строк в ухвалі про відкриття провадження відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Враховуючи особливості розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 КАС України, суд вважає, що неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи, не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, а також відсутність перешкод для розгляду справи за відсутності учасників процесу судом вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані сторонами документи суд встановив наступне.

На примусовому виконанні державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Удовиченко Д.С. знаходиться виконавче провадження № 52672513 з примусового виконання виконавчого листа № 2-7144, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів у розмірі ? частини заробітку щомісячно на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до повноліття дитини.

17.05.2019 року державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Удовиченко Д.С. було винесено постанову, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 47 703,44 грн.

Підставою для накладення штрафу стала наявність у ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів за період з листопада 2009 року по квітень 2019 року, яка перевищує суму відповідних платежі за три роки та складає 95 406, 87 грн.

Розмір штрафу становить 50 % від суми наявної заборгованості.

Не погоджуючись із винесеною постановою про накладення штрафу, позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно з абз. 1-3 ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Як вбачається з матеріалів справи, на позивача накладено штраф у зв`язку із наявністю заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки.

Статтю 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено частиною чотирнадцятою згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 року, який набрав чинності 28.08.2018 року.

Зазначене у абз. 3 ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» правопорушення передбачає фінансову санкцію у вигляді штрафу за дії, що призвели до виникнення заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки.

Водночас, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Відповідно до п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виникнення заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, пов`язане із вчиненням дій щодо несплати позивачем аліментів. Вчинення таких дій протягом трьох або більше років є невід`ємною частиною складу правопорушення, що передбачене абз. 3 ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». До набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» та доповнення статті 71 частиною чотирнадцятою, дії, що призводять до виникнення заборгованості зі сплати аліментів не визнавалися законом як правопорушення, за яке передбачається накладення штрафу у розмірі 50% від заборгованості.

Відтак, з огляду на приписи ст. 58 Конституції України, до позивача не може бути застосована відповідальність за абз. 3 ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки до 28.08.2018 року дії позивача щодо несплати аліментів не визнавались як правопорушення в межах зазначеної норми, а наслідки таких дій неможливо було передбачити.

У той же час, норма Закону України «Про виконавче провадження» щодо фінансової відповідальності у вигляді штрафу за наявність заборгованості із сплати аліментів, не має зворотної дії в часі, а тому штраф не може бути застосований до заборгованості, яка виникла до дня набрання чинності законом - 28.08.2018 року.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте, відповідачем не доведено правомірності винесеної постанови з урахуванням зазначених судом обставин щодо дії закону в часі, у зв`язку з чим суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у розмірі 768,40 грн належить компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 17.05.2019 року, винесену державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Удовиченко Д.С. по виконавчому провадженню № 52672513, якою було накладено штраф на ОСОБА_1 у розмірі 47703,44 грн.

Стягнути з Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (вул. Січеславська набережна, буд. 17, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 34984540) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна