Рішення № 85112651, 17.10.2019, Тростянецький районний суд Вінницької області

Тростянецький районний суд

Вінницької області

справа № 147/382/18

номер провадження № 2/147/88/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді: Дудікова А.В.,

при секретарі: Подолян Т.І.,

за участю:

представника позивача: Єлісєєва С.Л.,

представника відповідача: Клименко І.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області цивільну справу №147/382/18 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору №б/н від 20.10.2008р. отримав кредит у розмірі 4400,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв`язку з тим, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, станом на 28.02.2018р. виникла заборгованість у розмірі 35771,28 грн., яка складається з: 4049,60 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 29680,19 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 100,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 250 грн. - штраф (фіксована частина); 1691,49 грн. - штраф (процентна складова).

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Ухвалою суду від 08.02.2019 р. дану цивільну справу прийнято суддею Дудіковим А.В. та призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті.

14.05.2019р. від відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в якій зазначив, що вказана заборгованість не підлягає стягненню, оскільки вона не підтверджена наявними в матеріалах справи доказами, а також нарахована за значно більший період, ніж передбачено нормами ЦК України щодо визначення строку позовної давності. Вказана заборгованість визначена позивачем за період з 20.10.2008р. по 28.02.2018р., тобто майже 10 років. Також зазначив, що позивачем, на підтвердження позовних вимог, надано копію заяви від 20.10.2008р., на підставі якої 20.10.2008р. йому було оформлено кредитну картку «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» № НОМЕР_1 , з кредитним лімітом в розмірі 280,00 грн., а не 4400,00 грн., як зазначено позивачем та не надано жодного доказу чи інформації щодо строку дії виданої йому платіжної картки. Також з розрахунку заборгованості за договором №б/н від 20.10.2008р. вбачається, що відсотки за користування кредитом за період з 20.10.2008р. по 31.12.2012р. склали 36,00%, з 01.01.2013р. до 29.08.2014р. склали 30%, а з 01.09.2014р. позивач неправомірно, в односторонньому порядку, без узгодження з ним, підвищив розмір відсотків за користування кредитом до 34,80% та з 01.04.2015р. до 43,20%. Отже позивачем нараховувались відсотки у розмірі більшому ніж було визначено умовами договору. Жодних доказів погодження із ним підвищення розміру процентної ставки по кредиту позивачем до суду не надано. Таким чином, у зв`язку з тим, що у заяві від 20.10.2008р. строк дії картки не визначений, Пам`ятка та належна копія картки в матеріалах справи відсутні, вважає, що позивачем не доведено належним чином факт укладення із ним кредитного договору на тих умовах, на яких позивач посилається в позовній заяві на підтвердження своїх позовних вимог. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами. Просив суд застосувати наслідки спливу трирічного строку позовної давності та відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позову в повному обсязі.

11.06.2019р. на адресу суду надійшло письмове пояснення ОСОБА_1 , в якому він зазначив, що ознайомившись з відзивом на заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, вважає необхідним надати суду свої письмові пояснення (а.с.76). Зазначив, що позивач вказав, що згідно Умов обслуговування банк відкриває Клієнку картрахунок, видає Клієнту картки, їх вид та строк дії визначено в Заяві та Пам`ятці Клієнта. Також позивач посилається на довідку про видачу відповідачу кредитних карт№ НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня місяця 04.2018р. З данного приводу зазначив, що згідно наданого позивачем доказу – Заяви відповідача від 20.10.2008р. (а.с.8) вбачається, що в розділі 5 «Банковские услуги» Заяви міститься інформація про оформлення на ім`я відповідача кредитки «Універсальна 30 днів пільгового періоду» з кредитним лімітом 280,00 грн, а в розділі «Отметки банка» Заяви міститься інформація про номер карти, оформленої на ім`я відповідача № НОМЕР_2 . Отже, такий доказ укладення Договору з банком як «Пам`ятка клієнта» в матеріалах справи відсутній, а в Заяві від 20.10.2008р., відсутня інформація про строк дії оформленої на його ім`я кредитної карти. З наданого позивачем в якості доказу його фото з кредитною карткою не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки це фото не відомо коли і ким зроблено, а також не можливо ідентифікувати банківську карту, яку він тримає в руках, оскільки не видно ні номеру карти, ні терміну її дії. Тому, на підставі зазначеного, вважає, що позивачем надано докази щодо оформлення на його ім`я лише банківської карти № НОМЕР_2 , про яку міститься інформація в Заяві від 20.10.2018р., яку можливо він тримає в руках на фото, але не відомо, який строк дії зазначеної карти. Що стосується пояснень позивача про оформлення на його ім`я інших банківських кредитних карток № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня місяця 04.2018р., то позивачем не надано суду інформації про строк дії кожної із трьох зазначених кредитних карток, не зазначено на яких умовах видавались ці кредитні карти, не надано доказів вручення відповідачу під підпис нових кредитних карток (перевипущених).

Разом із письмовими поясненнями ОСОБА_1 подав заяву про відхилення доказів, а саме: виписки по рахунку, фото Клієнта з карткою, довідку про видачу кредитних карт, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, накази Банку Витяги та документи, які викладені на іноземній (російській) мові та суперечать ст. 10 Конституції України: «Справка об условиях кредитования с использованием ІНФОРМАЦІЯ_1 Универсальная, 30 дней льготного периода», «Условия и правила предоставления банковских услуг».

18.06.2019р. на адресу суду надійшов відзив на заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в якому він зазначив, що ОСОБА_1 , відповідно до укладеного договору №б/н від 20.10.2008р. отримав кредит у розмірі 4400,00 грн. У вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Також Банком надані докази, які підтверджують факт укладання кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов`язань, а саме: копію кредитного договору, розрахунок заборгованості, копію паспорта Відповідача, за яким був оформлений кредитний договір, виписку по рахунку. Також зазначив, що відповідач безпідставно посилається на відсутність в матеріалах справи копії Пам`ятки Клієнта, оскільки дана Пам`ятка видана особисто відповідачу, в єдиному екземплярі, носить інформативний характер та містить загальну інформацію щодо умов кредитування та видається клієнту в конверті разом з карткою та ПІН - кодом. Таким чином, вважають, що позивачем, на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог, надані всі необхідні документи. Також, Банком неодноразово було змінено кредитний ліміт, про що надали Довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти. Зауважив, що згідно довідки про видачу кредитних карт Відповідач отримав кредитні карти № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , з строком дії перевипущеної картки до останнього дня місяця 04.2018р. Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 3,0 в місяць або 36% на рік. Далі процентна ставка була змінена: з 01.01.2013р. нарахування процентів на частину кредиту здійснюється за ставкою 30%; з 01.09.2014р. – 34,8%; з 01.04.2015р. – 43,2%. Повідомлення про підвищення процентної ставки Відповідачу було направлено, але на сьогоднішній день заяв про розірвання кредитного договору від Відповідача до Банку не надходило. Щодо строку позовної давності зазначив, що строк перевипущеної картки на ім`я відповідача до останнього дня 04.2018р., а тому строк позовної давності позивачем не пропущено. Враховуючи вищевикладене, представник позивача просив суд відмовити Відповідачу у задоволенні заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності та задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі.

17.07.2019р. на адресу суду надійшла відповідь на пояснення, в якій представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 отримав кредит відповідно до укладеного договору №б/н від 20.10.2008р. у розмірі 4400,00 грн. зі сплатою відсотків у розмірі 36% на рік. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Банком надані докази, які підтверджують факт укладання кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов`язань. Тарифи, зазначені в Пам`ятці Клієнта, яка існує в єдиному примірнику відповідач отримав разом із спеціальною картою у спеціальному конверті. У 2010р. відповідач звернувся в Банк з заявою про перевипуск карти, тобто надання карти з новим строком дії. 28.09.2010р. відповідач здійснив погашення заборгованості в розмірі 50,00 грн., вже на перевипущену карту, що підтверджує факт її отримання відповідачем. Фото клієнта з картою, подальше користування карткою, періодичні погашення заборгованості, в тому числі, після останнього перевипуску картки підтверджує, що відповідач знав про наявність заборгованості, що утворилася і усвідомлював характер і наслідки невиконання договірних зобов`язань. Стосовно викладення УІП на російській мові зазначив, що викладення Умов та правил надання банківських послуг на російській мові не суперечить нормам чинного законодавства, а тому позивач не зобов`язаний надавати до суду редакцію УІП на українській мові, а вказані УІП слід вважати належним доказом по справі. Окрім того, з підписаних позичальником документів вбачається, що 20.10.2008р. відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої відповідач висловив свою згоду із тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять укладений між сторонами Договір про надання банківських послуг. Підписуючи вищевказану анкету-заяву, відповідач підтвердив те, що він ознайомлений із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які йому надані у письмовому вигляді, і що він згодний із ними. Укладений 01.01.2011р. відповідачем із ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір на даний час є чинним, вимог про визнання цього договору з тих чи інших підстав, а також про внесення до нього змін чи його розірвання, позичальник у встановленому порядку не заявляв, а тому будь-яких законних підстав для незастосування положень цього договору немає. Також зазначив, що при поданні відповіді на відзив, нормами ЦПК України передбачено право позивача надавати додаткові докази. Вважає строк позовної давності дотриманим, оскільки картка діє до останнього календарного дня 04.2018р., а позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 26.03.2018р. Також зауважив, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за Договором. На підставі вищевикладеного, представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала та просила відмовити в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов та письмових поясненнях ОСОБА_1 . Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

З матеріалів справи вбачається, що 20.10.2008р. між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 був укладений договір шляхом підписання анкети - заяви про приєднання (частина перша статті 634 ЦК України), де вказано, що заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг (далі - Умови), а також тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с.8).

Разом із позовною заявою позивач подав до суду такі документи: розрахунок заборгованості відносно ОСОБА_1 станом на 28.02.2018р. (а.с. 5-7); Заяву від 20.10.2008р. (а.с.8); довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 9); Витяг із Умов і правил надання банківських послуг (а.с. 10-15); копію паспорта відповідача (а.с. 16); довідку ПАТ КБ «Приватбанк» про видачу ОСОБА_1 кредитних карток (а.с.91); виписки по основній карті (а.с.86-89).

На підтвердження умов кредитування, позивачем надано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка також підписана відповідачем, передбачені умови кредитування за вказаним кредитним договором, зокрема встановлена базова % ставка в місяць - 3%, тобто 36% річних з розрахунку 360 календарних днів на рік (а.с. 9).

Окрім того, позивачем надано довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 , згідно якої відбувалася зміна кредитного ліміту, а саме: у 01.03.2010 р. знижено кредитний ліміт до 0,00 грн., 28.04.2010 р. збільшено до 250 грн., 15.10.2010 р. – до 2000 грн., 08.04.2011 р. – до 2400 грн., 27.05.2011 р. – до 2800 грн., 23.06.2011 р. – до 3200 грн., 23.07.2011 р. – до 3800 грн., 15.09.2011р. – до 4400 грн., 29.09.2011р. кредитний ліміт знижено до 2000 грн., 0702.2013р. кредитний ліміт збільшено до 4000 грн., 01.06.2013р. – до 4400 грн. та 18.08.2015р. – до 4050 грн. (а.с.92).

Позивач вважає, що ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 28.02.2018р. виникла заборгованість у розмірі 35771,28 грн., яка складається з: 4049,60 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 29680,19 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 100,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 250 грн. - штраф (фіксована частина); 1691,49 грн. - штраф (процентна складова).

Також, позивачем до суду надано виписку з карткового рахунку, де прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався коштами, а саме: здійснював зняття готівки через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже користувалась кредитною картою, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.

Як вбачається з довідки №30.1.0.0/2-20180326/1057 від 21.05.2019р. ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ), відповідно до кредитного договору №б/н від 20.10.2008р., отримав картки № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня місяця 04.2018р. (а.с. 91).

З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»), останнє внесення коштів у сумі 812,60 грн. було здійснено 31.07.2015р.

Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі, оскільки підтверджує користування готівковими та безготівковими коштами ОСОБА_1 .

Окрім того, відповідачем не подано до суду жодного доказу та заперечень на спростування вищезазначених обставин. Будь-яких заяв чи клопотань про необхідність витребування доказів, від ОСОБА_1 до суду не надходило.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 4049,60 грн., що становить суму заборгованості за тілом кредиту, підлягають до задоволення.

Щодо нарахування відсотків за користуванням кредиту, пені та штрафів (фіксованої та процентної) частини суд зазначає наступне.

За змістом статті 1054 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 даного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цими Умовами кредитування та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк, які додані до позовної заяви, відповідач ОСОБА_1 ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Про що також було зазначено представником відповідача у судовому засіданні.

Окрім того, суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20.10.2008р.) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04.04.2018р.), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вказаний висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Як передбачено ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з недоведеністю позовних вимог, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 31721,68 грн. (29680,19 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 100,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 250 грн. - штраф (фіксована частина); 1691,49 грн. - штраф (процентна складова), а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

У ч. 1 ст. 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Під час розгляду справи, банком надано довідку із якої слідує, що ОСОБА_1 , відповідно до кредитного договору №б/н від 20.10.2008р., отримував кредитні картки № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня місяця 04.2018р. (а.с. 91).

Факт отримання та користування ним вказаними картками не було спростовано, а також не спростовано те, що картка діяла до квітня місяця 2018 року.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 13 червня 2018 року у справі №686/6697/16-ц, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки.

Тобто, в даному випадку строк повернення кредиту співпадає з строком дії картки до останнього дня квітня місяця 2018 року.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Оскільки позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості 04.04.2018, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, розмір понесених позивачем судових витрат пов`язаних з розглядом справи, керуючись ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору (а.с. 1) в розмірі 199,46 грн. (4049,60 грн. розмір задоволених вимог х 100/ 35771,28 грн. розмір заявлених позовних вимог = 11,32 % задоволених вимог; 1762 грн. х 11,32 % /100 % = 199,46 грн. розмір судового збору, що підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених вимог).

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 273, 274 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість в розмірі 4049 (чотири тисячі сорок дев`ять) гривень 60 коп. та 199 (сто дев`яносто дев`ять) гривень 46 коп. судового збору.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до або через відповідні суди, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_6 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО 305299, місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_5 , місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 22.10.2019 р.

Суддя: