Рішення № 85092292, 18.10.2019, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/31/19

Провадження № 2-684/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

18 жовтня 2019 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарі Євдокімова В.С.,

представника Кучерук О.В.

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації (як орган опіки та піклування) про виселення та зняття з реєстраційного обліку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду до відповідачів про виселення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення будинку від особистих речей, у якому просить суд: зняти відповідачів з реєстрації у будинку по АДРЕСА_1 ; виселити відповідачів у примусовому порядку з вказаного будинку; зобов`язати відповідачів звільнити будинок від особистих речей, а також покласти на відповідачів понесені позивачем судові витрати.

Позов мотивує тим, що відповідно до положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку» право власності на будинок по АДРЕСА_1 було перереєстровано на позивача. Правовою підставою для реєстрації права власності на будинок за позивачем є відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодежателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.11.2018 року №144825087 було зареєстроване право власності позивача на будинок по АДРЕСА_1 . Оскільки законним власником будинку є позивачі, в силу ст. 317 ЦК України відповідачі, втративши право власності на будинок, одночасно втратили право користування нею. Згідно Довідки про склад сім`ї, відповідачі зареєстровані у будинку, що належить позивачу. Позивач зазначає, що звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Не зважаючи на відсутність правових підстав для проживання, колишній власник продовжує користуватись будинком та відмовляється добровільно виселятися, чим створює перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатись майном. Оскільки відповідачі не є власниками будинку, надалі проживаючі в ньому без будь-яких правових підстав, фактично порушуються законні права власника - позивача, а отже відповідачі підлягають виселенню.

Ухвалою судді від 04.02.2019 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.07.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, заявлені вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися з невідомих для суду причин, відзиву на позов не подали, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, в тому числі, шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Представник третьої особи служби у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації подала заяву про розгляд справи без її участі, при вирішення спору просить врахувати інтереси малолітньої ОСОБА_4 та інваліда з дитинства ОСОБА_3 ..

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 02 листопада 2018 року АТ «УКРСОЦБАНК» було набуте у власність майно, що складається з житлового будинку, загальною площею 80,1 кв.м., житловою площею 30,2 кв.м., та земельна ділянка, на якій розташований будинок, загальною площею 0.18 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Інформаційна довідка № 144825087 від 10.11.2018 р.) право власності зареєстроване державним реєстратором Сипчу К.М., Комунальне підприємство «ПУТРІВСЬКЕ», Київська область, Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1684993432231.

Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «УКРСОЦБАНК» на вказане майно є відповідне застереження в ст. 4. Іпотечного договору № 04/1-968 від 28.12.2007 року посвідченого Щуром О.І. приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу зареєстровано в реєстрі за №12265, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до листа №1491 Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 30.11.2018 року у будинку що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 (з 1997 року); ОСОБА_2 (з 2000 року); ОСОБА_3 (з 2012 року); ОСОБА_4 (з 2012 року) (а.с.7).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 14.12.2018 року направив на адресу відповідачів вимогу від 14.12.2018 року №USB/430 про добровільне виселення, в якій зазначив, що відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» банк 02.11.2018 року задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме на будинок АДРЕСА_1 , який знаходилась в іпотеці банку відповідно до умов Іпотечного договору. Керуючись ст. 391 ЦК України, банк вимагає добровільно звільнити всіма мешканцями вказане житлове приміщення, зі зняттям всіх мешканців з реєстраційного обліку, а також звільнити приміщення від особистих речей. У випадку невиконання вимоги добровільно, банк звернеться до суду та органів державної виконавчої служби для здійснення примусового виселення (а.с. 17).

Відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст.ст. 321, 328 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст.ст. 386, 391 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом виселення, однак, виселення є категорією житлового законодавства, а тому при розгляді справи предметом доказування є втрата житлового права або взагалі його відсутність.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений, або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вказаною нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15, 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15 та постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року № 61-44514св15.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач вказує на те, що відповідачі не погоджуються добровільно виселитися з будинку.

Разом з тим, позивачем жодним доказом не доведено, що будинок, з якого останній просить виселити відповідачів, та який був переданий в іпотеку банку відповідачем ОСОБА_1 , був придбаний саме за кредитні кошти, що були надані банком позичальнику для купівлі цього будинку, адже в даному випадку виселення з будинку можливе або у разі якщо будинок придбано за кредитні кошти, або у разі якщо будинок придбано не за кредитні кошти, виселення з нього можливе лише за умови надання особам, які там проживають, іншого житлового приміщення.

При цьому, саме позивач мав довести належними доказами (поданням копії кредитного договору та копії іпотечного договору), що обраний ним спосіб захисту є законним та відповідає обставинам справи і вимогам чинного законодавства України, оскільки позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Натомість суд з власної ініціативи доказів не збирає та не має права ґрунтувати свої висновки на припущеннях, зокрема у тому питання, що нерухоме майно було придбане позичальником за кредитні кошти надані банком.

За таких умов відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про виселення відповідачів, поскільки позивачем не доведено наявності в нього права на застосування обраного ним способу захисту своїх прав.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Позовна вимога про зняття відповідачів з реєстраційного обліку є похідною від вимоги про виселення, а тому підстави для її задоволення відсутні. Так само не підлягають до задоволення і вимоги позивача про зобов`язанні відповідачів звільнити будинок від своїх особистих речей, поскільки суд не знайшов достатніх та доведених підстав для виселення відповідачів із займаного житлового приміщення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 334, 346, 386, 391 ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, Законами України «Про іпотеку», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації (як орган опіки та піклування) про виселення та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто Обухівським районним судом у випадку подання відповідачем відповідної заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи якому повне заочне рішення не було йому вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя О.М.Зінченко