Рішення № 85088765, 01.10.2019, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3442/19

Провадження № 2/204/1143/19 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2019 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

за участю позивачки ОСОБА_1

за участю представника позивачки ОСОБА_2

за участю відповідача ОСОБА_3

за участю представника третьої особи Медведєвої В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Сектор з питань опіки та піклування управління-служби у справах дітей Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, про розірвання шлюбу і визначення місця проживання малолітньої дитини,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною позовною заявою, в якій, з урахуванням наданого уточнення, просила: шлюб з відповідачем, зареєстрований 25 грудня 2015 року у Красногвардійському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 2138 - розірвати; змінити її шлюбне прізвище « ОСОБА_1 » на дівоче « ОСОБА_1 »; визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що в шлюбі у них з відповідачем народилася дитина: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, фактичні сімейні відносини між ними на теперішній час припинені. Причиною розпаду сім`ї є психологічна несумісність між ними, яка негативно вплинула на подружні стосунки і призвела до непорозумінь та втрати моральної рівноваги в сім`ї. До теперішнього часу поліпшення у їх стосунках не відбулося, так як кожен з них продовжує жити окремим життям. Позивачка вважає, що сім`я розпалася остаточно і відновлена бути не може. При цьому, вказала, що дитина проживає разом із нею, у зв`язку з чим просила суд визначити місце проживання дитини разом з нею в рішенні суду.

В судовому засіданні позивачка і її представник підтримали уточнені позовні вимоги та просили задовольнити їх в повному обсязі. Вказали, що позивачка не підтримує з чоловіком сімейних відносин з квітня 2019 року.

Відповідач в судовому засіданні визнав позовні вимоги позивачки в повному обсязі і не заперечував проти розірвання шлюбу та визначення місця проживання їхнього спільного сина ОСОБА_7 з матір`ю. Вказав, що не підтримує з дружиною сімейних відносин з квітня 2019 року.

Представник третьої особи Медведєва В.О. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивачки в частині визначення місця проживання малолітньої дитини, в інтересах дитини, разом з матір`ю і в цій частині просила позов задовольнити.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню по наступним підставам.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

В судовому засіданні було встановлено, що 25 грудня 2015 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_1 ) уклали шлюб у Красногвардійському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про що було складено відповідний актовий запис № 2138. В шлюбі у них народилася дитина: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, з квітня 2019 року фактичні сімейні відносини між сторонами припинені, а шлюб носить формальний характер.

З урахуванням вказаних позивачкою обставин, судом встановлено, що збереження шлюбу між сторонами буде суперечити її (дружини) інтересам, що має істотне значення.

В силу ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що відповідач визнає позовні вимоги позивачки про розірвання шлюбу, визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а для ухвалення рішення про задоволення позову наявні законні підстави. Тому, суд вважає заявлені позивачкою позовні вимоги про розірвання шлюбу обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, з урахуванням вищевказаного, оскільки збереження шлюбу суперечило б інтересам позивачки, суд вважає необхідним задовольнити даний позов і розірвати шлюб між сторонами.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Тому, на виконання вимог ч. 2 ст. 115 СК України, суд вважає необхідним надіслати копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили на адресу Чечелівського районного у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Що ж стосується позовних вимог позивачки про зміну її шлюбного прізвища « ОСОБА_1 » на дівоче « ОСОБА_1 », то вони задоволенню не підлягають, оскільки з доказів, долучених до матеріалів справи, судом встановлено, що дошлюбним прізвищем позивачки було « ОСОБА_1 ». В той же час, доказів того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_11 є однією і тією ж самою особою суду не представлено. Тому, суд вважає необхідним відмовити позивачці в задоволенні її позовних вимог в частині зміни її прізвища на « ОСОБА_1 ».

При цьому, судом встановлено, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 постало питання про місце проживання їхньої спільної малолітньої дитини: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно же до ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що між батьками дитини виникли вкрай неприязні стосунки, в результаті чого вони не дійшли згоди щодо місця проживання їхньої малолітньої дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, інтереси дітей захищаються передусім і не лише національним законодавством, але й нормами міжнародного права. Так, згідно положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також на положення ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з ч. ч. 4-5 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок в даному випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, а носить рекомендаційний характер для прийняття судового рішення у спорі, який виник між сторонами та є одними із доказів у цивільній справі, оцінка якому має бути надана під час розгляду цивільної справи про позбавлення батьківських прав.

Так, згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради від 16.07.2019 року за № 635, долученого до матеріалів даної справи, діючи в інтересах дитини, керуючись ст. ст. 19, 161 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування вважає доцільним проживання малолітньої дитини: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тому, суд враховує вказаний висновок при ухваленні рішення, але він не є визначальним для визначення місця проживання малолітньої дитини.

Зокрема відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М.С. проти України» стверджується, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Крім того, 20 листопада 1959 року була прийнята Декларація прав дитини резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН.

Декларація визнається універсальним і ефективним механізмом та інструментом захисту прав дитини в світовому масштабі і діє з дати прийняття Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Зокрема до таких висновків, щодо того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю, прийшов й Верховний Суд України, у зв`язку з чим була викладена відповідна правова позиція у справі № 6-2445цс16.

Згідно зазначеної правової позиції, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Таким чином, враховуючі все вищевказане, судом встановлено, що мати дитини з народження доглядає за малолітнім сином: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконує усі обов`язки з організації домашнього побуту тощо, а доказів зворотного суду не представлено.

Спиртними напоями або наркотичними засобами мати дитини не зловживає, а доказів зворотного суду також не представлено.

Таким чином, суду не зазначено виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дитини з матір`ю відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, або свідчили б про неможливість проживання дитини разом з матір`ю. Не спростований й той факт, що мати в найбільшій мірі може сприяти гармонійному розвитку малолітньої дитини, тим паче, що саме з нею дитина й проживає, проти чого не заперечував й сам відповідач в судовому засіданні.

Тому, суд вважає можливим проживання малолітньої дитини з матір`ю, разом з якою дитина й зареєстрована за однією адресою.

Крім всього вищевказаного, як вже було зазначено вище, згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що відповідач визнає позовні вимоги позивачки про визначення місця проживання їхньої спільної малолітньої дитини з матір`ю, визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а для ухвалення рішення про задоволення позову наявні законні підстави. Тому, суд вважає заявлені позивачкою позовні вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з нею обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, дослідивши усі докази по справі в сукупності та урахувавши інтереси малолітньої дитини, враховуючи вік дитини - всього три роки, та потребу дитини в материнській опіці, враховуючи відсутність виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір`ю, суд дійшов висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки позивачеві задоволені її позовні вимоги в повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір в сумі 1536 грн. 80 коп. (в порядку ч. ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції на момент звернення до суду з даним позовом), з яких: судовий збір за позовні вимоги про розірвання шлюбу в сумі 768 грн. 40 коп. і судовий збір за позовні вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини в сумі 768 грн. 40 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 105, 110, 112, 113, 115, 141, 160, 161 СК України, Декларацією прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, ст. ст. 3, 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року), розділом 3 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 3, 12, 13, 76-82, 89, 141, 206, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Сектор з питань опіки та піклування управління-служби у справах дітей Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, про розірвання шлюбу і визначення місця проживання малолітньої дитини - задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , зареєстрований 25 грудня 2015 року у Красногвардійському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 2138, в якому є малолітня дитина - розірвати.

Прізвище позивачки « ОСОБА_1 » залишити без змін.

Прізвище відповідача « ОСОБА_1 » залишити без змін.

На виконання вимог ч. 2 ст. 115 СК України, надіслати копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили на адресу Чечелівського районного у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1536 грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_3 .

Сектор з питань опіки та піклування управління-служби у справах дітей Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04052488, місцезнаходження: 49006, м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 65.

Суддя В.В. Самсонова