Рішення № 85084576, 22.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4591/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул. Семінарська,5, м. Одеса, 65044), начальника Подільського управління ГУ ДФС в Одеській області Кучми Андрія Миколайовича про визнання незаконною, протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулась ОСОБА_1 з позовом (а.с. 53-72) до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС), начальника Подільського управління ГУ ДФС в Одеській області Кучми Андрія Миколайовича, в якому просить визнати незаконним, протиправним та скасувати повністю індивідуальний акт - Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-4237-17, винесену (складену, видану, оформлену) за підписом Начальника Подільського управління ГУ ДФС в Одеській області Кучмою А.М. з мотивів його невідповідності нормам Конституції України, Законів України, відомчим підзаконним нормативно-правовим актам.

Позивач зазначила, що 23.07.2019 року на поштову адресу її місця проживання як фізичної особи, не на адресу місцезнаходження - провадження нею незалежної професійної діяльності, як приватного нотаріуса, надійшла вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року №Ф-4237-17 начальника Подільського управління ГУ ДФС в Одеській області А. М. Кучми, в якій посадова особа структурного підрозділу контролюючого територіального органу вимагає від неї сплати боргу (недоїмки) в сумі 10 953,16грн.

З вказаною Вимогою вона не згодна, вважає її незаконною, необґрунтованою, винесеною з порушенням процедури (порядку) її формування, врученою (надісланою) з пропуском строків відведених на таке вручення (надіслання) законом, у зв`язку із чим вирішила скористатися своїм правом на оскарження Вимоги передбаченого абз. 4 ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі- Закон №2464-VІ).

В обґрунтування позовних вимог щодо недотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення документальної перевірки з нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску позивач зазначила, що відповідно до ч.3, ч.4 ст.9 №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п.2, ч. 1 ст.13 Закону органи доходів і зборів мають право проводити перевірки, зокрема, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час такої перевірки.

Згідно п. 4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, (далі- Інструкція №449) Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Позивач вважає, що в основу формування Вимоги, що оскаржується, посадовими особами територіального контролюючого органу повинні бути покладені: акт документальної перевірки (планової/позапланової; виїзної/невиїзної) правильності нарахування, обчислення і сплати Єдиного внеску проведеної в порядку визначеному ст.ст.75, 77-79 ПКУ, звіти позивача, як платника Єдиного внеску, про нарахування єдиного внеску поданих до органу доходів і зборів за місцем взяття на облік, як платника єдиного внеску, пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час проведення документальної перевірки, інші документи та матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, облікові даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, бухгалтерських книг.

Крім того, оформленню акту документальної перевірки передує проведення відповідної різновиду документальної перевірки, яка призначається з правових підстав, на підставі рішення керівника контролюючого органу, в порядку, на строк, із повідомленням про проведення такої перевірки платника Єдиного внеску за правилами, що встановлені ст.ст.42, 75, 77, 78, 79, 81, 83, 85, 86 ПК України.

Позивач стверджує, що у період з 2014-2019рр. жодних копій наказів керівника контролюючого органу про проведення перевірки в порядку ст.42 ПКУ не отримувала, у неї, як платника Єдиного внеску не вилучалися, не запитувалися, не витребовувалися посадовими особами контролюючого органу жодні оригінали (посвідчені копії) документів, які мають відношення до предмету документальної перевірки пов`язаної з правильністю нарахуванням, обчисленням і сплати Єдиного внеску , їй не вручалися і не надсилалися жоден акт перевірки правильності нарахування, обчислення і сплати сум Єдиного внеску за попередні звітні періоди.

На думку позивача наявність Вимоги без проведення посадовими особами територіального перевірки на предмет правильності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску у чіткій відповідності до вимог ПК України і Закону №2464-VI позбавили її гарантованого законом права приймати активну участь у проведенні перевірки, позбавили права надавати пояснення, довідки відомості, надання своїх зауважень з приводу висновків викладених в акті документальної перевірки разом з підписаним примірником акту або окремо у строки, передбачені ПК України.

Усе викладене вказує на те, що Відповідачем було сформовано оскаржувану Вимогу не на підставі, та не у спосіб, що передбачені Конституцією України, ч.3 ст.9, п.2 ч.1 ст.13 Закону №2464-VI, ст.ст.41, 42, 75, 77, 78, 79, 81, 83, 85, 86 ПКУ, сама Вимога прийнята не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без перевірки і вивчення посадовими особами контролюючого органу документів і матеріалів передбачених п.2 ч.1 ст.13 Закону №2464- VI, ст.83 ПК України.

Також позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у відповідача були відсутні юридичні підстави формувати оскаржувану Вимогу, оскільки гр-ка ОСОБА_1 , як фізична особа, не належить до платників єдиного внеску, а як приватний нотаріус Окнянського районного нотаріального округу Одеської області вона провадить незалежну професійну діяльність - нотаріальну діяльність за адресою: 67900, Одеська область, Окнянський район, смт Окни, ул. Першотравнева , 23 .

За умов суворого дотриманням відповідачем встановлених процедур (порядку) і строків надіслання вимог, прийняття яких передбачене Розділом VII Інструкції №449, останній теоретично мав би юридичну можливість оформити такого роду вимогу саме щодо приватного нотаріуса ОСОБА_1 , і зобов`язаний був надіслати таку вимогу не на адресу проживання, а на адресу місця знаходження робочого місця приватного нотаріуса.

Відповідно до п.З розділу VI Інструкція № 449 орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

З тексту оскаржуваної Вимоги вбачається, що її було складено та підписано відповідачем 10.05.2019 року, а подано до ВПЗ Одеса через 68 днів, а до дня отримання його позивачем 70 днів, що вказує на грубе порушення Відповідачем принципу своєчасності, розумності строків, відведених законодавством на вчинення юридично значимих дій.

Позивач зазначила, що оскаржувана Вимога підлягає скасуванню, оскільки не містить обов`язкових реквізитів та як наслідок відсутність юридичної сили оскаржуваної вимоги, а саме: - не зазначено реквізити акту документальної перевірки, який став підставою для нарахування суми боргу; - відсутній підпис керівника (заступника керівника, іншої уповноваженої особи) ГУ ДФС в Одеській області в оскаржуваній Вимозі;-не зазначено правильної, юридично коректної назви органу, посадовою особою якого винесено (сформовано, складено) оскаржувану Вимогу;- не зазначено у повному обсязі відомості про місцезнаходження ГУ ДФС в Одеській області, зокрема не зазначено поштового індексу фіскального органу; - всупереч ч.3 ст.25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464 не визначено суми пені та штрафу, що стягуються контролюючим органам разом з недоїмкою.

Крім того, Вимога підлягає скасуванню у зв`язку з відсутністю у Кучми А.М. повноважень на її підписання. Кучма А.М. не є ані керівником, ані заступником керівника ГУ ДФС в Одеській області, ані іншою уповноваженою на те особою, представляти ГУ ДФС в Одеській області у правовідносинах з третіми особами, у тому числі підписувати від імені ГУ ДФС в Одеській області оскаржувану Вимогу. Правовий статус Кучми А,М. , як керівника відокремленого структурного підрозділу ГУ ДФС в Одеській області - начальника Подільського управління ГУ ДФС в Одеській області не підтверджується офіційними, актуальними даними, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Щодо сплати єдиного внеску позивач зазначила, що вона є приватним нотаріусом. Згідно зі статтею 32 Закону України «Про нотаріат» приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.

Змістом листа - відповіді заступника начальника ГУ ДФС в Одеській області В.Політило вих.№15487/Б/15-32-55-07-13 від 25.07.2019 року підтверджується той факт, що ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність з 15.05.1995 року та перебуває на обліку у Подільському управління ГУ ДФС в Одеській області по теперішній час та відповідно до п.5 ч.І ст.4 Закону №2464-VI є платником єдиного внеску.

Позивач зазначила, що вона як приватний нотаріус, щомісячно, в порядку, у строки та у формі, що визначенні чинним законодавством України з 1995 року і до сьогодні сумлінно, своєчасно і в повному обсязі сплачувала та сплачує ЄСВ.

До прикладу відсутність заборгованості приватного нотаріуса ОСОБА_1 за період з 22.03.2014 року по 18.04.2016 року по сплаті ЄСВ безпідставність вимог Відповідача вже була доведена в судовому порядку, що підтверджується Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2016р. по справі №815/3999/17/37158/17.

За приписами ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Що стосується інших періодів сплати приватним нотаріусом ОСОБА_1 ЄСВ, до в останньої наявні усі докази (платіжні доручення), що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов як добросовісного платника щодо сплати обов`язкових суми податкових (грошових) зобов`язань за періоди з 2013 по 2018рр.

Зі змісту оскаржуваної Вимоги Позивачеві не відомо і не зрозуміло за які звітні роки контролюючим органом було обчислено суму боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ у розмірі 10 953,16 грн.

Позивач просила задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 06.08.2019 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків (а.с. 45-47).

Ухвалою суду від 23.08.2019 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження по справі відкрите, вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.2-5).

Представник відповідача подав відзив на позов (а.с.192-194), у якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та зазначив, що ч. 1 ст. 4, п.1 ч.2 ст.6 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно Інструкції №449, визначеним підпунктом 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які здійснили нарахування єдиного внеску менше мінімального страхового внеску, фіскальні органи надсилають повідомлення - розрахунок, у якому зазначається розрахунок суми такої доплати, яка підлягала сплаті за результатами підприємницької діяльності за звітний календарний рік.

Особі, яка проводить незалежну професійну діяльність, а саме ОСОБА_1 надіслано повідомлення-розрахунок, відповідно до якого доплата до мінімального страхового внеску за 2013 рік склала 4699,74 грн, ОСОБА_1 повідомлення розрахунок отримала, проте вказана сума своєчасно не сплачена.

Позивач 25.03.2015 року подає Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014 рік №1511129944, Додаток 5 таблиця 3, в якому дохід від проведення незалежної професійної діяльності складає 199,20 грн (по 16,60 грн щомісячно), сума доходу на яку нараховується єдиний внесок 199,20 грн, а сума нарахованого єдиного внеску складає 70,83 грн, в тому числі по 34,7% - 51,84 грн та 38.11%-18,99 грн. Задекларована сума єдиного внеску платником на відповідний рахунок платником не сплачена.

Законодавством про єдиний внесок визначено єдині умови щодо сплати єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску як для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Відповідно до норм пунктів 4 та 5 частини першої статті 1 Закону № 2464: мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Згідно з нормами частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

В Україні законодавчо визначено, що мінімальна заробітна плата з 01 січня 2017 року становить 3200,00 грн, з 01 січня 2018 року - 3723,00 грн та з 01 січня 2019 року - 4173,00 грн.

Враховуючи розмір єдиного внеску (22 %) мінімальна сума єдиного внеску на місяць для фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, у 2017 році становила 704,00 грн. (3200,00 х 22 відсотки), у 2018 році становила 819,06 грн. (3723,00 х 22 відсотки) та у 2019 році становить 918,06 грн (4713,00 х 22 відсотки).

Згідно з приписами абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 особи, провадять незалежну професійну діяльність, сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

З огляду на зазначене річна сума єдиного внеску за 2018 рік не може становити менше ніж 9828,72 грн. (2457,18 х 4), за 2017 рік, відповідно 8448,00 грн (3200,00 х 22 % X 12 міс.) для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та членів фермерських господарств, якщо вони перебували на обліку в органах доходів і зборів як платники єдиного внеску весь календарний рік.

Остаточний розрахунок єдиного внеску особами, які провадять незалежну професійну діяльність, проводиться до 01 травня наступного року за даними Декларації, з урахуванням вже сплаченого ними щоквартально протягом попереднього звітного року єдиного внеску.

Отже, в 2018 році ОСОБА_1 було нараховано ЄСВ разом 15819,54 грн, в тому числі: 02.05. 2018 року - 8448,00 грн за попередній звітний 2017 рік; 19.04.2018 року - 2457,18 грн за І квартал 2018 року; 19.07.2018 року - 2457,18 грн. за II квартал 2018 року; 19.10.2018 року - 2457,18 грн за III квартал 2018 року; 21.01.2019 року - 2457,18 грн за IV квартал 2018 року, сплачено було за відповідний період внеску всього 10532,72 грн.

В поточному році, станом на дату формування вимоги, нарахування проводилось: 19.04.2019 року - 2754,18 грн за І квартал 2019 року (4173 х 22 %. х 3). Сплачено за відповідний період - 6328,22 грн.

Таким чином, станом на 10.05.2019 року по платнику ОСОБА_1 , рахувалась заборгованість по єдиному внеску на загальну суму 10953,16 грн ( яка була відображена у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф-4237-17), в тому числі: - за період 2013-2015 роки - 4624,94 грн; - за період 2017-1 квартал 2019 роки - 6328,22 грн

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що позивач є приватним нотаріусом Окнянського районного нотаріального округу Одеської області, яка здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_2 ,23.

Згідно до п. 4, п.5 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність.

Таким чином, приватний нотаріус ОСОБА_1 є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

10.05.2010 року сформована Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4237-17, якою на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів ГУ ДФС вимагає сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску станом на 30.04.2019 року у сумі 10953,16 грн. Вимога підписана начальником Подільського управління ГУ ДФС в Одеській області Кучма А.М . (а.с.24).

Позивач отримала вказану вимогу лише 23.07.2019 року, що не спростовується відповідачами, та оскаржила її до суду.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску регламентовані розділом ІІІ Закону України № 2464-VІ, Інструкцією №449.

Стаття 7 Закону визначає базу нарахування єдиного внеску. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.7 Закону України № 2464-VІ в чинній редакції єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст.4 цього Закону. - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 5 ст.8 Закону у діючій редакції (з 01.01.2016 року) встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

До 01.01.2016 року частиною 5 ст.8 Закону для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлювався єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотка винагороди за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

Згідно з ч.8 ст.9 Закону платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Частиною 12 ст.9 Закону встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Частиною 4 ст.25 Закону визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

База нарахування єдиного внеску визначається у відповідності до ст.7 Закону України № 2464-VІ.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законами №1774- VІІІ від 06.12.2016 року, №2148-VІІІ від 03.10.2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), п.5 та 5-1, ч.1 ст4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Зміни, які внесені Законом №1774-VІІІ від 06.12.2016 року стосуються того, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Відповідно до попередньої редакції - сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Крім того, у першому реченні абз.2 п.2 ст.7 Закону слова «має право самостійно» замінено словом «зобов`язаний».

Закон №1774-VІІІ від 06.12.2016 року набрав чинності з 01.01.2017 року і таким чином з 01.01.2017 року ФОП зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, тобто незалежно від отримання будь-якого доходу.

Вказані положення Закону також відображені в Інструкції №449

Згідно з п.5 розд. IV Інструкції №449 платники, визначені підпунктом 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (це також фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність), сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року на підставі даних річної податкової декларації. При цьому враховується кількість місяців, у яких отримано дохід (прибуток).

Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких він отриманий. До вказаної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується ставка, зазначена в пункті 3 розділу III цієї Інструкції.

У разі якщо таким платником не отримано доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, встановлену цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до п.1, п.2 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 встановлено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

З урахуванням вищезазначених положень, суд не приймає до уваги доводи позивача, як такі, що не ґрунтуються на законодавстві, що вимога може бути прийнята та направлена платнику єдиного внеску лише за результатами здійснення перевірки такого платника.

Вказаний висновок суду щодо спірних правовідносин позивача з відповідачем по питанню підстав визначення недоїмки також зазначений у рішенні суду від 06.12.2017 року по справі №815/3999/17, яка набрала законної сили. Проте позивач при незмінності в цієї частині законодавства знов наводить ті самі мотиви для визнання протиправною та скасування вимоги. Суд вважає таки мотиви необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної вимоги.

Також суд не приймає до уваги доводи позивача як на підставу скасування оскаржуваної вимоги підписання її начальником Подільського управління ГУ ДФС в Одеській області Кучма А.М., оскільки йому наказом ГУ ДФС від 14.11.2018 року №8920 надані таки повноваження, та представнику позивача вказані обставини відомі, оскільки на його запит копія вказаного наказу була направлена йому листом ГУ ДФС від 25.07.2019 року.

На думку суду є неспроможними посилання позивача як на підставу скасування Вимоги на той факт що вона направлена не на адресу місця знаходження приватного нотаріуса діяльності, а на адресу місця проживання, а вона як фізична особа не є платником єдиного внеску. Позивач достовірно освідомлений про те, що вона, як приватний нотаріус, є платником ЄСВ. Пунктом 4 розділу VІ Інструкції №449 встановлено лише два види Вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи), які формуються на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові. Таким чином, посилання Вимоги про сплату недоїмки по ЄСВ на адресу місця проживання позивача не протирічить положенням законодавства.

Представник відповідача у відзиві стверджує, що станом на 10.05.2019 року по платнику ОСОБА_1 , рахувалась заборгованість по єдиному внеску на загальну суму 10953,16 грн (яка була відображена у Вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року № Ф-4237-17), в тому числі: - за період 2013-2015 роки - 4624,94 грн; - за період 2017-1 квартал 2019 роки - 6328,22 грн.

При цьому представник відповідача зазначив, що в поточному році, станом на дату формування вимоги, нарахування проводилось: 19.04.2019 року - 2754,18 грн за І квартал 2019 року (4173 х 22 %. х 3). Сплачено за відповідний період - 6328,22 грн.

Також представник відповідача у відзиві зазначив, що ОСОБА_1 надіслано повідомлення-розрахунок, відповідно до якого доплата до мінімального страхового внеску за 2013 рік склала 4699,74 грн, ОСОБА_1 повідомлення розрахунок отримала, проте вказана сума своєчасно не сплачена.

Позивач 25.03.2015 року подає Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014 рік № 1511129944, Додаток 5 таблиця 3, в якому дохід від проведення незалежної професійної діяльності складає 199,20 грн (по 16,60 грн щомісячно), сума доходу на яку нараховується єдиний внесок 199,20 грн, а сума нарахованого єдиного внеску складає 70,83 грн, в тому числі по 34,7% - 51,84 грн та 38.11%-18,99 грн. Задекларована сума єдиного внеску платником на відповідний рахунок платником не сплачена.

Оцінюючі доводи представника відповідача наведені у відзиві в обґрунтування правомірності Вимоги від 10.05.2019 року суд виходить з вимог ч.2 ст.77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Крім того, ч.4 ст.78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 року було встановлено, що приватним нотаріусом ОСОБА_1 за період 2013-2016 роки було нараховано та сплачено єдиний внесок у розмірі меншому ніж визначено Законом, а саме, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Проте судом було також встановлено, що відповідно до пп.2 п.4 розділу ІV Інструкції №449 платникам, визначеним підпунктом 4 пункту 1 розділу II Інструкції, які здійснили нарахування єдиного внеску в розмірі, меншому за мінімальний страховий внесок, органи доходів і зборів надсилають повідомлення-розрахунок (додаток 2), у якому зазначається розрахунок суми такої доплати, яка підлягала сплаті за результатами підприємницької діяльності за звітний календарний рік.

Судом були витребувані та досліджені копії повідомлень - розрахунків: - від 02.03.2016 року з визначенням ОСОБА_1 розрахунку доплати єдиного внеску за 2013 рік у розмірі 4699,74грн, - від 02.03.2016 року з визначенням розрахунку доплати єдиного внеску за 2014 рік у розмірі 3752,01грн, - від 28.08.2016 року з визначенням розрахунку доплати єдиного внеску за 2015 рік у розмірі 2598,08грн та встановлено, що загальна сума, яка зазначені в цих повідомленнях-розрахунках складає - 11049,83грн, тобто менше ніж зазначено у Вимозі. Крім того, було встановлено, що повідомлення-розрахунки здійснені не у відповідності до вимог законодавства.

Не зважаючи на вказані обставини представник відповідача по даній справі посилається, зокрема, на надіслання ОСОБА_1 повідомлення-розрахунку, відповідно до якого доплата до мінімального страхового внеску за 2013 рік склала 4699,74 грн, в той час коли правомірність застосування ставки 38,11% не була доведена при розгляді справи №815/3999/17. Таки доводи не наведені у відзиві. Також відомості у повідомленні - розрахунку від 02.03.2016 року за 2014 рік не відповідали вимогам законодавства.

Таким чином, відповідач при формуванні оскаржуваної Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року №Ф-4237-17 на суму 10953,16 грн, включив до неї заборгованість за 2013-2015 роки без урахування висновків суду, викладених в постанові суду від 06.12.2017 року по справі №815/3999/17, що суд вважає безумовною підставою для скасування Вимоги від 10.05.2019 року №Ф-4237-17.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З відповідача ГУ ДФС за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2,3,6,7,9,12,13, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул. Семінарська,5, м. Одеса, 65044), начальника Подільського управління ГУ ДФС в Одеській області Кучми Андрія Миколайовича про визнання незаконною, протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-4237-17.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 768,40грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.