Рішення № 85084241, 22.10.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.004534

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2019 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Крутько О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.03.2019 №0021594-5713-1317 Головного управління ДФС у Львівській області.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що є власником гаражу-складу літ. "Б-2" площею 1690,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №33245204 від 06.02.2015). 25.03.2019 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0021594-5713-1317, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 31461,21 грн. за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлового нерухомого майна 18010300 (податковий період 2018 рік). Позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем не було підтверджено, що нерухоме майно позивач використовує з метою одержання доходів. Зокрема зазначає, що відповідно до п.п.2.3 п.2 Рішення ХІІ сесії сьомого скликання Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області №296 від 21.01.2017 р. «Про встановлення на території Рихтицької сільської ради податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» встановлено пільги в розмірі 100% з податку на будівлі нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, зокрема гаражі, господарські будівлі і споруди, що не використовуються їх власниками з метою одержання доходів (не здаються в оренду, лізинг, позичку, не використовуються у підприємницькій діяльності).

Ухвалою від 06.09.2019 залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. 18.09.2019 позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 19.09.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у десятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 17.10.2019. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що визначення сум грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельних ділянок з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб провадиться контролюючим органом шляхом надсилання (вручення) платнику податків відповідних податкових повідомлень-рішень в разі наявності у власності такого платника податків житлових та нежитлових приміщень, що є об`єктом оподаткування. У ОСОБА_1 знаходиться у власності об`єкт/об`єкти оподаткування, а саме нежитлова будівля (гараж, склад), яка була зареєстрована 06.02.2015, загальна площа 1690,1 кв.м., а відтак відповідно до податкового повідомлення-рішення №0021594-5713-1317 від 23.03.2019 нараховано податок на нерухоме майно за 2018 рік - 31461,21 грн.

Позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що об`єкт оподаткування не використовує з метою одержання доходів (оренда, лізинг, позика), а відтак у Головного управління ДФС у Львівській області відсутні підстави для не застосування пільги з податку на нерухоме майно.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 , є власником нежитлового приміщення літ. "А-4" та гаражу-складу літерою "Б-2" адресою: АДРЕСА_1 .

Головним управління ДФС у Львівській області, згідно пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 та відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст. 266 ПК України, винесено податкове повідомлення-рішення від 25.03.2018 №0021594-5713-1317, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік - 31461,21 грн.

Позивач, вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон №71-VIII, яким було викладено у новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно з пунктом 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставка податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Щодо новоствореного (нововведеного) об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт.

Таким чином, із набранням 01 січня 2015 року чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України, власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно із статтею 9 Податкового кодексу України, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів. При цьому, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прямо не вказаний. Натомість, згідно підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України, є податок на майно, який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, що діє з 01 січня 2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає у тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою України критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і у межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Так, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та статтею 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно із підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

При цьому, згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно із статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Згідно матеріалів справи, рішенням Рихтицької сільської ради «Про встановлення на території Рихтицької сільської ради податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» від 31 січня 2017 року № 296 встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік, які з урахуванням наведених нормативних приписів можуть бути застосовані не раніше 2018 року відповідно.

Відповідно до підпунктом 2.3 пункту 2 рішення Рихтицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 31.01.2017 року № 296 встановлені пільги зі сплати податку в розмірі 100% з податку на будівлі нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, зокрема гаражі, господарські будівлі і споруди, що не використовуються їх власниками з метою одержання доходів (не здаються в оренду, лізинг, позичку, не використовуються у підприємницькій діяльності).

Відповідачем, не подано суду доказів, які б підтверджували, що позивач використовував нежитлове приміщення (гараж-склад літ. "Б-2" площею 1690,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) з метою одержання доходів.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що податковим органом не підтверджено необхідність сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (податковий період 2018 рік), а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

При вирішенні даного спору, суд також бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену в рішеннях від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 у справі «Серков проти України».

В обох справах Європейський Суд дійшов висновку про порушення прав заявників, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості закону» і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно, на думку Європейського Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства, яка призводила до його суперечливого тлумачення, порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону».

Судом також враховано позицію Європейського суду у справі YvonnevanDuyn v. Home Office (Case 41/74 vanDuyn v. Home Office) відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобовязання, взяті державою, навіть якщо такі зобовязання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу повязана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобовязань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав та при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував рішення органу місцевого самоврядування.

Позовні вимоги є обґрунтованими, не спростованими суб`єктом владних повноважень.

Позов слід задоволити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 25.03.2019 №0021594-5713-1317.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 25.03.2019 №0021594-5713-1317.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (код ЄДРПОУ 39462700) судовий збір у сумі 768,40 грн. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Крутько О.В.