Рішення № 85083746, 04.10.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 жовтня 2019 рокум. Ужгород№ 260/92/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іванчулинця Д.В.,

суддів - Скраль Т.В., Гаврилко С.Є.,

при секретарі судового засідання - Костелей І.Ф.,

за участю сторін:

представників позивача - Греца Я.В., Васильєв А.А.,

представників відповідача - Токар М.В., Ковбин Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Ужгородський Турбогаз» (вул. Болгарська, 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 00153608) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 39393632) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 жовтня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. У зв`язку з перебуванням головуючого судді Іванчулинця Д.В. у відрядженні з 16.10.2019 року по 18.10.2019 року рішення в повному обсязі складено та підписано 21 жовтня 2019 року.

Публічне акціонерне товариство «Ужгородський Турбогаз» звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області яким просить суд: 1) визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області від 26 жовтня 2018 року: № 0007801401, в частині зменшення суми від`ємного значення податку на прибуток у розмірі 142 363 625,00 грн. за 2015 рік., 971 187, 00 грн. за 2016 рік.; № 0007771401, яким збільшено суму грошового зобов`язання по ПДВ на суму 180 807,00 грн. за податковим зобов`язанням та 45 202,00 грн. за штрафними санкціями, в частині 146 820,00 грн. податкового зобов`язання і 36 705,00 грн. штрафної санкції.; № 0007831401, яким збільшено суму грошового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб на суму 41 171, 04 грн. податкових зобов`язань та 10292,85 грн. за штрафними санкціями.; № 0007841404, яким нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері ЗЕД в сумі 420940407,02 грн.; № 0193571312, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 85254,95 грн. за штрафними санкціями та 352,36 грн. пені; 2) стягнути на користь позивача судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач в ході проведення документальної перевірки протиправно зменшив витрати та від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток позивача на вартість товарів, придбаних у приватного підприємства «Айлант-Бор» та товариства з обмеженою відповідальністю «Промтехбуд», оскільки господарські операції з вказаними контрагентами носили реальний товарний характер, що підтверджується первинними документами, матеріалами інвентаризації, доказами, які підтверджують оприбуткування цих товарів та їх подальше використання у господарській діяльності та іншими доказами. Крім того позивач зазначає, що при перевірці правильності визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток відповідач не врахував витрати, понесені позивачем у зв`язку із придбанням товарів у товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Девелопмент Фінанс», при цьому відповідач жодних порушень вимог податкового законодавства при здійсненні вказаної господарської операції не зафіксував, зокрема не ставить під сумнів реальний товарний характер її здійснення. Також позивач наголошує на неправомірності збільшення доходів за наслідками повернення товарів приватному підприємству «Айлант-Бор», вказуючи на непослідовність позиції податкового органу щодо господарських операцій з контрагентом, посадові особи якого притягнуті до кримінальної відповідальності за ст.205 Кримінального кодексу України, адже в частині придбання товарів і формування витрат відповідач заперечує реальність такої операції, а операцію з повернення товарів цьому ж контрагенту визнає реальною, збільшуючи при цьому доходи. Також у позовній заяві обґрунтовується протиправність зменшення операційних витрат минулих періодів, які були відображені у податковій декларації по податку на прибуток за 2015 рік, оскільки чинне податкове законодавство передбачає право платника податку відобразити у звіті про фінансові результати за поточний період збитки минулих періодів, відповідач у акті перевірки не відобразив будь-яких зауважень чи порушень з приводу реальності та документального підтвердження вказаних сум.

Оскаржуючи частково податкове повідомлення-рішення відповідача в частині визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість, позивач стверджує, що спірна сума була донарахована за звітний податковий період - вересень 2015 року з порушенням строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

В частині оскарження податкового повідомлення-рішення, яким нараховано пеню за порушення строків проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, позивач зазначає, що нормами частини 6 та частини 7 статті 6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено зупинення строків, встановлених статтями 1 та 2 цього закону у разі наявності форс-мажорних обставин. У позивача був наявний сертифікат Торгово-промислової палати України, яким підтверджено наявність форс-мажорних обставин. На думку позивача, податковий орган не наділений компетенцією встановлювати наявність чи відсутність форс-мажорних обставин. Також позивач зазначає, що відповідач помилково пов`язав дію форс-мажорних обставин з регіоном проведення бойових дій на території України, тоді як їх наявність зумовлена, зокрема, обмеженнями, встановленими Кодексом поведінки на експорт озброєнь Ради Європейського Союзу.

Обгрунтовуючи вимогу про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій по податку на доходи фізичних осіб, позивач наголошує на помилковості застосування до спірних правовідносин норми статті 127 Податкового кодексу України, яка встановлює відповідальність за ненерахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податків податковим агентом під час виплати доходу, тоді як у даному випадку позивач допустив інше правопорушення - несвоєчасне перерахування сум податку до бюджету, відповідальність за яке передбачена нормою статті 126 Податкового кодексу України.

В частині донарахування земельного податку позивач зазначає, грошова оцінка земельної ділянки була проведена у 2015 році, яка враховує індекс споживчих цін за цей рік, а відповідний індекс за 2016 рік становив 1,0, тому база оподаткування позивачем визначена правильно.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що в ході проведення документальної перевірки встановлено безтоварність господарських операцій з придбання товарів у приватного підприємства «Айлант-Бор» та товариства з обмеженою відповідальністю «Промтехбуд», оскільки обвинувальними вироками судів службових осіб вказаних підприємств визнано винними у фіктивному підприємництві, встановлено, що вказані юридичні особи були створені без мети ведення фінансово-господарської діяльності. Крім того, в ході проведеної перевірки не було надано ряд документів, оформлення яких було передбачено умовами договору, зокрема сертифікати відповідності та паспорти на придбаний товар. Також з посиланням на інформацію, що міститься у матеріалах кримінального провадження № 32015070000000040 відповідач зазначає, що у товарно-транспортній накладній на перевезення товару від ТОВ «Промтехбуд» вказано номер легкового транспортного засобу, власник якого заперечив факт використання автомобіля для здійснення відповідних перевезень.

Щодо нарахування пені за несвоєчасне проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності відповідач вказує на те, що відповідно до копії вилученого органами Служби безпеки України сертифікату про форс-мажорні обставини, виданого Торгово-промисловою палатою України засвідчено факт настання обставни непереборгої сили: збройний конфлікт на сході України (дата настання 14.04.2014 року). Відповідач зазначає, що місцезнаходження позивача, його виробничі потужності, уповноважений банк не знаходяться в зоні АТО, щлях товару не проходить через зону бойових дій.

В частині застосування штрафних санкцій по податку на доходи фізичних осіб відповідач обгрунтовує свою позицію тим, що суми податку на доходи фізичних осіб повинні сплачуватися (перераховуватися) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом, вказані приписи законодавства позивачем були порушені, норма статті 127 Податкового кодексу України встановлює санкцію як міру вадповідальності податкового агента саме за несплату (неперерахування) податків до або під час виплати доходу громадянам, тому у даному випадку штрафна санкція була застосована правомірно.

Відповідач стверджує про правомірність визначення податкових зобов`язань по земельному податку, оскільки позивачем не були враховані коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення, розраховані Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру за 2015 та 2016 роки.

Позивач подав відповідь на відзив, де додатково обгрунтував позовні вимоги, зокрема в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення про зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток щодо заниження операційних доходів на суму компентації середнього заробітку працівникам, мобілізованим на військову службу, стверджуючи, що такі виплати не включаються до доходу платника податку, а також в частині відшкодування витрат на сплату єдиного соціального внеску, надавши докази, що такі суми були включені ним до складу доходів.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у якому, зокрема, не погоджується із доводами позивача про щодо невключення до складу доходів сум компенсації середнього заробітку мобілізованим працівникам, оскільки відповідно до пункту 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» до складу інших доходів включається цільове фінансування на компенсацію витрат (збитків), які зазнало підприємство. В частині оскарження нарахування податку на додану вартість за вересень 2015 року відповідач подав докази про те, що позивачем 29.10.2015 року подавався уточнюючий розрахунок за цей звітний період, тому визначення податкових зобов`язань відбулося в межах строку, встановленого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі.

11 лютого 2019 року ухвалою суду відмолено у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову.

Ухвалою суду від 14 березня 2019 року постановлено призначити у даній справі колегіальний склад суду.

Згідно витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів дану справу буде розглянуто складом колегії із суддів: головуючий суддя - Іванчулинець Д.В., судді - Скраль Т.В., Гаврилко С.Є.

20 лютого 2019 року представник позивача подав до суду заяву про виклик свідків, а саме: гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у підготовчому судовому засідання просив задовольнити дану заяву.

14 березня 2019 року представник відповідача подав до суду клопотання про витребування доказів та клопотання від 01 квітня 2019 року про витребування кримінального провадження, у підготовчому судовому засіданні просив задовольнити зазначені клопотання.

Ухвалою суду від 04 квітня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотань про виклик свідків та про витребування доказів було відмовлено, закрито підготовче провадження у даній адміністративній справі, справу призначено до судового розгляду.

06.06.2019 року відповідач надав додаткові докази, зокрема протоколи допиту свідків в обгрунтування правомірності нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

15.07.2019 року позивачем подано пояснення, у якому вказано про факт винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення № 308/12584/18 від 13.06.2019 року.

Відповідно до поданого позивачем клопотання, а також відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців, найменування позивача змінено на Акціонерне товариство «Ужгородський Турбогаз».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив такі задовольнити з мотивів, що викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, проти задоволення таких заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову з мотивів, що викладені у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні на стадії дослідження доказів заявив усне клопотання про дослідження судом документів, зокрема матеріалів кримінального провадження, які не долучалися до матеріалів судової справи. У задоволенні даного клопотання судом було відмовлено.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що посадовими особами Головного управління ДФС у Закарпатській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Ужгородський Турбогаз», код ЄДРПОУ 00153608, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2017 року, валютного законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2017 року, єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 30.09.2017 року, про що складено акт перевірки від 08.10.2018 року № 1058/07-16-14-01/00153608.

Позивачем подавалося заперечення № 008/283 від 17.10.2018 року на акт перевірки, за наслідками розгляду яких відповідачем всі висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки від 08.10.2018 року відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 26.10.2018 року: № 0007801401, яким зменшено суму від`ємного значення податку на прибуток у розмірі 142363625 грн. за 2015 р., 971187 грн. за 2016 рік та збільшено на 400322 грн. за 3 кв. 2017 р.; № НОМЕР_1 , яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 110115 грн. податкових зобов`язань та 27528,75 грн. за штрафними санкціями; № 0007771401, яким збільшено суму грошового зобов`язання по ПДВ на суму 180807 грн. за податковим зобов`язанням та 45202 грн. за штрафними санкціями; № 0007831401, яким збільшено суму грошового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб на суму 41171,4 грн. податкових зобов`язань та 10292,85 грн. за штрафними санкціями; № 0007841404, яким нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері ЗЕД в сумі 420940407,2 грн.; № 0193571312, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 85254,95 грн. за штрафними санкціями та 352,36 грн. пені.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені ПАТ «Ужгородський Турбогаз» до Державної фіскальної служби України, однак рішенням про результат розгляду скарги від 10.01.2019 року скаргу було задоволено лише частково, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0007821401, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 110115 грн. податкових зобов`язань та 27528,75 грн. за штрафними санкціями. Інші оскаржені податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

Позивач вважає, що винесені податковим органом податкові повідомлення-рішення порушують його права та охоронювані законом інтереси, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Як убачається із акту перевірки від 08.10.2018 року № 1058/07-16-14-01/00153608 (т. 1 а.с. 19-122), а також наданих позивачем письмових доказів, між позивачем та приватним підприємством «Айлант-Бор» було укладено договір поставки № 0115 від 26.01.2015 року, на підставі якого було здійснено постачання обладнання (лічильників газу ГУВР-11 G250, кранів ДУ, імпульсних ліній в комплекті, вимірювальних комплексів Флоутекс ТМ у комплекті) на загальну суму 14616200, в т.ч. ПДВ 2436033,33 грн. Факт придбання товарів позивач підтверджує видатковими накладними за №№ 1-10 від 30.01.2015 року, податковими накладними №№ 1-10 від 30.01.2015 року, товарно-транспортною накладною № 01 від 30.01.2015 року (т. 2 а.с. 126-158). ПАТ «Ужгородський Турбогаз» було проведено часткову оплату за вказаним договором в сумі 50000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 474 від 13.05.2015 року (т. 1 а.с. 159). У зв`язку із тим, що оплата за договором не була проведена у повному обсязі, 30.07.2015 року ПП «Айлант-Бор» пред`явило вимогу /лист № 30/07-15, (т. 2 а.с. 160), щодо повернення позивачем у 10-денний термін поставлених комплектуючих та обладнання. Як випливає з пояснень позивача, на момент отримання листа-вимоги від ПП «Айлант-Бор» на обліку у позивача були відсутні вищезгадані товари, оскільки вони були використані у технологічному процесі з виготовлення вузлів обліку газу. У зв`язку з цим, з метою повернення товарів на вимогу ПП «Айлант-Бор», Товариство придбало аналогічні комплектуючі та обладнання у ТОВ «Траст Девелопмент Фінанс» згідно договору поставки № 30-07/15 від 20.07.2015 року, які в серпні 2015 року було повернуло ПП «Айлант-Бор». Факт придбання товарів у ТОВ «Траст Девелопмент Фінанс» підтверджується видатковою накладною та рахунком фактурою № 0730 від 30.07.2015 року, податковими накладними № 1, № 2 та № 3 від 30.07.2015 року. Оплата за вказаний товар була проведена згідно платіжних доручень від 16.10.2015 року № 1921, від 30.10.2015 року № 2089, від 12.11.2015 року № 2196 (т. 2 а.с. 215-217).

Факт повернення товару приватному підприємству «Айлант-Бор» позивач підтверджує накладною на повернення постачальнику № 8 від 25.08.2015 року та товарно-транспортною накладною № 139 від 25.08.2015 року.

Також між позивачем та ТОВ «Промтехбуд» укладено договір поставки № 007-2/15 від 23.01.2015 року, відповідно до якого позивач придбав лічильники газу FLOWSIC 600 DN150-DN 300 на суму 21411267 грн., в т.ч. ПДВ 3568544 грн. Факт придбання товару позивач підтверджує видатковими накладними №№ 13-15 від 29.01.2015 року, №№18-22 від 30 01.2015 року, податковими накладними №№13-15 від 29.01.2015 року та №№ 18-22 від 30.01.2015 року, товарно-транспортною накладною № 01 від 30.01.2015 року (т.2 а.с. 74-98). Оплата за вказаним договором проведена платіжними дорученнями № 476 від 14.05.2015 року, № 446 від 06.07.2015 року, № 525 від 07.07.2015 року, № 550 від 10.07.2015 року, № 617 від 13.07.2015 року, № 632 від 15.07.2015 року, № 660 від 16.07.2015, № 659 від 16.07.2015 року, № 658 від 16.07.2015 року. № 693 від 17.07.2015 року, № 813 від 27.07.2015 року, № 834 від 28.07.2015 року, № 839 від 29.07.2015 року, № 845 від 30.07.2015 року, № 844 від 30.07.2015 року, № 889 від 04.08.2015 року, № 913 від 12.08.2015 року, № 1223 від 31.08.2015 року, № 1243 від 02.09.2015 року, № 1732 від 30.09.2015 року, № 1825 від 08.10.2015 року, № 1920 від 15.10.2015 року (т. 1 а.с. 100-121).

Надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд враховує, що відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин), об`єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.

Згідно пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на врахування витрат при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток є факт реального здійснення операцій з придбання товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Позивачем надано докази, які у сукупності підтверджують оприбуткування товарів (лічильників газу та комплектуючих) та їх використання у господарській діяльності. Так, у матеріалах справи наявні копії внутрішніх прибуткових накладних, накладних на переміщення, актів прийомки на склад готової продукції, які підтверджують факт оприбуткування товарів позивачем, передачу їх у виробництво, використання у виробничому циклі (т. 2 а.с. 74 - 250). Крім того, у матеріалах справи наявна копія інвентаризаційного опису № 10100000004 від 16.06.2015 року, який підтверджує фактичну наявність відповідних товарів (т. 2 а.с. 219). При цьому листом від 17.06.2015 року за № 050/807 позивач запрошував представників податкового органу для участі у вибірковій інвентаризації щодо фактичної наявності на складі ТМЦ, придбаних у ПП «Айлант-Бор» та ТОВ «Промтехбуд».

Суд враховує, що позивачем надано докази використання лічильників газу та інших комплектуючих у господарській діяльності, а саме у зв`язку із виконанням договору № 007-1/15 від 21.01.2015 року з ТОВ «Укрбудгаз-Магістраль», предметом якого було виконання робіт по виготовленню і поставці газовимірювальних комплексів на суму 41453574 грн., в т.ч. ПДВ 6908929 грн. на виконання якого позивачем було фактично поставлено 12 одиниць відповідної продукції, що не заперечується відповідачем та підтверджено первинними документами /видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними (т. 2 а.с. 228-250, т. 3 а.с. 1-55). Фактів порушень вимог податкового законодавства з боку позивача у цих операціях податковим органом не встановлено.

Судом у ході розгляду справи встановлено, що позивач у даних правовідносинах діяв добросовісно, оскільки податковим органом не виявлено фактів, які б свідчили про обізнаність посадових осіб позивача про можливу протиправну діяльність його контрагентів та про узгодженість їхніх дій.

Разом з тим суд приймає до уваги, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 15.09.2015 року по справі № 757/26818/15-к директора ТОВ «Промтехбуд» визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 ч.1 ст.205, ч.ч. 1, 3 ст.358 Кримінального кодексу України. Також вироком Печерського районного суду міста Києва від 18.09.2015 року по справі № 757/22628/15-к встановлено факт створення фіктивних суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), зокрема ТОВ «Промтехбуд» та ПП «Айланд-Бор».

Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг. Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі N 21-4781а15; від 22 березня 2016 року у справі N 21-170а16; від 22 березня 2016 року у справі N 21-2927а15; від 29 березня 2016 року у справі N 21-5315а15; від 12 квітня 2016 року у справі N 21-3270а15; від 12 квітня 2016 року у справі N 21-3635а15; від 19 квітня 2016 року у справі N 21-4985а15; від 26 квітня 2016 року у справі N 21-4976а15; від 24 травня 2016 року у справі N 21-5332; від 14 червня 2016 року у справі N 21-1318а16.

З огляду на вищенаведене, суд не може прийняти до уваги первинні документи, оформлені з юридичним особами, фіктивність яких встановлена вироком суду, на підтвердження витрат позивача по придбанню відповідних товарів. Надані позивачем докази оприбуткування товарів і їх використання у подальшій господарській діяльності не підтверджують факт їх придбання саме у ПП «Айлант-Бор» та ТОВ «Промтехбуд». За таких обставин, відсутні підстави для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення відповідача № 0007801401 від 26.10.2018 року у частині зменшення від`ємного значення податку на прибуток на суму 17 842 722,5 грн. витрат, сформованих на підставі первинних документів, оформлених з ТОВ «Промтехбуд».

Що стосується податкових наслідків господарських операцій позивача з ПП «Айлант-Бор», суд приймає до уваги встановлений вироком суду факт фіктивності даного контрагента, що виключає можливість його легальної підприємницької діяльності. Тому, не можуть породжувати податкових наслідків для позивача документи, оформлені на придбання товарів у вказаного контрагента, а також на їх повернення, що виключає можливість їх врахування при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток як в частині визначення витрат, так і в частині визначення доходів . У зв`язку з цим помилковим є висновок податкового органу про збільшення доходів позивачу на суму 12 180 166 грн. вартості товарів, повернутих позивачем вказаному підприємству.

Разом з тим матеріалами справи підтверджено факт придбання позивачем товарів у ТОВ «Траст Девелопмент Фінанс» згідно договору поставки № 30-07/15 від 20.07.2015 року на таку ж саму суму. При цьому податковим органом у ході проведення перевірки не встановлено обставин, які б свідчили про нереальний характер вказаної господарської операції, не зафіксовано інших порушень вимог податкового законодавства з боку позивача. Наявні у матеріалах справи копії первинних документів, які оформлені належним чином, підтверджують факт здійснення цієї господарської операції. Відповідачем у ході розгляду справи не доведено протилежне. Тому, відповідач помилково не врахував вказані витрати при перевірці правильності визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток.

Таким чином, при прийнятті рішення суд враховує обгрунтованість зменшення відповідачем витрат позивача на вартість товарів, придбаних у ПП «Айлант-Бор», але поряд з цим враховується також протиправність неврахування аналогічної суми витрат позивача у зв`язку із придбанням товарів у ТОВ «Траст Девелопмент Фінанс», що у підсумку не дає підстав для зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на цю суму за відповідний звітний податковий період.

Як випливає з акту перевіри від 08.10.2018 року, позивач у 2015-2017 роках отримував від Ужгородської міської ради компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу. Всього позивачем було отримано таку компенсацію на суму 368 659,73 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин), за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року №1275-VІІ дію наведеної норми Кодексу законів про працю України поширено на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію».

Відповідно до п.6 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 4 березня 2015 р. № 105 (в редакції, чинній на момент існування відповідних правовідносин) виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені статтею 115 Кодексу законів про працю України (тобто у строки, встановлені для виплати заробітної плати).

Таким чином, отримані позивачем виплати мають цільовий компенсаційний характер. Відповідно до пункту 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), які зазнало підприємство без установлення умов його витрачання на виконаня в майбутньому певних заходів визнаються дебиторською заборгованість з одночасним визнанням доходів. За таких обставин, суд відхиляє доводи позивача про те, що відповідні компенсаційні суми до складу доходів включатися не повинні.

Крім того у акті перевірки встановлено, що протягом 2015-2016 років позивач отримав відшкодування єдиного соціального внеску в сумі 327098,81 грн. Позивач надав до матеріалів справи роздруківку картки рахунку 3773 за січень 2015-вересень 2017 року, відповідно якої спірна сума включена на дохідний рахунок 719 (бухгалтерське проведення Дт 3773 Кт 719) (т. 3 а.с. 198-209). Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували цю обставину, тому повторне збільшення доходів позивача на цю суму за наслідками перевірки не може бути визнано правомірним.

У акті перевірки від 08.10.2018 року встановлено завищення позивачем показників у рядку 2180 Звіту про фінансові результати за 2015 рік «Інші операційні витрати» на загальну суму 99685130,0 грн. Як зазначено на стор.35 акту перевірки (т. 1 а.с. 53), в ході проведення документальної перевірки встановлено, що за 2015 рік за даними бухгалтерського обліку ПАТ «Ужгородський Турбогаз» по бухгалтерському рахунку 94 «Інші витрати операціної діяльності» обліковуються витрати підприємства на суму 16138817,0 грн., проте у рядку 2180 Звіту про фінансові результати за 2015 рік відображено інші операційні витрати в розмірі 115824000,0 грн. З приводу встановлених розбіжностей відповідачем в ході проведення перевірки було надано запит про надання документів та надання пояснень від 12.09.2018 року, на який позивачем надано пояснення від 13.09.2018 року за № 261/1, відповідно до яких вказана розбіжність виникла у зв`язку із помилковим заниженням витрат, які підлягали відображенню у складі фінансової звітності за попередні періоди і не були відображені.

Відповідач з посиланням на норми пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначив, що витрати минулих періодів підлягали поступовому і частковому відображенню у податкових деклараціях за 2012-2015 роки, у податковій декларації за 2015 рік спірна сума не була відображена у рядку 3.2.4. «Сума від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років» у додатку РІ за 2015 рік у різницях, позивач не подав уточнюючу податкову звітність за попередні податкові періоди, тому відповідач прийшов до висновку про безпідставність врахування у складі інших операційних витрат, відображених у рядку 2180 Звіту про фінансові результати за 2015 рік, будь-яких витрат минулих періодів.

Даючи правову оцінку вказаним доводам, суд констатує, що відповідачем у ході проведення перевірки не встановлено факт відсутності документального підтвердження відповідних витрат минулих періодів, не поставлена під сумнів реальність їх здійснення, не встановлено помилковість проведених позивачем розрахунків їх розміру. Вказані обставини не були доведені відповідачем і в ході судового розгляду справи. Суд враховує, що відповідно до пункту 50.1. статті 50 Податкового кодексу України, у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що норми закону дають платнику податків право самостійно визначати порядок виправлення помилок, допущених у попередньо поданих податкових деклараціях - або шляхом подання уточнюючого розрахунку, або шляхом відображення виправлених показників у складі податкової декларації за поточний період. Тому не може бути підставою для зменшення від`ємного значення об`єкту оподаткування податку на прибуток факт неподання позивачем уточнюючих розрахунків за попередні звітні податкові періоди за умови відображення у поточній декларації за 2015 рік правильних показників.

Щодо посилання відповідача на норми пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, відповідачем не враховано, що його нормами, чинними в момент існування спірних правовідносин, передбачався механізм поступового віднесення від`ємного значення попередніх періодів на зменшення фінансового результату до оподаткування. Разом з тим ці приписи застосовувались до результатів обрахунку об`єкта оподаткування станом на 01.01.2012 року (з урахуванням від`ємного значення об`єкта оподаткування станом на 01 січня 2011 року), тоді як відповідач при перевірці не встановив та в ході судового розгляду справи не довів, що вся спірна сума від`ємного значення була вже свормована на цю звітну дату, тобто належним чином не обгрунтував можливість застосування вказаних норм «Перехідних положень» Податкового кодексу України до спірних правовідносин. Але у будь-якому випадку вказані правові норми не передбачають такий правовий наслідок, як позбавлення права платника податку на врахування сум витрат попередніх звітних податкових періодів, якщо такі витрати помилково не були включені у податкові декларації за такі звітні періоди, однак платник у встановленому законом порядку виправляє допущені помилки.

Таким чином, зменшення відповідачем від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 99685130,0 грн. витран минулих періодів суперечить закону.

Позивач заявив вимогу про протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0007771401 від 26.10.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання по по податку на додану вартість на суму 180807 грн. за податковим зобов`язанням та 45202 грн. за штрафними санкціями, в частині 146820 грн. податкового зобов`язання і 36705 грн. штрафної санкції. В обгрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем граничних строків визначення податкових зобов`язань, визначених пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України. При цьому заперечень щодо суті виявлених перевіркою порушень вимог податкового законодавства при обчисленні податку на додану вартість позов не містить.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації, контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Відповідачем доведено факт подання 29.10.2015 року позивачем уточнюючого розрахунку по податку на додану вартість за вересень 2015 року (т. 3 а.с. 250-253), оскаржена сума податкових зобов`язань була визначена контролюючим органом 26.10.2018 року, тобто в межах визначеного законом 1095 денного строку. За таких обставин відсутні підстави для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 0007771401 від 26.10.2018 року.

Як зафіксовано актом перевірки від 08.10.2018 року та випливає із наданих позивачем письмових доказів, між позивачем та фірмою Logistic Solution International LTD було укладено договір № 117-03-12F від 21.03.2012 року, предметом якого була поставка обладнання виробничо-технічного призначення, визначеного специфікацією (т. 3 а.с. 74). До вказаного договору були укладені додаткові угоди № 1 від 11.05.2012 року та № 4 від 04.04.2014 року (т. 3 а.с. 77-98). На виконання вказаного договору позивач перерахував на рахунок нерезидента грошові кошти на загальну суму 17472200 дол.США, що зафіксовано на стор.91 акту перевірки від 08.10.2019 року (т. 1 а.с. 109) та підтверджено наданими позивачем копіями платіжних доручень в іноземній валюті від 23.03.2012 року № 011, від 26.03.2012 року № 012 та від 27.03.2012 року № 013. (т. 3 а.с. 99-101). Відповідачем у ході проведення перевірки встановлено наявність дебіторської заборгованості по розрахунках із іноземним постачальником Logistic Solution International LTD в сумі 17472200 дол.США станом на 01.01.2014 року. Вказана заборгованість виникла у зв`язку з тим, що іноземним контрагентом не здійснено поставку визначеного договором обладнання.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (який діяв на момент існування спірних правовідносин), імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Як передбачено частиною 1 статті 4 вказаного Закону, порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Як встановлено перевіркою та випливає з матеріалів справи, позивачем отримано висновки Міністерства економічного розвитку і торгівлі щодо продовження строків розрахунків за імпортною зовнішньоекономічною операцією за договором № 117-03-12F від 21.03.2012 року, а саме від 24.09.2012 року № 531, від 24.05.2013 року № 814, від 29.07.2014 року № 567 та від 14.05.2015 року № 434 (т. 3 а.с. 102-109).

У наступних періодах відсутність порушення законодавства щодо проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності позивач обґрунтовує наявністю форс-мажорних обставин, які підтверджені сертифікатом № 7013 від 23.11.2016 року, виданого Торгово-промисловою палатою України.

Як випливає із протоколу обшуку від 04.05.2018 року (т. 3 а.с. 116) оригінал вказаного сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) був вилучений у позивача в ході проведення обшуку слідчим Служби безпеки України. На сторінці 93 акту перевірки від 08.10.2018 року зазначено, що в ході перевірки копія вказаного сертифікату була надана відповідачу УСБУ у Закарпатській області листом від 24.09.2018 року. Позивачем належним чином засвідчена копія сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 7013 від 23.11.2016 року була додана у якості письмового доказу до матеріалів справи (т. 3 а.с. 110).

З аналізу змісту сертифікату № 7013 від 23.11.2016 року випливає, що Торгово-промислова палата України на підставі ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 року № 44(5) засвідчила настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройний конфлікт на сході України Публічному акціонерному товариству «Ужгородський Турбогаз» щодо зобов`язань отримати продукцію виробничо-технічного призначення в термін до 15.11.2016 року відповідно до п.1.1 договору № 117-03-12F від 21.03.2012 року. При цьому засвідчення форс-мажорних обставин було здійснено відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»; Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом (ратифікована законом № 1678-VII від 16.09.2014 року); Кодексу поведінки на експорт озброєнь Ради Європейського Союзу - EUROPEAN UNION CODE OF CONDUCT ON ARMS EXPORT № 8675/2/98 від 05.06.1998 року; листа Науково-технічного центру експорту та імпорту від 19.09.2016 року № 78 про можливість використання продукції виробничо-технічного призначення за договором № 117-03-12F від 21.03.2012 року та специфікацій № 1 та № 2 до цього договору для розроблення, виробництва, використання товарів військового призначення та (або) ядерних вибухових пристроїв; копії свідоцтва № 033-03/2016 про отримання повноважень на здійснення діяльності щодо попередньої ідентифікації товарів у галузі державного експортного контролю, виданого Державною службою експортного контролю України ТОВ «НТЦ «Експорту та імпорту, спеціальних технологій, техніки та матеріалів» від 01.03.2013 року; Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення подвійного використання» від 20.02.2003 року № 549-IV; додатку 3 до Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 28.01.2004 р. № 86 «Про затвердження порядку здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання»; листа компанії Logistic Solution International LTD від 21.08.2016 року про дію вимог EUROPEAN UNION CODE OF CONDUCT ON ARMS EXPORT № 8675/2/98 від 05.06.1998 року в частині недопущення експорту, який буде провокувати або затягувати збройний конфлікт або загострювати існуючу напруженість або конфліктів в країні кінцевого призначення (критерій ІІІ Кодексу поведінки на експорт зброї); інформації Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України, що збройний конфлікт в Україні на сході країни - територія Донецької та Луганської областей, на дату засвідчення триває; п.6.5 Регламенту засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) про відповідальність заявника щодо достовірності викладених фактів та наданих документів.

Суд приймає до уваги, що нормою абз.3 частини 3 статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено компетенцію Торгово-промислової палати України засвідчувати форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Відповідно до частини 1, 2 статті 14-1 вказаного Закону, Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Пунктом 1 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 № 201, встановлено, що однією із умов, які повинні буди передбачені у зовнішньоекономічному договорі (контракті) є умови про форс-мажорні обставини. При цьому визначено, що строк дії форс-мажорних обставин підтверджується торгово-промисловою палатою відповідної країни.

Відповідно до п.8.1 договору № 117-03-12F від 21.03.2012 року, укладеного між позивачем та фірмою Logistic Solution International LTD, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по цьому договору, якщо воно стало наслідком природних явищ, дії зовнішніх факторів та інших обставин непереборної сили, на час дії цих обставин, якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання цього договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є довідки, видані Торгово-промисловою палатою відповідної країни або іншим компетентним державним органом.

Згідно з частинами 6 та 7 статті 6 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" було передбачено, що якщо перевищення строків, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, обумовлено виникненням форс-мажорних обставин, перебіг зазначених строків зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин. Підтвердженням форс-мажорних обставин є сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов договору.

Аналіз вказаних правових норм випливає, що органом, уповноваженим засвідчувати наявність форс-мажорних обставин є Торгово-промислова палата України, наявність форс-мажорних обставин, підтверджених сертифікатом Торгово-промислової палати України імперативно зумовлюють зупинення строків, зазначених у статтях 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

В той же час, норми законодавства України не встановлюють компетенцію органів державної податкової (фіскальної) служби встановлювати наявність чи відсутність форс-мажорних обставин, надавати переоцінку сертифікату про наявність форс-мажорних обставин, який виданий компетентним органом - Торгово-промисловою палатою України.

Суд критично оцінює доводи відповідача, викладені у акті перевірки від 08.10.2018 року про те, що місцезнаходження позивача, його виробничі потужності, уповноважений банк не знаходяться в зоні АТО, щлях товару не проходить через зону бойових дій, а також про те, що нібито відсутні будь-які законодавчі акти, постанови Уряду України про заборону експорту та імпорту товарів, проведення грошових валютних операцій, зокрема до (з) м.Ужгорода у зв`язку із збройним конфліктом на сході України. Така позиція податкового органу не враховує дійсні підстави для засвідчення форс-мажорних обставин, зокрема можливість використання продукції виробничо-технічного призначення за договором № 117-03-12F від 21.03.2012 року для розроблення, виробництва, використання товарів військового призначення та (або) ядерних вибухових пристроїв, а також дію вимог EUROPEAN UNION CODE OF CONDUCT ON ARMS EXPORT № 8675/2/98 від 05.06.1998 року в частині недопущення експорту, який буде провокувати або затягувати збройний конфлікт або загострювати існуючу напруженість або конфліктів в країні кінцевого призначення.

Оцінюючи надані сторонами докази суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Як передбачено нормами частин 3, 4, 8, 8 статті 79 КАС України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Враховуючи вказані приписи процесуального закону, суд не приймає до уваги докази, надані відповідачем після закінчення підготовчого провадження разом із клопотанням від 06.06.2019 року, оскільки такі докази не були покладені в основу оскаржуваного рішення. Крім того, такі докази не подані відповідачем у встановлений строк, також відсутнє підтвердження, що такі докази заздалегідь надсилались позивачу.

Оскаржене податкове повідомлення-рішення № 0007841404 від 26.10.2018 року винесено на підставі акту перевірки від 08.10.2018 року, у якому відсутнє будь-яке обґрунтування порушення позивачем вимог валютного законодавства з посиланням на матеріали розслідування, яке проводилося слідчими підрозділами Служби безпеки України. Відповідачем не надано доказів про те, що він звертався в ході проведення перевірки до слідчих органів для надання додаткових доказів, які б підтверджували факт порушення строків проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Не дочекавшись закінчення кримінального провадження та винесення відповідного процесуального рішення компетентним органом, відповідач прийшов до передчасних висновків і протиправно притягнув позивача до відповідальності на підставі статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

В ході судового розгляду справи відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт скасування у встановленому порядку сертифікату про форс-мажорні обставини № 7013 від 23.11.2016 року, визнання його недійсним, встановлення факту його підробки чи втрату ним юридичної сили і доказовості з інших, передбачених законом підстав. За таких обставин, наявність сертифікату про форс-мажорні обставини, виданого компетентним органом, а також підстави його видачі не можуть бути не враховані судом при розгляді даної справи.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до переконання про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0007841404 від 26.10.2018 року, яким нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері ЗЕД в сумі 420940407,2 грн.

Актом перевірки від 08.10.2018 року встановлено порушення позивачем підпунктів 168.1.2, 168.1.4., пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 135155,34 грн. (стор. 76 акту перевірки, т. 1 а.с. 94). Податковим повідомленням-рішенням № 0193571312 від 26.10.2018 року збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 85254,95 грн. за штрафними санкціями та 352,36 грн. пені. Штрафні санкції застосовані відповідачем відповідно до статті 127 Податкового кодексу України. Факт несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб позивачем не заперечується. Відповідно до додатку № 2 до акту перевірки від 08.10.2018 року, станом на 29.12.2016 року у позивача була наявна переплата по даному податку в сумі 48384,41 грн.

Згідно із підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. За змістом підпункту 168.1.2 статті 168.1 статті 168 ПК України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (підпункт 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України).

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, податковий агент зобов`язаний перерахувати до бюджету утриманий податок під час виплати доходу, а якщо оподаткований дохід нараховується, але не виплачується платнику податку, то податок підлягає сплаті (перерахуванню) у строки, встановлені ПК України для місячного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Разом з тим, вказана правова норма статті 127 Податкового кодексу України, встановлюючи відповідальність за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, не передбачає відповідальність за інше податкове правопорушення - несвоєчасну сплату податку до бюджету. Натомість таку відповідальність встановлено статтею 126 Податкового кодексу України. Аналогічну правову позицію займає Верховний Суд у постановах від 11.09.2018 р. по справі № 820/477/18 та від 04.09.2018 р. по справі № 802/1845/17-а.

У даному випадку відповідачем встановлено саме факт несвоєчасної сплати позивачем до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, однак штрафні санкції на підставі статті 127 Податкового кодексу України застосовані за це порушення протиправно.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для визнання протиправним оскарженого податкового повідомлення-рішення № 0193571312 від 26.10.2018 року в частині нарахування пені в сумі 352,36 грн., нарахованої за несвоєчасну сплату податку, адже факт несвоєчасної сплати позивачем не заперечується.

Актом перевірки від 08.10.2018 року встановлено факт заниження позивачем земельного податку за 9 місяців 2017 року на суму 41171,4 грн.

Як випливає з акту перевірки стор.70, (т. 1 а.с. 88), позивач у періоді 2015 -2017 роки був власником земельної ділянки площею 41,0842 га на території Коритнянської сільської ради, відтак був платником земельного податку.

Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом. Як встановлено пунктом 289.2. статті 289 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

Коефіцієнти індексації нормативно-грошової оцінки земель розраховані Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, становлять за 2015 рік - 1,433 (розрахований станом на 01.01.2016 року), за 2016 рік - 1,06 (розрахований станом на 01.01.2017 року).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що нормативно-грошова оцінка його земельної ділянки була проведена у 2015 році, тому враховує відповідні коефіцієнти. При цьому позивач посилається на витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за межами населеного пункту Кінчеш на території Коритнянської сільської ради № 19-709-0.4-436/2/15 від 22.01.2015 року (т. 3 а.с. 115). Разом з тим, такий витяг не враховує коефіцієнти індексації нормативно-грошової оцінки земель за 2015 та 2016 роки, які позивач зобов`язаний був врахувати при визначенні розміру земельного податку у 2016 і у 2017 роках.

За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від № 0007831401, яким збільшено суму грошового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб на суму 41171,4 грн. податкових зобов`язань та 10292,85 грн. за штрафними санкціями, задоволенню не підлягають.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, правову позицію, висловлену у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06) від 14.10.2010, в якій ЄСПЛ дійшов висновку, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, Суд має встановити, чи було таке втручання виправданим відповідно до вимог цього положення.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], №31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовну заяву Акціонерного товариства «Ужгородський Турбогаз» (вул. Болгарська, 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 00153608) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 39393632) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області від 26 жовтня 2018 року:

- № 0007801401, в частині зменшення суми від`ємного значення податку на прибуток у розмірі 125 123 429,77 грн.

- № 0007841404, яким нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері ЗЕД в сумі 420 940 407,20 грн.

- № 0193571312, в частині яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 85 254,95 грн.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 39393632) на користь Акціонерного товариства «Ужгородський Турбогаз» (вул. Болгарська, 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 00153608) судовий збір в розмірі 11 526,00 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот двадцять шість грн. 00 коп.), сплачений згідно з квитанцією № 5 від 24 січня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

Головуючий суддя Д.В. Іванчулинець Судді Т.В. Скраль

С.Є. Гаврилко