Рішення № 85080552, 09.10.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2019 справа № 914/9/19

Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів: судді Бортник О.Ю. – головуюча, суддів Яворського Б.І. та Петрашка М.М., за участі секретаря судових засідань Демчук А.П., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк", м.Київ,

та до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сатурн-11”, м. Львів,

про стягнення 202177408,85 грн.

За участю представників:

від позивача - Жарський І.Р. - адвокат,

від відповідача – Яциніна М.-М.С. - адвокат.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Акціонерним товариством комерційний банк “Приватбанк", м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сатурн-11”, м. Львів, про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №4 С16069ЛИ від 20.08.2016 року, в розмірі 132150592,81 грн. (63207962,47 грн. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 47707736,04 грн. - прострочена заборгованість з винагороди за користування майном; 21234894,3 грн. - пеня за порушення грошового зобов`язання). У Господарський суд Львівської області, 12.02.2019р. та 13.05.2019 р. надійшли заяви про збільшення позовних вимог (том справи І, а.с. 155, 216-217).

Остаточна сума збільшених позовних вимог, викладена у заяві про збільшення позовних вимог від 10.05.2019 р., яка прийнята судом до розгляду, становить 202177408,85 грн. (де: 85974294,91 грн. – прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 71730248,13 грн. прострочена заборгованість з винагороди за користування лізинговим майном; 44472865,81 грн. – пеня за порушення грошового зобов`язання).

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач стверджує, що відповідач в порушення умов Договору фінансового лізингу № 4С16069ЛИ від 20.08.2016 року, несвоєчасно сплачує лізингові платежі та винагороду за користування лізинговим майном. В зв`язку з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача прострочену заборгованість по сплаті лізингових платежів, прострочену винагороду за користування лізинговим майном та пеню за прострочення сплати наведених вище платежів. Позивач на обґрунтування своїх позовних вимог посилається на норми ст. ст. 173, 174, 193, 216, 230, 231 ГК України, ст. ст. 15, 16, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 627, 806 ЦК України, ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, а також на приписи укладеного між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк “Приватбанк”, правонаступником якого є позивач у справі, та відповідачем, договору фінансового лізингу № 4С16069ЛИ (надалі - Договір). Позивач посилається на п.п. 1.1., 1.2., 2.3.2., 3.1., 6.2.8., 6.2.11., 7.1. Договору.

Позовні вимоги збільшувались позивачем в зв`язку з зростанням календарного періоду заборгованості.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач у відзиві (том справи І, а.с. 125-128) проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. При цьому відповідач не погоджується із розрахунком заборгованості, здійсненим позивачем. Відповідач вважає, що позивачем неправильно обчислено суми заборгованостей, а відтак, і пені.

Відповідач вказує, що у розрахунку позовних вимог, зробленому позивачем, не відображено суми та дати погашення тіла фінансового лізингу, допущені помилки та відсутня уся необхідна інформація для проведення математичних розрахунків. Відповідач вважає, що Розрахунок позивача не може бути прийнятий судом до уваги як належний розрахунок заборгованості за договором, оскільки він є суперечливим і не відображає повною мірою чіткого розрахунку сум грошових коштів та дат, в які відповідач сплачував кошти на виконання умов договору фінансового лізингу.

Відповідач також посилається на те, що Додатковою угодою до Договору від 03.11.2016 року з 07 листопада 2016 року встановлено відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, а у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів - 21%. Проте позивачем у Розрахунку в графі за 07.11.2016 року застосовано попередню відсоткову ставку, а не ставку 10,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна. Різниця між розрахунками позивача та відповідача за 07.11.2016 р., на думку відповідача, становить 16157,19 грн.

За таких обставин, відповідач вважає, що позивачем неправильно обчислено й пеню за несвоєчасну сплату винагороди за користування майном. Разом пеня то тілу і по відсотках, на переконання відповідача, становить 20301650,02 грн., а різниця між розрахунками позивача та відповідача по пені складає 933244,28 грн.

Стислий виклад відповіді позивача на відзив.

Позивач з доводами відповідача не погоджується, вважає свої розрахунки заборгованостей та пені правильними й такими, що відповідають наявним у матеріалах справи доказам та обставинам справи.

Позивачем збільшувались позовні вимоги.

Стислий виклад заперечень відповідача на заяви позивача про збільшення позовних вимог.

Відповідач посилається на те, що із наданих позивачем розрахунків неможливо встановити дійсну суму, оскільки у розрахунку відсутня уся необхідна інформація для проведення математичних розрахунків, розрахунок не відображає повною мірою чіткого розрахунку сум грошових коштів та дат, в які відповідач сплачував кошти з метою виконання умов договору фінансового лізингу.

До матеріалів справи не додано доказів щодо сум та дат сплати відсотків за користування предметом лізингу, що унеможливлює перевірку правильності зарахування відсотків як судом так і відповідачем та здійснення контр-розрахунку відсотків.

У розрахунках позивача допущено помилки: лізинговий платіж, здійснений 23.08.2017 р. платіжним дорученням № 246, позивачем помилково зараховано як винагороду за користування майном;

сплату винагороди за користування майном 27.09.2017 р. платіжним дорученням № 265 позивачем зараховано всупереч призначення платежу як лізинговий платіж;

сплачену 28.02.2018 р. платіжним дорученням № 365 винагороду за користування майном в сумі 52500 грн. не враховано позивачем у його розрахунку сум заборгованостей.

У відповідача відсутні спеціальні знання, щоб навести аналогічний контр-розрахунок або перевірити розрахунок позивача детальніше. На підприємстві немає чітких даних стосовно простроченої заборгованості за Договором, оскільки підприємство не веде щомісячний розрахунок простроченої заборгованості, підприємство лише веде загальний розмір заборгованості по лізингу без врахування простроченої заборгованості, яка стягується позивачем.

Проти таких доводів відповідача позивач заперечив, свої заперечення виклав у письмових поясненнях від 21.03.2019 р., поданих суду 25.03.2019 р.

Позивач стверджує, що він врахував заперечення відповідача щодо не відображення сплати відсотків у сумі 52500 грн. саме 28.12.2018р., й відповідно сума пені за накопичувальним підсумком станом на 31.01.2019 р. склала 60752735,35 грн.

Щодо правильності зарахування здійснених відповідачем платежів, всупереч призначень цих платежів, вказаних у платіжних дорученнях, то позивач посилається на норми пункту 1.4. Додаткової угоди від 22.08.2016 р. до Договору фінансового лізингу.

Позивач посилається на те, що у матеріалах справи відсутні взаємно суперечливі докази, а надумані Відповідачем доводи щодо неможливості встановити реальний розмір основної заборгованості, нарахованої винагороди (процентів), пені спростовуються простими математичними розрахунками позивача, що вже надавалися у відповіді на відзив.

Суд має можливість встановити дійсний розмір заборгованості на підставі наявних у матеріалах справи доказів (виписки про рух коштів, розрахунку заборгованості, умов Кредитного договору, детального математичного розрахунку боргу).

У поясненнях від 26.07.2019 р. та від 30.07.2019 р. відповідач наводить допущені позивачем, на його думку, арифметичні помилки у розрахунках ціни позову.

Позивач визнає, що у розрахунках ним було допущено помилки, однак, помилки, на які вказував відповідач, позивачем враховано при здійсненні розрахунку збільшених позовних вимог.

Заяви, клопотання; інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 08.01.2019 р. відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

У судових засіданнях, призначених на 11.02.2019 р., 06.03.2019 р., 26.03.2019 р., оголошувались перерви.

Ухвалою суду від 06.03.2019 р. прийнято до розгляду заяву позивача, подану ним 12.02.2019 р., про збільшення позовних вимог, продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів.

Ухвалою суду від 08.04.2019 р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, колегію суддів з розгляду справи № 914/9/19 сформовано у складі: суддя Бортник О.Ю. – головуюча суддя, судді Юркевич М.В. та Кітаєва С.Б.

Ухвалою суду від 10.04.2019 р. прийнято справу № 914/8/19 до розгляду колегіально, призначено дату підготовчого засідання.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, в зв`язку з перебуванням судді Юркевича М.В. у відпустці його замінено суддею Долінською О.З.

У судовому засіданні 15.05.2019 р. протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 10.06.2019 р.

Ухвалою суду від 10.06.2019 р. прийнято до розгляду заяву позивача від 10.05.2019 р. про збільшення позовних вимог, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи та зупинення провадження у справі № 914/9/19.

Ще однією ухвалою суду від 10.06.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/9/19 до до судового розгляду по суті.

У зв`язку з перебуванням судді Долінської О.З. у відпустці, 01.07.2019 р. здійснено автоматизовану заміну члена колегії суддів, суддю Долінську О.З. замінено суддею Ділай У.І.

Ухвалою суду від 01.07.2019 р. прийнято справу № 914/9/19 до розгляду у зміненому складі колегії суддів та відкладено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 18.07.2019 р. оголошено перерву до 05.08.2019 р.

У зв`язку з перебуванням суддів Кітаєвої С.Б. та Ділай У.І. у відпустках, 02.08.2019 р. здійснено автоматизовану заміну членів колегії суддів, суддів Кітаєву С.Б. та Ділай У.І. замінено суддями Яворським Б.І. та Петрашком М.М.

Ухвалою суду від 05.08.2019 р. прийнято справу № 914/9/19 до розгляду у зміненому складі колегії суддів, оголошено перерву та ухвалено розгляд справи здійснювати із стадії розгляду справи по суті.

Ухвалами суду від 27.08.2019 р. та 02.09.2019 р. розгляд справи по суті відкладався з підстав, наведених у цих ухвалах.

Мотивувальна частина рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши наявні у ній докази, суд встановив таке.

Між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», яке реорганізоване у Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», та відповідачем 20.08.2016 р. укладено договір фінансового лізингу № 4С16069ЛИ (надалі - Договір). Відповідно до п. 1.1. цього Договору позивач передає відповідачу майно, власником якого є позивач, а відповідач приймає це майно від позивача в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим Договором строки, на умовах фінансового лізингу.

У пункті 1.2. Договору сторони узгодили, що вартість майна на дату укладення Договору становить: 391857188,00 грн. Відповідно до приписів п. 3.1. Договору, передача позивачем та прийом відповідачем майна в лізинг здійснювалась на підставі акту прийому-передачі майна, який є Додатком №3 до Договору та невід`ємною частиною цього Договору.

Сторони у пункті 2.1. Договору також погодили, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком № 2 до Договору, та 25.08.2016 р. уклали цей Додаток до Договору.

Вищевказані Договір фінансового лізингу та додатки до нього підписано сторонами договору із використанням електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа, про що сторони домовились у п. 10.4. Договору, а також в Угоді про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 10.03.2016 р.

Між сторонами у справі укладено Додаткові угоди до Договору фінансового лізингу № 4С16069ЛИ 22.08.2016 р., якими змінено у пункти 1.4., 2.3.4., 6.2.11, та 2.3.4. Договору.

Додатковими угодами від 25.08.2016 р. (2 додаткові угоди) та від 03.11.2016 р. сторонами збільшено вартість предмета лізингу до 392403188 грн., змінено зміст пунктів 1.4., 2.3.3. та зміст пункту 2.3.2. Договору (цей пункт змінено з 07.11.2016 р.), Додатки № 1 та № 2 до Договору викладено у новій редакції.

Позивач передав відповідачу по акту приймання-передачі нерухоме майно, яке є предметом Договору фінансового лізингу (п. 1 Договору), 25.08.2016 р., що підтверджується актом приймання-передачі майна № 1 (Додаток № 3 до Договору).

Позивач стверджує, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та перестав сплачувати лізингові платежі, передбачені Договором. За таких обставин, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача передбачених договором фінансового лізингу платежів та пені за несвоєчасну сплату таких платежів.

Таким чином, між сторонами у справі виникли правовідносини щодо фінансового лізингу та забезпечення належного виконання взятих на себе за Договором фінансового лізингу зобов`язань із своєчасної сплати лізингових платежів та стягнення неустойки (пені).

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у ній докази, суд дійшов висновку, що позов, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Відповідно до приписів п. 6.2.11. Договору фінансового лізингу № 4С16069ЛИ відповідач взяв на себе зобов`язання сплачувати позивачу: винагороду за відкриття рахунку “Фінансовий лізинг (оренда)”; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування Майном; винагороду за користування майном, отриманим в лізинг; інші витрати позивача, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Пунктом 6.2.8. Договору на відповідача покладено обов`язок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.

Розмір, структуру, строки сплати лізингових платежів сторонами погоджено шляхом укладення Додатку №2 до Договору, про що зазначено у п. 2.1. Договору.

Відповідно до пункту 2 Договору лізингові платежі складались у тому числі й з винагороди, яка мала сплачуватись на рахунок, зазначений у пункті 1.4. Договору, зокрема, відсоткової винагороди за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений у Додатку № 2.

У Додатковій угоді від 03.11.2016 року сторони погодили, що починаючи з 07.11.2016 року пункти 2.3.2. та 2.3.3. Договору змінено. Відсоткова винагорода, відповідно до цих змін, становила 10,5% річних.

У Додатку № 2 до Договору (Графік лізингових платежів), в редакції від 25.08.2016 р., сторони погодили розмір щомісячних лізингових платежів, які підлягали сплаті, починаючи з 25.08.2016 р. по 25.07.2024 р. Сторони погодили, що після сплати лізингового платежу 25.09.2017 р. у розмірі 4 616508,09 грн. залишок заборгованості з лізингових платежів в рахунок вартості майна мав складати 378553663,73 грн.

Наявними у матеріалах справи виписками по рахунках та розрахунками заборгованості позивача підтверджується та обставина, що станом на 26.09.2017 р. залишок заборгованості відповідача з лізингових платежів в рахунок вартості майна був на 4616507,29 грн. більшим, ніж це передбачено сторонами у Додатку № 2 до Договору. Ця заборгованість зростала. Отже, з 25.09.2017 р. відповідач почав сплачувати лізингові платежі в рахунок вартості майна не у повному обсязі. За період з 26.09.2017 р. по 25.04.2019 р. відповідач недоплатив позивачу 85974294,91 грн. лізингових платежів в рахунок вартості майна. У матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надані докази, які б спростовували наявність згаданої вище заборгованості відповідача перед позивачем.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 85974294,91 грн. заборгованості з лізингових платежів в рахунок вартості майна обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позивач також стверджує, що відповідач заборгував йому 71730248,13 грн. винагороди за користування лізинговим майном за період з 26.08.2016 р. по 25.04.2019 р. Суд дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оцінивши їх у сукупності та здійснивши перерахунок цієї заборгованості, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, в сумі 71714090,35 грн., виходячи з такого.

Позивач, всупереч приписам ст. 629 ЦК України, безпідставно не взяв до уваги норми підпункту 2.3.2. Договору, в редакції укладеної між сторонами 03.11.2016 р. Додаткової угоди до договору. Відповідно до пункту 1 згаданої додаткової угоди, з « 07» листопада 2016 року сторони дійшли згоди змінити зокрема п. п. 2.3.2 розділу 2 «Лізингові платежі» Договору та викласти його в наступній редакції: « 2.3.2. Відсоткову винагороду за користування Майном у розмірі 10,5 (десять цілих п`ять десятих) % річних від суми залишку несплаченої вартості Майна, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном, та 360 днів у році, щомісяця, в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в Додатку № 2».

За відсутності станом на 07.06.2016 р. факту порушення з боку відповідача зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених Договором, позивач нарахував відповідачу за один день, а саме 07.11.2016 р. відсоткову винагороду, виходячи із процентної ставки 12 % річних, а не 10,5 % річних. Так, за період з 01.11.2016 р. до 06.11.2016 р. включно відсоткова винагорода, обчислена, виходячи із 12 % річних, становила 775573,36 грн. Відсоткова винагорода за 07.11.2016 р., обчислена, виходячи із 10,5 % річних, становила 113104,45 грн. Таким чином, разом за період з 01.11.2016 р. до 07.11.2016 р. включно відсоткова винагорода за користування Майном, відповідно до умов Договору, становила 888677,81 грн. Тоді як позивач нарахував відповідачу за цей період ( 7 днів) 904835,58 грн., що не відповідає умовам Договору.

Посилання позивача на норми ст. 253 ЦК України та пояснення, що в зв`язку з існуванням такої норми Закону нарахування відсоткової винагороди за користування Майном, виходячи із процентної ставки 10,5 річних, починається з 08.11.2016 р., а не з 07.11.2016 р., є безпідставними. У Додатковій угоді сторони не встановлювали строку в розумінні ч. 1 статті 251 та ч. 1 статті 253 ЦК України (періоду у часі), а визначили вихідний момент, з якого змінено норму договору та з якого позивач може здійснювати своє право на отримання відсоткової винагороди у розмірі 10,5 % річних, а відповідач зобов`язаний виконати свій обов`язок із сплати позивачу відсоткової винагороди, виходячи із ставки 10,5 % річних.

Згідно з відомостями Словника української мови (Академічний тлумачний словник 1970-1980), «з» уживається при вказуванні на час, період, що є вихідним моментом у розвитку, поширенні якоїсь дії, стану. Відповідно до зазначеного у цьому ж словнику значення слова «час», це слово в українській мові може означати тривалість існування явищ і предметів, яка вимірюється століттями, роками, місяцями, годинами, хвилинами і т. ін., або ж - сприятливий, потрібний момент.

Таким чином, сторони у Додатковій угоді, відповідно до положень ч. 3 ст. 251 ЦК України, визначили не строк (ч. 1 ст. 251 ЦК України), а термін (ч. 2 ст. 251 ЦК України). Норми статті 253 ЦК України стосуються строку, а не терміну, тому суд не може взяти до уваги доводи позивача з цього питання.

Суд бере до уваги ту обставину, що аналогічним чином застосуванню підлягають облікові ставки, встановлені Національним банком України. Саме таким способом застосовувались позивачем облікові ставки Національного банку України при обчисленні пені за договором (з дня їх встановлення, а не з наступного дня після їх встановлення), що є правильним.

З огляду на вищенаведене, позивачем необґрунтовано нараховано відповідачу пеню на 16157,78 грн. заборгованості з відсоткової винагороди за користування Майном, відповідно до п. п. 7.1. Договору.

Згідно з пунктами 7.1., 7.9. та 7.10. Договору сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород він сплачує позивачу за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні. Строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим Договором встановлюються Сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років. Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане відповідачем.

Здійснивши перерахунок суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача. Суд, враховуючи вищенаведене, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за період з 27.09.2017 р. по 25.04.2019 р. є обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення лише в сумі 44460548,28 грн. Позовні вимоги щодо решти пені безпідставні та задоволенню не підлягають.

Доводи відповідача про невірне зарахування позивачем платежів, здійснених відповідачем платіжними дорученнями за № 246 від 23.08.2017 р., за № 265 від 27.09.2017 р. та за № 365 від 28.02.2018 р., всупереч цільовим призначенням, вказаним у цих платіжних дорученнях, не обгрунтовані. Ці доводи спростовуються приписами пункту 1.4. Договору, в редакції, яка діяла на момент платежу, зазначеними у платіжних дорученнях самим відповідачем номерами рахунків, на які він сплачував кошти, відповідно до вимог згаданого п. 1.4. Договору, призначеннями цих рахунків, які погоджено сторонами у Договорі, та розрахунком ціни позову, зробленим позивачем і долученим до заяви про збільшення позовних вимог.

Норми права, які застосовував суд при вирішенні справи, та мотиви їх застосування.

З огляду на характер спірних правовідносин між сторонами у справі, суд при прийнятті рішення у справі, виходив з того, що відповідно до приписів ст. ст. 509, 526, 530, 547, 549, 610, 611, 627, 629 ЦК України та ст. ст. 173, 174, 232 ГК України. Відповідно до цих правових норм зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковий для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, видом якого є неустойка (штраф, пеня), вчиняється у письмовій формі.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Частиною 2 статті 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов`язаний зокрема прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

На підставі статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2,3,13, 74,76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатурн-11» (79031, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 200. Код ЄДРПОУ: 39783574) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатурн-11» (79031, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 200, Код ЄДРПОУ: 39783574) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 202148933,54 грн. (85974294,91 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 71714090,35 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування лізинговим майном, 44460548,28 грн. пені за порушення грошового зобов`язання) та 672255,3 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

2. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається до або через відповідний суд протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.10.2019 р.

Головуючий суддя Бортник О.Ю.,

Суддя Яворський Б.І.,

Суддя Петрашко М.М.