Ухвала суду № 85069738, 21.10.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 21.10.2019

ЄУН № 320/5725/19

Провадження № 1-кс/320/3959/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – слідчого судді Юрлагіної Т.В.,

за участю секретаря – Горбань Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі Запорізької області, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку та строк, передбачений ч. 1 ст. 214 КПК України,

ВСТАНОВИВ:

15 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області зі скаргою, в якій просить зобов`язати слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, які містяться у його заяві, посилаючись на те, що 08.07.2019 року він звернувся із заявою до слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, із заявою про вчинення суддею Мелітопольського міськрайонного суду ОСОБА_2 правопорушень, передбачених ст.ст. 364-366 ч.2 ст. 375 КК України. Підставою притягнення судді до відповідальності, на думку заявника, ухвалення нею неправосудного рішення, зокрема суддя 27.06.2019 року ухвалою у справі №320/4946/19 відмовила йому у задоволенні скарги про визнання протиправною бездіяльності органів ДБР по невнесенню до ЄРДР інформації про злочин в порушення вимог ст. 214 КПК України. Неправосудна, на думку заявника, ухвала суперечить основним засадам судочинства, передбаченим ст. 7 КПК України. Однак відомості про вказані кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесено.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився з невідомих причин, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності від заявника до суду не надходило. Ухвалою суду від 27 вересня 2019 року, за клопотанням заявника, судове засідання, призначене на 21 жовтня 2019 року о 15 годині 00 хвилин, вирішено проводити у дистанційному режимі відеоконференції з Кам`янсько-Дніпровським районним судом Запорізької області. Однак у призначений час заявник ані до Мелітопольського міськрайонного суду, ані до Кам`янсько-Дніпровського районного суду не з`явився з невідомих причин, хоча був особисто повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить його особистий підпис у повідомленні про вручення поштового відправлення.

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, у своїх рішеннях Суд зазначає, що заявник, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Разом з тим, розгляд скарги розпочато ще у липні 2019 року, заявник не відмовлявся в будь-який опосередкований спосіб від своїх вимог, в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази про втрату ним інтересу до власної скарги, а відтак, враховуючи вищевикладене, беручи до уваги встановлені строки розгляду зазначеної категорії справ, суддя вважає можливим провести судовий розгляд по скарзі за відсутності заявника ОСОБА_1 .

Від слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі Запорізької області, надійшла заява про розгляд скарги за його відсутності.

На підставі ст. 107 КПК України фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів не здійснюється. Відповідно до вимог ст. 108 КПК України ведеться журнал судового засідання.

Дослідивши матеріали скарги та матеріали заяви, слідчий суддя вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 303 КПК України на досудовому слідстві можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Під час судового розгляду встановлено, що 08.07.2019 року на адресу ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, Доненком В ОСОБА_3 О ОСОБА_3 подано заяву, в якій він просив внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінальних правопорушень та розпочати досудове розслідування стосовно судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_2 про вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ст.ст. 364-366, ч.2 ст. 375 КК України.

Зі змісту скарги не встановлено як фактичних, так і достатніх обставин, які б свідчили про наявність ознак складу злочину, на підставі чого зроблено висновок про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР.

За правилами ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР, та їх перелік визначені частиною 5 статті 214 КПК України, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016, № 139 (зареєстрований в Мінюсті України 05.05.2016 за № 680/28810), відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України. зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; особа, яка подає заяву чи повідомляє про кримінальне правопорушення, під розпис попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення, крім випадків надходження заяви, повідомлення поштою або іншими засобами зв`язку.

Крім того відповідно до пункту 14 глави 2 розділу II Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016, № 139 При внесенні до Реєстру відомостей про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (фабули), в обов`язковому порядку відображаються дата, час, адреса, місце, спосіб, знаряддя, засоби та інші особливості вчинення кримінального правопорушення, розмір збитків, прізвище фізичної особи (осіб) або дані про юридичну особу (осіб), яка (які) є потерпілими, дані про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, інші необхідні відомості (із змінами, внесеними згідно з Наказом Генеральної прокуратури № 16 від 31.01.2019).

Положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв`язку з ч.1 ст. 2 та ст. 11 КК України, згідно з якими підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Зазначені положення кримінального процесуального закону та закону про кримінальну відповідальність свідчать про те, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення. До того ж, підставами вважати заяву чи повідомлення саме про кримінальне правопорушення є наявність в таких заявах або повідомленнях об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки конкретного кримінального правопорушення. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події кримінального характеру. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов`язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об`єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов`язково внесені до ЄРДР.

У даному випадку заява ОСОБА_1 не відповідає вищевикладеним вимогам чинного законодавства, в ній не наведено об`єктивних даних, які свідчать про скоєння кримінальних правопорушень, передбаченихст.ст.364-366, ч.2 ст.375 КК України суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Міщенко Т.М.

Так, частиною 1 ст. 364 КК України передбачена кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем,тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осі.

Стаття 365 КК України взагалі передбачає кримінальну відповідальність за перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу, а ст. 366 службове підроблення.

Стаття 366 КК України передбачає кримінальну відповідальність за службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Частиною 1 статті 375 КК України передбачена кримінальна відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови,

За диспозиціями ст.ст. 364, 365, 366, 375 КК України вказані злочини характеризуються тільки прямим умислом.

А в розумінні диспозиції ст.375 КК України цей злочин характеризується усвідомленням судді про те, що він постановляє завідомо неправосудний судовий акт.

При дослідженні змісту заяви ОСОБА_1 про злочин встановлено, що її суть зводиться до незгоди заявника з процесуальним рішенням судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Міщенко Т ОСОБА_4 . під час постановлення останньою ухвали від 27.06.2019 року у справі №320/4946/19.

У скарзі відсутні передбачені ч. 5 ст.214 КПК України відомості та фактичні обставини, які могли б свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.364-366, ч.2 ст. 375 КК України.

Власні сумніви скаржника щодо законності судового рішення не є підставою для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування за ч.2 ст. 375 КК України.

Припущення заявника про зловживання службовим становищем, постановлення суддею завідомо неправосудного рішення ґрунтуються на суб`єктивній оцінці та ставленні до зазначених у заяві про злочин обставин, оскільки злочинність дій судді не підтверджується жодними об`єктивними даними, а тому, підстав для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування не вбачається.

У цьому контексті необхідно враховувати, що основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших). Саме по собі припущення щодо постановлення суддею завідомо неправосудного рішення не є свідченням вчинення злочину, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади.

Також слід звернути увагу, що частиною 2 ст.126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.

Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року та інших.

Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2ст. 13 Закону України "Про статус суддів"(справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення ч. 1ст.126Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у ч.3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддю не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом.

Разом з тим, відповідно до положення ч.1 цієї статті Конституції України недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов`язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3статті 126 Конституції України. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 щодо незалежності, ефективності та обов`язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.

За таких обставин слідчий суддя вважає, що невнесення уповноваженою особою ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 засновано на положеннях ч. 1 ст. 214 КПК України, ч. 1 ст.2 та ст.11 КК України та п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 № 139, оскільки заява не свідчить про факти вчинення суддею Мелітопольського міськрайонного суду ОСОБА_2 . кримінальних правопорушень.

Таким чином, суть заяви ОСОБА_1 зводиться до незгоди заявника з прийнятим суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Міщенко Т ОСОБА_4 . рішенням.

За таких обставин слідчий суддя вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.214, 303-307 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі Запорізької області, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку та строк, передбачений ч. 1 ст. 214 КПК України, - відмовити повністю.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: Т.В. Юрлагіна