Рішення № 85066288, 21.10.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/3207/2019

Номер справи 243/11186/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«21» жовтня 2019 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кобець О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 – адвоката ДЕМЕНКОВОЇ Євгенії Сергіївни до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення недоотриманої спадщини у виді страхових виплат,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Деменкова Є.С., яка діє на підставі Ордеру на надання правової допомоги, серія ДН № 056942 від 23 вересня 2019 року, звернулася до суду з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення недоотриманої спадщини у виді страхових виплат, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який був чоловіком ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_3 залишилася спадщина, яка складалася з заборгованості по страховим виплатам у розмірі 11547,06 грн., яка зберігається у Слов`янському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та належить померлому ОСОБА_3 на підставі Довідки № 04/08-325 від 02 лютого 2018 року, та яку ОСОБА_2 прийняла у спадок, про що свідчить Свідоцтво про право на спадщину за Законом від 23 квітня 2018 року.

Позивач звернулася до Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та просила виплатити успадковану нею суму заборгованості, однак відповідач відмовився виплачувати 11547,06 грн., обґрунтовуючи відсутністю грошових коштів на ці виплати та окремого розпорядження зі сторони кабінету Міністрів України, оскільки нормативно - правовими актами не передбачено здійснення нарахування та виплата страхових виплат потерпілим, які не перемістилися на територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Зазначає, що відповідач тривалий час не виплачує позивачу грошові кошти, тому вона вважає, що у відповідності до ст. 625 ЦК України сума боргу зі страхових виплат підлягає стягненню з відповідача з урахуванням індексу інфляції, що згідно проведеного нею розрахунку складає 13989,36 грн.

Крім того при зверненні до суду вона сплатила судовий збір у розмірі 768,40 грн. та користувалася послугами адвоката, за які сплатила 3000,00 грн., тому вважає, що відповідач повинен також відшкодувати їй ці витрати.

Просить суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_2 страхові виплати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 13989,36 грн, а також судовий збір у розмірі 3768,40 грн.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - Ліцоєва С.В., яка діє на підставі Довіреності № 07-28/04 від 02 січня 2019 року (а.с. 40), 10 жовтня 2019 року до суду надала Відзив на позовну заяву ОСОБА_2 , в якому зазначила, що вважає позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими з тих підстав, що відповідно до ч.10 ст.47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999р. №1105-ХІУ належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини, аналогічна позиція закріплена в ст.1227 ЦК України: суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Справа про страхові виплати чоловіка позивача знаходилась на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Микитівському районі м. Горлівки Донецької області, що знаходилося на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.03.2015 року №252-УІІІ, а також Закону України від 16.09.2014 року №1680-УІІ «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» м. Горлівка Донецької області визнано тимчасово окупованою територією.

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Микитівському районі м. Горлівки Донецької області (з 19.08.2017р. Горлівське міське відділення у Микитівському районі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області) на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014р. №595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» переміщено із зони проведення АТО, було зареєстроване у м. Слов`янську.

На виконання рішення адміністративної комісії виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01.11.2015 року, доведеного листом ВД Фонду від 20.11.2015 року №1492-03-2 з 01.12.2015 року призупинено здійснення нарахування страхових виплат потерпілим на виробництві (членам їх сімей) у відділенні, яке переміщене на територію, що контролюється українською владою.

Отже, особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і звернення до структурно: підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту та взяття на облік, має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ч.10 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішні переміщених осіб» від 29.10.2014р. №1706-УІІ внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фон; соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування. Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, н підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, встановленою, правлінням Фонду соціального страхування України.

У зв`язку з ситуацією, що склалася на території Донецької та Луганської областей враховуючи те, що справи про страхові виплати залишилися на тимчасово окупованій території України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювання України 11.12.2014 року прийняло постанову про затверджені Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасної випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції №2 зареєстрованою Міністерством юстиції України 12.01.2015 року за №6/26451 , Поряд( №20).

Вказаною постановою в порядку виключення була передбачена можливість отримувати страхові виплати у відсутності в особи, яка тимчасово переміщена, оригіналу справи щ страхові виплати, сформованої іншим робочим органом виконавчої дирекції Фонду : фактичним місцем проживання (перебування) за даними відомостей з Централізованої інформаційно-аналітичної системи Фонду на підставі довідки про взяття на облік внутрішні переміщеної особи.

Починаючи з грудня 2014 року потерпіли на виробництві (члени їх сімей ) мали право скористатися Порядком №20 та отримувати належні їм страхові виплати.

Відповідно до Порядку №20 нарахування та виплата страхових коштів здійснюється управлінням (відділенням) виконавчої дирекції Фонду після переміщення одержувача і територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, на підставі його заяви та усіх необхідних документів.

При цьому, рішення про продовження проведення раніше призначених виплат : виплату раніше нарахованих, але не виплачених страхових сум оформлюється відповідно Постановою відділення управління виконавчої дирекції Фонду, до якого звернулася внутрішні переміщена особа. Лише такі Постанови є підставою для нарахування раніше призначень страхових виплат у робочих органах виконавчої дирекції Фонду, що здійснюють свою діяльність на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Згідно зіст.14 Закону України від 20.03.2003 року №638-ІУ «Про боротьбу тероризмом» (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.06.2014 року передбачено, що у районі проведення АТО можуть вводитися тимчасові обмеження прав і свобод громадян.

Відповідно до пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 23.09.1999р. №1105-ХІУ особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселились із тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Такими актами Кабінету Міністрів України є:

- Постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» якою установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509;

- Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановлю Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2014 року №531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

- Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №595;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Порядок №365.

Вищезазначеними нормативно-правовими актами не передбачено здійснення нарахування та виплата страхових виплат потерпілим (особам, які мають право на виплати), які не перемістилися на територію, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження.

При переміщенні відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Микитівському районі м. Горлівки Донецької області із зони проведення АТО усі документи щодо діяльності Фонду у тому числі особисті справи потерпілих на виробництві, залишилися на непідконтрольній території.

Згідно з даними відомостей з Централізованої інформаційно-аналітичної системи Фонду потерпілий на виробництві ОСОБА_3 в жовтні 2014 року перемістився з окупованої території та у період з жовтня 2014 року по червень 2016 року перебував на обліку у Бахмутському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа.

Страхові виплати потерпілому були припинені відповідним відділенням у зв`язку із закінченням 09 червня 2016 року терміну дії Довідки внутрішньо переміщеної особи. Після цього ОСОБА_3 за життя не скористався своїм правом на отримання належних йому сум страхових виплат, не продовжив термін дії довідки внутрішньо переміщеної особи та не звернувся до робочих органів виконавчої дирекції Фонду з заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщена особа, будь-якої інформації не запитував, доказів переміщення з окупованої території не надавав.

Тому виплата суми, зазначеної в свідоцтві про право на спадщину не може бути здійснена.

Враховуючи вищезазначене, якщо потерпілий або особа, що мала право на страхові виплати не перемістилась на територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та не набула право на отримання страхових виплат, як внутрішньо переміщені особа, не продовжила термін дії довідки внутрішньо переміщеної особи, виплати їй не нараховувались та не виплачувались в управлінні (відділеннях) виконавчої дирекції Фонду, ще розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження відповідно відсутні суми, які належали спадкодавцю за життя.

Отже, суми, що можуть буть включені до складу спадщини, відсутні.

Як на доказ наявності нарахованої та несплаченої заборгованості в розмірі 11547,06 грн. перед ОСОБА_3 позивач посилається на лист Слов`янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 02 лютого 2018 року №04-08/325. Однак, вважаємо, що відповідний лист не є належним доказом нарахованої заборгованості, а носить лише інформаційний характер про невиплачені суми, які могли бути нараховані ОСОБА_3 за умови продовження терміну дії довідки ВПО та звернення до органів Фонду за продовженням страхових виплат. Відповідно сума страхових виплат, яка зазначена у свідоцтві про право на спадщину також є неналежним доказом наявності нарахованої заборгованості по страховим виплатам ОСОБА_3 , бо не підтверджена правом померлої особи на її отримання - в матеріалах справи відсутня довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та постанови Фонду про нарахування страхових виплат ОСОБА_3 , тому кошти, які належали б спадкодавцеві відсутні.

Також зазначає, що відсутня вина Фонду у несвоєчасній сплаті страхових коштів ОСОБА_3 , оскільки останній не реалізував за життя своє право на продовження страхових виплат.

Відповідно до ч.4 ст.25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особі припиняється у момент її смерті.

Згідно ч.1 ст.1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на відшкодування шкоди, завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення не мають права здійснювати страхові виплати за відсутності документів, що підтверджують право особи на страхові виплати.

Справи про страхові виплати внутрішньо переміщених осіб з незалежних від Фонду обставин залишилися у відділеннях, що знаходяться на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в тому числі і оригінал справи потерпілого ОСОБА_3 .

В своїй позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача недоотримані страхові виплати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 13989,36грн. (11547,06 грн. – заборгованості + 2442,30 грн. – інфляційні витрати), при цьому посилається на ст.625 ЦК України.

Вважає, що посилання на відповідний нормативний документ є необґрунтованим, оскільки норми Цивільного кодексу України є загальними по відношенню до спеціального законодавства - Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999р. №1105-ХІУ, який регулює правовідносини у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування. Норми ЦК України не регулюють спірні правовідносини, а Закон України від 23.09.1999р. №1105-ХІУ не передбачає проведення індексації в даному випадку.

Відповідно до ч.15 ст.42 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІУ індексація суми страхової виплати проводиться фондом соціального страхування України відповідно до частини другої статті 37 цього Закону.

В частині 2 ст.37 Закону зазначено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики. Тобто індексація щомісячних страхових виплат проводиться Фондом виключно шляхом проведення перерахунку у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати з 1 березня наступного року.

Крім того, позивач посилається на те, що «...після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.04.2018р., позивачка звернулась до відповідача, проте відповідач відмовився сплачувати позивачці суми, зазначені у свідоцтві про право на спадщину за законом...», при цьому не вказує конкретно до якого органу Фонду соціального страхування України вона зверталась, не надає докази такого звернення.

У відповідності до вимог ч.4.3,4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, крім договору про надання правової допомоги та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, детальний опис робіт (наданих послуг), акт виконаних робіт.

До матеріалів справи взагалі не був долучений детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Відсутні відомості щодо вартості окремого виду послуги, невідомо, яка кількість часу була витрачена адвокатом для надання того чи іншого виду послуги, не наданий розрахунок вартості послуги, з яких міркувань виходив адвокат, коли зазначав загальну вартість послуг в розмірі 3000,00грн. Тобто відсутні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Враховуючи викладене вважає, що Слов`янське відділення Фонду діє на підставі та в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999р. №1105-ХІУ, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», прийнятими Постановами Кабінету Міністрів України, а тому права позивача порушені не були.

Просить суд відмовити у задоволенні вимог позивача ОСОБА_2 у повному обсязі (а.с. 36-39 ).

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги представника позивача ОСОБА_2 – адвоката Деменкової Євгенії Сергіївни до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення недоотриманої спадщини у виді страхових виплат підлягають задоволенню повністю з огляду на їх законність та обґрунтованість.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994, заява № 18390/91 вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав є визнання права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з вимогами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особи має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свободи чи чинних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, а межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.9 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_2 , є дружиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с. 9).

Зі Свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_1 , виданого 16 січня 2018 року Бахмутським міським Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у Центрально - Міському районі м. Горлівка Донецької області, про що зроблено відповідний Актовий запис № 79 (а.с. 14).

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Позивач є дружиною ОСОБА_3 а тому, відповідно, є спадкоємцем першої черги за законом.

Відповідно до ст.1227 ЦПК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщину.

Зі Свідоцтва про право на спадщину за Законом, виданого 23 квітня 2018 року державним нотаріусом Першої Горлівської державної нотаріального контори Фоменко О.М., вбачається, що після смерті ОСОБА_3 , 1954 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримала спадщину, яка складається з заборгованості по страховим виплатам, яка зберігається у Слов`янському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на належить померлому на підставі Довідки №04/08-325 від 02 лютого 2018 року, виданої цим же відділенням виконавчої дирекції Фонду. Вартість майна 11547,06 грн. (а.с. 15).

Звертаючись до суду з позовом представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Деменкова Є.С., просила суд стягнути з відповідача на її користь страхову суму, що належала її чоловікові ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням суми індексу інфляції. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що після смерті чоловіка ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді страхових виплат, що за життя йому були нараховані, але не виплачені у розмірі 11547,06 грн. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 квітня 2018 року ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_3 , спадщина складається з не виплачених щомісячних страхових виплат у сумі 11547,06 грн., що підтверджується Довідкою, вданою Слов`янським відділенням Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області № 04/08-325 від 02 лютого 2018 року.

Тобто правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу про спадкування.

Відповідно до положень статей 1216, 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенцію ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-ХІУ (далі - Закон №1105), основними завданнями Фонду та його робочих органів є: 1) реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату Працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; 2) надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону; 3) профілактика нещасних випадків; 4) здійснення перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, у тому числі на підставі інформації з електронного реєстру листків непрацездатності; 5) здійснення контролю за використанням роботодавцями та застрахованими особами коштів Фонду; 6) аналіз, та прогнозування надходження коштів від сплати єдиного внеску.

Згідно з ч. 3 ст. 8 Закону №1105 основні завдання Фонду реалізуються через робочі органи виконавчої дирекції Фонду, якими є її управління в АРК, областях, містах Києві та Севастополі. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої Дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №1105, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право у разі настання страхового випадку.

Відповідно до ч. 10 Закону №1105 належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.

Назване вище означає, що у разі наявності такої заборгованості, члени сім`ї особи, яка отримувала страхові виплати, або спадкоємець звертаються до Фонду соціального страхування для отримання належних сум.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 квітня 2018 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Горлівської державної нотаріального контори Фоменко О.М., яке було видано на підставі Довідки, вданою Слов`янським відділенням Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області № 04/08-325 від 02 лютого 2018 року, ОСОБА_2 прийняла спадщину після чоловіка, яка складається з невиплачених щомісячних страхових виплат у сумі 11457,06 гривень (а.с.15).

Предметом спору в даній справі є виплата позивачу успадкованих нею сум страхових виплат, а тому при вирішенні спору по даній справі, суд зазначає, що не має значення звертався чи не звертався до відповідача чоловік позивача із заявою про продовження виплати йому страхових виплат, оскільки в даному випадку має значення факт звернення позивача про виплату їй після смерті чоловіка, успадкованих страхових виплат, оскільки саме позивач являється власником успадкованих страхових виплат.

Крім того, в даному випадку немає правового значення для правильного вирішення спору, який саме Фонд припинив виплату щомісячної грошової суми, оскільки позивачем ставиться питання про успадкування зазначених сум, розмір яких відповідачем не оспорюється.

Тобто, до складу спадщини увійшли суми страхових виплат, які були нараховані, але не сплачені саме Слов`янським відділенням управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області, тому позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті нарахованих, але не виплачених страхованих виплат, в порядку спадкування за законом зі Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області підлягають задоволенню.

Оцінюючи аргументи відповідача про те, що норма статті 625 ЦК України не застосовуються до даних правовідносин, оскільки вони регулюються спеціальним законодавством, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

За положеннями статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з виплати позивачу успадкованої суми страхових виплат у розмірі 11547,06 грн., у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат за весь період такої невиплати, тобто з травня 2018 року по 01 вересня 2019 року, що передбачено ст. 625 ЦК України.

Так, Верховний Суд сформував правову позицію, яку висловив у Постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, у якій зазначив, що згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Індекс інфляції, за період з 23 квітня 2018 року по вересень 2019 року складає: травень 2018 року – 100,0%, червень 2018 року - 100,0%, липень 2018 року - 99,3%, серпень 2018 року - 100,0%, вереснь 2018 року - 101,9%, жовтень 2018 року – 101,7%, листопад 2018 року - 101,4%, грудень 2018 року 100,8%, січень 2019 року - 101,0%, лютий 2019 року - 100,5%, березень 2019 року – 100,9%, квітень 2019 року - 101,0%, травень 2019 року – 100,7%, червень 2019 року - 99,5%, липень 2019 року - 99,4%, серпень 2019 року 99,7%.

Сума боргу, з урахуванням індексу інфляції, складає 13989,36 грн. (11547,06 грн. х101,9%х101,7%х101,4%х100,8%х101,8%х100,5%х100,9%х101,0%х100,7%).

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч.1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.п.1,2 ч. 3, ч.8 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує : чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів. Відповідно до ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.48 Постанови Пленуму ВССУ №10 від 17.10.14 р. Витрати на правову допомогу, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 6 та статті 17 Закону № 5076 є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в поєднанні з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (що може бути сформований і в електронному виді) на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.

Згідно пунктів 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01 жовтня 1999 р. (далі Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Статтею 34 Правил адвокатської етики передбачено, що адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов`язаних з виконанням доручення, якщо обов`язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов`язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати, та їх сплата повинна бути підтверджена відповідними фінансовими документами.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу до матеріалів справи надано Договір про надання правової допомоги № 37 від 18 березня 2019 року, у п. 3.2 якого зазначено, що гонорар адвоката складає 3000,00 грн., а також копію прибуткового касового ордеру про отримання від ОСОБА_2 гонорару у сумі 3000,00 грн. (а.с. 21-23, 24,25).

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

В порушення вимог ст. 137 ЦПК України, представником позивача – ОСОБА_2 - адвокатом Деменковою Є.С. не надано суду доказів співмірності витрат з виконаним адвокатом обсягу робіт, а саме не надано детального опису виконаних робіт з якого б вбачалося який обсяг робіт був проведений адвокатом при наданні правової допомоги ОСОБА_2 , та скільки годин було потрачено адвокатом при наданні такої допомоги було потрачено, та взагалі з чого складається сума гонорару у розмірі 3000,00 грн.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Тому вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1% відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII, розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2019 року складає 1921,00 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн. 00 коп. (а.с.1).

Суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача та стягнення з відповідача суму успадкованої недоотриманої за життя ОСОБА_3 суми страхових виплат у розмірі 13989,36 грн.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 78, 81, 89, 128, 137, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356, 610, 611, 612, 625 ЦПК України, ст. ст. 15,16,25,328,1216,1217, 1218, 1227,1261 Цивільного Кодексу України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 – адвоката ДЕМЕНКОВОЇ Євгенії Сергіївни до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення недоотриманої спадщини у виді страхових виплат - задовольнити повністю.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 41417421, юридична адреса: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Василівська, 16, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 недоотримані страхові виплати з урахуванням суми індексу інфляції у розмірі 13989,36 грн. (тринадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять грн. 36 коп.), що увійшла до складу спадщини відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за Законом від 23 квітня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 41417421, юридична адреса: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Василівська, 16, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 768,40 грн.(сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.)

У задоволенні вимог представника позивача ОСОБА_1 – адвоката ДЕМЕНКОВОЇ Євгенії Сергіївни щодо відшкодування витрат на правову допомогу – відмовити у зв`язку з відсутністю підстав.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повне судове рішення складено 21 жовтня 2019 року.

Головуючий:

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Т.А. Хаустова.