Постанова № 8506312, 16.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № <Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 лютого 2010 року11:45 № 2а-3721/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Баранова Д. О. та Костенка Д. А., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Спілки кабельного телебачення України

до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

за участю Прокуратури міста Києва

про визнання нечинними рішень

У судовому засіданні 16 лютого 2010 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И

Спілка кабельного телебачення України (надалі також «Позивач») звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (надалі також «Відповідач») за участю Прокуратури міста Києва про визнання нечинними: Рішення № 357 від 19 квітня 2006 року «Про затвердження Інструкції про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії провайдера програмної послуги», Рішення № 30 від 17 січня 2007 року «Щодо правил формування програмної послуги в пакетах програм провайдера програмної послуги», Рішення № 1523 від 31 жовтня 2007 року «Про проект Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач», Рішення № 1551 від 8 листопада 2007 року «Про розміщення програм у складі універсальної програмної послуги», Рішення № 1593 від 14 листопада 2007 року «Про порядок визначення каналів конвертації», Рішення № 1787 від 12 грудня 2007 року «Про затвердження Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач», Рішення № 439 від 27 лютого 2008 року «Про внесення змін до Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач», Рішення № 652 від 2 квітня 2008 року «Про затвердження Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Рішення № 1037 від 28 травня 2008 року «Про забезпечення виконання попередніх рішень Національної ради щодо адаптації змісту передач зарубіжних телемовників до вимог українського законодавства», Рішення № 1175 від 2 квітня 2008 року «Про внесення змін до рішення Національної ради від 2 квітня 2008 року № 652 «Про затвердження Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Рішення № 1547 від 27 серпня 2008 року «Про внесення змін до Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач», Рішення № 1595 від 10 вересня 2008 року «Про внесення змін до рішення Національної ради від 2 квітня 2008 року № 652 «Про затвердження Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», Рішення № 1647 від 24 вересня 2008 року «Про доповнення до Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Рішення № 1673 від 24 вересня 2009 року «Про проект Положення «Про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера програмної послуги та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги», Рішення № 1738 від 1 жовтня 2008 року «Про невиконання провайдерами програмної послуги рішень Національної ради та статей 40, 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Рішення № 1741 від 8 жовтня 2008 року «Про затвердження Положення «Про порядок видачі ліцензії програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера програмної послуги та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги», Рішення № 2091 від 26 листопада 2008 року «Про невідповідність змісту програм «НТВ-мир», «НСТ» (Настоящее страшное телевидение), «НСТ»(Настоящее смешное телевидение), «Русский иллюзион», «РБК-ТВ», «Наше кино», Телеканал «Комедия ТВ»вимогам Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Рішення № 2347 від 23 січня 2008 року «Про виконання провайдерами програмної послуги рішень Національної ради та статей 40, 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Рішення № 203 від 17 лютого 2009 року «Про внесення змін до Положення «Про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера програмної послуги та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги», Рішення № 279 від 18 лютого 2009 року «Про доповнення до Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»; Рішення № 297 від 25 лютого 2009 року «Про Перелік програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Рішення № 414 від 4 березня 2009 року «Про внесення змін до Положення «Про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги».

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення є незаконними та такими, що прийняті Відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства України щодо процедури їх прийняття та оприлюднення.

Жодного із оскаржуваних рішень Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, як зазначив представник Позивача, в бюлетені «Офіційний вісник»та газеті «Урядовий курєр»не було опубліковано. Тобто, Відповідачем, на думку представника Позивача, було порушено встановлені чинним законодавством України вимоги щодо порядку офіційного оприлюднення та набрання чинності регуляторними актами нормативно-правового характеру, адже Оскаржувані рішення не пройшли процедуру офіційного оприлюднення.

Також представник Спілки кабельного телебачення України вказав на порушення при прийнятті оскаржуваних рішень процедури їх прийняття та оприлюднення.

Представник Відповідача Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

В обґрунтування заперечень на позов представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення вказав, що при прийнятті оскаржуваних рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Представником Відповідача також було зазначено про відсутність порушення процедури та порядку оприлюднення оскаржуваних рішень, оскільки, враховуючи те, що законодавством не встановлено спосіб оприлюднення рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, вказані рішення оприлюднюються на веб-сайті Відповідача у всесвітній мережі Інтернет та оприлюднюються в офіційному виданні Національної ради у бюлетні «Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення», яке у встановленому законодавством порядку зареєстроване у Державному комітеті інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, серія КВ № 5140 від 23 травня 2001 року.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Частиною 1 статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відтак, Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (субєкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Відповідно до частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є субєктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Виходячи з положень норми статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно враховувати, що в судовому засіданні позивач повинен довести те, що саме цей оскаржуваний акт застосовано щодо нього, або він є субєктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, і у разі доведеності зазначеного буде вважатись, що такий позивач має право на оскарження цього акта. Відсутність права на оскарження нормативно-правового акту може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є субєктом відповідних правовідносин.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України після встановлення в судовому засіданні права на оскарження нормативно-правового акту, яке має позивач, перевіряється законність оскаржуваного нормативно-правового акту.

Відтак, враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, Позивач повинен довести факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що він є субєктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 6 березня 2008 року № 2, за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Аналогічна позиція вбачається з окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Зі змісту вказаних рішень випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

В обґрунтування фактів порушення оскаржуваними рішеннями Відповідача прав Спілки кабельного телебачення України, представником Позивача було зазначено про те, що направлення на виконання рішень, прийнятих з порушенням встановленої законодавством України процедури прийняття, які, крім того, на думку представника Позивача, не відповідають положенням Конституції України та інших законодавчих актів, прямо порушує права Позивача. Оскільки метою асоціації є перспективний розвиток мереж кабельного телебачення та багатоканальних цифрових ефірних технологій в Україні, то застосування у правовідносинах, що регулюють телевізійний ринок, незаконних, на думку представника Позивача, рішень, прямо порушує права Позивача, оскільки це стримує розвиток цього ринку. Крім того, представником Позивача було зазначено про те, що його було позбавлено права брати участь у підготовці аналізу регуляторного впливу та заходах з відстеження результативності рішень.

Проаналізувавши матеріали адміністративної справи та вимоги чинного законодавства України, Суд приходить до наступних висновків.

Рішенням № 357 від 19 квітня 2006 року «Про затвердження Інструкції про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії провайдера програмної послуги»затверджено Інструкцію про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії провайдера програмної послуги.

Рішенням № 30 від 17 січня 2007 року «Щодо правил формування програмної послуги в пакетах програм провайдера програмної послуги»визначено правила формування програмної послуги в пакетах програм провайдера програмної послуги.

Рішенням № 1523 від 31 жовтня 2007 року «Про проект Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач»розроблено та затверджено проект Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач.

Рішенням № 1551 від 8 листопада 2007 року «Про розміщення програм у складі універсальної програмної послуги»визначено правила розміщення програм у складі універсальної програмної послуги.

Рішенням № 1593 від 14 листопада 2007 року «Про порядок визначення каналів конвертації», затверджено порядок визначення каналів конвертації.

Рішенням № 1787 від 12 грудня 2007 року «Про затвердження Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач», розроблено та затверджено Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач.

Рішенням № 439 від 27 лютого 2008 року «Про внесення змін до Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач», внесено відповідні зміни до Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач.

Рішенням № 652 від 2 квітня 2008 року «Про затвердження Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»затверджено Перелік програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Рішенням № 1037 від 28 травня 2008 року «Про забезпечення виконання попередніх рішень Національної ради щодо адаптації змісту передач зарубіжних телемовників до вимог українського законодавства»визначено принципи та шляхи подальшого виконання попередніх рішень Національної ради щодо адаптації змісту передач зарубіжних телемовників до вимог українського законодавства.

Рішенням № 1175 від 2 квітня 2008 року «Про внесення змін до рішення Національної ради від 2 квітня 2008 року № 652 «Про затвердження Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», внесено відповідні зміни до Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Рішенням № 1547 від 27 серпня 2008 року «Про внесення змін до Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач»внесено зміни до Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач.

Рішенням № 1595 від 10 вересня 2008 року «Про внесення змін до рішення Національної ради від 2 квітня 2008 року № 652 «Про затвердження Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»внесено зміни до Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення та радіомовлення».

Рішенням № 1647 від 24 вересня 2008 року «Про доповнення до Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»Перелік програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»доповнено відповідними програмами.

Рішенням № 1673 від 24 вересня 2009 року «Про проект Положення «Про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера програмної послуги та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги»затверджено проект Положення «Про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера програмної послуги та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги».

Рішенням № 1738 від 1 жовтня 2008 року «Про невиконання провайдерами програмної послуги рішень Національної ради та статей 40, 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»констатовано факт невиконання провайдерами програмної послуги рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та зобовязано провайдерів програмної послуги припинити ретрансляцію іноземних програм, зміст яких потребує адаптації до вимог законодавства України і які суперечать рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Рішенням № 1741 від 8 жовтня 2008 року «Про затвердження Положення «Про порядок видачі ліцензії програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера програмної послуги та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги» затверджено Положення «Про порядок видачі ліцензії програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера програмної послуги та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги».

Рішенням № 2091 від 26 листопада 2008 року «Про невідповідність змісту програм «НТВ-мир», «НСТ»(Настоящее страшное телевидение), «НСТ»(Настоящее смешное телевидение), «Русский иллюзион», «РБК-ТВ», «Наше кино», Телеканал «Комедия ТВ»вимогам Закону України «Про телебачення і радіомовлення»констатовано ознаки невідповідності змісту програм «НТВ-мир», «НСТ»(Настоящее страшное телевидение), «НСТ» (Настоящее смешное телевидение), «Руський иллюзион», «РБК-ТВ», «Наше кино», Телеканал «Комедія ТВ»вимогам частини 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Рішенням № 2347 від 23 січня 2008 року «Про виконання провайдерами програмної послуги рішень Національної ради та статей 40, 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»затверджено перелік програм, зміст яких відповідає вимогам статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (не потребують адаптації змісту) та констатовано факт невиконання деякими провайдерами програмної послуги рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та констатовано факт невиконання деякими провайдерами програмної послуги рішень Національної ради.

Рішенням № 203 від 17 лютого 2009 року «Про внесення змін до Положення «Про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера програмної послуги та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги»внесено зміни до Положення «Про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера програмної послуги та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги».

Рішенням № 279 від 18 лютого 2009 року «Про доповнення до Переліку програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»доповнено Перелік іноземних програм, зміст яких відповідає вимогам статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»(не потребують адаптації змісту).

Рішення № 297 від 25 лютого 2009 року «Про Перелік програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»визначено перелік програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Рішенням № 414 від 4 березня 2009 року «Про внесення змін до Положення «Про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги»внесено відповідні зміни до Положення «Про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, внесення змін до ліцензії провайдера та видачі дубліката ліцензії провайдера програмної послуги».

Відтак, Суд звертає увагу на те, що оскаржувані рішення регулюють правовідносини в галузі програмного мовлення телерадіоорганізацій, встановлюють вимоги до ліцензії на ведення мовлення, умови отримання ліцензії на мовлення тощо.

Відтак, в порядку статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, правом оскарження зазначених нормативно-правових актів наділені особи, до яких вказані акти застосовано або може бути застосовано в майбутньому.

Відповідно до Статуту Спілки кабельного телебачення України (нова редакція), ідентифікаційний код 25634119, зареєстрованого 24 квітня 2008 року, неприбуткова організація «Спілка кабельного телебачення України»в подальшому Спілка, є відкритим добровільним обєднанням юридичних осіб операторів кабельного телебачення, які здійснюють свою діяльність як організації кабельного телебачення або такі, що займаються іншими видами діяльності, близькими до вказаних та підтримують концепцію розвитку ринку телекомунікацій в Україні (пункт 1.1 Статуту).

Суд звертає увагу на те, що підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом є Протокол № 34 засідання Ради директорів Спілки кабельного телебачення України від 20 лютого 2009 року.

Так, відповідно до зазначеного протоколу, одним із питань порядку денного засідання Ради директорів Спілки кабельного телебачення України, було, зокрема, питання щодо напрямків роботи щодо аналізу діяльності Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення та щодо можливості судового процесу з приводу визнання рішень Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення нормативно-правового характеру (загальнообовязкових для всіх), які розповсюджуються на провайдерів програмної послуги, нечинними (пункт 2. 1 Протоколу).

За результатами розгляду вищевказаного питання на засіданні Ради директорів Спілки кабельного телебачення України було прийнято рішення розпочати активну підготовку до судового процесу щодо визнання нечинними рішень Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення нормативно-правового характеру; уповноважити СКТУ в особі Генерального директора Швеця Олександра Олександровича подати позов про визнання нечинними рішень Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення та виступати від імені та в інтересах членів СКТУ на підставі покладених на неї статутних обовязків та завдань; уповноважити СКТУ в особі Генерального директора Швеця Олександра Олександровича позов про визнання нечинними рішень Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення та виступати від імені та в інтересах членів СКТУ на підставі покладених на неї статутних обовязків та завдань (п. 2.1.3 Протоколу).

Відтак, Суд звертає увагу на те, що рішення щодо звернення до суду з адміністративним позовом в спірних правовідносинах прийнято Радою директорів Спілки кабельного телебачення України.

Розділом 7 Статуту Позивача визначено повноваження Ради директорів.

Так, в період між зїздами Вищим органом Управління Спілки є Рада Директорів (пункт 7. 1 Статуту).

Рада Директорів вирішує будь-які питання, що відносяться до предмета діяльності Спілки, а також будь-які організаційні питання, за винятком питання про затвердження Статуту, внесення змін та доповнень до Статуту, обрання Президента, а також Ревізійної комісії, які відноситься до виключної компетенції Зїзду (пункт 7. 2 Статуту).

Пунктом 7. 6 Статуту Позивача визначено, що крім повноважень, перелічених у п. 7.2 цього Статуту, до повноважень Ради директорів належить: визначення загальних і першочергових задач операторів-членів Спілки; визначення завдань, планів і доручень Виконавчій Дирекції Спілки, Президенту і Генеральному директору; затвердження перспективного річного, порічного, квартального планів роботи Спілки та контроль за їх виконанням; визначає умови праці Президента та Генерального директора; укладання контракту з Генеральним Директором та призначення його і звільнення; ініціювання проведення зїздів; прийняття і виключення в (з) Членів Спілки; вирішення питань про прийняття нових Членів до Ради Директорів або виключення зі складу Ради Директорів; розробка положення про Раду Директорів і подання його на затвердження Зїзду; контроль за надходженням внесків та їх витратами; розробка Положення про членські внески; внесення пропозиції щодо діяльності участі Членів Спілки в фінансуванні проектів; прийняття рішення про вступ в інші обєднання; створювати комісії з метою реалізації статутних завдань.

Відтак, Суд звертає увагу на те, що зі змісту Статуту Спілки кабельного телебачення України випливає, що до компетенції Ради директорів Спілки кабельного телебачення України не входить повноваження щодо звернення до суду від імені її членів.

Позивачем не надано, а Судом не встановлено, доказів на підтвердження того, що всі або окремі члени Спілки кабельного телебачення України уповноважували Позивача у встановленому чинним законодавством порядку звертатися до суду з даним адміністративним позовом.

Оскаржувані рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення стосуються телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення, визначають принципи та вимоги до їх діяльності тощо.

Спілка кабельного телебачення України, як випливає зі змісту її статуту, не є телерадіоорганізацією, яка веде мовлення, а тому дія оскаржуваних рішень на неї не поширюється та, відповідно до чинної редакції статуту, не може поширюватися.

Посилання представника Позивача на те, що оскаржувані рішення можуть бути застосовані до засновників та членів Спілки не може бути прийнято Судом до уваги з огляду на те, що кожен засновник чи член Спілки кабельного телебачення України у відповідності до частини 1 статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України має право звернутися з адміністративним позовом, якщо вважає, що порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі Спілка кабельного телебачення України діє від свого власного імені, а не в інтересах жодного зі своїх учасників.

Суду не було надано доказів на підтвердження того, що Спілку кабельного телебачення України рішенням одного або всіх її учасників було уповноважено представляти їх інтереси у відносинах з судовими органами влади, зокрема, шляхом подання адміністративного позову щодо оскарження рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Стосовно посилань представника Позивача на порушення оскаржуваними рішеннями Відповідача права Спілки кабельного телебачення України на участь у прийнятті регуляторних актів та у здійсненні регуляторної діяльності, Суд звертає увагу на наступне.

Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначено Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»(надалі також «Закон»).

Відповідно до статті 3 Закону, його дія не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов'язковий характер, встановлюють вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб.

Таким чином, оскільки оскаржувані рішення містять вимоги щодо технічних характеристик (визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення на території України або претендують на отримання ліцензії), то дія Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»не поширюється на спірні правовідносини.

Крім того, Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»не містить чітко визначених наслідків щодо прийняття Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення регуляторного акту з порушенням статей 8, 9, 13 вказаного Закону, на відміну від вимог, як встановлено розділом 4, зокрема статтею 25, Закону щодо регуляторних актів центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, місцевих органів виконавчої влади.

Відтак, відповідні посилання представника Позивача є необґрунтованими та не можуть бути доказом порушення прав Позивача оскаржуваними рішеннями Відповідача.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 6 березня 2008 року № 2, приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Керуючись вищевикладеним, проаналізувавши матеріали справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки Позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів у звязку з прийняттям оскаржуваних рішень або можливості такого порушення в майбутньому, як і не доведено, що оскаржувані акти застосовувалися чи можуть бути застосовані до Позивача в майбутньому.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи те, що Позивачем не надавались докази на підтвердження застосування або можливості застосування до нього оскаржуваних рішень, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Позивача задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 151, 152, 160, 162, 163, 171 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуюча суддя Н. Є. Блажівська

Судді Д. О. Баранов

Д. А. Костенко