Рішення № 85058816, 03.10.2019, Вишгородський районний суд Київської області

03.10.2019 Справа № 363/3125/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2019 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Державний нотаріус Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Єременко Тетяни Миколаївни, про визнання недійсним договору довічного утримання,

встановив:

позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що по сусідству з нею проживала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка часто навідувала та періодично доглядала ОСОБА_4 так, як поряд з нею проживали та є родичами (її чоловік є двоюрідним племінником ОСОБА_4 ). 14 серпня 2007 року між ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_4 передала відповідачці у власність житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка в свою чергу зобов`язалась повністю утримувати ОСОБА_4 забезпечувати її харчуванням, одягом лікуванням, доглядом, необхідною допомогою. Вартість забезпечення визначена сторонами 300 грн. Зазначила, що ОСОБА_4 часто нарікала та скаржилась їй на відповідачку, яка не виконувала свої обов`язки, однак позов про розірвання даного договору не мала змоги подати у зв`язку з незадовільним станом здоров`я та похилим віком. ОСОБА_4 в повній мірі не розуміла правові наслідки цього договору, оскільки неодноразово говорила, що її земельна ділянка під будинком перейде до неї ОСОБА_5 Сутність змісту договору довічного утримання та характер утримання відповідачкою ОСОБА_4 вказує на те, що вказаний договір був формальним та мав на меті лише отримання від ОСОБА_4 житлового будинку. Тобто, вказаний договір не містить жодної деталізації утримання ОСОБА_4 , яка довго хворіла в своєму будинку, проте відповідачка жодного разу не забезпечила її лікуванням в лікарні. У зв`язку з тим, що відповідачка не виконувала своїх зобов`язань ОСОБА_4 перестала пускати відповідачку до будинку. Зазначену допомогу ОСОБА_4 надавала позивачка, на яку та 26 серпня 2015 року склала заповіт на все своє майно. Про вказаний договір позивачка дізналась у травні 2016 року, коли ОСОБА_4 хотіла забрати з сільської ради цей договір, щоб його розірвати, оскільки відповідачка її не доглядала. ОСОБА_3 ніколи не мала наміру виконувати цей договір і не виконувала його умов, лише створювала видимість його виконання. Договір довічного утримання був формальним і не спрямований на реальне настання правових наслідків - довічного утримання ОСОБА_4 . Відповідачка не забезпечувала ОСОБА_4 , ні ліками, ні влаштуванням до лікарні, ні викликом швидкої допомоги з 2007 по 2016 рік.

З цих підстав просила визнати договір довічного утримання недійсним згідно вимог п.п. 1,5 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Відповідачка подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що дійсно позивачка перед смертю відвідувала ОСОБА_4 та наглядала за нею. Будучи вдячною позивачці, ОСОБА_4 склала на останню заповіт. Відповідачка сумлінно та в повному обсязі виконувала свої обов`язки по утриманню ОСОБА_4 , про що суду надано відповідні докази. Жодних нарікань з боку ОСОБА_4 на це не було. ОСОБА_4 була забезпечена доглядом, продуктами харчування, одягом, ліками, відповідачка сплачувала комунальні послуги та викликала лікаря. Крім того вона займалася її похованням. Зазначила, що договір довічного утримання віл 14 серпня 2007 року укладено відповідно до вимог чинного законодавства України. Просила відмовити в задоволенні вказаного позову.

Так, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Сторона позивача до суду не прибула вчетверте, а саме 15 січня 2019 року, 11 квітня 2019 року, 17 липня 2019 року та 03 жовтня 2019 року.

Представник позивачки вчетверте клопотав про відкладення розгляду справи, через зайнятість в іншій справі.

Суд, неодноразово, відкладаючи розгляд справи, надав можливість усім учасникам процесу подати документи по суті спору та всі наявні в них докази.

Суд вважає, що неявка сторони позивача не перешкоджає вирішенню спору.

Систематичне нез`явлення сторони позивача до суду слід розцінювати, як зловживання своїми процесуальними правами, про які йдеться в п. 1 ч. 2 ст. 44 ЦПК України, спрямоване на невиправдане затягування розгляду справи.

Відтак, суд позбавлений можливості в черговий раз відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, а тому дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів в загальному порядку у відсутність сторони позивача.

Крім того суд звертає увагу й на те, що чергове відкладення розгляду справи призведе до порушення прав відповідача на справедливий та своєчасний розгляд справи в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

В судовому засіданні представник відповідачки проти позову заперечив просив суд відмовити у його задоволенні. Пояснив, що відповідачка належним чином виконувала свої обов`язки по утриманню ОСОБА_4 натомість позивачка перешкоджала їй в цьому, а саме зачиняла двері в будинку ОСОБА_4 , та не впускала відповідачку, що змусило останню звертатися до поліції та сільської ради. Договір довічного утримання відповідає вимогам Закону і підстав для визнання його недійсними немає.

Третя особа: державний нотаріус Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Єременко Т.М. судове засідання не з`явилась, просила розглядати справу за її відсутності.

Заслухавши пояснення сторони відповідача, свідків та дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що 14 серпня 2007 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Єременко Т.М. за умовами якого ОСОБА_4 передала відповідачці у власність житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за №1-37-17. За згодою сторін обов`язок набувача майна з надання відчужувачем довічного забезпечення визначається у вигляді: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваному будинку, забезпечувати харчуванням, одягом лікуванням доглядом, грошовим забезпеченням, що складає 300 грн. готівкою не пізніше п`ятого числа поточного місяця. У випадку інфляції ця сума змінюється відповідно індексу споживчих цін.

Згідно досліджених в суді оригіналів розписок ОСОБА_4 від 18 серпня 20109 року, 17 травня 2013 року та 27 лютого 2017 року встановлено, що ОСОБА_3 з якою ОСОБА_4 уклала договір довічного утримання сумлінно, та у повному обсязі виконувала свої обов`язки, які зазначені у п. 6 вказаного договору. Вона щомісячно отримувала від ОСОБА_3 необхідне харчування, одяг, лікування, необхідну допомогу та відповідні грошові кошти (з урахуванням індексу інфляції та індексації). Будь-яких претензій до ОСОБА_3 з приводу виконання нею умов договору довічного утримання у неї не було.

26 серпня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла усе своє майно ОСОБА_5

04 травня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до голови Литвинівської сілької ради, Вишгородського району, Київської області з заявою про те, що ОСОБА_5 чинить їй перешкоди у виконанні своїх обов`язків щодо утримання ОСОБА_4 , а саме закрила будинок на замок, в якому знаходиться ОСОБА_4 , яка потребує сторонньої допомоги. Просила провести бесіду з подружжям ОСОБА_6 .

06 травня 2016 року ОСОБА_3 подала заяву до ВП Вишгородського ГУ НП України про протиправні дії (злочин) та перешкоджанням сторонніми особами виконанню умов договору довічного утримання, в якій зазначила, що ОСОБА_5 та її чоловік не дають змоги потрапити в будинок до ОСОБА_4 , яка потребує стороннього догляду та ліків. Просили порушити кримінальне провадження за ст. 135 та ст. 146 КК України та внести відомості до ЄРДР. Крім того просила сільську раду забезпечити безперешкодне відвідування нею та лікарями ОСОБА_4 для надання їй медичної допомоги та іншої допомоги по утриманню.

З дослідженого в суду оригіналу акту відвідування місця поживання ОСОБА_7 від 06 травня 2016 року встановлено, що представники Литвинівської сільської ради: спеціаліст І категорії ОСОБА_8 , директор будинку культури ОСОБА_9 виконуючи доручення голови Литвинівської сільської ради, в присутності мешканки села ОСОБА_3 , здійснили відвідування місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Під час відвідування ОСОБА_4 встановлено, що двері вказаного домоволодіння зачинені. Після відчинення дверей домоволодіння комісія пройшла до будинку та виявили ОСОБА_4 , яка лежала на ліжку та повідомила, що хворіє та не може піднятися з ліжка, яка повідомила, що 04 травня 2016 року її відвідав лікар ОСОБА_10 разом з ОСОБА_3 , яка її доглядає з 2007 року. ОСОБА_3 вона бачить кожного дня, отримує від неї допомогу, харчі, одяг, ліки. Крім того, ОСОБА_3 оплачує її проживання у даному будинку. Будь-яких претензій до неї вона не має. Під час відвідування ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 , лікарські засоби: Аспаркам, Верошпірон, Алоє рідкий екстракт, Анаприлін , Корвалмент, Вітаксон, які були призначені лікарем та які ОСОБА_3 придбала за власні кошти.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 .

Згідно довідки про причину смерті № 141 від 16 травня 2016 року ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 90 років, причина смерті хронічна ішемічна хвороба серця.

З довідки Литвинівського відділу зв`язку від 21 травня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 отримувала квитанції за електроенергію та газопостачання в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та регулярно здійснювала оплату за комунальні послуги з 2007 року по даний час.

Крім того з довідки Литвинівського відділу зв`язку від 21 травня 2016 року встановлено, що 14 травня 2016 року ОСОБА_3 здійснила переказ коштів на ім`я ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 582 від 19 вересня 2016 року ОСОБА_3 доглядала ОСОБА_4 з 29 вересня 2004 року по 09 вересня 2005 року, потім між ними 14 серпня 2007 року укладено договір довічного утримання.

З довідки Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 823 від 17 листопада 2017 року встановлено, що на момент смерті ОСОБА_4 договір довічного утримання 14 серпня 2007 року розірваний не був. Будь-яких претензій з приводу невиконання ОСОБА_3 умов вказаного договору ОСОБА_4 не виказувала. Представники Литвинівської сільської ради здійснювали регулярні відвідування ОСОБА_4 за місцем її проживання в період 2011-2016 років.

Також з довідки Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 822 від 17 листопада 2017 року та довідки № 470/02-33 від 24 липня 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 поховала ОСОБА_4 (актовий запис № 10 від 16 травня 2016 року) за власний кошт.

Вказане також підтверджується довідкою УПА церкви АДРЕСА_1 єпархії й накладною № 102 від 15 травня 2006 року ФОП ОСОБА_13 про отримання ритуальних послуг.

З довідки Литвинівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини №08 від 01 грудня 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 дійсно зверталась з 2007 року по 2017 рік і викликала лікаря для ОСОБА_4

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 в суді показала, що вона проживає в АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 була її сусідкою. Вона бачила, що ОСОБА_3 приносила ОСОБА_4 продукти харчування та ліки. Крім того вона також бачила, що чоловік ОСОБА_3 і її діти приходили до ОСОБА_4 , які також допомагали останній. Лук`яненко перешкоджала приходу ОСОБА_3 до бабусі, навіть в останні дні її життя, коли відповідачка приходила до неї з лікарем. Вони змушенні були стукати і кричати, оскільки ОСОБА_5 зачинила хату і пішла. Зазначила, що їй відомо те, що ОСОБА_5 хотіла, щоб бабуся розірвала договір довічного утримання, однак ОСОБА_4 не хотіла його розривати. Додала, що їй відомо, що похованням бабусі займалась ОСОБА_3

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 в суді показала, що теж живе в АДРЕСА_3 . Литвинівка по АДРЕСА_2 . АДРЕСА_2 , працювала директором будинку культури, на даний час працює в сільській раді. ОСОБА_4 з скаргами до сільської ради з приводу відповідачки не зверталась, оскільки та її годувала, опікувалась нею та займалась її лікуванням. Зазначила, що вона була в складі комісії, яка здійснювала вихід до будинку ОСОБА_4 При житті ОСОБА_4 , відповідачка не могла зайти до будинку, тому, що сусідка ОСОБА_5 закрила хвіртку і тому ОСОБА_3 звернулась за допомогою до сільської ради. Того дня коли здійснювався вихід комісії за місцем проживання ОСОБА_4 вони, як члени комісії та відповідачка не мали змоги пройти до домоволодіння ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_5 зачинила двері, крім того їй відомо, що позивачка робила це не одноразово. Того дня, коли вони склали вказаний акт їм вдалося потрапити до будинку. Коли вони туди зайшли, то побачили, що ОСОБА_4 лежить на ліжку, однак та їх впізнала, жодних скарг та нарікань на ОСОБА_3 у неї не було. Вона була при тямі та добре все розуміла. Похованням ОСОБА_4 займалась ОСОБА_3

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показав в суді, що він працює в сільській раді землевпорядником. Зазначив, що йому відомо, що ОСОБА_3 виконувала свої обов`язки з приводу утримання ОСОБА_4 , в сільську раду від покійної жодних скарг та нарікань не надходило. ОСОБА_4 жила поряд з сільською радою в 100 м. і коли вона мала змогу ходити, то була частим гостем в сільській раді. Він часто спілкувався з ОСОБА_4 при житті. Нарікань у ОСОБА_4 на ОСОБА_3 не було, остання займалась її поховання.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 в суді показав, що він є сімейним лікарем в цьому селі з 1992 року. Сторони у справ це жителі одного села. Зазначив, що знає ОСОБА_4 , яка була його пацієнткою. ОСОБА_16 зверталась до нього за медичною допомогою, поки бабуся ходила, то вона і сама мала змогу до нього звернутися, але після того, як та перестала ходити, то до нього зверталась лише ОСОБА_17 з приводу бабусі. Це було систематично, точно декілька разів на рік, а могло бути і щомісяця, точно сказати він не може. В квітні місяці та в останні дні життя ОСОБА_4 його запрошувала ОСОБА_3 для огляду бабусі. Коли вони пішли до ОСОБА_4 , у якої погіршилось самопочуття, яка була вже дуже слабка, то вони спочатку не могли попасти до неї в двір. ОСОБА_5 їм відкрила двері, тому, що побачила, що він прийшов разом з ОСОБА_16 Зазначив, що він зробив призначення, яке віддав ОСОБА_3 , яка є медичною сестрою. У ОСОБА_4 завжди були ліки.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_18 показала в суді, що відповідачку добре знає, оскільки вони мешканці одного села і у них поруч городи. З 2007 року ОСОБА_3 , наглядала за ОСОБА_4 . З ОСОБА_5 вона проживають на одній вулиці через декілька будинків. ОСОБА_4 померла в 2016 році. ОСОБА_3 доглядала за бабусею, займалась її городами, носила воду, забезпечувала харчуванням. Зазначила, що декілька разів на тиждень вона бачила, останню і на городі і на подвір`ї, бачила, що її діти також приходили до бабусі і приносили тій їжу. ОСОБА_19 на ОСОБА_16 не нарікала, оскільки якщо б у неї були претензії, то вона не мовчала. Город відповідачка садила для ОСОБА_4 , оскільки у відповідачки є свої городи, які та обробляє для своєї родини. Щодо розірвання договору довічного утримання ОСОБА_4 нічого не говорила. Похованням ОСОБА_4 займалась ОСОБА_3 . В останні місяці перед смертю ОСОБА_4 до неї почали ходити ОСОБА_2, які раніше з нею не спілкувались.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_20 показала в суді, що вона є дочкою ОСОБА_3 Зазначила, що в 2007 року ОСОБА_4 та її мати уклали договір довічного утримання. Її мати забезпечувала останню харчами, одягом, доглядала та піклуватися про неї, купувала ліки та сплачувала за комунальні послуги. Майже кожен день мати відвідувала ОСОБА_4 , а у випадку коди вона не мала змоги до неї прийти, то вона або її сестра йшли до бабусі. Вони приносили їй хліб та продукти харчування. Мама завжди готувала їй їжу, вона купувала ліки. ОСОБА_4 будь-якого незадоволення не висказувала. ОСОБА_4 періодично писала розписки, що у неї немає жодних претензій до мами та вона отримує належний догляд, харчі та одяг, вона була всім задоволена. Зазначила, що ОСОБА_5 не пускала маму в будинок до ОСОБА_19 , навіть коли тій було погано і мати привела лікаря, то їй відомо, що вони потрапили до будинку з труднощами, ОСОБА_3 з цього приводу зверталась зі скаргами.

За загальним правилом, передбаченим ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Набувач зобов`язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду).

Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові №6-2690цс16 від 09 серпня 2017 року, для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Крім цього, згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27лютого 2018року у справі №910/9195/17, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

За правилами ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи позову про те, що відповідачка на момент укладання договору довічного утримання не мала наміру його виконувати в суді нічим не підтверджено й повністю спростовано сукупністю досліджених в суді доказів.

Пункт 6 оспореного Договору довічного утримання відповідає вимогам ст. 749 ЦПК України, містить конкретно визначені обов`язки набувача та надмірної деталізації, про яку йдеться в позові, не потребує, коли зміст укладеного договору довічного утримання на ознаки його недійсності не вказує.

Та обставина, що згідно довідки Димерської районної лікарні № 103 від 18 вересня 2018 року та довідки Філії "Вишгородська станція екстреної медичної допомоги" № 282 від 20 вересня 2018 року, швидка допомога не викликалась підставою для визнання договору недійсним бути не може, коли доводи позову про ненадання відповідачкою ОСОБА_4 медичної допомоги спростовані доказами сторони відповідача.

Зміст листа (який не містить адресата, автора та жодних реквізитів) у якому йдеться про догляд могили, не має обставин, які б свідчили про недотримання вимог Закону в момент укладення договору довічного утримання, коли згідно пояснень представника відповідачки такий лист написаний відповідачкою ще в 2005 році і стосується догляду могил померлих батьків.

Факт того, що ОСОБА_4 склала 26 серпня 2015 року заповіт на ім`я позивачки на все своє майно, законності укладеного договору довічного утримання від 14 серпня 2007 року спростувати не може.

Беручи до уваги викладене, судом не встановлено і позивачем в суді не доведено, що в момент вчинення правочину - укладення договору довічного утримання 14 серпня 2007 року, стороною відповідача не додержано вимоги п. 3 ч. 5 ст. 203 ЦК України та остання не мала наміру виконувати свої договірні зобов`язання.

За таких обставин, підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору довічного утримання від 14 серпня 2007 року судом не встановлено.

З огляду на зазначені правовідносини, порушених прав позиваки, які б підлягали захистові, судом у цій справі не встановлено, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Повне судове рішення складено 18 жовтня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Позивач: ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий 12 березня 1998 року Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий 26 липня 2009 року Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області, проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Третя особа: Державний нотаріус Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Єременко Тетяни Миколаївни, знаходиться за адресою: Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13.

Суддя