Рішення № 85057145, 11.10.2019, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/389/19 Провадження № 2/0274/803/19

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.19 р.м. Бердичів

Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В. (далі – Суд), за участю секретаря судового засідання Жмурко В.І.,

розглянувши цивільну справу за позовомОСОБА_1 , представником якої є ОСОБА_2 ,доОСОБА_3 , представником якого є ОСОБА_4 ,простягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 р. ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом, у якому просить стягнути на його користь з ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 26 000,00 доларів США., посилаючись на те, що 20.04.2017 р. він позичив ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 26 000,00 доларів США, які той зобов`язався повернути до 20.08.2017 р., проте цього обов`язку не виконав.

ОСОБА_3 проти позову заперечив, посилаючись на те, що жодних договорів позики він з ОСОБА_1 він не укладав та коштів від ОСОБА_1 не отримував, з розписки вбачається, що її було складено ОСОБА_5 ОСОБА_6 В.М., а відтак позов пред`явлено не до тієї особи.

Судом з`ясовано, що відповідно до копій розписки від 20.04.2017 р. вона дана Ко(а)тро(а) ОСОБА_7 у тому, що він позичив у ОСОБА_1 суму 26 000,00 доларів США, які він зобов`язується повернути до 20.08.2017 р. (а. с. 6, зворотній бік а. с. 39).

Судом під час дослідження доказів було оглянуто оригінал розписки від 20.04.2017 р., з якого вбачається, що її складено на аркуші паперу формату А4, з одного боку міститься текст розписки, з іншого – копія 1-ї, 2-ї та 3-ї сторінок паспорта ОСОБА_3 , який має серію НОМЕР_1 , виданий 30.10.200 р. (копія знаходиться на а. с. 39).

З оригіналу розписки від 20.04.2017 р. також випливає, що її дано Ко(а)тро(а) ОСОБА_8 .

Тобто у розписці від 20.04.2017 р. прізвище особи, яка її склала, можна прочитати як ОСОБА_9 , Катращук, ОСОБА_10 або ж ОСОБА_11 .

Допитаний як свідок ОСОБА_1 дав показання про те, що ОСОБА_3 написав розписку від 20.04.2017 р. у його присутності. До написання розписки він дав ОСОБА_3 26 000,00 доларів США. При цьому була присутня його жінка. Розписку ОСОБА_3 писав в нього у дома, гроші теж отримав у дома. Він звертався до ОСОБА_3 , що б той віддав гроші, той обіцяв віддати, коли продасть торгівельний центр, та на даний час кошти не повернув.

Свідок ОСОБА_12 дала показання про те, що ОСОБА_3 позичив у її чоловіка гроші і не хоче їх повертати. Це було у квітні 2017 р. Гроші передавались у них у дома. Потім вона бачила ОСОБА_3 у місті з жінкою, але ті навіть на розмову не ідуть. Її чоловік позичив 26 000,00 доларів США, ОСОБА_3 написав розписку, вона її бачила.

Суд, зважаючи на викладене, приходить до висновку, що розписка від 20.03.2017 р. була написана ОСОБА_3 , останній отримав від ОСОБА_12 грошові кошти у розмірі 26 000,00 доларів США.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою статті 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Абзацом першим частини першою статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 20.04.2017 р. було укладено договір позики, на підставі якого перший передав у власність другого грошові кошти у розмірі 26 000,00 доларів США, при цьому другий зобов`язався повернути ці грошові кошти першому до 20.08.2017 р.

Доказів повернення грошових коштів ОСОБА_3 не подав, а з показань допитаного як свідка ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_12 випливає, що ОСОБА_3 кошти не повернув та ухиляється від виконання обов`язку з їх повернення.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі № 373/2054/16-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79382745) зазначено, що, зокрема:

"Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № -93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі – Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України".

Декрет № 15-93 та Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" були чинними на момент укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 20.04.2017 р. договору позики.

На момент ухвалення рішення Декрет № 15-93 та Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" втратили чинність відповідно до Закону України "Про валюту і валютні операції".

Між тим, згідно пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про валюту і валютні операції" валютне регулювання в Україні ґрунтується на принці свободи здійснення валютних операцій, що передбачає, зокрема, право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн.

Враховуючи викладене, Суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

На підставі статі 141 Цивільного процесуального кодексу України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування судових витрат підлягає стягненню 7 274,81 грн. сплаченого за подання позову судового збору (а. с. 1).

Керуючись статтями 141, 258, 259, 263 – 265 Цивільного процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 26 000,00 доларів США.

3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування судових витрат 7 274,81 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення у письмовій формі до Житомирського апеляційного суду через Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Корбут

Повне рішення складено 21.10.2019 р.