Ухвала суду № 85055526, 21.10.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 412/8102/2012

провадження 4-с/201/51/2019

УХВАЛА

21 жовтня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко Андрія Миколайовича, заінтересовані особи ОСОБА_1 , відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області і державний виконавець Ріга Михайло Миколайович про визнання дій державного виконавця протиправними і скасування постанови про повернення виконавчого документу,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Родовід Банк» в особі відділення «Дніпропетровське РУ» АТ «Родовід Банк» в 2012 році звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості і витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2012 року вказаний позов було задоволено повністю. Це рішення набрало законної сили і 20 березня 2013 року АТ «Родовід Банк» отримав в суді виконавчий лист та з метою виконання рішення звернувся з цим виконавчим листом до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУ в Дніпропетровській області. Державним виконавцем відразу було відкрито виконавче провадження, виконавчі листи перебували на виконанні в відділі примусового виконання рішень ДВС, почалися дії з виконання вказаного виконавчого провадження, але на даний час не виконано, тобто з урахуванням зазначеного існує обов`язок боржника, так як він не був припиненим чи добровільно виконаний боржником чи іншою особою.

04 лютого 2019 року АТ «Родовід Банк» отримав постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві від 22 серпня 2018 року через наявність ухвали Бабушкінського суду м. Дніпропетровська про заборону на реалізацію описаного і арештованого майна боржника.

Заявник ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко А.М. 21 лютого 2019 року звернувся зі скаргою на вказані начебто протиправні дії державного виконавця через те, що державний виконавець не повинен був повертати виконавчий документ стягувачеві, а повинен був проводити інші виконавчі дії по виявленню іншого майна боржника з метою виконання рішення суду, але державний виконавець вказаного своєчасно не зробив, отже порушив їх права.

Незважаючи на вимоги закону, відсутня будь-яка реакція на таку бездіяльність вказаного державного виконавця з боку його керівництва, до обов`язків якого входить здійснення контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень підлеглими йому державними виконавцями, до якого заявник звертався до звернення до суду.

При цьому державний виконавець грубо порушив засади виконавчого провадження, закріплені у статті 2 Закону, відповідно до якої виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад справедливості, неупередженості та об`єктивності, а також співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Таким чином бездіяльність і дії державного виконавця були вчинені не у відповідності до Закону та призвели до порушення прав заявника. З урахуванням викладеного вище, на думку заявника, є достатні підстави визнати дії державного виконавця протиправними у вказаному виконавчому провадженні і скасувати постанову від 22 серпня 2018 року.

Представник заявника вимоги скарги підтримав і просив їх задовольнити в повному обсязі. Представник ВПВР управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області і державний виконавець проти скарги заперечували з огляду на те, що порушень закону з їх боку не було та винесені постанови про відкриття провадження і інш. є правомірними. Дії були правомірними і передбаченими законом: запити по виявленню майна боржника, опис і арешт майна, розшук, засоби впливу на боржника, витребування документів та інш.. На письмові звернення заявника вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно скаржника на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вимоги скарги не доведені, вважають скаргу безпідставною і просили в задоволенні скарги відмовити.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Вказаним і матеріалами справи, на думку суду, фактично не заперечував проти розгляду скарги за його відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи без вказаної особи згідно ст. 450 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін та учасників спору, перевіривши матеріали скарги і справи, виконавчого провадження, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу не обгрунтованою та не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до п. 1 положення про Міністерство юстиції України, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, державний виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в 2012 році знаходилася цивільна справа за позовом ПАТ «Родовід Банк» в особі відділення «Дніпропетровське РУ» АТ «Родовід Банк» за позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості і витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2012 року вказаний позов було задоволено повністю. Це рішення набрало законної сили і 20 березня 2013 року АТ «Родовід Банк» отримав в суді виконавчий лист та з метою виконання рішення звернувся з цим виконавчим листом до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУ в Дніпропетровській області. Державним виконавцем відразу було відкрито виконавче провадження, виконавчі листи перебували на виконанні в відділі примусового виконання рішень ДВС, почалися дії з виконання вказаного виконавчого провадження.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Так, відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону).

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Крім того, державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Судом з`ясовано, що дійсно на виконанні в ВПВР управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебувало виконавче провадження ВП № 46631006, відкрито 25 лютого 2015 року, з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2012 року. 22 серпня 2018 року державним виконавцем Ріга М.М. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві через наявність ухвали Бабушкінського суду м. Дніпропетровська про заборону на реалізацію описаного і арештованого майна боржника.

Заявник ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко А.М. 21 лютого 2019 року звернувся зі скаргою на вказані начебто протиправні дії державного виконавця через те, що державний виконавець не повинен був повертати виконавчий документ стягувачеві, а повинен був проводити інші виконавчі дії по виявленню іншого майна боржника з метою виконання рішення суду, але державний виконавець вказаного своєчасно не зробив, отже порушив їх права.

Але вказане не відповідає обставинам справи і виконавчого провадження, оскільки на протязі всього часу знаходження виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь заявника, державними виконавцями (а не тільки ОСОБА_2 ) ВПВР управління державної виконавчої служби проводилися відповідні виконавчі дії в. межах їх повноважень: пропозиція добровільно виконати рішення суду, звернення до різних державних та інш. органів з метою виявлення майна в боржника (реєстраційної служби, пенсійного фонду, сервісного центру, особисто до боржника, суду, розшук майна та інш.) через що і було виявлено майно боржника, його було описано і на нього було накладено арешт, приймалися заходи примусового впливу і на самого боржника шляхом накладення передбачених законом обмежень та інш.

Саме ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перешкоджає державному виконавцю виконати вказане рішення суду і звернути стягнення на майно боржника, а не протиправні дії чи бездіяльність державного виконавця.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже протиправної бездіяльності чи дій державний виконавець ВПВР УДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ріга М.М. не допустив і, відповідно, ним не було порушено норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 2 ч. І, ч. 2 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 17 Інструкції з організації примусового виконання рішень "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень".

Згідно ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Ст. 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно до ст. 452 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Ст. 453 ЦПК України передбачено, що про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Відповідно до ч. І ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Веуеіег V. Ііаіу [ОС]), заява № 33202/96, п. 120, ЕСНR 200071, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Опегуіdіz V. Тигкеу [GС]), заява № 48939/99, п. 128, ЕСНR 2004-ХІІ, «Меgаdat.соm S.r.І. проти Молдови» (Меgаdаt.соm S.г.1. V. Моdоvа), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Моsкаl ОСОБА_3 . ОСОБА_4 ), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lеlаs V. Сгоаtіа), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» ( ОСОБА_5 апd Оthегz v. Rоmапіа), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Опегуіdіz v. Тигкеу), п. 128, та «Беєлер проти Італії» ( ОСОБА_6 v. Іtаlу), п. 119). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій (див. рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lеlаz v. Сгоаііа), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Ріпсоуа ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 V. Тhе Сzесh RериbІіс), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gаshі v. Сгоаtіа), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Тгgо v. Сгоаtіа), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

З наведеної практики ЄСПЧ випливає, що стягувач і боржник не мають зазнавати будь-якого звуження обсягу його прав, внаслідок допущених органом виконавчої служби зловживань своїми повноваження, недодержання цим органом принципу «належного урядування».

Згідно з Законом України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Враховуючи вищевикладене, вищевказана постанова про повернення виконавчого документу прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1, 2, 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на і території України.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

З аналізу вищезазначеного суд робить висновок про те, що на виконання вказаного рішення районного суду державний виконавець повинен дотримуватися вимог законодавства про виконавчу службу, виконавче провадження та інш., перевіряти правильність виконавчих документів межах своїх повноважень (описки та інш.), дотримуватися вимог про арешт майна, строки пред`явлення виконавчих документів до виконання і в цьому сенсі державним виконавцем зроблене все, що потрібно робити згідно вказаної Інструкції та Закону, цей державний виконавець не допустив неправомірні дії та бездіяльність.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що скарга не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника на вимогах скарги, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим в задоволенні скарги ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко А.М., заінтересовані особи ОСОБА_1 , відділ примусового виконання рішень УДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області і державний виконавець Ріга М.М. про визнання дій державного виконавця протиправними і скасування постанови про повернення виконавчого документу відмовити.

Таким чином суд вважає, що обставини скарги не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про виконавчу службу», ст. 3, 5, 6, 7, 11, 18, 19, 25, 27, 31, 32, 34, 40, 45, 48, 52, 63, 70, 71, 82, 83 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 258-261, 352-354, 447-453 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко Андрія Миколайовича, заінтересовані особи ОСОБА_1 , відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області і державний виконавець Ріга Михайло Миколайович про визнання дій державного виконавця протиправними і скасування постанови про повернення виконавчого документу відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня проголошення ухвали, а у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя -