Рішення № 85054362, 21.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 жовтня 2019 року № 640/21964/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту захисту економіки Національної поліції України

про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - відповідач), в якому просить:

- стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 107 748,00 грн;

- зобов`язати відповідача зарахувати час вимушеного прогулу до 05 квітня 2018 року у вислугу років.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 24 лютого 2016 року ним було подано рапорт про звільнення з органів національної поліції через хворобу. Проте, наказом від 29 лютого 2016 року №131 о/с його звільнено зі служби в поліції за пунктом 5 (через службову невідповідність) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». В подальшому, наказом від 05 квітня 2018 року №300 о/с внесено зміни до наказу від 29 лютого 2016 року №131 о/с щодо підстави звільнення позивача, а саме: вважається, що позивач звільнений з 04 квітня 2016 року за пунктом 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Враховуючи, що у період з лютого 2016 по квітень 2018 року він, позивач, вважався таким, що звільнений через службову невідповідність, неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало його працевлаштуванню, отже наявні підстави для виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та зарахування вказаного періоду до вислуги років.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 19 лютого 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що в даному випадку не має місце зміна формулювання підстави звільнення в судовому порядку, бездіяльність щодо звільнення позивача за його рапортом за хворобою оскаржена позивачем лише через два роки. Додатково представник відповідача вказує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права та надані позивачем докази неможливості працевлаштуватись є неналежними.

В судовому засіданні 12 березня 2019 року судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 29 лютого 2016 року №131 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 5 (через службову невідповідність) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом Національної поліції України від 05 липня 2016 року №462 о/с унесено часткові зміни до пунктів наказів Національної поліції України від 29 лютого 2016 року №131 о/с щодо звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , а саме: у зв`язку з перебуванням його на лікуванні з 01 березня 2016 року по 01 квітня 2016 року вважати його звільненим зі служби в поліції з 04 квітня 2016 року.

В подальшому, наказом Національної поліції України від 05 квітня 2018 року №300 о/с унесено зміни до пункту наказу Національної поліції України від 29 лютого 2016 року №131 о/с (зі змінами, унесеними наказом Національної поліції України від 05 липня 2016 року №462 о/с) щодо звільнення зі служби в поліції за пунктом 5 (через службову невідповідність) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 з 04 квітня 2016 року, а саме: вважати його звільненим зі служби з поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Так, довідками від 07 квітня 2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Смакінком», від 14 липня 2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІОНІС ГРУП ЛТД», від 23 вересня 2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку Десна», від 06 лютого 2017 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрешпоінт», від 14 квітня 2017 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Хаус» від 02 серпня 2017 року СТ «Агронікс», від 07 грудня 2017 року Приватного підприємства «Крістіна Ко», від 17 січня 2018 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Константа Груп», від 06 березня 2018 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Тризуб Січ» позивачу відмовне у прийнятті на роботу, оскільки він звільнений через службову невідповідність.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Отже, якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу відповідно до приписів частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України.

У постанові від 17 лютого 2015 року №21- 8а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство треба застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Отже, у правовідносинах, що стосуються підстав і порядку звільнення поліцейських зі служби, норми Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року 580-VIII (далі - Закон України «Про Національну поліцію») будуть мати пріоритет над нормами трудового законодавства, які до таких правовідносин застосовуються тільки, якщо до нього відсилають норми Закону України «Про Національну поліцію» або у випадку, коли Закон України «Про Національну поліцію» відповідні правовідносини не регулює.

Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2018 року по справі №826/5616/16 позов ОСОБА_1 до Національної поліції України, Департаменту захисту економіки Національної поліції України, Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції у місті Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві задоволено частково, а саме, визнано протиправним та скасовано висновок Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в місті Києві від 12 січня 2016 року про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді. В решті позову відмовлено.

Так, зі змісту вказаного рішення Окружного адміністративного суду міста Києва вбачається, що позивачем 24 лютого 2016 року було подано рапорт про звільнення з органів Національної поліції з 29 лютого 2016 року за станом здоров`я. При цьому, до рапорту було додано свідоцтво про хворобу №52, видане військово - лікарською комісією.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 11 статті 77 України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції. Таким чином, рішення ВЛК про непридатність до служби в поліції, яке є підставою для звільнення через хворобу, повинне передувати рапорту про звільнення.

Відповідно до вимог до пунктів 1, 2 Розділу III Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України №285 від 03 квітня 2017 року (далі - Положення), направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи за формою здійснюють відповідні підрозділи кадрового забезпечення Національної поліції України, командири частин НГУ. При цьому, у направленні зазначаються мета і питання, які підлягають вирішенню ВЛК, у тому числі щодо осіб, що звільняються зі служби, зазначаються вислуга років і мотиви звільнення, термін проходження служби в поліції, НГУ, Збройних Силах, СБУ, інших військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства України (далі - військові формування), в органах внутрішніх справ, участь у бойових діях, антитерористичних операціях, інших заходах в умовах особливого періоду, воєнних конфліктах.

Відповідно до пункту 19 розділу III «Організація проведення лікарської та військово-лікарської експертизи» Положення, постанова ВЛК щодо придатності (непридатності) особи до служби, яка приймається за результатами медичного огляду, заноситься до Акта медичного огляду, Книги (журналу) обліку документації ВЛК (додаток 9) і оформлюється Довідкою (додаток 10) або свідоцтвом про хворобу. Про прийняте рішення ВЛК інформує відповідний підрозділ кадрового забезпечення чи командира військової частини.

В матеріалах справи наявна копія рапорту позивача від 24 лютого 2016 року з резолюціями від 25 лютого 2016 року та 29 лютого 2016 року, якими погоджено звільнення позивача.

Таким чином, з огляду на подання позивачем відповідного рапорту та свідоцтва про хворобу, позивач мав бути звільнений на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, яке набрало законної сили 21 листопада 2018 року, встановлено неправильне формулювання причин звільнення позивача та матеріалами справи підтверджено, що таке неправильне формулювання причин звільнення позивача перешкоджало його працевлаштуванню, отже позов в частині стягнення з відповідача середньомісячного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 04 квітня 2016 року по 05 квітня 2018 року підлягає задоволенню.

Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ зі специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ України. Ця норма є бланкетною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акту для унормування порядку (механізму) нарахування та виплати грошового забезпечення поліцейським.

Таким нормативно-правовим актом є Порядок №260, який затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06 квітня 2016 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799.

Відповідно до пункту 2 наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Закон України «Про Національну поліцію» був опублікований в офіційному виданні - газеті «Голос України» 06 серпня 2015 року, отже, відповідно до статті 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а у цілому - 07 листопада 2015 року.

Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Порядок №260 був опублікований в офіційному виданні «Офіційний вісник України» 27 травня 2016 року та, відповідно, в цей же день набрав чинності.

Так, у справі, що розглядається, період вимушеного прогулу позивача тривав із з 04 квітня 2016 року по 05 квітня 2018 року.

Ураховуючи, що на момент звільнення позивача зі служби в органах поліції, а саме 04 квітня 2016 року норми спеціального нормативно-правового акту не набрали законної сили, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно з довідкою Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 28 березня 2016 року №102 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 147,60 грн., кількість днів вимушеного прогулу за період з 04 квітня 2016 року по 05 квітня 2018 року становить 730 днів, отже позивачу належить до сплати грошове забезпечення в сумі 107 748,00 грн.

Щодо позову в частині зобов`язання відповідача зарахувати час вимушеного прогулу до 05 квітня 2018 року у вислугу років.

Відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 затверджений Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, відповідно до пункту 1 якого до вислуги років особам, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"» зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ.

Враховуючи, що наказом від 05 квітня 2018 року №300 о/с внесено зміни до наказу від 29 лютого 2016 року №131 о/с щодо підстави звільнення позивача, а саме: вважається, що позивач звільнений з 04 квітня 2016 року за пунктом 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», проте дата звільнення позивача залишилась незмінною - 04 квітня 2016 року, отже суд не вбачає підстав для зарахування періоду з 04 квітня 2016 року по 05 квітня 2018 року до вислуги років.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до частини 5 частини 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 72-77, 139, 143, 243-246, 257-263, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Стягнути на користь ОСОБА_1 з Департаменту захисту економіки Національної поліції України грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 107 748 (сто сім тисяч сімсот сорок вісім» грн 00 коп.

3.Рішення в частині присудження ОСОБА_1 грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місць, що становить 4 428 (чотири тисячі чотириста двадцять вісім) грн звернути до негайного виконання.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко