Рішення № 85053984, 17.10.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2019 року Чернігів Справа № 620/2718/19

Чернігівський окружний адміністративний суд:

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Лисиці О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні < Список > в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - , відповідач, ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області від 16.05.2019 №Ф-13687-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 21030,90 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що, на його думку, оскаржувана вимога про сплату боргу суперечить вимогам чинного законодавства України, тому підлягає скасуванню. Зокрема позивач зазначив, що 16.05.2019 ГУ ДФС у Чернігівській області сформовано вимогу про сплату недоїмки №Ф-12391-17, відповідно до якої позивачу нараховано борг зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21030,90 грн. Із вказаною вимогою позивач не погоджується, вважає її протиправною мотивуючи тим, що він не має статусу фізичної особи-підприємця та не належить до інших категорій платників єдиного соціального внеску, а з 01.04.2008 по теперішній час працює на посаді начальника станційної дільниці №1 м. Чернігів станційного цеху Комбінованого центру телекомунікацій №231 м. Чернігів технічної служби Чернігівської філії ПАТ "Укртелеком" та єдиний соціальний внесок з його заробітної плати сплачується роботодавцем у встановленому порядку. Відсутність у нього статусу фізичної особи-підприємця підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якій вказано, що свідоцтво про державну реєстрацію визнано недійсним. Крім того, відповідачем порушено строки обчислення боргу по сплаті єдиного внеску, оскільки відповідно до положень Інструкції № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018), зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 07.05.2015 № 508/26953, у разі виявлення органом доходів своєчасно не нарахованих або не сплачених платником сум єдиного внеску, йому надсилається вимога протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла недоїмка, що в даному випадку відповідачем не було дотримано. Так, податковим органом нараховано не сплачену суму єдиного внеску за 2017, 2018 рік,перший квартал 2019 року, проте вимога сформована 16.05.2019, тобто з порушенням строку.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання адміністративного позову 15 - денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

20.09.2019 позивачем подане клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою суду від 23.09.2019 задоволено клопотання позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачем у встановлений судом строк подано відзив на позов, в якому зазначено, що на даний час ФОП ОСОБА_1 не здійснено припинення підприємницької діяльності у порядку, встановленому ст. 18 Закону України від від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", тому відповідачем правомірно сформована вимога №Ф-12391-17 від 16.05.2019 про сплату недоїмки єдиного внеску за 2017,2018 та перший квартал 2019 року в сумі 21030,90 грн. Щодо посилань позивача на порушення строку обчислення та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) зазначив, що строк давності щодо нарахування та стягнення сум недоїмки не застосовується (п.13 р.VII Інструкції №449 та ч.16 ст. 25 Закону №2464), а оскаржена вимога по сплату боргу (недоїмки) відповідає формі встановленій Інструкцією № 449.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є інформація про те, що свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця вважається недійсним.

Як встановлено із розрахунку суми недоїмки по сплаті єдиного внеску та витягу з інтегрованої картки платника ФОП ОСОБА_1 відповідачем нараховано позивачу зобов`язання з ЄСВ за 2017 р.- 8448,00грн, 2018р.-9828,72грн, перший квартал 2019 року -2754,18 грн, на загальну суму 21030,90 грн.

В подальшому, ГУ ДФС в Чернігівській області сформована та направлена позивачу вимога про сплату боргу (недоїмки) від16.06.2019 № Ф-12391-17, якою повідомлено позивача, що заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 21030,90 грн (а.с.9).

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 №Ф-12391-17 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулюються Законом України від 15.05.2003 №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон №755-IV), який набрав чинності 01.07.2004.

Із введенням в дію Закону про реєстрацію було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Статтею 1 Закону №755-IV (в редакції Закону від 15.05.2003) встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Згідно із частиною другою Прикінцевих положень Закону №755-IV (в редакції Закону від 15.05.2003) державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується. Під час заміни свідоцтва про державну реєстрацію відомості про таких осіб включалися до ЄДР.

Верховною Радою України 01.07.2010 за №2390 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" (далі - Закон №2390).

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390 цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, тобто 03.03.2011.

Пунктами 2 та 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390 встановлено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390 свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390 спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390 встановлено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

14.05.2013 до Єдиного державного реєстру включено відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним (а.с. 11); зазначений запис внесено до Єдиного державного реєстру на підставі наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 575/5 "Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774) внесено зміни до Закону України від 08.07.2010 №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон №2464), які набули чинності з 01.01.2017, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Дія Закону №2464 поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктом першим частини другої статті 6 Закону №2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Платниками єдиного внеску відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464 є фізичні особи-підприємці, у тому числі, ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону №2464 є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З 2017 року у разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 в редакції Закону №1774).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунковою як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464).

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частиною 8 статті 4 Закону №755-ІV (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а отже і позбавляється статусу платника єдиного внеску.

Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності, з 2017 року незалежно від отримання доходу від такої діяльності.

Однак, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.08.2019, 14.05.2013 за № 20641750000033109 включено відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним.

Отже, з 14.05.2013 позивач фактично не здійснював підприємницьку діяльність, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи визнано недійсним.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка.

Крім того суд зауважує, що 08.07.2005 позивача знято з обліку платника податків, що підтверджується роздруківкою ідентифікаційних даних відповідача щодо позивача, та довідкою Чернігівського управління ГУ ДФС України у Чернігівській області від 30.08.2019 №2419/Е/25-01-53-11-08.

А також суд бере до уваги, що з 01.04.2008 по теперішній час позивач працює на посаді начальника станційної дільниці №1 м. Чернігів станційного цеху Комбінованого центру телекомінікацій №231 м. Чернігів технічної служби Чернігівської філії ПАТ "Укртелеком", що підтверджується довідкою Чернігівської філії ПАТ "Укртелеком " від 03.09.2019 № 16-35-27.

Отже, враховуючи зміст наведених норм, відсутність свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка та факт перебування позивача з 01.04.2008 року по теперішній час у трудових відносинах з ПАТ "Укртелеком ", суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для прийняття спірної вимоги.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача про порушення строку обчислення спірного боргу, з огляду на таке.

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону (в редакції, яка діяла до 31.12.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно частин четвертої статті 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).

В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).

З аналізу викладених норм слідує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Разом з тим, суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. Як видно з матеріалів справи, борг з єдиного внеску обчислений позивачу за 2017р.,2018р, перший квартал 2019 року, проте оскаржувана вимога сформовано 16.05.2019, тобто з порушенням строку, встановленого Інструкцією № 449.

Отже, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Із системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

В даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України», «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах.

При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22.09.1994, Series А № 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А № 98).

Отже, в даному випадку, бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-13397-17 від 15.05.2019 на суму 21030,90 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, та яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини має застосовуватись судами як джерело права, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов задовольнити та визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС в Чернігівській області від 16.05.2019 № Ф-12391-17.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судовий збір в сумі 768,40 грн, сплачений згідно квитанції № 50 від 12.09.2019.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області від 16.05.2019 № Ф-12396-17.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн) 40 коп. судовий збір, сплачений згідно квитанції № 50 від 12.09.2019.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , код іпн НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління ДФС у Чернігівській області, вул. Реміснича, буд.11,м.Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 39392183.

Дата складення повного рішення суду - 21.10.2019.

Суддя І.І. Соломко