Рішення № 85052925, 21.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4925/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 02498820; вул. Гоголя, 10, м. Одеса, 65082) про визнання протиправним та скасування рішення від 12.06.2019 року, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

19 серпня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, у якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради №01-07/186 від 12.06.2019 року про відмову у наданні зі змінами містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва №01-07/159 від 24.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку;

зобов`язати Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради надати ОСОБА_1 зі змінами містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва №01-07/159 від 24.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02.10.2019 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09.10.2019 року.

У судове засідання 09.10.2019 року сторони не з`явились.

27.09.2019 року за вх.№35186/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представником заявлено клопотання про проведення подальшого розгляду справи за його відсутності на підставі документів та матеріалів, що містяться в матеріалах справи.

02.10.2019 року за вх.№ЕП/7269/19 від позивачки надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю.

Згідно ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 21.10.2019р. допущено заміну відповідача його правонаступником - Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради.

В обґрунтування позову та у відповіді на відзив (вх.№35532/19 від 30.09.2019 року) позивачка зазначає, що у червні 2019 року вона звернулась до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради із заявою про коригування раніше наданих містобудівних умов та обмежень на проектування об`єкту будівництва. Суть коригування полягала у тому, що замість будівництва міні-готелю позивачка має намір збудувати житловий будинок, на що відповідач зазначив, що такі наміри не відповідають вимогам затвердженої містобудівної документації в м. Одесі, та відмовив у коригуванні містобудівних умов та обмежень. Позивачка вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує її право на користування та розпорядження придбаною земельною ділянкою в частині виду об`єкта будівництва на ній. На підтвердження власної правової позиції позивачка зазначає, що згідно цільового призначення земельної ділянки в договорі вона призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а категорія земель - землі житлової та громадської забудови. В силу положень Земельного кодексу України, який визначає необхідність використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, а також Цивільного кодексу України, який встановлює непорушність права власності, рішення відповідача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

27.09.2019 року за вх.№35186/19 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що Управління заперечує проти заявлених позовних вимог. В обґрунтування вказаної позиції представник зазначає, що заявлене позивачем коригування містобудівних умов та обмежень не відповідає Плану зонування території м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII, згідно яких земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 розташована в зоні установ відпочинку та туризму (КВТ), призначеної для розміщення пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз тощо. В силу положень ч.4 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідач був зобов`язаний відмовити позивачці у коригуванні містобудівних умов та обмежень, а тому рішення є правомірним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Дослідивши у письмовому провадженні наявні докази, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 5110136900:39:007:0240, на підставі нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 лютого 2018 року (а.с.19-20). За вказаним договором громадянка Російської Федерації ОСОБА_4 , що діяла від імені ОСОБА_5 передала у власність (продала) громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_7 вищезазначену земельну ділянку.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 5110136900:39:007:0240 (адреса: АДРЕСА_1 ) її цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а категорія земель - землі житлової та громадської забудови (а.с.15). Такі ж відомості містяться у договорі купівлі-продажу (пункт 1).

Наказом Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради 24.05.2019 року №01-07/159 затверджено Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресою АДРЕСА_1 (а.с.12-14), назва об`єкта будівництва «Будівництво міні-готелю» .

06 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради з питання коригування раніше наданих містобудівних умов та обмежень на проектування об`єкту будівництва - нове будівництво міні-готелю за адресою: АДРЕСА_1 від 24.05.2019 р. №01- 07/159, в частині зміни намірів забудови.

У відповідь на дане звернення позивачка отримала лист відповідача №01-07/186 від 12.06.2019 р. про відмову у наданні зі змінами містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва № 01-07/159 від 24.05.2019 р. за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку (а.с.10-11), вмотивовану тим, що земельна ділянка розташована в зоні установ відпочинку та туризму (КВТ), призначеній для розміщення у тому числі курортних готелів, мотелів, тощо, відповідно до «Плану зонування території м.Одеси», затвердженого рішенням Одеської міськради від 19.10.2016р. №1316-VI, - розташована на території установ стаціонарної рекреації.

Відмова вмотивована посиланням також на невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам діючої містобудівної документації та нормам ч.4 ст.29 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято саме Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради, а оформлено Листом від 12.06.2019 року (а.с.10-11). Факт прийняття рішення саме Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради встановлений.

Представником відповідача у відзиві на позовну заяву вказано, що рішенням Одеської міської ради від 12.06.2019 року №4686-VII найменування Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради замінено на Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради.

Судом встановлено, що 12.06.2019 року Рішенням Одеської міської ради №4686-VII змінено найменування управління архітектури та містобудування Одеської міської ради на департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради та затверджено Положення про департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.06.2019 року за №15561050025004932 здійснено реєстраційну дію - внесення змін повного найменування.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року замінено відповідача Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради на правонаступника Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності, що спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, встановлює Закон № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 2 Закону № 3038-VI планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів.

Частиною п`ятою статті 26 Закону № 3038-VI встановлено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до положень статті 29 Закону № 3038-VI основними складовими вихідних даних є:

1) містобудівні умови та обмеження;

2) технічні умови;

3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

Згідно ст. 16 Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.4 ст.373, ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.154 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Суд зазначає, що правильне вирішення цього спору залежить від оцінки того, яким чином суб`єкт владних повноважень при вирішенні питання щодо надання містобудівних умов та обмежень має враховувати інформацію щодо власника земельної ділянки та інформації щодо цільового призначення земельної ділянки.

В контексті аналізу оскаржуваного рішення судом встановлено, що при його прийнятті Управління керувалось виключно Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», адже на норми виключно цього Закону відповідач посилався як у Листі від 12.06.2019 року, так і у відзиві на позовну заяву. При цьому, відповідач вказує, що діяв у відповідності до ст.19 Конституції України, оскільки його обов`язок щодо відмови у видачі містобудівних умов та обмежень прямо встановлений у нормативно-правовому акті.

Суд не може погодитись із такою позицією відповідача з огляду на те, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» хоч і є спеціальним актом у досліджуваній сфері, застосовується в системному зв`язку із нормами цивільного законодавства.

Системний аналіз норм чинного законодавства вказує на те, що саме лише невідповідність наміру забудови містобудівній документації на місцевому рівні не може бути підставою для відмови у наданні (чи зміні) містобудівних умов та обмежень. На користь цього свідчать положення ч.1 ст.16 Закону №3038-VI, які визначають забезпечення відповідності містобудівної документації даним Державного земельного кадастру. Оцінка відповідачем цільового призначення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а категорія земель - землі житлової та громадської забудови, в оскаржуваному рішенні відсутня.

В контексті обґрунтованості оскаржуваного рішення судом встановлено, що Управління також не врахувало той факт, що земельна ділянка на законних підставах перебуває у власності позивачки та її цільове призначення відповідає намірам забудови, що змінилися.

Суд дійшов висновку, що наміри позивача по забудові належної йому земельної ділянки відповідають цільовому призначенню земельної ділянки, а тому відмова Управління у наданні містобудівних умов та обмежень забудови є неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 05.06.2019 року у справі №522/6069/14-а, який суд в силу ч.5 ст.242 КАС України враховує при застосуванні та виборі норм права.

Слід також зазначити, що згідно пояснювальної записки до Плану зонування території м.Одеси переважними видами використання у зазначеній зоні є пансіонати, готелі, кемпінги, тощо, тобто таке визначення видів використання не виключає можливість існування в рекреаційній зоні й інших об`єктів, у тому числі житлової забудови, якщо це відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, що використовується власником на законній підставі.

Стосовно позовної вимоги позивачки щодо зобов`язання Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради надати ОСОБА_1 зі змінами містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва №01-07/159 від 24.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку суд зазначає наступне.

Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо коригування (зміни) містобудівних умов та обмежень регламентовано ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Умови, за яких орган відмовляє у наданні (коригуванні), визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати містобудівні умови та обмеження. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати умови або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

В даному випадку задоволення такої вимоги не є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 22 грудня 2018 року у справі №804/1469/17 від 26 лютого 2019 року у справі №802/721/18-а та від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18, де зазначено що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

За приписами статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Задовольняючи вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження проектування житлового будинку і забудови земельної ділянки за вищевказаною адресою, суд вважає, що обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки оскаржуване рішення передбачає лише єдину підставу для відмови у внесені змін до містобудівних умов та обмежень - невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Оскільки факт такої невідповідності судом не встановлений, то підстави для відмови у наданні Управлінням позивачу містобудівних умов та обмежень зі змінами забудови вказаної земельної ділянки - відсутні.

Разом з тим, з урахуванням уточненого суб`єктного складу, визначеного в ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року, суд вважає, що зобов`язання Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради вчинити певні дії є неможливим в силу відсутності такого органу. Натомість, суд задовольняє вказану позовну вимогу шляхом зобов`язання Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради надати ОСОБА_1 зі змінами містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва №01-07/159 від 24.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем не доведена законність та обґрунтованість відмови у коригуванні містобудівних умов та обмежень ОСОБА_1 в частині зміни намірів забудови, не доведено та не обґрунтовано, що План зонування території м.Одеси (з Пояснювальною запискою) повністю виключає можливість здійснення індивідуальної житлової забудови на земельній ділянці, цільове призначення якої за даними Державного земельного кадастру (Витяг від 18.02.2019р. - а.с.15) відповідає намірам такої забудови.

Право позивачки на користування своєю земельною ділянкою як об`єктом права власності та здійснення її забудови порушується оскаржуваною відмовою.

Викладене є підставою для задоволення позову С. Алтунку повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні позовної заяви позивачкою сплачено судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. (а.с.4), відтак слід стягнути з Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 02498820) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 02498820; вул. Гоголя, 10, м. Одеса, 65082) про визнання протиправним та скасування рішення від 12.06.2019 року, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради №01-07/186 від 12.06.2019 року про відмову у наданні зі змінами містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва №01-07/159 від 24.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку.

Зобов`язати Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради надати ОСОБА_1 зі змінами містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва №01-07/159 від 24.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку.

Стягнути з Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 02498820) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян

.