Рішення № 85052897, 21.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3793/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Осадчого А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дії з невиплати грошового та матеріального забезпечення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Служби безпеки України, в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Служби безпеки України з невиплати військовослужбовцю ОСОБА_1 грошового та матеріального забезпечення з 01.01.2019 року;

стягнути зі Служби безпеки України на користь військовослужбовця СБ України ОСОБА_1 грошове та матеріальне забезпечення, починаючи з 01.01.2019 року по даний час.

Ухвалою від 01.07.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

18.07.2019 року (вх. № 25943/19) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про надання додаткового часу для подання доказів.

27.08.2019 року (вх. № 30440/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на адміністративний позов.

28.08.2019 року (вх. № 30784/19) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив з додатками.

29.08.2019 року (вх. № 30935/19) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 29.08.2019 року Одеським окружним адміністративним судом продовжено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

20.09.2019 року (вх. № 24дск) відповідачем до канцелярії суду подані письмові докази.

Ухвалою від 24.09.2019 року Одеським окружним адміністративним судом закрито підготовче провадження і призначення справі до судового розгляду по суті.

15.10.2019 року (вх. № 37512/19) позивачем до канцелярії суду подані окремі матеріали кримінального провадження.

17.10.2019 року (вх. № 37912/19) представником відповідача до канцелярії суду подані письмові пояснення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до наказу начальника Департаменту контррозвідки СБ України від 26.10.2015 року позивач зарахований та перебуває у розпорядженні за підпунктом «в» начальника Департаменту контррозвідки СБ України. Так, позивач не є усуненим від виконання службових повноважень відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», не є відстороненим від посади відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, не є оголошеним в розшук та до позивача не застосовано запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проходить військову службу в системі Служби безпеки України, у зв`язку з чим, наголошує на тому, що припинення виплати грошового та матеріального забезпечення з 01.01.2019 року є протиправним.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження та котрі перебувають у розпорядженні, може зберігатися лише протягом 6 місяців із дня зарахування їх у розпорядження відповідних начальників. За таких обставин, враховуючи п. 3 гл. 4 розділу IV Інструкції-515/ДСК, на думку відповідача, правові підстави для виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2019 року та зобов`язання СБУ здійснити виплати до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з відповіді на відзив та не заперечується відпвідачем, 30.01.2012 року між ОСОБА_1 , майором, старшим оперуповноваженим 1 відділу 6 головного відділу Управління військової контррозвідки Департаменту контррозвідки Служби безпеки України (Б-008735) та Службою безпеки України був укладений контракт про проходження військової служби у Службі безпеки України. Відповідно до умов зазначеного контракту, Служба безпеки України зобов`язується забезпечити громадянину ОСОБА_1 додержання соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод його та членів його сім`ї, включаючи надання пільг, гарантій та компенсацій, визначених законами та іншими нормативно-правовими актами України, які визначаються статус військовослужбовців та порядок проходження військової служби, зокрема фінансове, матеріальне та інше забезпечення відповідно до норм і порядку, встановлених законодавством України та нормативно-правовими актами Служби безпеки України.

26.10.2015 року ОСОБА_1 був затриманий працівниками військової прокуратури Одеського гарнізону та представниками внутрішньої безпеки в Одеській області УВБ СБ України за обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

27.10.2015 року суддею Приморського районного суду м. Одеси задоволено клопотання прокурора військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України щодо відсторонення позивача від займаної посади строком на два місяці, тобто з 27.10.2015р. по 27.12.2015р., зазначений строк не продовжувався.

28.10.2015 року Приморським районним судом м. Одеси було застосовано до позивача запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у слідчому ізоляторі № 21 м. Одеси, де позивач пробув до 19.05.2017 року.

Наказом №137-ос від 23.11.2015 року, зараховано у розпорядження за підпунктом «в» пункту 48 (у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження - до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом) майора ОСОБА_1 , по посаді старшого оперуповноваженого на особливо важливих об`єктах із збереженням раніше встановлених розмірів надбавки згідно з пунктом 2.3.5, доплати згідно з пунктом 2.3.6, надбавки згідно з пунктом 2.3.8 та преміювання згідно з пунктом 2.3.24 Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України №35/ДСК-2008 року, звільнивши його з посади старшого на особливо важливих об`єктах (майор) 1 сектору 6 відділу (з дислокацією в м. Одеса) 7 головного відділу (з дислокацією у м. Вінниця) Головного управління військової контррозвідки, з 26 жовтня 2015 року.

19.05.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з-під варти в зв`язку з внесенням застави.

Як зазначено в позовній заяві, позивач звернувся у травні 2017 року із рапортом до Начальника ФЕУ СБ України полковника Анікіна Д.Г., у якому останній, просив надати роз`яснення стосовно порядку та розмірів виплати грошового забезпечення у зв`язку зі зміною запобіжного заходу та перебуванням на службі.

Як зазначає позивач, згідно роз`яснення Управління правового забезпечення СБ України №16/2815 від 14.06.2017, після звільнення з під варти у зв`язку з внесенням застави, підстави для припинення виплати грошового забезпечення - відсутні.

Листом фінансово-економічного управління Служби безпеки України №21/3/1-1530 від 03.04.2018 року, позивачу, повідомлено, що у випадку ухвалення судом виправдовувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю діяння складу злочину або при недоведеності участі військовослужбовця у вчиненні злочину, грошове забезпечення повністю відшкодовується за час вимушеної відсутності на службі до дня закриття справи або ухвалення виправдовувального вироку. Оскільки офіційного ухвалення судом виправдовувального вироку або закриття кримінальної справи стосовно позивача у ФЕУ СБ України немає, тому рішення щодо нарахування та виплати грошового забезпечення з 19.05.2017 року буде прийнято за наявності юридичних підстав.

Не погоджуючись з діями відповідача, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду.

За результатами розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2018 року по справі № 1540/4168/18, дії, пов`язані з невиплатою позивачу, військовослужбовцю Служби безпеки України ОСОБА_1 (Б-008735) грошового та матеріального забезпечення з 20.05.2017 року були визнані протиправними та стягнуто з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 грошове та матеріальне забезпечення в період з 20.05.2017 року по дату винесення зазначеного рішення, яке набрало законної сили 29.01.2019 року.

Проте, незважаючи на визнання судом по справі 1540/4168/18 протиправними дії Служби безпеки України по зазначеним обставинам, з 01.01.2019 року подальша виплата ОСОБА_1 матеріального та грошового забезпечення не здійснюється, не зважаючи на те, що відповідно до наказу № 137-ос від 23.11.2015 року останній перебуває в розпорядженні начальника ДКР СБ України та продовжує військову службу в органах СБ України.

Так, згідно довідки Управління роботи з особливим складом Служби безпеки України від 08.05.2019 року № 11/1/4-1566, позивач проходить військову службу в Службі безпеки України (а.с. 16), а невиплата грошового та матеріального забезпечення з 01.01.2019 року підтверджується довідкою Фінансово-економічного Управління СБ України від 12.06.2019 року № 21/3/1-Т-7/5 (а.с. 13-14).

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами врегульовані, зокрема, Конституцією України, Законом України «Про службу безпеки України» № 2229-ХІІ від 25.03.1992 року,Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року, Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 року, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою наказом Служби безпеки України № 772 від 14.10.2008 року.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про службу безпеки України» № 2229-ХІІ від 25.03.1992 року(далі - Закон № 2229-ХІІ) держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Статтею 30 Закону № 2229-ХІІвстановлено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»(далі Постанова № 704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України регламентується, зокрема, Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27 грудня 2007 року (далі - Положення) та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України № 772 від 14.10.2008 року (далі Інструкція № 772), яка визначає механізм реалізації вимог вказаного Положення.

Підпунктом «в» пункту 48 Положення встановлено, що зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження - до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом.

Згідно пункту 48 Положення військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.

Військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з посад та зараховуються в розпорядження наказами по особовому складу начальників (командирів), які мають право призначення на ці посади, а військовослужбовці, призначення на посади та звільнення яких з посад належить до повноважень Президента України, зараховуються у розпорядження наказами Голови Служби безпеки України по особовому складу на підставі відповідного Указу Президента України про звільнення з посади.

За військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників (командирів), зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачене законодавством.

Пунктом 4.9 Інструкції № 772 встановлено, що зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників (пункт 48 Положення) це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади.

Зарахування у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов`язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку.

Начальники, у розпорядженні яких перебувають військовослужбовці, зобов`язані організовувати їх службову діяльність, здійснювати контроль за нею відповідно до вимог військових статутів Збройних Сил України,Положення, інших нормативно-правових актів та несуть відповідальність за дотримання встановлених термінів перебування підлеглих у розпорядженні. Вони зобов`язані своєчасно, до закінчення терміну перебування в розпорядженні, ініціювати призначення таких військовослужбовців на відповідні посади чи у разі наявності підстав вживати заходів щодо їх звільнення з військової служби. Рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України або його заступників, приймаються відповідно Головою Служби безпеки України або його заступниками. Управління роботи з особовим складом здійснює загальний контроль за дотриманням встановлених термінів перебування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядженні відповідних начальників, а стосовно військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України, також вносить пропозиції щодо їх подальшого службового використання.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби Безпеки України визначено вимогами Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби Безпеки України від 23.01.2008 року № 35/ДСК, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.01.2008 року за № 71/14762 (далі - Інструкція № 35/ДСК).

Так, згідно підпункту 1.2 пункту 1 Інструкції № 35/ДСК грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Воно складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премії) та одноразових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 Інструкції № 35/ДСК визначено, що за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних начальників або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими пунктом «в» - у випадках, передбачених підпунктом 3.5.1 цієї Інструкції, а також підпунктами «е», «є» та «ж» пункту 48 Положення) зберігається виплата грошового забезпечення на весь період перебування у розпорядженні за посадами, які вони займали.

Відповідно до підпункту 3.5.1 пункту 3.5 Інструкції № 35/ДСК військовослужбовцям, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня прийняття стосовно них відповідного рішення на весь час відсторонення від виконання службових повноважень, відсторонення від посади, перебування в розшуку або застосування запобіжного заходу.

Суд наголошує, що інструкцією чітко передбачено, що виплата грошового забезпечення припиняється тільки якщо військовослужбовці оголошені в розшук чи до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Цей перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно підпункту 3.5.3 пункту 3.5 Інструкції № 35/ДСК у випадку ухвалення судом виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину або при недоведеності участі військовослужбовця у вчиненні злочину військовослужбовцям відшкодовується грошове забезпечення повністю за час вимушеної відсутності на службі до дня закриття справи або ухвалення виправдувального вироку.

При цьому, суд зазначає, що виплата грошового забезпечення за підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 Інструкції № 35/ДСК, як на період перебування у розпорядженні так і після закінчення строків, здійснюється виходячи з грошового забезпечення встановленого на момент зарахування їх у розпорядження, що також вказує на право військовослужбовця на збереження розміру матеріального та грошового забезпечення всіх видів, які він отримував за попередньою посадою.

Таким чином, з огляду на положення підпункту 3.5.1 пункту 3.5 Інструкції № 35/ДСК та враховуючи звільнення позивача з-під варти 19.05.2017 року, суд у справі № 1540/4168/18 дійшов висновку, що в даному випадку виплата позивачу грошового забезпечення мала бути поновлена та виплачуватись Службою безпеки України з моменту настання вказаної обставини, тобто з 20.05.2017 року.

Однак, не зважаючи на викладене, ОСОБА_1 припинено виплату грошового забезпечення з 01.01.2019 року, що є порушенням прав позивача на належне грошове забезпечення, визначене Конституцією України, Законом України «Про Службу безпеки України» та Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 року.

Разом з тим, суд вважає слушними доводи відповідача, що з 01.03.2018 року порядком виплати грошового забезпечення встановлено главами 1, 4 розділу IV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 3 Закону України «Про службу безпеки України», діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників грунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України.

Так, відповідно до пункту 1 глави 4 розділу IV Інструкції-515, військовослужбовцям, відстороненим від виконання службових повноважень відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», відстороненим від посади відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, або які оголошені в розшук чи до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня прийняття стосовно них відповідного рішення на весь час відсторонення від виконання службових повноважень, відсторонення від посади, перебування в розшуку або застосування запобіжного заходу.

Пунктом 3 глави 4 розділу IV Інструкції-515 передбачено, що у випадку ухвалення судом виправдувального вироку, закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктами 1-4 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військовослужбовцю відшкодовується грошове забезпечення повністю за час вимушеної відсутності на службі до дня закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку.

Крім того, виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження та котрі перебувають у розпорядження, може зберігатися лише протягом 6 місяців із дня зарахування їх у розпорядження відповідних начальників (п. 2 глави 1 розділу IV Інструкції-515-дск).

Так, зазначена Інструкції-515-дск не скасована, та є обов`язковою до виконання працівниками кадрового та фінансового забезпечення Служби безпеки України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дії Служби безпеки України з невиплати військовослужбовцю ОСОБА_1 грошового та матеріального забезпечення з 01.01.2019 року, оскільки в даному випадку відповідач діяв відповідно до положень Інструкції-515-дск.

Що стосується позовних вимог про стягнення зі Служби безпеки України на користь військовослужбовця СБ України ОСОБА_1 грошове та матеріальне забезпечення, починаючи з 01.01.2019 року по даний час, суд зазначає наступне.

Чинними нормативно-правовими актами передбачено можливість особи звертатись до суду з позовом про поновлення порушеного права як шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні, так і шляхом стягнення не нарахованого та/або не виплаченого грошового забезпечення військовослужбовця.

Згідно статті 1 Закону № 2229-ХІІ Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Як вже зазначалося судом, відповідно до статті 27Закону № 2229-ХІІ держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно частини другої, четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Статтею 18Закону № 2229-ХІІ встановлено, що фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України.

Пунктом другим, третім Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ,Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Відповідно до пункту 48 Положення військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.

Оскільки перебування військовослужбовця в розпорядженні не є звільненням, а є лише особливим тимчасовим службово-посадовим становищем, коли особа не знаходиться на конкретній посаді, проте, продовжує виконувати обов`язки і проходити службу, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушеного права позивача, який мав право на грошове забезпечення у визначеному законодавством розмірі за вказаний період, шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідне грошове забезпечення.

Проте, суд зазначає, що загальний розмір грошового забезпечення, який має бути нарахований та виплачений за посадою, яку займав позивач до виведення у розпорядження, має обчислюватися та погоджуватися відповідним фінансовим підрозділом територіального органу СБУ, в якому позивач проходив службу. Відтак, суд не може встановити конкретний розмір належного грошового утримання, так як уповноважений лише встановити право позивача на його отримання.

Крім того, аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.

Враховуючи обумовлене, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008 року відповідно до якої, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що позивач не відсторонений від служби, та насамперед виконує посадові обов`язки відповідно до посадової інструкції (а.с. 18), та перебуває у розпорядженні начальника ДКР СБ України, зокрема на підставі кримінального провадження № 42015161010003041, яке триває вже 4 роки з незалежних від позивача причин.

У судовому засіданні представник відповідача також підтвердив, що позивач не ухиляється від виконання функціональних обов`язків.

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом стягнення зі Служби безпеки України на користь військовослужбовця СБ України ОСОБА_1 грошового та матеріального забезпечення, починаючи з 01.01.2019 року по 17.10.2019р.

Окрім того слід зазначити, що Конституційний суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції до повноважень якого належать тлумачення норм Конституції України не одноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та констатував, що Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи її суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99,рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проведення служби так і після її закінчення.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Цей обов`язок зокрема проявляє себе в діїстатті 43 Конституції України, яка гарантує право працівника на працю, а також в діїстатті 41 Конституції України, яка гарантує кожному його право власності, стверджуючи його нерушимість. При цьому право на працю, безпосередньо включає право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування людини та її сім`ї. Відтак, особливого значення набуває право на своєчасне одержання винагороди за працю та її правовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів"встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до ст.ст. 6, 12 Конвенції про захист заробітної плати, ратифікованою 30.06.1961р., роботодавцеві забороняється обмежувати будь-яким способом свободу працівника розпоряджатися своєю заробітною платою на власний розсуд. Заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу.

Так, несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема грошового забезпечення, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", де зазначено: " Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.".

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Цей обов`язок зокрема проявляє себе в дії ст. 43 Конституції України, яка гарантує право працівника на працю, а також в дії ст. 41 Конституції України, яка гарантує кожному його право власності, стверджуючи його нерушимість. При цьому право на працю, безпосередньо включає право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування людини та її сім`ї. Звідси, особливого значення набуває право на своєчасне одержання винагороди за працю та її правовий захист.

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна нормазакону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v/ Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

При цьому згідно Європейської конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" (діє в Україні з 11.09.1997р.) відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція та практика Європейського суду з прав людини виступають як джерела права в Україні.

Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» зауважив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них, доки відповідні положення є чинними.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (місцезнаходження: вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 00034074) про визнання протиправними дії з невиплати грошового та матеріального забезпечення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути зі Служби безпеки України на користь військовослужбовця СБ України ОСОБА_1 грошове та матеріальне забезпечення, починаючи з 01.01.2019 року по 17.10.2019р.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 21.10.2019 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.