Рішення № 85052822, 21.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4800/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

за участю секретаря - Салюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС, Одеської митниці ДФС, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA500000/2019/000414/2 від 22.07.2019 та картку відмови від 08.07.2019 № UA500480/2019/00017; зобов`язати Одеську митницю ДФС повернути позивачці різницю коштів, яка була сплачена декларантом після коригування митної вартості товару.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 28.06.2019 між ОСОБА_1 (покупець) та громадянином Німеччини ОСОБА_2 (продавець) оформлено рахунок-фактуру та відповідно до цього документу позивачем було отримано товар, а саме бувший у використанні легковий автомобіль марки Seat, модель Leon, за який нею сплачено 5462,80 євро. З метою митного оформлення уповноваженою особою позивача 08.07.2019 було подано до МП «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС митну декларацію із додатками, проте митним органом було видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500480/2019/00017, а також картку відмови від 08.07.2019 № UA500480/2019/00017, які позивач вважає неправомірними та підлягаючими скасуванню. Так, підставою для відмови у розмитненні за поданими документами митний орган зазначив наявність в платіжному дорученні ознак підробки та знаходження печатки банку не на відповідному місці, а також ненадання транспортних документів. В той же час, позивачем були надані митному органові на підтвердження вартості копію митної декларації країни відправлення, рахунок-фактуру (інвойс) та платіжне доручення. В результаті неправомірної відмови митним органом в розмитненні т/з відповідачем 22.07.2918 самостійно була визначена митна вартість автомобіля на рівні 8551 євро, які позивач вимушена була сплати для випуску придбаного автомобіля у вільний обіг. Зважаючи на неправомірне та безпідставне завищення митної вартості товару відповідачем, позивач звернулась за судовим захистом із даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 23.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

16.09.2019 до суду від відповідача-2 - Одеської митниці ДФС надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що під час митного контролю товару за МД № UA500480/2019/002066 від 08.07.2019 програмним комплексом автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР) сформовані форми контролю, які у зв`язку з можливим заниженням митної вартості товарів, передбачали необхідність здійснення митницею перевірки правильності визначення митної вартості. Так, до митного органу не було надано відомостей про фактичні витрати на транспортування оцінюваних товарів, а складена позивачем власноручно довідка не є документом вартості перевезення оцінюваних товарів. Крім того, наданий для розмитнення платіжний документ не відповідав вимогам постанови правління НБУ від 28.07.2008 № 216, так як не містив суму переказу цифрами із виокремленням комами та назву іноземної валюти словами. Зокрема, SWIFT не відноситься до банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, він не може вважатися платіжним дорученням в іноземній валюті, яке передбачено постановою правління НБУ від 28.07.2008 № 216. Таким чином, декларантом та уповноваженою ним особою заявлено неповні дані про вартість транспортного засобу та заявлена митна вартість була меншою за індикатор ризику (нижчою межі діапазону вартості подібних транспортних засобів в країні експорту).

Ухвалою від 26.09.2019 до участі у справі в якості третьої особи залучено ГУ ДКС України в Одеській області.

Представник позивача до суду не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Згідно наданої до суду заяви, розгляд справи просив здійснити без його участі.

Представник Одеської митниці, який є одночасно представником МП "Ізмаїльський" Одеської митниці ДФС як структурного підрозділу митного органу, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, наведених у відзиві на позов; надавши додатково суду копію МД № UA110150/2019/227371 щодо розмитненні у Волинській митниці ДФС автомобіля марки Seat, модель Leon ST 1.6 TDi Stylance, 15.07.2015 року випуску, країна відправника - Німеччина, із заявленою вартість 252 363,96 грн, дані про яке було використано при визначенні вартості товару за резервним методом.

Представник ГУ ДКСУ в Одеській області до суду не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA500000/2019/000414/2 від 22.07.2019 та картки відмови МП "Ізмаїльський" Одеської митниці ДФС від 08.07.2019 № UA500480/2019/00017, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 28.06.2019 придбала у нерезидента - громадянина Німеччини ОСОБА_2 транспортний засіб Сеат Леон 1.6 TDi, бувший у використанні (214 527 кілометраж), дата першого допуску 17.03.2016, зі слідами використанням (наявні вм`ятини, подряпини) згідно рахунку-фактури № 19-06-154 від 28.06.2019.

Декларант ОСОБА_3 подала до Одеської митниці електронну митну декларацію № UA500480/2019/002066 від 08.07.2019, якою задекларовано для митного оформлення товар, який ввозиться на територію України, а саме легковий автомобіль, вживаний, марки Seat, модель Leon, календарний рік виготовлення 2016, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , показник одометра 216967 км.

У вказаній митній декларації декларант самостійно визначив митну вартість товару за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) - 5462,80 євро.

Одночасно із митною декларацією декларант надав митному органу низку документів для підтвердження митної вартості товару і обраний метод її визначення, зокрема: рахунок-фактура (інвойс) 19-06-154 від 28.06.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 28.06.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу k-s-1-179/19-00364; декларація походження товару 19-06-154; документ, що підтверджує вартість перевезення товару б/н від 08.07.2019; паспорт громадянина України НОМЕР_3 від 12.03.2016; договір про надання послуг митного брокера 102 від 01.07.2019; довіреність б/н від 18.06.2019; картка фізичної особи платника податків від 30.10.2018; касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів 42456754; копія митної декларації країни відправлення 19DЕ715709029973Е7 від 28.06.2019.

Митним органом розпочато процедуру консультацій із декларантом шляхом формування електронного повідомлення про необхідність надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару згідно частини 2 статті 264 Митного кодексу України, зокрема оригінали товаросупровідних та реєстраційних документів, зазначених в графі 44 митної декларації.

Додатково від декларанта ФОП Бойчевої Ю.О. надійшли до митниці лист № 1 від 11.07.2019 із додатками копіями сервісної книги, інвойсу-проформи від 18.06.2019, платіжного доручення в іноземній валюті від 18.06.2019 SWIFT від 18.06.2019.

У зв`язку з ненаданням декларантом додаткових документів з підстав їх відсутності МП «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС прийняв спірну картку відмови у митному оформленні (випуску) товарів № UA500480/2019/00017, а Одеська митниця ДФС - рішення про коригування митної вартості товарів за № UA500000/2019/000414/2 від 22.07.2019, згідно якого митна вартість товару визначена за резервним методом (стаття 64 Митного кодексу України) та збільшена з 5462 євро до 8551 євро.

В подальшому транспортний засіб було випущено у вільний обіг за МД № UA00480/2019/002213 від 23.07.2019 зі сплатою позивачем різниці митних платежів в розмірі 27 691,23 грн шляхом внесення коштів на відповідний рахунок органу доходів і зборів.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає зазначені картку відмови та рішення про коригування митної вартості необґрунтованими, а позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Згідно з ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2 вищезазначеної статті містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Згідно з ч. 5, ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Статтями 57, 58 МК України визначено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

З огляду на матеріали справи, підставою для відмови позивачці в оформленні транспортного засобу та подальше коригування його митної вартості слугували висновки митного органу про відсутність банківського платіжного документу, а також калькуляції транспортних витрат.

У відзиві представник Одеської митниці ДФС детально розкрив зміст претензій митного органу щодо поданих декларантом розрахункового документу, а також власноручно складеної позивачем довідки щодо понесених нею транспортних витрат.

Зокрема, за позицією відповідача, поданий документ SWIFT від 18.06.2019 не відноситься до банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, він не може вважатися платіжним дорученням в іноземній валюті, яке передбачено постановою правління НБУ від 28.07.2008 № 216.

Так, згідно п.3.2 Положення № 216 відповідальний виконавець уповноваженого банку має проставити на всіх примірниках платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах дати надходження і виконання цього документа, засвідчивши їх своїм підписом та відбитком штампа уповноваженого банку. Уповноважений банк має право не проставляти дату надходження платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах, якщо вона збігається з датою його виконання.

Отже на думку відповідача, в порушенням п.3.2 постанови правління НБУ від 28.07.2008 № 216 в наданому декларантом документів SWIFT від 18.06.2019 був відсутній підпис відповідального виконавця уповноваженого банку, а печатка знаходилась під текстом, що вказувало на ознаки підробки.

Однак постанова правління НБУ від 28.07.2008 № 216 встановлює загальні вимоги Національного банку України (далі - Національний банк) до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами (далі - уповноважений банк), порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також визначає особливості ініціювання банком переказу коштів в іноземній валюті з рахунків умовного зберігання (ескроу), здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку-резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденті.

Вимоги цього Положення не поширюються на: операції з переказу коштів в іноземній валюті, які здійснюються за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем без відкриття рахунку клієнту та які здійснюються за дорученням інших банків; операції з використанням електронних платіжних засобів (п.1.3).

В той же час, вимоги до SWIFT-повідомлень встановлені в міжнародному стандарті затвердженому у ДСТУ ISO 15022-2:2004 «Цінні папери. Схема повідомлень. Словник полів даних. Частина 1. Правила та настанови щодо побудови полів даних і повідомлень», затверджені наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 15.11.2004 N 258. Згідно цих стандартів мають бути обов`язково заповнені поля, а також обов`язково має бути зазначений код відправлення.

Дослідивши зміст платіжного документа SWIFT від 18.06.2019 судом встановлено, що у наданому електронному повідомленні міститься посилання на рахунок-фактуру, зазначено дату операції, суму операції в євро та найменування банку відправника і банку отримувача, реквізити придбаного транспортного засобу тощо, а чинним законодавством не передбачено проставлення банківської печатки на Swift повідомленні.

Про належність та достатність повідомлень системи Swift (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications), як доказів здійснення операції з переведення іноземної валюти зазначив ВС/КАС у постанові від 27 червня 2019 року по справі № 826/9719/16, адміністративне провадження №К/9901/16498/18.

Крім того, не заслуговує на увагу зауваження митного органу про ненадання декларантом документів щодо вартості перевезення оцінюваного товару, оскільки з поданих документів вбачається, що позивач не користувалася послугами транспортно-експедиційних компаній, а відтак і не понесла відповідних витрат. При цьому в складеній власноручно позивачкою довідці також вказано, що страхування праці не здійснювалось, видатки на вантажні роботи відсутні. Також позивачем добросовісно зазначено, що транспортні видатки щодо доставки т/з маршрутом Кельн (Німеччина) - ПП Рені склали 80 євро.

Так, відповідач посилається на п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України, зокрема на необхідність підтвердження митної вартості придбаного позивачем транспортного засобу транспортними (перевізними) документами, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документами, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Крім того, відповідач у відзиві послався на розд. ІІІ Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, згідно з яким для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:

рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

При цьому відповідачем зміст наданої позивачем довідки взагалі залишений поза увагою, тоді як з останньої вбачається, що позивачем не понесено додаткових витрат, які б вплинули на митну вартість оцінюваного транспортного засобу, зокрема у бік зменшення його митної вартості, яка задекларована. Адже за матеріалами справи т/з пересувався власним ходом під керуванням уповноваженою довіреністю (а.с. 35) особою - Чуріш Анатолієм.

В той же час, у постанові від 31 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/16553/14 висловив позицію: якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Крім того, у постанові від 08 жовтня 2019 року по справі № 803/776/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що з урахуванням частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товару. Натомість, якщо митниця стверджує, що здійснювалося страхування (а значить витрати на страхування включаються до митної вартості), були понесені додаткові витрати на транспортування/перевезення, то митниця повинна довести наявність цих фактів.

Однак за обставин розглядуваного спору, відповідачем лише здійснено посилання на ненадання декларантом належних документів щодо транспортування та страхування заявленого до розмитнення т/з. При цьому жодним чином не доведено, що декларантом були понесені додаткові витрати на транспортування/перевезення і це вплинуло на заниження кінцевої митної вартості. Втім, відповідачем наявність зазначених вище обставин (страхування, витрати на транспортування/перевезення) не підтверджена.

З огляду на матеріали справи, надані декларантом позивача до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, відомості щодо ціни, що була сплачена за цей товар.

Надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар (автомобіль) та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

Відповідно, на підставі аналізу вказаних документів у сукупності з іншими документами, поданими позивачем під час митного оформлення оцінюваного товару, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю.

Крім того, суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення (подібного, а не аналогічного товару) не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено.

Разом із тим, суд враховує, що митний орган, приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем т/з за резервним методом, не вказав, яким чином митна вартість товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не навів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що свідчить про порушення відповідачем частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.

Слід враховувати, що у ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та належать обчисленню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2019 по справі №826/648/17, від 19.02.2019 по справі №814/1888/16, від 26.02.2019 по справі №815/5988/15.

Крім того, при здійсненні коригування заявленої позивачем митної вартості імпортованого товару відповідачем не було враховано, що поставлений автомобіль має пошкодження загального характеру (подряпини, вм`ятини) та відрізняється від комплектації Stylance - з якою митний орган порівнював ціни (МД № UA110150/2019/227371 від 20.06.2019).

За таких обставин, під час розгляду справи митний орган не довів належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач для підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товару подала до митного органу всі необхідні передбачені ст. 53 Митного кодексу України та достатні документи.

За викладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів і картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В той же час, позовні вимоги про зобов`язання Одеської митниці ДФС повернути позивачці різницю коштів, яка була сплачена декларантом після коригування митної вартості товару, заявлені передчасно.

Так, згідно із частинами першою - четвертою статті 301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

У разі отримання заяви платника податків на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань, оформленої у порядку, встановленому законодавством, орган ДФС зобов`язаний не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання такої заяви підготувати висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. При цьому орган ДФС наділений правом провести перевірку платника податків у разі потреби з метою перевірки факту перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними, скасувати такі рішення та змусити його до виконання закону.

При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Таким чином, законодавством визначено певний алгоритм дій та процедурних обов`язків як платника податків, так і органів доходів і зборів, що передують поверненню з Державного бюджету надмірно сплачених платежів, і в даному випадку зазначена процедура не розпочата.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати розподілити за правилами ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_4 ) до Митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС (просп. Суворова, 10, Ізмаїл, Одеська область, 68600), Одеської митниці ДФС (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а; 39441717), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (вул. Садова, 1-А, м. Одеса, 65023; 37607526), про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA500000/2019/000414/2 від 22.07.2019 та картку відмови Митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС від 08.07.2019 № UA500480/2019/00017.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 639,45 грн (одну тисячу шістсот тридцять дев`ять грн 45 коп.)

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.10.2019.

Суддя І.В. Завальнюк