Рішення № 85052415, 18.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2019 року справа № 320/2654/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського обласного центру зайнятості про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Київського обласного центру зайнятості з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати наказ Київського обласного центру зайнятості від 11 травня 2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним та скасувати наказ Київського обласного центру зайнятості від 11 травня 2019 року №250-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості;

- зобов`язати Київський обласний центр зайнятості виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 24 травня 2019 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №320/2654/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його було незаконно піддано дисциплінарному стягненню у вигляді догани та звільнено з роботи у зв`язку з систематичним невиконанням посадових обов`язків.

Позивач у позові доводить, що посадові обов`язки виконує сумлінно, а дисциплінарних порушень, що були підставою для застосування до нього оспорюваних дисциплінарних стягнень, не вчиняв.

Позивач також наполягає на тому, що дисциплінарні стягнення до нього були застосовані з порушенням передбаченого трудовим законодавством порядку, адже відповідач поверхнево перевірив обставини, що слугували підставою для висновку про наявність у його діях складу дисциплінарного правопорушення, а під час обрання виду дисциплінарного стягнення відповідач не урахував, що відповідні діяння не потягли за собою негативних наслідків і не завдали шкоди будь-яким інтересам.

Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що протягом 2019 року позивач двічі порушував трудову дисципліну внаслідок невиконання без поважних причин покладених на нього Положенням про Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості, затвердженим наказом Київського обласного центру зайнятості від 22 березня 2019 року №61/0/6-16, обов`язків.

З урахуванням викладеного відповідач вважає, що мав передбачені в пункті 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України підстави для припинення в односторонньому порядку трудового договору з позивачем.

Відповідач також заперечив щодо підстав позову в частині порушення порядку застосування дисциплінарного стягнення, зазначивши, що забезпечив позивачеві можливість надати пояснення за фактом діянь, які були кваліфіковані як порушення трудової дисципліни, і наклав дисциплінарне стягнення пропорційне до обставин вчинення дисциплінарного проступку, його тяжкості, а також попередньої поведінки позивача.

У судових засіданнях сторони підтримали викладені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву правові позиції.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків у судовому засіданні 11 жовтня 2019 року суд поставив на обговорення сторін пропозицію продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Позивач, наполягаючи на задоволенні позовних вимог, щодо розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Представники відповідача щодо розгляду справи в порядку письмового провадження також не заперечували, у задоволенні позовних вимог просили відмовити повністю.

Частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши думку сторін, враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність визначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно й повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Міським відділом Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області 30 вересня 1998 року, зареєстрованим місцем проживання є АДРЕСА_1 (т.1, а.с.10-11).

Наказом Київського обласного центру зайнятості від 05 грудня 1997 року №179-к позивача з 08 грудня 1997 року призначено на посаду директора Білоцерківського міського центру зайнятості (на момент виникнення спірних правовідносин - Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості; т.1, а.с. 181).

Наказом Київського обласного центру зайнятості від 11 квітня 2019 року №179-к за порушення пункту 11 положення про Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості, затвердженого наказом Київського обласного центру зайнятості від 22 березня 2019 року №61/0/6-16, Правил внутрішнього трудового розпорядку, введених в дію наказом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 16 вересня 2015 року №145/1, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани (т.2, а.с. 38).

Як вбачається з указаного наказу, фактичною підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугували висновки аудиторського звіту №2019-02, що був складений Київським обласним центром зайнятості, відповідно до яких Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості було зайво виплачено допомоги по безробіттю на суму 204407,97 грн унаслідок її обчислення на підставі довідок про середню заробітну плату, до яких були протиправно включені одноразові виплати, що не є заробітною платою, та з яких не був утриманий ЄСВ (т.1, а.с. 35-62).

Наказом Київського обласного центру зайнятості від 11 травня 2019 року №225-к за порушення пункту 11 Положення про Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості, затвердженого наказом Київського обласного центру зайнятості від 22 березня 2019 року №61/0/6-16, Правил внутрішнього трудового розпорядку, введених в дію наказом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 16 вересня 2015 року №145/1, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани (т.2, а.с. 111).

З описової частини наказу Київського обласного центру зайнятості від 11 травня 2019 оку №225-к вбачається, що позивачем не було забезпечено своєчасне формування фінансової звітності за перший квартал 2019 року в комплексній системі автоматизації підприємства «IS-pro» з перенесенням інформації в шаблон у форматі «Exсell» відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року №419, доручення Державної служби зайнятості від 02 квітня 2019 року №33/14/1727-19, доручення Київського обласного центру зайнятості від 09 квітня 2019 року №810/06.04/9-19.

Наказом Київського обласного центру зайнятості від 23 травня 2019 року №250-к за недотримання вимог Положення про Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості, затвердженого наказом Київського обласного центру зайнятості від 22 березня 2019 року №61/0/6-16, Правил внутрішнього трудового розпорядку, введених в дію наказом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 16 вересня 2015 року №145/1, позивача звільнено з посади директора Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (т.2, а.с. 131).

Не погоджуючись із наказами Київського обласного центру зайнятості від 11 травня 2019 року №225-к, від 23 травня 2019 року №250-к, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним наказам відповідача, суд ураховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 05 червня 2019 року у справі 754/15544/17-ц, відповідно до якої спір, що виник між посадовою особою установи, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення та цією установою (Державна служба зайнятості та підпорядковані їй установи), є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 139 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII (далі - КЗпП України) працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно із статтею 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Статтею 142 КЗпП України передбачено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Відповідно до частини першої статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Отже, дисциплінарне стягнення - це передбачена законом міра примусу, що застосовується до працівника, винного в порушенні трудової дисципліни, тобто в невиконанні або неналежному виконанні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, зокрема КЗпП України, правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Дисциплінарному проступку, як і будь-якому протиправному діянню, притаманна визначена єдність об`єктивних і суб`єктивних ознак, сукупність яких називається складом правопорушення.

Об`єктивна сторона дисциплінарного проступку складається з протиправної поведінки суб`єкта (працівника), шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ними і поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Особливе значення при визначенні діяння працівника як дисциплінарного проступку має наявність у вчиненні цього діяння вини працівника, під якою розуміється певне психічне ставлення особи до своїх протиправних дій і їхніх шкідливих наслідків.

Суд зазначає, що обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває в площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення.

Проте свобода розсуду суб`єкта накладення дисциплінарного стягнення під час його обрання не є необмеженою.

Виходячи з положень частини третьої статті 149 КЗпП України та конституційного принципу індивідуальності юридичної відповідальності, дисциплінарне стягнення повинно відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку з урахуванням обставин, за яких він був учинений, і бути співрозмірним заподіяній шкоді.

Водночас, адміністративний суд у силу вимог частини другої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В аспекті викладеного суд зазначає, що оспорюване дисциплінарне стягнення у вигляді догани до позивача застосовано за порушення пункту 11 Положення про Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості, затвердженого наказом Київського обласного центру зайнятості від 22 березня 2019 року №61/0/6-16, Правил внутрішнього трудового розпорядку, введених в дію наказом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 16 вересня 2015 року №145/1, що виразилося в несвоєчасному формуванні фінансової звітності за перший квартал 2019 року в комплексній системі автоматизації підприємства «IS-pro» з перенесенням інформації в шаблон у форматі «Exсel» відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року №419, доручення Державної служби зайнятості від 02 вітня 2019 року №33/14/1727-19, доручення Київського обласного центру зайнятості від 09 квітня 2019 року №810/06.04/9-19.

З`ясовуючи обставини вчинення вказаного проступку, судом установлено, що на виконання наказу Державної служби зайнятості від 23 травня 2018 року №47, наказом Київського обласного центру зайнятості від 25 травня 2018 року №133/3-18 у Київській обласній службі зайнятості з 04.06.2018 року розпочато впровадження в експлуатацію Комп`ютерної програми «Комплексна система автоматизації підприємства «IS-pro» (далі - КП «IS-pro»; т.2, а.с. 113).

Листом від 02 квітня 2019 року №33/14/1727-19 Державна служба зайнятості повідомила директорів обласних та Київського міського центрів зайнятості про необхідність подачі фінансової звітності за І квартал 2019 року для складання проміжної консолідованої фінансової та бюджетної звітності та встановила строк для її подання до 22 квітня 2019 року (т.2, а.с. 114-116).

10 квітня 2019 року (середа) до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (вх. № 418-01-15) (т.1, а.с.71) надійшов лист Київського обласного центру зайнятості від 09 квітня 2019 року №810/06.04/9-19, у якому було роз`яснено, що для складання консолідованої фінансової та бюджетної звітності за І квартал 2019 року міські, міськрайонні, районні центри зайнятості зобов`язані до 15 квітня 2019 року (понеділок) подати до Київського обласного центру зайнятості: (1) баланс (форма №1-дс), (2) звіт про фінансові результати (форма №2-дс), (3) звіт про виконання бюджету (кошторису) Фонду (додаток 9); (4) пояснювальну записку та форму №2ФССБ. При цьому зазначено, що баланс (форма №1-дс) та звіт про фінансові результати (форма №2-дс) потрібно сформувати в КП «IS-pro» з перенесенням їхніх даних у шаблон формату «Exсel» (т.2, а.с. 117-118).

Судом встановлено, що фінансову звітність, передбачену вказаним листом-дорученням, Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості до Київського обласного центру зайнятості в паперовому вигляді на 46 аркушах (т.2, а.с.48-93) було подано 17 квітня 2019 року, що підтверджується супровідним листом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 15 квітня 2019 року №283-06 з відміткою відповідальної посадової особи відповідача про її одержання (т.2, а.с. 47-93).

Водночас в електронній формі вказана звітність з імпортом її інформації в шаблон формату «Exсel» була сформована 21 квітня 2019 року, що підтверджується даними КП «IS-pro», зафіксованими знімками з екрану персонального комп`ютера (т.2, а.с.94-95).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Консолідована фінансова звітність», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 червня 2013 року №628, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 липня 2013 року за № 1223/23755, консолідована фінансова звітність складається шляхом упорядкованого додавання показників фінансової звітності дочірніх підприємств до аналогічних показників фінансової звітності материнського підприємства.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать суб`єкти державного сектору економіки, та органи, які здійснюють управління майном суб`єктів комунального сектору економіки, складають окрему консолідовану фінансову звітність шляхом упорядкованого додавання аналогічних показників фінансової звітності таких підприємств.

Пунктом 8 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року №419, передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать суб`єкти господарювання державного сектору економіки, крім власної звітності, подають консолідовану фінансову звітність щодо підприємств, які належать до сфери їх управління, Мінекономрозвитку і Мінфіну щокварталу не пізніше 45 днів після закінчення звітного кварталу та щороку не пізніше 15 квітня наступного за звітним року.

Таким чином, консолідована фінансова звітність за І квартал відповідного року повинна бути сформована не пізніше 15 травня.

Суд зазначає, що констатуючи в описовій частині наказу від 11 травня 2019 року №225-к факт несвоєчасного виконання листа-доручення Київського обласного центру зайнятості від 09 квітня 2019 року №810/06.04/9-19, відповідач не оцінював того, чи призвела затримка подачі відповідних фінансових документів на два (а для електронної форми на шість) календарних днів до будь-яких негативних наслідків чи завдання шкоди в контексті вимог пункту 8 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року №419, і чи була така затримка наслідком винних дій позивача як директора Білоцерківського МРЦЗ.

Відзив на позовну заяву та інші заяви по суті справи в сукупності з поясненнями представників відповідача також не дають підстав вважати, що затримка подання Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості фінансової звітності негативно вплинула на складання Київським обласним центром зайнятості чи Державною службою зайнятості консолідованої звітності, і що такі обставини були об`єктом оцінки під час обрання виду дисциплінарного стягнення.

Суд також вважає за необхідне наголосити, що формування та подання фінансової звітності за перший квартал 2019 року в комплексній системі автоматизації підприємства «IS-pro» з перенесенням інформації в шаблон у форматі «Exсel» здійснювалось міськими, міськрайонними, районними центрами зайнятості вперше і як зазначив представник відповідача в судовому засіданні 18.07.2019 року - у тестовому режимі.

Як вже встановлено судом, доручення Київського обласного центру зайнятості від 09 квітня 2019 року №810/06.04/9-19 надійшло до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості 10 квітня 2019 року у середу, в той час як на його виконання фактично надано два робочих дня, оскільки обов`язок подати таку звітність до 15 квітня 2019 року (понеділок) означає необхідність подачі інформації у п`ятницю включно.

Суд приймає до уваги твердження позивача про те, що забезпечити виконання доручення відповідача у строк до 15 квітня 2019 року було фізично неможливо, адже Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості є одним із найбільших центрів зайнятості в Київській області, де на обліку в січні 2019 року перебувало 2253 особи, в лютому 2019 року - 2201 особа, в березні 2019 року - 2154 особи, що підтверджується листом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 11.07.2019 №618-02 (т.2, а.с.108).

Отже, й сформувати фінансову звітність за перший квартал 2019 року, обсяг якої у паперовому вигляді в форматі А-4 склав 46 аркушів, в такий короткий проміжок часу працівники бухгалтерії Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості були фізично не здатні.

Оцінюючи обґрунтованість наказу Київського обласного центру зайнятості від 11 травня 2019 року №225-к, суд також враховує характер професійно-трудових відносин, що склались між позивачем та директором Київського обласного центру зайнятості.

У позовній заяві та під час розгляду справи позивач неодноразово наголошував про здійснення директором Київського обласного центру зайнятості психологічного тиску на нього. Зокрема, позивач стверджував про те, що директор Київського обласного центру зайнятості ОСОБА_2 вимагав від нього покинути займану посаду під погрозою звільнення з підстав, перелічених у статті 40 КЗпП України.

Перевіряючи такі доводи позивача, судом у судовому засіданні 01 жовтня 2019 року було допитано як свідка ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_3 повідомив, що працював директором Бориспільського міськрайонного центру зайнятості та з огляду на займану посаду був знайомий з позивачем, з яким мав робочі стосунки. Як зазначив свідок, відношення директора Київського обласного центру зайнятості ОСОБА_2 до позивача було неприязним. Зокрема, після робочої наради керівників базових центрів зайнятості, що відбулась у серпні-вересні 2017 року, директор Київського обласного центру зайнятості ОСОБА_2 , з яким тоді ще у свідка були нормальні стосунки, повідомив свідку, що не буде працювати з позивачем. На питання суду щодо відносин, які склались між свідком та директором Київського обласного центру зайнятості ОСОБА_2 свідок зазначив, що працював директором Бориспільського міськрайонного центру зайнятості не довго, з травня 2016 по 18 січня 2018 року, спочатку стосунки були нормальні, проте згодом вони стали неприязні, і наказом директора Київського обласного центру зайнятості від 16.01.2018 №45-К свідок був звільнений з посади, що було оскаржено ним у суді, та рішенням Дарницького районного суду м.Київа від 16.07.2019 у справі №753/3527/19 вказаний наказ був скасований, а свідка поновлено на посаді (т.3, а.с.6-10). При цьому свідок зауважив, що вважає директора Київського обласного центру зайнятості ОСОБА_2 керівником, який здійснює мобінг - систематичне цькування, психологічний терор, зазвичай з метою звільнення неугодного працівника.

Аналіз наведених обставин у їх сукупності дає суду підстави вважати, що вчинений позивачем дисциплінарний проступок за своїм характером (тяжкістю) та правовими наслідками у вигляді відсутності шкоди є малозначним, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани - надмірним і таким, що застосовано необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мали значення під час обрання виду дисциплінарного стягнення.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що наказ Київського обласного центру зайнятості від 11 травня 2019 року №225-к не відповідає наведеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, зокрема обґрунтованості, пропорційності, розсудливості, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Беручи до уваги, що відповідач протиправно застосував до позивача дисциплінарне стягнення наказом від 11 травня 2019 року №225-к, суд також дійшов висновку про те, що в спірних правовідносинах не виникло умов, з якими вимоги пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України пов`язують можливість припинення трудових відносин з ініціативи власника.

Надаючи оцінку наказу Київського обласного центру зайнятості від 23 травня 2019 року №250-к про звільнення позивача відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, суд також вважає за необхідне акцентувати й на іншому аспекті його протиправності.

Так, статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана або звільнення.

Відповідно до частини другої та третьої статті 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення, а при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

При цьому положення частини другої статті 149 КЗпП України кореспондуються з частиною першою статті 61 Конституції України, яка забороняє за одне й те саме порушення двічі притягати особу до юридичної відповідальності одного виду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Пленум Верховного Суду України в пункті 23 Постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» указав, що за передбаченими у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; у таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або знятті достроково (ст.151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Аналіз наведених вимог чинного законодавства з урахуванням роз`яснень, наведених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9, дає підстави для висновку про те, що звільнення з причин, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, є дисциплінарним стягненням, що застосовується за порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого та такого, що не втратив юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення.

Тобто звільнення з указаної підстави не є правовим наслідком застосування до працівника протягом року двох і більше дисциплінарних стягнень, а є самостійним видом дисциплінарного стягнення, що застосовується за фактом порушення трудової дисципліни, за умови, що особа раніше притягалась до дисциплінарної відповідальності.

Враховуючи загально-правовий принцип «non bis in idem», який закріплено у статті 61 Конституції України, звільнення з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, не може бути поєднане з будь-яким іншим дисциплінарним стягненням, зокрема доганою, адже вони хоча і відрізняються за правовими наслідками, є заходами одного і того самого виду відповідальності.

Тотожну за змістом правову позицію було викладено Верховним Судом у постановах від 18 липня 2018 року у справі №826/7/16, від 06 березня 2018 року у справі №761/33305/15-ц, від 14 березня 2019 року у справі №579/103/18, від 14 березня 2019 року у справі №579/604/18 і пізніше розвинуто ним у постанові від 05 серпня 2019 року у справі №813/9291/13-а.

Порівняння змісту наказів відповідача від 11 травня 2019 року №225-к, від 23 травня 2019 року №250-к разом з поясненнями відповідача та його представників дають підстави стверджувати, що за один і той самий дисциплінарний проступок - порушення пункту 11 Положення про Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості, затвердженого наказом Київського обласного центру зайнятості від 22 березня 2019 року №61/0/6-16, Правил внутрішнього трудового розпорядку, введених в дію наказом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 16 вересня 2015 року №145/1, відповідачем було одночасно застосовано до позивача два дисциплінарні стягнення - догану і звільнення відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Таким чином, звільнивши позивача на підставі наказу від 23 травня 2019 року №250-к, відповідач вдруге притягнув позивача до дисциплінарної відповідальності, що суперечить положенням статті 61 Конституції України та статті 149 КЗпП України.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про те, що наказ Київського обласного центру зайнятості від 23 травня 2019 року №250-к є протиправним і підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Беручи до уваги, що звільнення позивача відбулося незаконно, суд дійшов висновку про те, що порушені права позивача у цій частині підлягають захисту шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, - директора Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості.

Також, відповідно до абзацу 10 підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі", задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов`язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Суд зазначає, що визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (наказу про звільнення) має наслідком його недійсність з моменту прийняття. Тобто такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

Таким чином, встановлення судом факту незаконного звільнення працівника і, як наслідок, поновлення його на роботі, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що поновлення на роботі незаконно звільненого працівника повинно відбуватись з дня, наступного за днем звільнення.

Враховуючи, що позивач був звільнений 23 травня 2019 року, ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді директора Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості з 24 травня 2019 року.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 6 Постанови "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 №13 Пленуму Верховного Суду України зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули починаючи з дня незаконного звільнення, по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.

Беручи до уваги, що позивача було звільнено у травні 2019 року, середньоденна заробітна плата обчислюється судом виходячи з розміру заробітної плати, нарахованої позивачеві за березень і квітень 2019 року.

Як убачається з довідок Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 11 липня 2019 року, за березень-квітень 2019 року позивачеві було нараховано 29391,54 грн. заробітної плати за 40 робочих днів, що відповідає кількості робочих днів у відповідних місяцях (т.2, а.с. 109-110).

Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 734,79 грн. (29391,54 : 40).

Кількість днів вимушеного прогулу, які підлягають оплаті (24 травня-18 жовтня 2019 року), складає 102 дні (у тому числі у травні - 6 днів, у червні - 18 днів, у липні - 23 дні, у серпні - 21 день, у вересні - 21 день, у жовтні - 13 днів).

Таким чином, у зв`язку з незаконним звільненням з відповідача на користь позивача потрібно стягнути 74948,58 грн. (102 х 734,79) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання обов`язкових податків і зборів.

При цьому сума обов`язкових податків і зборів підлягає нарахуванню та утриманню під час виконання судового рішення.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених під час розгляду справи фактів та обставин, беручи до уваги, що мотивація та докази, наведені відповідачем під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Згідно із пунктами 2 і 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись указаними вимогами, суд вважає за необхідне рішення суду в частині поновлення позивача на посаді директора Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості та в частині стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 14695,77 грн без утримання обов`язкових податків та зборів - допустити до негайного виконання.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у сумі 1536,80 грн, що підтверджується квитанцією від 13.06.2019 №3000489164, оригінал якої наявний в матеріалах справи (т.1, а.с.106а).

Судовий збір за подання до суду позову щодо оскарження наказу Київського обласного центру зайнятості від 11 травня 2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » у сумі 768,40 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При зверненні до суду із вимогами про оскарження наказу про звільнення та поновлення на роботі, та інших вимог позивача, зокрема щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, які є похідними, позивач звільнений від сплати судового збору.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає судовий збір у сумі 768,40 грн, а судовий збір в решті суми (768,40 грн) сплачений позивачем надмірно.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», питання про повернення з Державного бюджету України судового збору, сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом, вирішується за клопотанням особи, що його сплатила.

Беручи до уваги відсутність такого клопотання у матеріалах справи, питання про повернення позивачеві надміру сплаченої суми судового збору у розмірі 768,40 грн судом під час розподілу судових витрат не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Київського обласного центру зайнятості від 11 травня 2019 року №225-К «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ».

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Київського обласного центру зайнятості від 23 травня 2019 року №250-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості з 24 травня 2019 року.

5. Стягнути з Київського обласного центру зайнятості (ідентифікаційний код 03491085, місцезнаходження: 02100, м. Київ, пров. Будівельників, 5-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 74948,58 грн (сімдесят чотири тисячі дев`ятсот сорок вісім гривень 58 коп) без утримання обов`язкових податків і зборів.

6. Стягнути з Київського обласного центру зайнятості (ідентифікаційний код 03491085, місцезнаходження: 02100, м. Київ, пров. Будівельників, 5-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп).

7. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості з 24 травня 2019 року.

8. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Київського обласного центру зайнятості (ідентифікаційний код 03491085, місцезнаходження: 02100, м. Київ, пров. Будівельників, 5-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 14695,77 грн (чотирнадцять тисяч шістсот дев`яносто п`ять гривень 77 коп) без утримання обов`язкових податків і зборів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення - 18.10.2019 р.

Суддя Кушнова А.О.