Ухвала суду № 85052413, 21.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

21 жовтня 2019 року м. Київ № 320/5620/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Комуналього закладу Київської обласної ради "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

15 жовтня 2019 р. до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з позовом до Комуналього закладу Київської обласної ради "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправними дій.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Публічно-правовий спір у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що заявник - ОСОБА_5 Г.І. - звернувся до суду з метою визнання протиправними дії судових експертів КЗ КОР "Обласне психіатрично-наркологічне об`єднання" щодо складання акту № 223 комплексної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи, проведеної 9 березня 2011 р. та (додатково) 27 квітня 2011 р. відносно того, що під час укладання договору 25 серпня 2005 р. ОСОБА_1 страждала на хронічний психічний розлад у формі шизофренії із маячними розладами і тому не могла розуміти характер та значення своїх дій та керувати ними.

Дослідивши цю позовну заяву з доданими до неї документами, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог абз. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" 19 листопада 1992 р. № 2801-XII (далі - Закон № 2801-XII) заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Як убачається з ч. 13 ст. 16 Закону № 2801-XII за організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи.

Суд зазначає, що Комунальний заклад Київської обласної ради "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання", який зареєстровано в установленому порядку як юридичну особа, за організаційно-правовою формою є комунальним підприємством, отже, є закладом охорони здоров`я і не здійснює владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин.

Тому суд дійшов висновку, що Комунальний заклад Київської обласної ради "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання" не є суб`єктом владних повноважень, отже цей спір не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

У справі, що розглядається, оскаржуються протиправність дій посадових осіб Комунального закладу Київської обласної ради "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання", які не є суб`єктами владних повноважень та стосовно яких існує спір про право цивільне, а тому цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади чи інших суб`єктів владних повноважень, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з вимогами п.1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Отже, цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить розглядати в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом за правилами підсудності, визначеними статтями 26-30 ЦПК України (у даному випадку - судом за місцезнаходженням відповідача).

За таких обставин суд дійшов висновку щодо відмови у відкритті провадження у цій справі, адже дана справа повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Крім того, як убачається з доданих до позову рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 грудня 2012 р. у справі №2-3/2012 та постанову Верховного Суду від 13 червня 2019 р. у цій справі, вказаний у позові висновок судової психолого-психіатричної експертизи був досліджений судом і йому надано оцінку у рішенні суду.

Отже, фактично у цьому позові предметом оскарження є дії по складанню акта експертизи, який є доказом в іншій цивільній справі і вказаному доказу вже надано оцінку рішенням суду ще у 2012 р.

Тому суд вважає доцільним зазначити про таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 2 ст. 45 КАС України з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Суд зауважує, що заявник як учасник судового процесу за наведених обставин зловживає своїми процесуальними правами, подавши до Київського окружного адміністративного суду завідомо безпідставний позов у спорі, який має очевидно штучний характер.

Проте, з урахуванням наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі, суд не вважає необхідним застосовувати щодо заявника наслідки, передбачені ч.3 ст.45 КАС України.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/5620/19 за позовом ОСОБА_1 до Комуналього закладу Київської обласної ради "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправними дій.

2. У порядку виконання вимог частин п`ятої-шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя роз`яснює ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи належить до юрисдикції загального місцевого суду за правилами підсудності, визначеними ЦПК України. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Журавель В.О.