Рішення № 85049477, 21.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2019 року м. Київ № 320/5640/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної

адміністрації Київської області

про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області (далі по тексту - відповідач, УСЗН Яготинської РДА), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області викладені у листі від 23.05.2018 № 03.03/1165 щодо відмови у визнанні за ОСОБА_1 статусу інваліда війни;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області надати ОСОБА_1 статус інваліда війни як особі, залученій до складу формувань Цивільної оборони, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, відповідно до п.9 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни встановленого зразку та нагрудний знак.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія 1. Як стверджує позивач, вона приймала безпосередню участь з 26.08.1986 по 09.09.1986 у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони.

Позивач зазначає, що на Чорнобильській АЕС, починаючи з 26.04.1986, всі підрозділи були задіяні в ліквідації наслідків аварії у складі формування Цивільної оборони СРСР. Невоєнізовані формування Цивільної оборони створювалися по виробничому принципу і в разі переопромінювання, згідно "Положення про групу надання екстреної допомоги", підрозділи замінювалися на резервні відповідно плану та виробничої необхідності.

Додатково вказав, що усі громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Також, позивач зазначає, що Департаментом з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації їй була надана інформаційна довідка, у якій зазначено, що у відповідності до вимог, чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, у тому числі Положення про Цивільну оборону в СРСР, Положення про невоєнізовані формування ЦО в СРСР, розпоряджень ЦС СРСР від 26.04.1986, ЦО УРСР від 28.04.1986, ЦО Київської області від 29.04.1986 Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР в тому числі чоловік віком від 16 до 60 років.

Крім того, позивач зауважив, що у відповідь на його звернення про встановлення статусу інваліда війни, викладеному у листі № 03.03/1165 від 23.05.2018, відповідач повідомив їй про відмову у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення на підставі відсутності розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення позивача до формувань Цивільної оборони та усіх відомостей про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Проте, позивач не погоджується із вказаною відмовою суб`єкта владних повноважень, оскільки вважає, що відповідачем необґрунтовано висувається вимога про надання розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства на якому вона працювала до формування Цивільної оборони та розпорядчого документу по підприємству про залучення його до складу зазначеного формування.

Позивач стверджує, що відповідно до вимог чинного законодавства посвідчення інваліда війни видається особі, яка була залучена до складу формувань Цивільної оборони на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, при цьому, факт того, що вона була задіяна у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується необхідними документами.

З огляду на зазначене, позивач наголошує, що вона приймала участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, так як брала участь у роботах пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках та була залучена до складу формувань цивільної оборони, внаслідок чого отримала захворювання за наслідками якого їй встановлена інвалідність.

За наведених обставин, позивач стверджує, що відповідач не мав жодних законних підстав для відмови у наданні їй статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, а тому вказану відмову відповідача в наданні їй статусу інваліда війни позивач вважає незаконною та просить суд зобов`язати Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації надати їй статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач звернулася до Управління соціального захисту населення із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачу посвідчення, як особі яка приймала участь в роботах по ліквідації аварії на ЧАЕС у складі Цивільної оборони.

Разом з цим, як вказує відповідач, в документах, наданих позивачем, відсутнє документальне підтвердження залучення позивача особисто до формувань Цивільної оборони та відношення характеру виконуваних позивачем робіт до завдань Цивільної оборони, що є обов`язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб, а тому підстави для встановлення статусу інваліда війни відсутні.

Крім того, відповідач вказує, що відповідно до вимог розпорядження начальника ЦО Київської області від 19.05.1985 № 52 начальникам Цивільної оброни було доручено організувати суворий список невоєнізованих формувань. Що залучаються до робіт, вести списки їх особового складу. Документи, які можуть підтвердити залучення формувань Цивільної оборони, а також участь у цих формуваннях працівників підприємств, установ та організацій області, повинні зберігатися в архівах відповідних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій.

Водночас, зауважив, що позивачем не надано документальне підтвердження про наявність розпорядження, наказу відповідної організації в якій він працював та залучення його до формувань Цивільної оборони, тому просить у задоволені позову відмовити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копії посвідчення НОМЕР_1 виданого 09.08.2012 та вкладки до цього посвідчення № НОМЕР_2 С від 09.08.2012 ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) (а.с.11).

З 06.07.2012 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно у зв`язку з захворюванням пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується наявними у справі копіями експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС № 127-1761 від 25.04.2012, довідки до акта огляду МСЕК Сер. КИО-І № 0417402 від 09.07.2012 (а.с. 18, 22).

Як вбачається з копії довідки Мукачівського комбінату громадського харчування від 13.05.1991 № 512 ОСОБА_2 працювала в Мукачівському комбінаті громадського харчування поваром столової № 9 і згідно наказу № 478 від 21.08.1986 була відряджена в Київську область для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 24.08.1986 по 07.09.1986 (а.с.17).

Відповідно до відомостей свідоцтва про укладення шлюбу від 21.11.1987 серія НОМЕР_3 21.11.1987 було укладено шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , після укладення шлюбу присвоєно прізвище « ОСОБА_1 » (а.с.13).

Вказані відомості також підтверджуються довідкою № 17/26-12 від 19.01.2012 виданою Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильський спецкомбінат» про те, що ОСОБА_5 була залучена до робіт, передбачених постановою ЦК КПСС, Ради Міністрів СССР і ВЦРПС від 29.12.1987 № 1497-378 і постановою Ради Міністрів СССР і ВЦПРС від 05.06.1986 № 665-195, які дають право на пільгову пенсію відповідно до списку № 1, затвердженого Радою Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, у період з 25.08.1986 по 09.09.1986 (а.с.19).

Крім, того наявними у матеріалах справи довідкою № 17/323-13 від 29.05.2013 виданою ДСП «Чорнобильський спеціалізований комбінат» та довідкою № 643 від 23.12.1992 КГП «Оксамит» (яким було перейменоване Управління Громадського харчування Мукачівського міськвиконкому) підтверджено, що ОСОБА_5 була виплачена додаткова заробітна плата у підвищеному розмірі відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР та Укрпофради від 10.06.1986 №207-7 (а.с.15-16,20).

Відповідно до табелю обліку робочого часу за серпень 1986 та вересень 1986 року ОСОБА_5 у період з 25.08.1986 по 09.09.1986 року перебувала у м. Чорнобиль та відпрацювала 15 днів/ 162 години (а.с.23-24).

У травні 2018 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації з заявою про встановлення їй статусу інваліда війни.

На вказане звернення Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації листом № 03.03/1165 від 23.05.2018 повідомило позивачу, що відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

За наведених обставин відповідач роз`яснив позивачу, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час наслідків авари на ЧАЕС, а також довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності та причину захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків «Чорнобильської катастрофи».

Таким чином, на підставі викладеного, відповідачем у вказаному листі зазначено, що за наданими позивачем документами Управління не може надати йому статус інваліда війни у зв`язку з відсутністю законних підстав.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII).

Стаття 4 Закону № 3551-XII визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.09.1991 № 796-XII визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Аналізуючи приписи пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII суд констатує, що цей Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).

Згідно з пунктом 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни інвалід».

Абзацом 2 пункту 7 Положення № 302 встановлено, що «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 «посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Як було встановлено судом, позивач працювала «поварем» в Управлінні громадського харчування Мукачівського міськвиконкому , яке у подальшому на підставі рішення № 75 від 08.06.1992 перейменоване у КГП «Оксамит, та у період з 25.08.1986 по 09.09.1986 була відряджена м. Чорнобиль, де приймала участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.

Аналогічна права позиція була висловлена Департаментом з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної держадміністрації в інформаційній довідці на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог. Позивач зазначає, що у вказаній довідці Департаментом роз`яснено, що у відповідності до вимог, чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в тому числі Положення про Цивільну оборону в СРСР, Положення про невоєнізовані формування ЦО в СРСР, розпоряджень ЦО СРСР від 26.04.1986, ЦО УРСР від 28.04.1986, ЦО Київської області від 29.04.1986, Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки віком від 16 до 60 років.

При цьому, суд зауважує, що вказані доводи позивача відповідачем спростовані не були.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Суд враховує, що позивач стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними у справі доказами.

Так, як вже встановлено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням та вкладкою до посвідчення, які є безстроковими.

Згідно з даними довідки до акту огляду МСЕК позивачу з 06.07.2012 встановлено другу групу інвалідності довічно у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується, зокрема, табелями обліку робочого часу, довідкою про заробітну плату, нараховану за роботу в населених пунктах зони відчуження, довідками ДСП «Чорнобильський спецкомбінат».

В силу положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 року у справі «Серков проти України» позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання нею інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни.

При цьому, посилання відповідача у листі № 03.03/1165 від 23.05.2018 як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни на відсутність документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не ґрунтуються на вимогах закону.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Водночас, слід зауважити, що позивач при зверненні до суду просив визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області викладені у листі від 23.05.2018 № 03.03/1165 щодо відмови у визнанні за ОСОБА_1 статусу інваліда війни.

Однак, слід зазначити, що позивачем неправильно обрано спосіб судового захисту, оскільки самі по собі дії відповідача не створюють правових наслідків для позивача, а зокрема, відмова Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації - порушує право позивача на отримання статусу інваліда війни.

Таким чином, вимога про визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області викладені у листі від 23.05.2018 № 03.03/1165 щодо відмови у визнанні за ОСОБА_1 статусу інваліда війни задоволенню не підлягає.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати відмову Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області викладену у листі від 23.05.2018 № 03.03/1165.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб`єктом владних повноважень суду не надано, а отже правомірності прийнятого рішення суду не доведено.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати позивачу статусу інваліда війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає про таке.

Згідно приписів пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (у редакції, чинній в період виникнення спірних правовідносин), "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

При цьому, суд зазначає,що у період розгляду справи судом, постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 632, яка набрала чинності 31.08.2018, було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" та від 2 січня 1995 р. № 1 "Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302".

Відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (у редакції від 31.08.2018), у тексті Положення слова "орган праці та соціального захисту населення", "структурний підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення" в усіх відмінках і формах числа замінено словами "орган соціального захисту населення" у відповідному відмінку і числі; слова "інвалід війни" в усіх відмінках і формах числа замінено словами "особа з інвалідністю внаслідок війни" у відповідному відмінку і числі; слова і цифри "Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та війни 1945 року з імперіалістичною Японією" замінено словами "Другої світової війни" згідно з Постановою КМ № 632 від 22.08.2018.

Так, згідно приписів абзацу 2 пункту 7 Положення № 302 (у редакції від 31.08.2018) "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з приписами абзацу 2 вказаної норми у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд також враховує, що у Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Як було встановлено судом, позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення їй статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а отже позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо встановлення позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення є обґрунтованими.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача надати позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Разом з цим, суд зазначає, що у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд зобов`язати відповідача надати їй статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення інваліда війни.

З огляду на викладене, з урахуванням тієї обставини, що Постановою Кабінету Міністрів від 22.08.2018 № 632 було внесено зміни до Постанов Кабінету Міністрів України від 18.05.1994 № 302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, враховуючи, що оскаржувані дії відповідача у даній справі не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача прийняти рішення щодо надання (встановлення) позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видати їй відповідне посвідчення.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженню. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

При цьому суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, звертає увагу на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає,що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомогапослідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур,не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дії чи утримується від їх вчинення.

Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень протиправними.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції стосовно відсутності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у зв`язку із відсутністю документу про залучення особи до формування Цивільної оборони.

Більш того, саме завдяки правовій позиції, обраній відповідачем, позивач був позбавлений можливості на належний розгляд документів про присвоєння статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання пільг та компенсацій, передбачених для осіб цієї категорії.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як встановлено судом, позивач відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення до суду) звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати відмову Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ 03193608; місцезнаходження: 07700, Київська область, м. Яготин, вул. Пирятинська, 1) у наданні статусу та видачі відповідного посвідчення інваліда війни ОСОБА_1 , яка викладена у листі від 23.05.2018 року № 03.03/1165.

3. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ 03193608; місцезнаходження: 07700, Київська область, м. Яготин, вул. Пирятинська, 1) встановити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати їй посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.