Рішення № 85049395, 21.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2019 року м. Київ № 320/5188/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Панової Г.В., розглянувши у порядку письмовго провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс»

до Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення-рішення

та зобовязання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.09.2018 № 0095571202;

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області, які полягають у виявленні відсутності права у Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» на отримання бюджетного відшкодування за період травень 2018 року у сумі 185031,00 грн. та відсутності права на врахування такої суми відємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку у розмірі 185031,00 грн.;

- зобовязати Головне управління ДФС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування інформацію щодо дати узгодження 26.09.2018 та зазначеної у заяві суми бюджетного відшкодування 185031,00 грн., що була додана до податкової декларації з ПДВ за травень 2018 року ТОВ «Васт-Транс».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки про завищення податкового кредиту, сформованого за результатами фінансово-господарських операцій з придбання і списання пального.

Позивач зазначає, що дизильне пальне, за рахунок якого було сформовано податковий кредит, заявленого до відшкодування, було використане у господарській діяльності ТОВ «Васт-Транс», а саме, при наданні послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом. При цьому факт та обсяги списання пального на виробничі цілі підтверджується документально, зокрема, подорожніми листами та розрахунками до виконаного рейсу.

З урахуванням викладеного позивач вважає, що контролюючий орган не мав правових підстав для відмови у бюджетному відшкодуванні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що під час перевірки контролюючим органом було встановлено, що ТОВ «Васт-Транс» здійснювалось списання пального, використання якого у господарській діяльності не підтверджується первинним документами. З урахуванням викладеного відповідач вважає, що пальне, списане в охоплений перевіркою період, було використане на цілі, що не повязані з господарською діяльністю ТОВ «Васт-Транс», у звязку з чим контролюючим органом обґрунтовано було не визнано права позивача на бюджетне відшкодування.

Протокольноую ухвалою суду від 16.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В ході судового розгляду представник позивача адміністративний позов підтримав та просили його задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.

У судове засідання 05.03.2019 представники сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду не з`явились. Враховуючи викладене суд дійшов висновку про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

У подальшому після судового засідання від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника відповідача в іншому судовому засіданні.

Водночас, будь-яких доказів на підтвердження даної обставини представником надано суду не було. Отже, суд дійшов висновку, що доводи відповідача про відкладення розгляду справи є необгрунтованими.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У період з 27.08.2018 по 31.08.2018 Головним управління ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Васт-Транс» з питань правомірності декларування суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за травень 2018 року, яка виникла за рахунок поточного від`ємного значення ПДВ.

Результати перевірки оформлені актом від 05.09.2018 № 766/10-36-12-02/30367782 "Про резултати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ВАСТ-ТРАНС" (код ЄДРПОУ 30367782) з питаннь, що стали предметом заперечень від 10.08.2018 № 88 (вх. № 9428/10 від 10.08.2018) на акт документальної позапланової виїзної перевірки від 09.08.2018 № 694/10-36-54-01 з питань правомірності декларування суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за травень 2018 року, яка виникла за раухунок поточного від`ємного значення з ПДВ" (том І, а.с. 63-77).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Васт-Транс» пункту 198.5 статті 198 пунктів 200.1, 200.4, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України у зв`язку з чим контролюючий орган дійшов висновку про відсутність у ТОВ «Васт-Транс» права на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 185301,00 грн.

Таких висновків контролюючий орган дійшов встановивши, що сума, заявлена до бюджетного відшкодування, була сформована за рахунок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі вартості пального, придбаного у ТОВ «Альянс Ойл Україна» та ТОВ «Альянс Холдинг», та використаного на цілі, що не повязані з господарською діяльністю ТОВ «Васт-Транс».

Контролюючий орган в Акті перевірки зазначив, що ТОВ «Васт-Транс» здійснювало списання палива понад ліміти, встановлені Нормами витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 № 43, та без складання первинних бухгалтерських документів, передбачених вказаними нормами, а саме, подорожніх листів вантажного автомобіля.

На підставі висновків Акта перевірки, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 20.09.2018 № 0095571202, яким позивачеві відмовлено у бюджетному відшкодуванні на суму 185031,00 грн.

Не погоджуючись з діями контролюючого органу при проведенні та оформлені результатів перевірки, висновками та рішенням за наслідками перевірки, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначений у статті 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при відємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобовязань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченимипунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Такі висновки кореспондують приписам пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, у силу якого для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту первинними документами покладається на платника податків.

Судом встановлено, що від`ємне значення ПДВ, заявлене позивачем до відшкодування на рахунок у банку, утворилась унаслідок зменшення податкового зобов`язання - 112724 грн. на суму податкового кредиту за травень 2018 року у розмірі 297755,00 грн.

При цьому як вбачається з Акта перевірки та не заперечується учасниками справи, податковий кредит у розмірі 232080,97 грн. позивачем був сформований переважно (78,5%) за рахунок фінансово-господарських операцій з придбання палива у ТОВ «Альян Ойл Україна» та ТОВ «Альянс Холдинг».

Як вбачається зі змісту Акта перевірки від 05.09.2018 № 766/10-36-12-02/30367782 позивачем в ході проведення первірки на підтвердження товарності операцій були надані такі документи: реєстри виданих та отриманих податкових накладних, податкові накладні, банківські документи (блатіжні документи, виписку банку), товарно-транспорті накладні, міжнародні автомобільні накладні, акти виконаних робіт, авансові звіти, картки рахунків бухгалтерського обліку (№ 10, 105, 20, 203, 22, 23, 361, 632, 94), журнал ведення бухгалтерського обліку, обігово-сальдові відомості.

При цьому, контролюючий орган ні в Акті перевірки, ні під час розгляду справи у суді не ставив під сумнів реальність фінансово-господарських операцій ТОВ «Васт-Транс» з ТОВ «Альян Ойл Україна» та ТОВ «Альянс Холдинг».

Інші господарські операції, за рахунок яких позивач у травні 2018 року сформував податковий кредит, що взяв участь у визначенні суми від`ємного значення, заявленій до відшкодування, контролюючий орган взагалі не досліджував.

Фактично, висновок контролюючого органу про відсутність у ТОВ «Васт-Транс» права на бюджетне відшкодування повністю ґрунтується на висновку про використання пального, придбаного у ТОВ «Альян Ойл Україна» та ТОВ «Альянс Холдинг», у операціях, що не пов`язані з виготовлення товарів та наданням послуг.

Такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на таких обставинах:

- згідно перевірки списання палива на підприємстві здійснюється на підставі авансових звітів водіїв, тоді як Порядок складання звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, не передбачає ведення обліку витрачання пального на підприємстві, встановлення фактичних, нормативних та понаднормативних витрат пального;

- до перевірки не надано затвердженого наказом про облікову політику підприємства форму первинного документу для списання пального за фактом його використання автомобілем;

- наказом ТОВ «Васт-Транс» від 30.04.2018 №30/04/2018 встановлені норми витрат палива, що не враховують технічні особливості вантажних автомобілів, що використовуються ним для надання послуг з перевезення. Затверджені норми розраховані усупереч методики, визначеної у Нормах витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України 10.02.1998 № 43.

Вказані обставини були підставою для висновку про неможливість розрахунку фактичних витрат палива по кожному вантажному транспортному засобу ТОВ «Васт-Транс», а відтак і підтвердити факт використання придбаного пального у господарській діяльності.

З приводу документального підтвердження факту та обсягів списання пального, вартість якого мала вплив на показник податкового кредиту, що взяв участь у визначенні спірної суми від`ємного значення, суд зазначає наступне.

Як вбачається з Акта перевірки, у періоді який перевірявся, основним видом діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт.

У судовому засіданні судом встановлено, що ТОВ «Васт-Транс» надає послуги з внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Акт перевірки встановлює, що на праві постійного користування ТОВ «Васт-Транс» належить 1,5212 га землі для обслуговування виробничої бази, розташованої за адресою: с. Петрушки, вул. Лісна, буд.1. На балансі ТОВ «Васт-Транс» обліковується будівля виробничої бази вартістю 1752645,12 грн.

На балансі підприємства по рахунку 105 «Необоротні активи» обліковуються транспорті засоби загальною вартістю 36764122,85 грн.: Daimlerchrysler 23 авто; Mercedes Benz Actros 30 авто; Scania 113m, R400, R440 11 авто; Daimler-Benz 4 авто; Daf XF 105.410 1 авто; Volvo FH12 1 авто; Iveco 440 1 авто; Камаз 5511 авто та інші, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів.

Як вбачається із зведеного реєстру розрахунків використаного пального та подорожніх листів за травень 2018 року, оборотно-сальдової відомості по рахунку 23 «витрати: дизпаливо» в охопленому перевіркою періоді,ТОВ «Васт-Транс» було використано (списано) 86 836,13 літрів пального на загальну 1740093,13 грн.

Факт надання позивачем послуг у травні 2018 року, у ході яких було використане пальне в обсязі 86 836,13 літрів на загальну суму 1740093,13 грн.підтверджується наявними у матеріалах справи копіями подорожніх листів №251 від 19.04.2018, № 218 від 04.04.2018, № 234 від 16.04.2018, № 268 від 27.04.2018, № 203 від 29.03.2018, № 246 від 19.04.2018, № 221 від 05.04.2018, №212 від 16.04.2018, №246 від 18.04.2018, №235 від 16.04.2018, №б/н від 13.04.2018, №233 від 16.04.2018, №238 від 16.06.2018, №228 від 12.04.2018, №276 від 04.05.2018, №253 від 20.04.2018, №231 від 14.04.2018, №220 від 05.04.2018, №243 від 17.04.2018, №б/н від 02.04.2018, №б/н від 05.04.2018, №252 від 20.04.2018, №248 від 19.04.2018, №264 від 27.04.2018, №239 від 16.04.2018, №264/1 від 27.04.2018, №254 від 23.04.2018, №294 від 10.05.2018, №258 від 24.04.2018, №242 від 17.04.2018, №215 від 03.04.2018, №257 від 24.04.2018, №295 від 10.05.2018, №277 від 04.05.2018, №225 від 10.04.2018, №236 від 16.04.2018, №275 від 04.05.2018, №255 від 23.04.2018, №280 від 05.05.2018, №б/н від 27.04.2018, №256 від 23.04.2018, №247 від 18.04.2018, №305 від 16.05.2018, №306 від 16.05.2018, №310 від 18.05.2018, №283 від 05.05.2018, №250 від 19.04.2018, №278 від 04.05.2018, №286 від 07.05.2018, №259 від 25.04.2018, №292 від 08.05.2018, №263 від 25.04.2018, №262 від 25.04.2018, №266 від 27.04.2018, №б/н від 07.05.2018, №229 від 05.05.2018, №261 від 24.04.2018, №291 від 08.05.2018, №265 від 27.04.2018, №273 від 03.05.2018, №282 від 05.05.2018,№284 від 05.05.2018, №290від 08.05.2018, №320 від 25.05.2018, №293 від 08.05.2018, №296 від 10.05.2018, №281 від 05.05.2018, №327 від 25.05.2018, №269 від 02.05.2018, №287 від 07.05.2018, №328 від 25.05.2018, 307 від 16.05.2018, №308 від 16.05.2018, №297 від 10.05.2018, №257 від 02.05.2018, №285 від 07.05.2018, №274 від 02.05.2018, № 5 від 01.05.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, до кожного подорожнього листа вантажного автомобіля позивачем складався розрахунок до виконаного рейсу, у якому на підставі даних показників спідометра при виїзді та заїзді, обсягу палива у баку при виїзді та заїзді, ваги вантажу, маршруту руху, дати та обсягу заправки по маршруту прямування транспорту розраховувався загальний пробіг конкретного рейсу та обсяги фактично витраченого пального .

Відповідно до пояснень позивача, саме на підставі подорожніх листів та розрахунків до виконаного рейсу ТОВ «Васт-Транс» списувалось пальне.

Судом встановлено, що вказані документи надавались ТОВ «Васт-Транс» до перевірки, проте не були взяті контролюючим органом до уваги, позаяк форма розрахунку до виконаного рейсу не затверджена наказом про облікову політику на підприємстві. З урахуванням цих обставин відповідач вважає, що вказані розрахунки у розумінні вимог податкового законодавства не є документами первинного бухгалтерського обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 1 статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Отже, підприємство під час організації та ведення бухгалтерського обліку не звязане формами бланків типових і спеціалізованих форм та може з урахуванням особливостей господарської діяльності, обраної облікової політики розробити власні форми первинних документів, якщо інше прямо не встановлено законом.

Єдиною вимогою, що висуває чинне законодавство до самостійно розроблених форм документів первинного бухгалтерського обліку є наявність у них обовязкових реквізитів, перелік яких визначено у частині 2 статті 9 Закону № 996-XIV.

Дослідивши розрахунки до виконаного рейсу, на підставі яких позивач в охопленому перевіркою періоді списував пальне, судом встановлено, що вони за формою і змістом повністю відповідають вимогам Закону № 996-XIV та містять усі обовязкові реквізити, що у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій, дозволяють ідентифікувати осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу. Відомості, зазначені у розрахунках до виконаних рейсів, відповідають фактичній суті господарської операції та цілям, для яких їх розроблено.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що факт списання позивачем у травні 2018 року пального в обсязі 86 956,13 літрів на загальну суму 1740093,13 грн. підтверджується документально.

Доводи контролюючого органу з приводу відсутності підстав для прийняття зазначених документів до уваги, оскільки їх форму не затверджено розпорядчим актом ТОВ «Васт-Транс» не заслуговують уваги, позаяк Закон № 996-XIV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку таких вимог до форм самостійно розроблених платником первинних документів не висуває.

Суд також переконаний, що відсутність на підприємстві наказу чи іншого розпорядчого акту, яким би було затверджено форму первинного документу, за умови наявності у ньому обов`язкових реквізитів, не може бути самостійною підставою для позбавлення такого документу юридичного значення.

З урахуванням викладеного відповідач безпідставно відхилив як підтверджувальний обліковий документ складені позивачем документи, на підставі яких позивачем здійснювався облік палива при транспортуванні товару.

Отже, суд відхиляє висновки контролюючого органу про відсутність документального підтвердження факту та обсягів списання пального у травні 2018 року.

Щодо доводів контролюючого органу про відсутність на підприємстві розпорядчого акту, яким би було встановлено норми витрат палива, та про списання позивачем палива понад ліміти, встановлені Нормами витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 № 43 (далі - Наказ №43), суд зазначає наступне.

Контролюючий орган в Акті перевірки та у судовому засіданні, посилається на положення наказу Міністерства транспорту та зв`язку «Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» від 10.02.1998 № 43, як на підставу понаднормового використання палива і, відповідно, неправомірного віднесення сум на його придбання у склад витрат та податкового кредиту. При цьому контролюючим органом сам факт списання палива і його використання транспортними засобами не заперечується

За правилами, визначеними даним підзаконним нормативно-правовим актом, дані Наказу №43 призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива. Нормування витрат палива - це встановлення допустимої міри його споживання в певних умовах експлуатації автомобілів, для чого застосовуються базові лінійні норми, встановлені по моделях (модифікаціях) автомобілів, та система нормативів і коригуючих коефіцієнтів, які дозволяють враховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні, та інші умови експлуатації. Нормування витрат моторних олив та мастил здійснюється пропорційно до витрат палива згідно з встановленими нормативами.

Отже, безпосереднім призначенням даних Наказу №43є планування витрат палива з метою їх раціонального використання. Разом з тим, норми списання палива на підприємстві можуть бути врегульовані внутрішніми наказами, а також підтверджені відповідними розрахунками, з урахуванням технічних характеристик автомобілів, експлуатаційних норм і інших факторів.

Крім того, пунктом 1.9 Наказу № 43 прямо передбачено, що підприємство на підставі аналізу причин відхилень фактичних витрат палива, що можуть змінюватися у часі або за певних умов, від встановлених ним нормативних витрат може змінювати встановлені нормативні витрати відповідно до зміни умов експлуатації або, у разі потреби, вживати заходів щодо усунення причин збільшення фактичної витрати палива понад встановлену підприємством нормативну витрату палива.

З урахуванням того, що наказ Міністерства транспорту України № 43 від 10.02.1998 року взагалі не містить імперативних норм, порушення яких може трактуватися, як порушення вимог податкового законодавства, висновки податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту по дизельному пальному, внаслідок його списання понад норму, є нормативно необґрунтованими.

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 817/1429/16 ВС зазначив про необгрунтованість висновків контролюючого органу про порушення платником податків вимог податкового законодавства внаслідок списання палива понад ліміти, визначені у Нормах, оскільки зазначені Норми не зареєстровані у Міністерстві юстиції України, у звязку з чим не є нормативно-правовим актом у розумінні частини 2 статті 117 Конституції України та не є джерелом права, яке застосовується судом згідно з статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України, і має виключно рекомендаційний характер при плануванні витрат палива з метою його раціонального використання.

Отже, посилання контролюючого органу на те, що позивачем здійснюється списання палива без урахування наказу Міністерства транспорту України № 43 від 10.02.1998 не може слугувати підставою для позбавлення позивача податкового кредиту та/або зменшення відємного значення з ПДВ.

Судом встановлено, що списання палива позивачем здійснюється з урахуванням норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті по підприємству, що затверджені наказом від 30.04.2018 № 30/04/2018 .

Вказаним наказом передбачено, що з 01.05.2018 всім вантажним автомобілям підприємства встановлено базову лінійну норму витрат палива із розрахунку 30 літрів на 100 кілометрів шляху з коригуючим коефіцієнтом 0,6 на 100 т/км.

У якості додатка №1 до наказу від 30.04.2018 №30/04/2018 ТОВ «Васт-Транс» затверджений порядок розрахунку нормативних витрат дизельного палива на автомобільному транспорті ТОВ «Васт-Транс» .

Як вбачається зі змісту вказаного порядку, встановлюючи базову лінійну норму використання палива для автопоїздів у розмірі 30 літрів на 100 кілометрів шляху ТОВ «Васт-Транс» виходило із того, що підприємством використовуються тягачі, що не мають істотних конструктивних розбіжностей: колісна формула 4х2; приблизно однакова трансмісія та потужність двигунів; пробіг понад 400 т. км; а також складі умови експлуатації (затори, гірські підйоми та спуски, бездоріжжя, перевезення тентовими великогабаритними напівпричепами; використання автономних обігрівачів. При цьому при перевезенні вантажів використовується тентовий напівпричіп, споряджена маса якого в середньому становить від 7,7 тонн.

Цим же порядком головному бухгалтеру ТОВ «Васт-Транс» доручено проводити списання палива по факту його використання згідно подорожнього листа та здійсненого розрахунку до виконаного рейсу згідно подорожніх листів.

Як вбачається з реєстру розрахунків використаного дизельного пального та подорожніх листів за травень 2018 року, ТОВ «Васт-Транс» було використано 86 836,13 літрів пального при ліміті у 99 643,50 літрів.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що списання палива позивач в охопленому перевіркою періоді здійснював у межах встановлених лімітів та у повній відповідності до вимог чинного законодавства, факт списання та обсяги списання пального підтверджуються документально.

Отже, висновок контролюючого органу порушення позивачем пункту 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 200.4, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України та про відсутність у ТОВ «Васт-Транс» права на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 185031 грн. є необґрунтованим.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 20.09.2018 № 0095571202 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у виявленні в Акту перевірки відсутності права ТОВ «Васт-Транс» на бюджетне відшкодування задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників органів доходів і зборів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Відображення посадовою особою в Акті перевірки висновків за наслідками її проведення, у тому числі щодо відсутності права на бюджетне відшкодування саме по собі не створює жодних перешкод для діяльності платника.

Дії посадових осіб повязані з оформленням результатів перевірки є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій. Зазначені дії самі собою не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов`язкових юридичних наслідків.

У межах спірних правовідносин відображені в Акті перевірки висновки про відсутність у ТОВ «Васт-Транс» права на бюджетне мали наслідком прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 20.09.2018 № 0095571202, і саме це рішення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді позбавлення права на бюджетне відшкодування.

Відтак, спосіб захисту порушених прав у спірних правовідносинах має бути направленим на скасування вказаного податкового повідомлення рішення, а не на визнання протиправними дій, які самі по собі не порушують прав позивача.

Беручи до уваги, що суд дійшов висновку про протиправність та наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 20.09.2018 №0095571202, вимоги позивача про визнання протиправними дій контролюючого органу задоволенню не підлягають, оскільки їх задоволення не призведе до поновлення його прав у спірних правовідносинах.

Щодо вимог позивача про зобовязання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування інформацію про дату узгодження заявленого у декларації з ПДВ за травень 2018 року бюджетного відшкодування у розмірі 185031 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання).

Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 200.11 статті 200 Податкового кодексу України контролюючий орган має право протягом 60 календарних днів, що настають за граничним строком подання податкової декларації, а в разі якщо така податкова декларація надана після закінчення граничного строку - за днем її фактичного подання провести документальну перевірку платника податку в разі, якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено за рахунок відємного значення, сформованого за операціями:

- за періоди до 1 липня 2015 року, що не підтверджені документальними перевірками;

- з придбання товарів/послуг за період до 1 січня 2017 року у платників податку, що використовували спеціальний режим оподаткування, визначений відповідно до статті 209 цього Кодексу.

Пунктом 200.12 статті 200 Податкового кодексу України зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з однієї із таких дат:

а) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення перевірки, в разі, якщо контролюючим органом внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про відсутність порушень під час такої перевірки;

б) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату початку та закінчення проведення перевірки даних, зазначених у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, з обовязковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна);

в) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для складення акта перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату складення акта перевірки;

г) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату та номер податкового повідомлення-рішення;

ґ) з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення.

Отже, з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, у разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату та номер податкового повідомлення-рішення, зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою.

Пунктом 86.8 статті 86 Передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2018 позивачем контролюючому органу були направлені заперечення на Акт перевірки, результати розгляду яких контролюючим органом оформлені рішенням від 19.09.2018 №16417/10/10-36-12-02-11 .

Отже, відомості про податкове повідомлення-рішення контролюючим органом до реєстру мали бути внесені не пізніше 26.09.2018.

Судом зясовано, що станом на 26.09.2018 відомостей про дату та номер податкового повідомлення-рішення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування контролюючий орган не вніс.

Таким чином, заявлена до відшкодування сума ПДВ у розмірі 185031,00 грн. є узгодженою з 26.09.2018.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності своїх рішень.

Водночас позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання товарів та їх використання у власній господарській діяльності.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення та зобовязання вчинити дії.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з позовної заяви позивач просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області судові витрати у розмірі 24299,47 грн., з яких 6299,47 грн. судового збору та 18000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Щодо заявленого клопотання заяви позивача про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 20.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Васт-транс» та Адвокатом Рибченко Н.М. було укладено договір про надання правничої допомоги №120, за умовами якого адвокат (виконавець) надає замовнику (ТОВ «Васт-транс») на платній основі правничу допомогу по видах та об`ємі, передбачених цим договором та з метою захисту прав та інтересів замовника.

Згідно із пунктом 2 договору виконавець надає правничу допомогу, а саме: щодо захисту прав та інтересів замовника, порушених під час проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Васт-транс» з питання правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за травень 2018 року, яка виникла за рахунок від`ємного значення з ПДВ; надання правової інформації, складання заперечень; консультацій і роз`яснень з правових питань; правового супроводу діяльності замовника; складання позовних заяв; складання апеляційної та касаційної скарги; складання відповіді на відзив відповідача на позов, на апеляційну чи касаційну скаргу; складання відзиву на позов, на апеляційну чи касаційну скаргу; складання заперечень на відповідь на відзив на позов, на апеляційну чи касаційну скаргу; ознайомлення з матеріалами справи у суді першої, апеляційної інстанцій та у касаційному суді в складі Верховного Суду незалежно від юрисдикції суду; складання та підготовка процесуальних та інших документів правового характеру спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів замовника, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення, в тому числі у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, складання інформаційних запитів, надання усних консультацій та інших дій без обмежень, про що зазначається у ордері на надання правової допомоги.

Пунктом 5 договору передбачено, що замовник зобов`язується оплатити виконавцю винагороду за зобов`язаний оплатити адвокату гонорар за надання правничої допомоги з надання правової інформації у вигляді консультацій, аналізу наданих замовником документів, що стосуються податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2018 року та складання позовної заяви щодо визнання протиправними дій відповідача під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питання правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника податку у банку за травень 2018 року у розмірі 18000,00 грн., за участь у кожному судовому засіданні - 1500,00 гри. та виконані інші роботи згідно даного Договору у розмірі 500 (п`ятсот) гривень за кожну годину (т.ІІ; а.с.95-96)

Позивачем на підтвердження наданих адвокатом Рибченко Н.М. послуг надано до суду Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 03.10.2018 до договору про надання правничої допомоги № 120 від 20.007.2018, відповідно до якого позивачу надані послуги у відповідності до пункту 2 договору на загальну суму 18000,00 грн., а замовник оплатив виконавцю за послуги з надання правової допомоги, згідно тарифів у відповідності до п. 5 договору (т. ІІ; а.с.97).

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи копія платіжного доручення № 13179 від 28.09.2018 на суму 18000,00 грн.(т ІІ; а.с.99).

Відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином неспростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.

Дослідивши надані позивачем документи, а саме договір про надання правничої допомоги № 120 від 20.07.2018, акт виконаних робіт (наданих послуг) від 12.04.2019, та платіжне доручення від 28.09.2018 №13179 на суму 18000,00 грн., судом встановлено, що вказані документи підтверджують надання адвокатом Рибченко Н.М. позивачу правничої допомоги саме в рамках даної справи (складання позовної заяви з додатками, тощо).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 договір про надання правової допомоги, опис виконаних робіт у формі рахунку та квитанція про оплату є достатніми доказами для підтвердження розміру витрат на адвокатські послуги. Суд не потребує інших доказів, якщо це не передбачено умовами договору.

Водночас, як вбачається з правового висновку Верховного суду викладеного у постанові від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, а також відсутність клопотання відповідача про не співмірність витрат чи зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18000,00 грн.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 6299,47 грн. згідно платіжного доручення № 13144 від 27.09.2018 на суму 2775,47 грн. та № 13200 від 02.10.2018 на суму 3524,00 грн., оригінали яких містяться у матеріалах справи (т. І; а.с.2-3).

Оскільки визначити розмір судового збору, який підлягає стягненню на користь позивача відповідно до розміру задоволених позовних вимог не є можливим, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області у повному обсязі.

Відтак, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області, становить 24299,47 грн.

Керуючись статями 9,14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 20.09.2018 № 0095571202.

3. Зобовязати Головне управління ДФС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування інформацію щодо дати узгодження 26.09.2018 та зазначеної у заяві суми бюджетного відшкодування 185031 грн., що була додана до податкової декларації з ПДВ за травень 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс».

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Васт-Транс» (ідентифікаційний код 30367782, місцезнаходження: 08113, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрушки, вул. Лісна, 1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) судові витрати у розмірі 22537 (двадцять дві тисячі пятсот тридцять сім) грн. 47 коп.( в т.ч. суд збір - 2775,47 грн., +1762,00 грн. + правнича - 18000,00 грн.)

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного судупротягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.