Рішення № 85048582, 18.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2019 року Справа № 160/7945/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 15.08.2019 надійшов позов ОСОБА_1 до старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного управління про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 18.07.2019 року № 58104857.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржена постанова прийнята державним виконавцем усупереч вимогам законодавства України, оскільки боржником рішення суду виконано не було.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2019 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 року позовну заяву повторно залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду позивачу поновлено строк звернення до суду, залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області до участі у справі як третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, а також відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якій вказав, що приймаючи оскаржену поставу діяв у спосіб передбачений законодавством України у зв`язку з невиконання боржником рішення суду, яке не може бути виконано без участі боржника

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено та не є спірним, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебував виконавчий лист № 804/116/18, виданий 27.12.2018 Дніпропетровським окружним адміністративним судом про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком за період з 01.02.2015 року по 30.09.2017 року.

Відповідно до постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 18.07.2019 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 804/116/18 від 27.12.2018 року закінчено відповідно до вимог п.11 ч.1 ст. 39, 40 Закону України "Про виконавче провадження". Вказаною постановою встановлено, що 06.02.2019 року на адресу відділу надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області з відомостями про нарахування на користь ОСОБА_1 пенсії за період з 01.04.2016 року по 30.09.2017 року у розмірі 26859,32 грн., виплата не проведене, оскільки Кабінетом Міністрів України не визначений порядок щодо виплати соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Державним виконавцем прийнято постанову про накладення штрафу в сумі 5100 грн., та надано строк на виконання рішення суду протягом 10 робочих днів. 02.07.2019 державним виконавцем повторно накладено штраф у подвійному розмірі та скеровано подання про притягнення службових осіб до кримінальної відповідальності. Керуючись п.11 ч.1 ст. 39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець закінчив виконавче провадження.

Тобто, юридичною підставою для прийняття вказаної постанови державний виконавець зазначає ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", а фактичною - невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії.

Не погодившись із постановою державного виконавця про прийняття такої постанови, позивач оскаржив її до суду, правомірність прийняття якої і є предметом розгляду у цій справі.

При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до положень ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України "Про виконавче провадження", серед основних засад здійснення виконавчого провадження законодавець називає верховенство права та обов`язковість виконання рішень.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження", під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Судом встановлено, що оскаржена постанова прийнята відповідачем на підставі вимог пункту 11 частини 1 статті 39 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, за змістом положень п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону №1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Частина 2 статті 75 Закону №1404-VIII передбачає, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до зазначеної норми, накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності визначено наслідком повторного невиконання боржником без поважних причин рішення суду, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії. Однак звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Отже, направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є єдиною останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.06.2019 року (справа 826/14580/16).

Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою закінчення виконавчого провадження.

Доводи відповідача про те, що ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлений окремий порядок, який передбачає винесення постанови про закінчення виконавчого провадження після внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до кримінальної відповідальності, а інших дій не передбачено, не свідчить, однак, про відсутність у державного виконавця права вчиняти інші виконавчі дії з виконання рішення суду, передбачені Законом.

На переконання суду, невиконання рішення суду та прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження з формальних підстав призведе до того, що судовий акт не буде виконаний, що у свою чергу суперечить основним принципам національного законодавства України та практиці Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржену постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що виконати рішення без участі боржника неможливо, рішення відповідача є такими, що не ґрунтується на вимогах закону.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати зі сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про закінчення виконавчого провадження від 18.07.2019 року № 58104857.

Присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна