Рішення № 85048565, 16.10.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 жовтня 2019 р. Справа № 120/2373/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Маслоід Олени Степанівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Ніконової Тетяни Василівни

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Кухрівського Олександра Васильовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе. б. 7, м. Вінниця, 21100)

про: скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10155-12 від 18.02.2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 25.02.2019 року ним отримано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10155-12 від 18.02.2019 року у сумі 3 093 грн. 68 коп.. З вказаною вимогою позивач не погоджується, з огляду на те, що він фактично адвокатською діяльністю з 2012 року не займається, а наявність його даних в Єдиному державному реєстрі адвокатів не є підставою для прийняття вимог про сплату боргу (недоїмки). Крім того, позивач вказує на те, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст. 178 Податкового кодексу України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства. Тож винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) спричиняє подвійне оподаткування зі сплати єдиного соціального внеску, що є протиправним. За таких обставин, позивач звернувся зі скаргою до відповідача, проте 18.03.2019 року відповідач за результатами розгляду скарги повідомив, що оскаржувану вимогу винесено безпосередньо відповідачем, тому оскаржувати її потрібно до ДФС України. Тож позивачем було подано відповідну скаргу до ДФС України, яка за результатами розгляду скарги рішенням від 22.04.2019 року залишила скаргу без розгляду у зв`язку з пропущенням строків адміністративного оскарження. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 29.07.2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві 10-денний строк для усунення недоліків.

23.08.2019 року за вх. № 43516 на адресу суду надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, в якій позивач просив скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10155-12 від 18.02.2019 року.

Ухвалою від 02.09.2019 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 24.09.2019 року. Одночасно цією ухвалою витребувано у позивача належним чином завірені копії скарг, з якими він звертався до відповідача та ДФС України, належним чином завірену копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

20.09.2019 року за вх. № 46612/19 відповідачем надано до суду відзив, в якому він з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне. Так, згідно реєстраційних даних позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 01.01.2012 року. А з 21.08.2018 року за ним встановлено ознаку незалежної професійної діяльності - адвокат. У відповідності до положень чинного законодавства, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та, при цьому, особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Відповідач також зазначив, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, а тому оскаржувана вимога є правомірною та не підлягає скасуванню.

Одночасно Головним управлінням ДПС у Вінницькій області через канцелярію суду подано клопотання про заміну відповідача правонаступником - на Головне управління ДПС у Вінницькій області.

23.09.2019 року за вх. № 46828 позивачем через канцелярію суду надано клопотання про долучення, витребуваних ухвалою від 02.09.2019 року, документів.

У судовому засіданні 24.09.2019 року представник Головного управління ДПС у Вінницькій області клопотання про заміну відповідача правонаступником підтримав та просив задовольнити. Позивач не заперечував проти задоволення вказаного клопотання. Ухвалою від 24.09.2019 року клопотання Головного управління ДПС у Вінницькій області про заміну відповідача правонаступником задоволено, замінено відповідача на Головне управління ДПС у Вінницькій області. Судове засідання відкладено на 16.10.2019 року.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, заслухавши позивача та представника відповідача, суд встановив наступне.

14.05.2008 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису в реєстрі 22660000000043898 та 15.05.2008 року взятий на податковий облік.

25.03.2009 року отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю за № 3185.

Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку другої групи зі ставкою 20 %, що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку від 07.02.2019 року № 1902283400606 (КВЕД ДК 009:2010 (КВЕД-2005).

21.08.2018 року відповідачем за результатами перевірок та звірок з відповідними державними реєстрами позивачеві встановлена ознака професійної незалежної діяльності.

18.02.2019 року відповідач прийняв вимогу за № Ф-10155-12 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску в сумі 3 093 грн. 68 коп. (станом на 31.01.2019 року).

Не погодившись з такою вимогою, позивач 20.03.2019 року подав скаргу до Державної фіскальної служби України, яка за наслідками розгляду, рішенням Державної фіскальної служби України № 18904/6/99-9911-05-02-25 від 22.04.2019 року, залишена без розгляду.

Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням, наведеним у пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України, незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно п.п. 14.1.226. п. 14.1. ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Відповідно до ст. 65 ПК України взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, податкове законодавство виключає можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Крім того, факт наявності в особи статусу фізичної особи-підприємця, сам по собі, виключає можливість її взяття на облік в податкових органах як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Відповідно до п. 178.1, 178.2 ст. 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із ст. 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст. 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування") єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

В силу вимог п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. При цьому, порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не передбачений.

Згідно з ч. 3 ст. 5 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 116.

Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно з Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", до нього не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п. 2 ч. 1 ст. ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пп. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Крім цього, у рішенні Верховного Суду від 02.09.2019 року у справі № 520/3939/19 зазначено про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою, без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем самостійно, 21.08.2018 року позивачеві було встановлено ознаку незалежної професійної діяльності.

Згідно відомостей інтегрованої картки платника податків станом на 31.12.2018 року у позивача відсутня недоїмка по єдиному внеску. Згідно відомостей інтегрованої картки платника 21.01.2019 року позивачеві збільшено недоїмку невизначеним документом на суму 3 093 грн. 68 коп.

На підставі вказаних відомостей інтегрованої картки платника податків позивача станом на 31.01.2019 року відповідачем прийнята спірна вимога про сплату боргу на суму 3 093 грн. 68 коп.

Під час судового розгляду справи судом з`ясовано, що спірною вимогою позивачеві нарахований єдиний внесок як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, тобто як адвокату. Позивач адвокатську діяльність не здійснює та доходи від цієї діяльності не отримує, що також не було спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.

Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як платник, суд доходить висновку про безпідставне нарахування на цій підставі єдиного внеску позивачеві.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до приписів ст. 4, п. 56.21 ст. 56 ПК України одним з принципів податкового законодавства України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини (справа "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", рішення від 23 липня 2002 року, п. 110). Зокрема Суд зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України при вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року ) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 року у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року).

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що нарахування контролюючим органом позивачеві єдиного соціального внеску, як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність є протиправним, порушує його майнові права та інтереси і зумовлює ситуацію, при якій платник податків двічі сплачує єдиний внесок, що є незаконним. Від так, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10155-12 від 18.02.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню, відповдно позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1 921 грн. 00 коп. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Скасувати вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10155-12 від 18.02.2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (ЄДРПОУ 43142454, вул. Хмельницьке шосе. б. 7, м. Вінниця, 21100) судовий збір у сумі 1 921 грн. 00 коп..

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач - Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе. б. 7, м. Вінниця, 21100)

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 21.10.2019 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна