Рішення № 85046840, 15.10.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.10.2019 Справа № 910/9399/19 Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Папакіній Б.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд»

до відповідача Акціонерного товариства «К.Енерго»

про розірвання договору та стягнення коштів у сумі 220652,77 грн

За участю представників сторін:

від позивача (вільний слухач): Терещенко С. В.;

від відповідача:не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Предмет та підстави спору.

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» до Акціонерного товариства «К.Енерго» про розірвання договору №310170 на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладений 01.09.20111 між Державним публічним акціонерним товариством «Будівельна компанія «Укрбуд» та Акціонерним товариством «Київенерго» та про стягнення коштів у сумі 220652,77 грн, у тому числі 188063,17 грн попередньо сплаченої вартості теплової енергії; 16758,23 грн штрафної санкції; 12168,00 грн інфляційних втрат; 16758,23 грн 3% річних.

Позов обґрунтований тим, що відповідач з 01.05.2018 припинив діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів та припинив дію пропозиції із надання послуг у сфері теплопостачання, оскільки не є теплопостачальною організацією та ліцензіатом у сфері теплопостачання. Позивач звертався до відповідача з вимогою про розірвання договору №310170 від 01.09.2011 та повернення попередньої оплати у розмірі 188063,17 грн, проте вимога була залишена без відповіді та виконання. У зв`язку із чим, позивач просить суд розірвати договір №310170 від 01.09.2011 на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України та повернути надмірно сплачені кошти в сумі 188063,17 грн.

Заперечення учасників процесу.

Відповідач у поданому до суду відзиві заперечував проти задоволення позову, мотивуючи його тим, що «…позивачем не подано до суду розрахунку утвореної переплати на суму 113932,67 грн, позивач не зазначає розмір відповідних нарахувань. Без даної інформації, яку позивач мав би зазначити в розрахунку позовних вимог, неможливо перевірити та встановити наявність переплати, неможливо відстежити чи була переплата та як і коли вона утворилася…». Крім того, позивач не надав первинних бухгалтерських документів на підтвердження наявності надлишково сплачених коштів за договором, а це свідчить про необгрунтованість позовних вимог.

Також відповідач у поданому відзиві посилається на правову позицію Верховного суду викладену в постанові від 18.04.2019 справа №910/493/18, стосовно того, що сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто акт не є належним доказом здійснення суб`єктами господарських операцій за певним правочином.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про нарахування пені відповідач вказує, що таке нарахування є безпідставним адже договір не містить у собі умов про нарахування пені, а отже відсутні для її стягнення.

Окрім іншого, відповідач у відзиві на позов просив поновити строк на його подання та долучити його до матеріалів справи.

Позивачем подана відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача з огляду на наступне.

Сума переплати у розмірі 113932,67 грн є авансовим платежем в рахунок оплати за теплову енергію в опалювальному сезоні 2017-2018 років станом на 01.11.2017, який згідно з умовами пп.6.3.4 п.6.3. договору позивач зобов`язаний був сплачувати до початку розрахункового періоду. Отримання від позивача цих коштів відповідач підтвердив у виставленому ним рахунку - фактурі №310170/2017-10 від 31.10.2017, в якому ця сума відображена як аванс позивача, що також підтверджується актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.11.2017.

Заборгованість відповідача перед позивачем підтверджується не тільки підписаним між сторонами актом звіряння від 30.11.2017, а й іншими первинними бухгалтерськими документами поданими до суду, а саме рахунками - фактурами, платіжними дорученнями, актами приймання-передавання товарної продукції.

Позивач вважає, що відповідач помилково ототожнює вимоги про стягнення штрафу з таким видом майнової відповідальності як пеня. Посилання відповідача на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» є невірними, оскільки цей Закон не регулює нарахування і стягнення штрафної санкції, що встановлена частиною 6 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. А отже, відсутність у договорі умови про сплату відповідачем штрафних санкцій за порушення передбачених договором зобов`язань не позбавляє позивача вимагати сплати таких санкцій.

Окрім іншого, позивач у відповіді на відзив просить суд залишити без розгляду поданий відзив відповідача на позовну заяву, з огляду на порушення строків на його подання.

Хід розгляду справи та процесуальні дії.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9399/19 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 17.09.2019; запропоновано, зокрема, відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову (за наявності).

Суд розглядаючи клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання відзиву та клопотання позивача про залишення без розгляду відзиву поданого відповідачем на позов, встановив наступне.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №6102229426027, ухвала суду від 21.08.2019 одержана відповідачем 27.08.2019, внаслідок чого відзив на позовну заяву мав бути наданий не пізніше 11.09.2019 (включно, з урахуванням вихідних днів).

15.09.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд поновити строк для його подання. Відзив був надісланий відповідачем на адресу суду 11.09.2019, що вбачається із штемпелю відділення поштового зв`язку, який міститься на конверті в якому й надійшов відзив на позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Слід зазначити, що поданий відповідачем відзив на позовну заяву, був надісланий на адресу суду 11.09.2019, тобто у строк визначеного судом.

За таких обставин заява відповідача про поновлення йому процесуального строку на подання відзиву не підлягає задоволенню, оскільки такий строк не був ним порушений, а відзив на позов поданий в межах строку передбаченого ч. 1 ст. 113 та ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про залишення без розгляду поданого відповідачем відзиву на позов, а отже у задоволенні цього клопотання слід також відмовити.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без участі керівника та представника позивача. Клопотання судом задоволено.

У судове засідання 15.10.2019 відповідач явку своїх представників не забезпечив.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та перевірка їх доказами.

01.09.2011 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (енергопостачальна організація, відповідач) та Державним публічним акціонерним товариством «Будівельна компанія «Укрбуд» (абонент, позивач) підписаний договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №310170 (договір), предметом якого, відповідно до п. 1.1 договору, є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді для проведення пусконалагоджувальних робіт, на умовах цього договору.

Судом встановлено, що на момент вирішення спору судом, згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що здійснений за запитом суду, відповідач (ЄДРПОУ 00131305) 02.09.2019 змінив своє найменування та наразі є Акціонерним товариством «К.ЕНЕРГО» (ЄДРПОУ 00131305).

Зміна найменування юридичної особи не має наслідком процесуальну дію, передбачену ст.52 Господарського процесуального кодексу України, але враховується у подальшому.

Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.3 договору відповідач зобов`язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреби: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору та повідомляти абонента про зміну тарифів.

Позивач, згідно з п. 2.3.1 договору, зобов`язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначенні у додатку 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

За умовами п. 2.3.2 договору абонент зобов`язався виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Відповідно до п. 2 додатку №1 до договору орієнтована вартість теплової енергії, відпущеної абоненту за поточний рік, відповідно до тарифів діючих на момент укладення договору, становить 320683,68 грн (без ПДВ)., ПДВ 64136,74 грн.

Пунктом 1 - 2 додатку №4 до договору визначено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі. Абонент до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно Закону України «Про Заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово.

Згідно з п. 5 додатку №4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в центрі обслуговування клієнтів за адресою: вул. Жилянська, буд. № 63- облікову картку фактичного споживання теплової енергії за попередній період; акт звірки розрахунків на початок розрахункового періоду.

Судом встановлено, що у 2018 році внаслідок прийняття Київською міською радою ряду розпорядчих актів Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» припинила постачання теплової енергії у м. Києві.

Так, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуте з володіння та користування публічного акціонерного товариства «Київенерго» після припинення Угоди. Цим же розпорядженням комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» зобов`язано забезпечити здійснення усіх необхідних заходів, пов`язаних з прийманням-передачею майна.

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591, Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Рішенням Київської міської ради від 24.04.2018 №517/4581 для забезпечення неперервності технологічного процесу виробництва, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Києва та недопущення виникнення позаштатних ситуацій під час опалювального сезону 2018/2019 років вирішено продовжити дію Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.2000 № 128/1105, від 21.12.2000 № 129/1106, від 21.12.2000 № 131/1108 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 25.11.2002, від 28.09.2006, від 29.12.2006, від 30.04.2007, від 07.11.2013, від 30.11.2016, від 19.12.2017 відповідно до рішень Київської міської ради від 28.09.2006 № 31/88, від 28.09.2006 № 102/159, від 26.04.2007 № 474/1135, від 23.10.2013 № 274/9762, від 28.07.2016 № 854/854, від 20.06.2017 № 439/2661, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2006 № 1868) (далі - Угода), щодо:

- користування майном ТЕЦ № 5 та ТЕЦ № 6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва (завод «Енергія»), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ «Київенерго», до 31 липня 2018 року включно;

- користування іншим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ «Київенерго», крім майна, зазначеного у підпункті 1.1 пункту 1 цього рішення, до 30 квітня 2018 року включно.

З 01.05.2018 котельні, теплові мережі та пункти, лічильники та інше допоміжне майно перейшло в експлуатацію до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради №591 від 10.04.2018, ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, отримало КП «Київтеплоенерго».

У зв`язку з наведеним, з 01.05.2018 Публічне акціонерне товариство «Київенерго» припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) із надання послуг у сфері теплопостачання.

Отже, оскільки з 30.04.2018 Акціонерне товариство «Київенерго» позбавлене права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам і у останнього була відсутня можливість у подальшому надавати зазначені послуги, то фактично починаючи з 01.05.2018, теплова енергія позивачу відповідачем не поставлялась.

Між сторонами підписаний акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.11.2017 станом на 01.12.2017 за договором №310170 від 01.09.2011 згідно даних якого, станом на 01.12.2017 у Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» наявна переплата у розмірі 113932,67 грн.

Актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.08.2018 станом на 01.09.2018 за договором №310170 від 01.09.2011, станом на 01.09.2018 у Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» наявна переплата у розмірі 188063,17 грн.

Акти підписані обома сторонами без зауважень та скріплені печатками підприємств.

Сума переплати підтверджується копіями наступних первинних бухгалтерських документів:

- рахунків-фактур виставлених Акціонерним товариством «КИЇВЕНЕРГО» до сплати державному публічному акціонерному товариству «Будівельна компанія «Укрбуд» №№ 310170/2016-1 від 31.01.2016 (аванс у розмірі 51954,30 грн), 310170/2016-2 від 29.02.2016, 310170/2016-3 від 31.03.2016, 310170/2016-4 від 30.04.2016, 310170/2016-5 від 31.05.2016, 310170/2016-5 від 08.06.2016 , 310170/2016-7 від 31.07.2016, 310170/2016-7 від 08.08.2016, 310170/2016-8 від 09.09.2016, 310170/2016-8 від 31.08.2016, 310170/2016-9 від 30.09.2016, 3016 від 27.10.2016, 310170/2016-11 від 30.11.2016, 4356 від 22.12.2016, 310170/2016-12 від 10.01.2017, 310170/2017-1 від 31.01.2017, 310170/2017-1 від 09.02.2017, 5716 від 08.02.2017, 310170/2017-2 від 28.02.2017, 310170/2017-2 від 10.03.2017, 519 від 22.03.2017, 310170/2017-5 від 11.07.2017, 310170/2017-8 від 31.08.2017. Усього на суму 1527802,12 грн.

- копії актів приймання-передавання товарної продукції спожитої теплової енергії №№ 2/2016-310170 від 29.02.2016, 3/2016-310170 від 31.03.2016, 4/2016-310170 від 30.04.2016, 5/2016-310170 від 31.05.2016, 6/2016-310170 від 30.06.2016, 7/2016-310170 від 31.07.2016, 8/2016-310170 від 31.08.2016, 9/2016-310170 від 30.09.2016, 10/2016-310170 від 31.10.2016, 11/2016-310170 від 30.11.2016, 12/2016-310170 від 31.12.2016, 1/2017-31017 від 31.01.2017, 2/2017-310170 від 28.02.2017, 3/2017-310170 від 31.03.2017, 4/2017-310170 від 30.04.2017, 5/2017-310170 від 31.05.2017, 6/2017-310170 від 30.06.2017, 7/2017-310170 від 31.07.2017, 8/2017-310170 від 31.08.2017, 9/2017-310170 від 30.09.2017, 10/2017-310170 від 31.10.2017. Усього спожито 1594779,23 грн.

- платіжних доручень про державним публічним акціонерним товариством «Будівельна компанія «Укрбуд» на рахунок Акціонерним товариством «КИЇВЕНЕРГО», з призначенням платежу «оплата за теплову енергію за договором №310170» №№ 7754 від 11.02.2016, 8016 від 15.03.2016, 8245 від 08.04.2016., 8571 від 17.05.2016, 8795 від 09.06.2016, 8891 від 23.06.2016, 1341 від 27.09.2016, 350 від 01.09.2016, 1623 від 18.10.2016, 1342 від 27.09.2016, 111826 від 31.10.2016, 1827 від 31.10.2016, 2505 від 21.12.2016, 2604 від 29.12.2016, 2933 від 01.02.2017, 3410 від 15.03.2017, 3276 від 01.03.2017,3113 від 14.02.2017, 3411 від 15.03.2017, 3493 від 28.03.2017, 3478 від 22.03.2017, 4790 від 01.08.2017, 5539 від 29.09.2017. Усього сплачено 176066,20 грн.

Отже наявна переплата у розмірі 113932,67 грн., що складається з 51954,30 (аванс за рахунком №310170/2016-1 від 31.01.2016) + 176066,20 грн (кошти сплачені відповідно до платіжних доручень) - 1594779,23 (спожита теплова енергія).

З матеріалів справи вбачається, що за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року позивачем було спожито теплову енергію, яка поставлялася відповідачем на підставі договору №310170 від 01.09.2011 на загальну суму 970157,89 грн. Даний факт підтверджується наявними у справі актами приймання-передавання товарної продукції, підписаними представниками обох сторін та скріпленими печатками підприємств, а саме: акт №11/2017-310170 приймання-передавання товарної продукції за листопад 2017 року від 30.11.2017 на суму 120087,31 грн; акт №12/2017-310170 приймання-передавання товарної продукції за грудень 2017 року від 31.12.2017 на суму 181070,18 грн; акт №1/2018-310170 приймання-передавання товарної продукції за січень 2018 року від 31.01.2018 на суму 195549,35 грн; акт №2/2018-310170 приймання-передавання товарної продукції за лютий 2018 року від 28.02.2018 на суму 224822,66 грн; акт №3/2018-310170 приймання-передавання товарної продукції за березень 2018 року від 31.03.2018 на суму 187826,23 грн; акт №4/2018-310170 приймання-передавання товарної продукції за квітень 2018 року від 30.04.2018 на суму 60802,16 грн.

Відповідачем позивачу були виставлені до сплати за теплову енергію наступні рахунки-фактури: №310170/2017-10 від 31.10.2017 на суму 8349,84 грн; №310170/2017-11 від 30.11.2017 на суму 140160,79 грн; №310170/2017-12 від 31.12.2017 на суму 183472,53 грн; №487 від 26.01.2018 на суму 228354,72 грн; №310170/2018-1 від 31.01.2018 на суму 228772,57 грн; №310170/2018-2 від 28.02.2018 на суму 178326,43 грн; №310170/2018-2 від 28.02.2018 на суму 76851,53 грн.

При цьому, на виконання умов договору позивач за наведені періоди попередньо оплатив відповідачу вартість теплової енергії у гарячій воді у сумі 1044288,39 грн за договором №310170 від 01.09.2011, що підтверджується платіжними дорученнями:№ 38 від 08.11.2017 на суму 8349,84 грн; №6230 від 13.12.2017 на суму 140160,79 грн; № 6470 від 12.01.2018 на суму 183472,53 грн; № 32 від 06.02.2018 на суму 228354,70 грн; № 30 від 02.03.2018 на суму 228772,57 грн; № 87 від 26.03.2018 на суму 178326,43 грн; № 88 від 26.03.2018 на суму 76851,53 грн.

Отже, станом на 01.09.2018 у позивача існувала переплата за договором №310170 у сумі 188063,17 грн (113932,67 (переплата станом на 01.11.2017)+1044288,39 (сплачено за платіжними дорученнями) - 970157,89 (спожита теплова енергія)).

Наведене підтверджується актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.08.2018, підписаними обома сторонами без зауважень.

Окрім того, позивач направив відповідачу вимогу про розірвання договору та повернення невикористаної частини авансового платежу від 24.10.2018 за вих. №07/01-526 разом з проектом додаткової угоди про розірвання договору на постачання теплової енергії № 310170 від 01.09.2011. Підставою для розірвання договору слугувало припинення надання енергопостачальною організацією (відповідачем) в односторонньому порядку теплової енергії за договором № 310170 від 01.09.2011, що є порушенням умов зазначеного договору, вимог ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 14 , ст. 526 Цивільного кодексу України.

30.11.2018 позивач листом направив відповідачу повідомлення про те, що зважаючи на невиконання Акціонерним товариством «Київенерго» своїх обов`язків за договором №310170 від 01.09.2011 Державне публічне акціонерне товариство «Будівельна компанія «Укрбуд» не буде продовжувати дію цього договору та вважатиме його таким, що припинив свою дію з 01.01.2019.

27.02.2019 позивач направив відповідачу претензію про повернення коштів у сумі 188063,17 грн і розірвання договору №07/01-73.

Вищезазначені листи та претензії направлені відповідачу, що підтверджується копію фіскального чеку відділення поштового зв`язку.

Претензія та листи залишені відповідачем без відповіді та виконання.

Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1630801 від 08.05.2014 станом на момент прийняття рішення судом у цій справи, не розривався за згодою сторін.

З наявного в матеріалах справи акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.08.2018 станом на 01.09.2018 встановлено, що у позивача наявна переплата по договору №310170 від 01.09.2011 на суму 188063,17 грн., відповідач з 01.05.2018 не виконує зобов`язання по договору у зв`язку з позбавленням права відповідача на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування наведених позивачем обставин, а саме щодо суми перерахованих коштів, вартості поставленої теплової енергії, сум переплати зазначених в актах звірки.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач не має можливості виконати зобов`язання по договору з 01.05.2018, з цієї дати відповідач не виконує зобов`язання з постачання теплової енергії. Разом з тим, позивач на виконання умов договору перерахував відповідачу суму попередньої оплати, яку позивач просить стягнути з відповідача та розірвати укладений між позивачем та відповідачем договір №310170 від 01.09.2011.

Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України встановлено. що зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено судом, внаслідок укладення договору №310170 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.09.2011 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

За змістом ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм ч. 6 та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені у главі 50 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України.

Згідно з ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управленої та зобов`язання сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною організацією «Київенерго» Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 10.04.2018 №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

24.04.2018 Київською міською радою прийнято рішення № 517/4581 про завершення укладеної з ПАТ «Київенерго» Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 з 30 квітня 2018 року.

З огляду на те, що АТ «Київенерго» було позбавлено права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, то у останнього фактично відсутня можливість в подальшому надавати зазначені послуги.

Таким чином, з 01.05.2018 ПАТ «Київенерго» припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) з надання послуг у сфері теплопостачання.

При цьому, зазначені вище обставини є загальновідомими та відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

На підставі викладеного, суд відмічає, що відповідач з прийняттям вказаного рішення Київської міської ради був обізнаний про строк дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 до 30.04.2018, її припинення з 01.05.2018 та неможливість виконання своїх обов`язків перед позивачем з цього строку, а тому, діючи добросовісно, повинен був повідомити позивача про неможливість виконання свого зобов`язання за договорами з 01.05.2018 та повернути зайво отримані від позивача кошти в сумі 188063,17 грн.

Наведене свідчить про неможливість виконання відповідачем свого зобов`язання за укладеним договором, що має наслідком трансформацію зобов`язання відповідача за вказаним договором, а саме припинення зобов`язання з поставки теплової енергії та виникнення зобов`язання з повернення виконаного позивачем зобов`язання зі сплати коштів у сумі 188063,17 грн. відповідно до норми п.3 ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що до спірних відносин слід застосовувати положення ст.1212 Цивільного кодексу України а не положення ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки зобов`язання сторін припинились через неможливість виконання їх однією із сторін і договір припинив свою дію, тобто правова підстава отримання грошей відпала, а норми ст. 693 Цивільного кодексу України регулюють правові наслідки порушення продавцем зобов`язань з поставки товару і надіють покупцю право або вимагати передання товару або вимагати повернення попередньої оплати вартості не переданого товару і договір при цьому може продовжувати свою дію на інші поставки, в іншій період.

Так, відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (такий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивач перерахував відповідачу кошти на підставі договору, тобто на момент перерахування коштів між сторонами наявні узгоджені правові підстави для такого перерахування. І логічним був би висновок про неможливість застосування до спірних відносин положень ст. 1212 Цивільного кодексу України. Проте положення вказаної статті також розповсюджують свою дію і на випадки, коли правова підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Судом враховано, що договір №310170 від 01.09.2011 сторонами в добровільному порядку не розірваний, не визнаний недійсним, однак відповідач не має можливості його виконувати. Тобто як суд дійшов висновку вище, зобов`язання сторін припинились у звязку з неможливістю виконання відповідачем договору, неможливістю постачання теплової енергії з 01.05.2018. Тому суд вважає, що правова підстава, на якій майно (кошти) набувалось відповідачем відпала, і відповідач протягом травня 2018 - жовтня 2019 зберігає у себе кошти, які були перераховані позивачем відповідачу на виконання умов, на той час чинного договору, без достатньої правової підстави.

З акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.08.2018 станом на 01.09.2018 вбачається що у позивача наявна переплата по договору №310170 від 01.09.2011 на суму 188063,17 грн. Дані акту звірки повністю підтверджуються первинним документами, копії яких наявні в матеріалах справи та досліджені судом вище.

Заперечення відповідача про недоведеність позивачем розрахунку наявної передоплати та відсутність такої передоплати за інформацією АТ «Київенерго» судом відхиляються, оскільки на підтвердження заявленої до стягнення суми передоплати позивача були надані копії платіжних доручень, акти приймання-передавання товарної продукції, підписані представниками та скріплені печатками сторін акти звіряння розрахунків за теплову енергію, поставлену згідно договору, в той час як АТ «Київенерго» не підтверджено своїх доводів жодними доказами (навіть власною довідкою).

Окрім того, судом відмічається, що у постанові Верховного суду №910/493/18 від 18.04.2019 робиться висновок про те, що акт звіряння взаємних розрахунків не може бути єдиним доказом здійснення поставки товару за договором купівлі за відсутності в матеріалах справи інших доказів поставки товару за зазначеним договором, в тому числі первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували вчинення господарських операцій. Разом з тим, як вже встановлено судом вище, матеріали цієї справи містять первинні документи, які підтверджують перерахування позивачем коштів та передачу відповідачем товару. У справі, що розглядається акт звіряння взаєморозрахунків складений за наслідками розірвання договору, та не охоплює жодний період, а лише констатує кінцеве сальдо споживача на момент розірвання відповідного договору. Також у вказаному акті звіряння взаєморозрахунків міститься посилання на договір №310170 від 01.09.2011.

Оскільки акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.08.2018 складено, підписано та скріплено печатками представником Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» та представником Публічного акціонерного товариства «Київенерго», вказане свідчить про визнання відповідачем суми передоплати в розмірі 188063,17 грн.

При цьому, судом встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами наявними в матеріалах справи, здійснення попередньої оплати позивачем за договором №310170 від 01.09.2011.

Також, як встановлено судом вище, позивачем 24.10.2018 та 27.02.2018 надіслано на адресу відповідача претензію та вимогу, повернення грошових коштів та розірвання договору, у якій позивач вимагає у відповідача повернення переплати за договором у розмірі 188063,17 грн та підписання угоди про розірвання договору, копії претензії та вимоги, разом з доказами, що підтверджують їх направлення на адресу відповідача містяться в матеріалах справи.

Враховуючи вищезазначене, кошти у розмірі 188063,17 грн. належать позивачу і знаходяться у відповідача без достатньої правової підстави, оскільки зобов`язання сторін припинились, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 06.11.2018 по 01.07.2019 у сумі 3663,37 грн та інфляційні втрати в сумі 12168,00 грн. за період з листопада 2018 року по грудень 2019 року.

Згідно із частиною другою статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд погоджується з позицією позивача та вважає, що у звязку з простроченням відповідачем зобов`язання з повернення коштів, тобто грошового зобов`язання, позивач має право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати.

Суд перевіривши розрахунок 3% річних здійснений позивачем за період з 06.11.2018 по 01.07.2019 встановив, що розмір 3% річних складає 3678,82 грн, у той час як позивачем заявлено до стягнення 3663,37 грн.

Враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 3663,37 грн.

Судом перевірений розрахунок інфляційних втрат позивача та визнано його арифметично вірним з урахуванням того, що судом встановлений обов`язок відповідача повернути кошти позивачу не залежно від вимоги, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині повністю.

При зверненні до суду позивачем також заявлено до стягнення з відповідача штраф в сумі 16758,23 грн. нарахований за період з 06.11.2018 по 06.05.2019, з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ з посиланням на ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Аналогічні приписи містяться у ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України.

Із змісту ч.1 ст. 546, ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст.231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на договірну і законодавчо встановлену. Тобто, необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобовязаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується та її розмір.

Приписами ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено порядок визначення розміру пені, а саме: у відсотковому співвідношенні від подвійної облікової ставки НБУ. Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено обмеження розміру пені, яка може бути стягнута за певний період, а не її розмір. Конкретний розмір пені (відсоток) у будь-якому разі повинен бути встановлений за згодою сторін.

Отже, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони не передбачили в умовах договору можливість сплати пені, штрафу та не визначали її розмір саме за неповернення попередньої оплати у зв`язку з припиненням зобов`язань по договору .

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України визначено можливість встановлення у відсотках до облікової ставки НБУ розміру санкцій за порушення грошових зобов`язань, як одиницю вимірювання такої санкції. Однак, саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку. Аналогічний висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду Верховного суду від 05.09.2019 №908/1501/18.

За таких обставин суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення штрафу у розмірі 16758,23 грн.

Позовні вимоги про розірвання договору постачання теплової енергії у гарячій воді №310170 від 01.09.2011, задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Враховуючи те, що судом встановлено припинення зобов`язань по договору №310170 від 01.09.2011 у зв`язку з неможливістю його виконання з 27.07.2018 то відповідно й договір закінчив свою дію в зазначену дату.

Отже, виходячи з того, що розірвати в судовому порядку можна лише договір, який діє, а договір №310170 припинив свою дію на підставі того, що зобов`язання по ньому припинені у зв`язку з неможливістю виконання, то відповідно позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У силу вимог ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до судових витрат належать виключно витрати пов`язані з розглядом справи (судовий збір; витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду).

У якості доказів несення поштових витрат, пов`язаних з розглядом справи №910/9399/19, позивачем (на підтвердження направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів) надано до суду фіскальний чек відділу поштового зв`язку №3000402967 від 15.07.2019 на суму 19,96 грн. А отже, позивачем документально підтверджено витрати на поштові відправлення на суму 19,96 грн. За таких обставин, на відповідача слід покласти витрати на поштові відправлення лише в сумі 19,96 грн.

За таких обставин, судові витрати, заявлені позивачем у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, що становлять 5230,79 грн (3309,79 за майнові вимоги та 1921,00 за немайнові вимоги, 19,96 грн поштові витрати) підлягають відшкодуванню відповідачем частково, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у сумі 3058,41 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» (85612, Донецька обл., Мар`їнський район, місто Курахове, вул. Енергетиків, будинок 34, код ЄДРПОУ 00131305) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» (02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 23, код ЄДРПОУ 33298371) кошти у розмірі 188063 (сто вісімдесят вісім тисяч шістдесят три) грн. 17 коп., 3 % річних у розмірі 3663 (три тисячі шістсот шістдесят три) грн. 37 коп, інфляційні втрати у розмірі 12168 (дванадцять тисяч сто шістдесят вісім) грн 00 коп, судовий збір у розмірі 3058 (три тисячі п`ятдесят вісім) грн 41 коп та поштові витрати у розмірі 19 (дев`ятнадцять) грн 96 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

У судовому 15.10.2019 засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.10.2019.

Суддя Д.М. Огороднік