Рішення № 85040880, 07.10.2019, Жашківський районний суд Черкаської області

693/692/18

2/693/94/19

РІШЕННЯ

Іменем України

07.10.2019 м. Жашків

Жашківський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Шимчика Р.В.,

за участю секретаря судових засідань Коломієць С.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Манзар Т.В.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвоката Шквири С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у залі суду м. Жашків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, треті особи, які не заявляють самостійних вимог – Жашківська міська рада, Жашківська державна нотаріальна контора,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування своїх заявлених вимог позивачка вказала, що вона являється правнучкою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Після смерті прадіда ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 , який належав йому на підставі свідоцтва про право власності №939 від 17.01.1958р., що підтверджується довідкою №11 від 24.04.2018 року КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації». Однак, його дружина – прабаба позивачки - ОСОБА_4 за свого життя фактично прийняла спадщину, що підтверджується будинковою книгою, квитанціями про сплату страхових внесків та податків, але не оформила на себе правовстановлюючих документів на будинок. Той факт, що ОСОБА_4 була єдиною спадкоємицею підтверджується Витягом зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 51589043 від 16.04.2018р.

15 квітня 2000 року ОСОБА_4 склала на ОСОБА_1 заповіт, в якому зазначено: «....на випадок моєї смерті роблю таке заповітне розпорядження: все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати мені на день моєї смерті і на що я матиму право за законом, заповідаю гр. ОСОБА_1 ». Даний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. та зареєстровано у реєстрі за №950, що підтверджується Витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 51410835 від 29.03.2018р.

Спадкова маса після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 складається :

-з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке за життя остання не встигла переоформити на себе, однак фактично прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-із земельної ділянки площею 2,7000 га, яка розміщена в адміністративних межах Жашківської міської ради, за межами населеного пункту, яка належала ОСОБА_4 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0239176 від 30.07.1997р., що підтверджується листом за № 29-23-0.250 - 136/103-18 від 01.06.2018 року відділом у Жашківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

На момент смерті прабаби ОСОБА_4 позивачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було лише 16 років, тобто вона була неповнолітньою, а тому відповідно до ст.11 ЦК УРСР, яка передбачає здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов`язки (цивільна дієздатність) виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, не мала повної дієздатності. Крім того, позивачка з моменту народження проживала разом з прабабою ОСОБА_4 та бабою ОСОБА_5 у даному домоволодінні, і тому фактично прийняла спадщину на підставі заповіту, що підтверджується актом обстеження матеріально - побутових умов сім`ї та даний факт можуть підтвердити свідки: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Відповідно до п.31 Глави І Наказу МЮУ «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 14.06.1994р. №18/5: угоди від імені неповнолітніх віком від 15 до 18 років, а також від імені осіб, визнаних у судовому порядку обмежено дієздатними, можуть бути посвідчені лише за умови, якщо вони вчинені за згодою батьків, усиновителів або піклувальників (статті 13,15 Цивільного кодексу (1540-06). Справжність підпису батьків, усиновителів або піклувальників на заяві про їх згоду на посвідчення угод від імені неповнолітніх віком від 15 до 18 років, а також від імені осіб, визнаних у судовому порядку обмежено дієздатними, повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій вони працюючи навчаються, житлово-експлуатаційною організацією за місцем їх проживання або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому вони перебувають на лікуванні. Засвідчення справжності підпису не потрібне, якщо батьки, усиновителі або піклувальники прийдуть до нотаріуса і особисто подадуть йому заяву про згоду на посвідчення угоди. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві і вказує назву документа, його номер, дату видачі та назву установи, що видала документ, який стверджує особу. Заява про згоду на посвідчення угоди може бути викладена на звороті примірника угоди, що залишається в справах державної нотаріальної контори чи з приватного нотаріуса, або на окремому аркуші. Нотаріуси вимагають дозвіл органу опіки і піклування на право опікуна укладати, а піклувальника давати згоду на вчинення від імені підопічного угод, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами є договори, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації про відчуження майна, належного неповнолітнім, відмова від належних підопічному прав, поділ майна, поділ або обмін жилої площі, видача письмових зобов`язань тощо.

Питання про дозвіл на право опікуна вчиняти, а піклувальника давати згоду на вчинення від імені підопічного угод вирішує орган опіки і піклування шляхом прийняття відповідного рішення.

Про існування заповіту від 15 квітня 2000 року позивачка дізналася лише після смерті баби ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , коли перебирала речі останньої.

ОСОБА_5 являлася невісткою ОСОБА_4 . Їхні домоволодіння знаходилися в одному подвір`ї та на одній земельній ділянці по АДРЕСА_1 114 АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 звернулася до Жашківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , але їй 28.11.2017р. листом за №1969/01-16 було відмовлено у зв`язку з тим, що нею не надано до нотаріальної контори документів, які б підтвердили факт прийняття спадщини у встановлений законом спосіб та не наданий оригінал правовстановлюючого документа про право власності на нерухоме майно спадкодавця та запропоновано звернутися до суду, а 13.04.2018р. позивачка отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії за №606 з аналогічними підставами відмови.

З вказаної постанови ОСОБА_1 дізналася, що після смерті ОСОБА_4 була заведена спадкова справа за №214/2001. Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є дядько позивачки ОСОБА_2 , який отримав свідоцтво про право на спадщину 04.04.2001р. за №589 видане Жашківською державною нотаріальною конторою Черкаської області, а згодом на підставі рішення Жашківської міської ради від 16.04.2002р. №1-7, на вище вказану земельну ділянку 31.10.2003р. ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії III - 4P № НОМЕР_1 , який зареєстрований в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею» до 01.01.2013р. за №244.

За змістом частин четвертої, п`ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УPCP 1963 року.

Разом з тим, за змістом статті 524 ЦК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення даних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529-535 ЦК УРСР. Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов`язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Статтею 548 ЦК України установлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі змістом статті 549 ЦК України визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Для оформлення права на спадщину необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, тобто протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті спадкодавця, який помер до 01 січня 2004 ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (ст.549 ЦК УРСР ).

Відповідно до ст.551 ЦК УРСР, якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк (стаття 549 цього Кодексу), право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Ст.534 ЦК 1963р. передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповіт є одностороннім правочином, який направлений на реалізацію волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження належними йому майновими правами. Отже, заповідач необмежений у способі реалізації такого права.

Статтею 544 ЦК 1963р. передбачено, що заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Якщо спадкодавець помер до 01 січня 2004 року, то спори щодо прийняття спадщини можуть полягати у встановленні факту прийняття спадщини або продовженні строку прийняття спадщини, якщо він пропущений з поважних причин.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Згідно п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.05.1995р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном. У тому ж разі, коли всі Необхідні документи були, але у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено, заінтересована особа може звернутись до суду не з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, а зі скаргою на відмову вчинити нотаріальну дію (ст.285 ЦПК ).

Відповідно до ст.ст.548, 549 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994р., яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Отже, на момент видачі свідоцтва про право на спадщину відповідачу після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , нотаріусом було проігноровано факт існування спадкоємця за заповітом, до того ж неповнолітнього. Будь-якої заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом від батьків позивача як законних представників до нотаріуса не надходило, тому видане свідоцтво про право на спадщину відповідачу автоматично скасовує заповіт складений на позивачку.

За вказаних обставин позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просить: встановити факт прийняття нею спадщини після смерті прабаби ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 04.04.2001р. зареєстрованого в реєстрі за №589 виданого державним нотаріусом Жашківської державної нотаріальної контори Черкаської області та державного акта на право приватної власності на землю серії III - ЧР №041767 від 31.10.2003р. на ім`я відповідача ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності у

порядку спадкування за заповітом на житловий будинок з господарськими спорудами за

адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за ОСОБА_1 , право власності у порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 2,7000 га, яка розміщена в адміністративних межах Жашківської міської ради, за межами населеного пункту, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка належала ОСОБА_4 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧР №0239176 від 30.07.1997р.; стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати.

26 липня 2018 року ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області було відкрито провадження.

06 вересня 2018 року відповідачем ОСОБА_2 на позовну заяву подано відзив, в якому він позовні вимоги не визнав, посилаючись на наступне.

Згідно свідоцтва про право власності на будівлю від 17 липня 1958 року житловий будинок по АДРЕСА_2 , на даний час 112, належить до колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_3 .

Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу ( спадкове право) ( Стаття 563 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ). А тому після смерті його діда, ОСОБА_3 , спадщина не відкрилася.

Спадщина на житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 відкрилася після смерті ОСОБА_4 . До складу спадщини, після смерті ОСОБА_4 увійшло наступне майно:

-житловий будинок по АДРЕСА_1 ;

-сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 2,700 га без визначення меж земельної ділянки в натурі.

Проте, в позовній заяві зазначено, що до спадкової маси належить земельна ділянка розміром 2,700 га, яка розміщена в адміністративних межах Жашківської міської ради, за межами населеного пункту.

Право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 не отримувала, вона мала тільки право на земельну частку( пай).

У позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 з моменту народження разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ною проживала в даному домоволодінні і тому фактично прийняла спадщину на підставі заповіту, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов.

Відповідно до сторінки 11 паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 виданого на ім`я ОСОБА_1 , місцем проживання останньої станом на 12 травня 2000 року є АДРЕСА_3 , а з 26 жовтня 2000 року - АДРЕСА_4 м. Жашків Черкаської області.

У позовній заяві заявницею зазначено, що ОСОБА_4 проживала по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 лівна проживала по АДРЕСА_4 , але при цьому не зазначено з ким конкретно проживала ОСОБА_1 .

На день смерті ОСОБА_4 було повних 86 років, дуже хворіла, а тому вона не могла піклуватися про правнучку ОСОБА_1 , а ОСОБА_5 станом на 14 травня 2000 року було 62 роки, а тому вона за своїм станом здоров`я могла піклуватися внучкою ОСОБА_1 , яка фактично проживала зі своєю бабою по сусідству з ОСОБА_4 .

Акт обстеження житлово-побутових умов не доводить факт постійного проживання заявниці з спадкодавицею ОСОБА_4 , так як він складений у поточному році.

Письмові докази спільного проживання заявниці ОСОБА_1 з спадкодавицею ОСОБА_4 не надані.

Поняття прийняття спадщини на підставі заповіту в розділі «Спадкове право» Цивільного Кодексу України відсутнє.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до вимог ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 і досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_7 , а тому строк звернення до суду з даними вимогами у ОСОБА_1 закінчився 28 жовтня 2004 року.

18 вересня 2018 року позивачкою ОСОБА_1 на відзив було подано відповідь, в якій позивачка повністю заперечує проти викладених у відзиві міркувань ОСОБА_2 , виходячи з слідуючого.

Після смерті прадіда ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . Даний будинок належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 17.01.1958р. за №939, що підтверджується довідкою №11 від 24.04.2018р. у КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації».

Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству 13 грудня 1995р. було затверджено Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих у Мінюсті України 19 січня 1996р. за №31/1056. Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року за №399/2839 була затверджена інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб. Відповідно до цієї Інструкції до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, зокрема, віднесені: будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках, квартири багатоквартирних будинків.

Відповідно до ст.334 ЦК України право власності виникає з моменту державної реєстрації. Тому посилання відповідача на те, що ОСОБА_3 не був власником домоволодіння, так як дане домоволодіння належить до колгоспного двору, є надуманим.

Прабаба ОСОБА_4 за свого життя фактично прийняла спадщину, що підтверджується будинковою книгою, квитанціями про сплату страхових внесків та податків, але не оформила на себе правовстановлюючих документів на будинок. Той факт, що ОСОБА_4 була єдиною спадкоємицею підтверджується Витягом зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №51589043 від 16.04.2018р.

ОСОБА_4 15 квітня 2000 року склала на ОСОБА_1 заповіт, в якому зазначено: «.... на випадок моєї смерті роблю таке заповітне розпорядження : все моє майно де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати мені на день моєї смерті і на що я матиму право за законом заповідаю гр.. ОСОБА_1 ». Даний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. та зареєстрований у реєстрі за №950, що підтверджується Витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №51410835 від 29.03.2018р.

Спадкова маса після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 складається :

-із домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке за життя остання не встигла переоформити на себе, однак фактично прийняла спадщину вступивши в управління та володіння спадковим майном після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-із земельної ділянки площею 2,7000 га, яка розміщена в адміністративних межах Жашківської міської ради, за межами населеного пункту. Дана земельна ділянка належала ОСОБА_4 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_3 від 30.07.1997р., що підтверджується листом №29-23-0.250 - 136/103-18 від 01.06.2018р. відділу у Жашківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 не отримувала - є хибним та спростовується належними та допустимими доказами в контексті ст.76- 81 ЦПК України, а саме вищевказаним листом, в якому чітко зазначено, що на земельну ділянку площею 2,7000 га, яка розміщена в адміністративних межах Жашківської міської ради, за межами населеного пункту та яка належала ОСОБА_4 , після її смерті було видано свідоцтво про право на спадщину від 04.04.2001р. №589 на ім`я відповідача.

На момент смерті прабаби ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було лише 16 років, тобто вона була неповнолітньою, а тому відповідно до ст.11 ЦК УРСР, яка передбачає здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов`язки (цивільна дієздатність) у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, не мала повної дієздатності. Крім того, позивачка з народження проживала разом з прабабою ОСОБА_4 та бабою ОСОБА_5 в даному домоволодінні і тому фактично прийняла спадщину на підставі заповіту, що підтверджується актом обстеження матеріально - побутових умов сім`ї та даний факт можуть підтвердити свідки.

Відповідно до ст.17 ЦК УРСР 1963року, місцем проживання визнається те місце,

де громадянин постійно або переважно проживає.

Те, що ОСОБА_4 мала похилий вік, позивачка не заперечує,

тому і потребувала догляду та постійного знаходження біля неї.

За змістом частин четвертої, п`ятої Прикінцевих та перехідних положень

ЦК України 2004 року відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004

року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року), або якщо

вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин

застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.

Разом із тим за змістом статті 524 ЦК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення

даних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство

за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб

(спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529-535 ЦК УРСР. Для спадкоємця, що

прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов`язки. До майнових прав

належить, зокрема, право власності.

Статтею 548 ЦК України установлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб

спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняттяспадщини під умовою або з

застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту

відкриття спадщини.

Згідно статті 549 ЦК України визнається, що спадкоємець прийняв

спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володінняспадковим майном;

якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про

прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести

місяців з дня відкриття спадщини.

Для оформлення права на спадщину необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, тобто протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті спадкодавця, який помер до 01 січня 2004 ІНФОРМАЦІЯ_7 , фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (ст.549 ЦК УРСР ).

Відповідно до ст.551 ЦК УРСР, якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк (стаття 549 цього Кодексу), право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Відповідно до ст.534 ЦК 1963 р., кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповіт є одностороннім правочином, який направлений на реалізацію волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження належними йому майновими правами. Отже, заповідач необмежений у способі реалізації такого права.

Статтею 544 ЦК 1963р. передбачено, що заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Тому посилання відповідача на те, що законодавством Цивільного кодексу України було відсутнє поняття прийняття спадщини за заповітом є хибним та помилковим.

В контексті статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто з моменту, коли втратила право власності на вище зазначену частину квартири.

Відповідно до ст.76 ЦК 1963 року (діяв на момент складання заповіту), перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу PCP і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Так і відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав, при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге — охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального

цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного)

(Правова позиція Верховного Суду України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі

№6-1365цс17)

Тому, посилання відповідача на пропуск позовної давності є помилковим, адже

зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного

права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного), а про

існування заповіту від 15 квітня 2000 року позивачка дізналася лише після смерті бабусі ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , коли перебирала речі останньої.

Отже, позивачка являється спадкоємицею за заповітом.

Відповідно до ст.ст.548, 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб

спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з

застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту

відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:1) якщо він

фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав

державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття

спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня

відкриття спадщини.

Таким чином, позивачка вважає, що нею надані до суду належні та допустимі докази в контексті ст.76-81 ЦПК України про фактичний вступ в управління спадковим майном після смерті прабабусі, який вчинено протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

21 вересня 2018 року відповідач ОСОБА_2 на відповідь на відзив подав заперечення, в якому заперечує проти тверджень позивача, які викладені у відповіді на його відзив.

У відповіді на відзив позивачка ОСОБА_1 стверджує про те, що відповідно до ст.334 ЦК України право власності виникає з моменту державної реєстрації. Тому посилання відповідача на те, що ОСОБА_3 не був власником домоволодіння, так як дане домоволодіння належить до колгоспного двору, є надуманим.

Але позивачка неуважно ознайомилася з відзивом та свідоцтвом про право власності на будівлю від 17 січня 1968 року, де зазначено, що стовідсоткове домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_5 ) дійсно належить до колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_3 на праві особистої власності ар. копії П ОСОБА_11 З ОСОБА_11 - 11). «Той факт, що ОСОБА_4 була єдиною спадкоємицею підтверджується Витягом зі Спадкового реєстру .... № 51589043 від 16 квітня 2018 року.»

Вивчаючи уважно Витяг зі Спадкового реєстру №51589043 від 16.04.2018р., 12:33, (ар. копії П.З ОСОБА_11 - 15), а саме: параметри запиту - ОСОБА_3 дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_8 . ІНФОРМАЦІЯ_9 . За вказаними параметрами запиту у Спадковому реєстрі інформація відсутня.

Тобто, це означає, що після смерті ОСОБА_3 спадкова справа нотаріальною конторою не заводилася. У Витягу зі Спадкової справи відсутнє посилання на спадкоємців та прізвище « ОСОБА_4 » не зазначено.

Позивачка стверджує про те, що відповідно до «... листа №29-23- 0.250-136/103-18 від 01 червня 2018 року відділу у Жашківському районі Головного управління Держгеокадастру чітко зазначено, що на земельну ділянку площею 2,700 га, яка розміщена в адміністративних межах Жашківської міської ради, за межами населеного пункту та яка належала ОСОБА_4 після її смерті було видано свідоцтво про право на спадщину від 04.04.2001р. на ім`я відповідача..».

Стосовно вказаного твердження відповідач зазначає наступне.

У листі №29-23-0.250-136/103-18 від 01 червня 2018 року відділу у Жашківському районі Головного управління Держгеокадастру (ар. копії П.З.-19), де зазначено, що:

1. Сертифікат на право на земельну частку (пай) видавався члену КСП «Жашків» ОСОБА_4 .

2. Згідно свідоцтва про право на спадщину від 04 квітня 2001 року на підставі рішення Жашківської міської ради.... на вищевказану земельну ділянку 31.10.2003р. відповідачу ОСОБА_2 видано Державний акт на право приватної власності на землю

У пункті 2 вищевказаного листа прізвище ОСОБА_12 . ОСОБА_13 не згадується.

Позивачкою не надано доказу спільного проживання зі спадкодавицею ОСОБА_4 станом на 14 травня 2000 рік, а також не доведено документально фактичного прийняття спадщини. Вік позивачки 16 років станом на 14 травня 2000 рік не доводить фактичного проживання та прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивачкою пропущено строк звернення до суду.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Манзар Т.В. позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Шквира С.В. позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що позивачкою ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності. У судовому засіданні 22.04.2019р. відповідач пояснив, що ОСОБА_6 і свого брата він возив до нотаріуса. Вони після похорону баби, тобто усі прямі спадкоємці, зустрілися після похорону баби і вирішили, що майно - хату і сарай забирають вони, а він оформить пай. Про заповіт відомо не було. Після смерті ОСОБА_4 писав у нотаріуса заяву. Там сказали, що на протязі року можуть звернутися інші. Нотаріусу він приносив сертифікат і нотаріус визнав за ним право на пай.

У судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, – Жашківської міської ради - не з`явився, при цьому подав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі на підставі наявних у матеріалах справи документів.

У судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, – Жашківської державної нотаріальної контори - не з`явився, при цьому подав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що, виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, з огляду на наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_10 , у м. Жашків Черкаської області у сім`ї ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого Жашківським райвідділом ЗАГС Черкаської області 26.11.1983р.

З 26 жовтня 2000 року ОСОБА_1 зареєстрована та проживає по АДРЕСА_4 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_5 .

З копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 , виданого 02.10.1982р. Жашківським райвідділом ЗАГС Черкаської області, вбачається, що мати позивачки ОСОБА_15 до укладення шлюбу мала прізвище « ОСОБА_16 ».

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 , виданого 22.05.1962р. Жашківським райвідділом ЗАГС Черкаської області на ім`я ОСОБА_17 , установлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_18 являлися батьками ОСОБА_17 і відповідно бабою та дідом позивачки ОСОБА_1 .

З Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження №00020246885 від 30.05.2018р. вбачається, що ОСОБА_18 народився ІНФОРМАЦІЯ_11 у сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Жашківської управління юстиції Черкаської області 23.11.2000р.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Жашківської управління юстиції Черкаської області 16.05.2000р.

ІНФОРМАЦІЯ_13 дід позивачки ОСОБА_18 помер, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_10 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Жашківської районної Ради народних депутатів Черкаської області 13.01.1996р.

Таким чином, з вищевказаних документів установлено, що позивачка ОСОБА_1 являється внучкою ОСОБА_18 та ОСОБА_5 , а також правнучкою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Установлено, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право приватної власності на будівлю від 17 січня 1958 року, виданого Жашківським міськвиконкомом за №939 та записаного в реєстрову книгу під №653 20.01.1958р., був власником домоволодіння АДРЕСА_2 та головою колгоспного двору вказаного домоволодіння.

15 квітня 2000 року прабаба позивачки ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі те, що буде належати їй на день її смерті і на що вона матиме право за законом, заповіла ОСОБА_1 . Заповіт зареєстрований у реєстрі під №950 приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П.

Вказаний заповіт зареєстрований у спадковому реєстрі за №7973559 та є чинний, що вбачається з Витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори).

ІНФОРМАЦІЯ_14 померла баба позивачки ОСОБА_5 , про що свідчить наявна у матеріалах справи копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_11 , виданого Жашківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 03.08.2017р.

З листа-повідомлення Жашківського відділку КП «ЧООБТІ» від 24.04.2018р. №11 та копії технічного паспорта на житловий будинок садибного типу, вбачається, що станом на 01.01.2013р. право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 17.01.1958р. №939.

З листа-відповіді начальника відділу у Жашківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 04.05.2018р. вбачається, що в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею» до 01 січня 2013 року відсутні відомості про реєстрацію та видачу державного акта на право власності на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 . Починаючи з 01.01.2013р. реєстрація права власності на земельні ділянки здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р. №1952-ІУ.

02 квітня 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. 15.04.2000р. за №950, яка складається з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та яку вона прийняла фактично вступивши в управління спадковим майном.

Постановою державного нотаріуса Жашківської державної нотаріальної контори Кравчуком І.М. від 13.04.2018р. про відмову у вчиненні нотаріальної дії, ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нею пропущено строк прийняття спадщини (шість місяців) а також не надано доказів фактичного прийняття нею спадщини згідно ЦК УРСР 1963р.

З Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї позивачки ОСОБА_1 , яка зареєстрована по АДРЕСА_4 , а проживає по АДРЕСА_1 , вбачається, що ОСОБА_1 з 1983 року до 14.05.2000р. проживала по АДРЕСА_1 разом з прабабою ОСОБА_4 . У даний час в будинку поживає лише ОСОБА_1 , яка сплачує комунальні послуги.

У ході розгляду справи 21.09.2018р. відповідачем ОСОБА_2 були надані письмові докази, а саме: копія медичної карти №2134 стаціонарного хворого ОСОБА_4 від 07.04.2000р., лист Жашківського Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 Жашківської міської ради Черкаської області від 20.09.2018р. №182.

Однак, беручи до уваги клопотання представника позивача адвоката Манзар Т.В. про недопустимість доказів, надані письмові докази суд не бере до уваги, оскільки у матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що копії наданих письмових доказів були надані іншим учасникам справи, а тому вважає їх такими, що подані з порушенням ч.ч.3,9 ст.83 ЦПК України.

За клопотанням позивачки та її представника ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 02.10.2018р. із Жашківської державної нотаріальної контори було витребувано спадкову справу №214/2001, заведену після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З матеріалів вказаної спадкової справи установлено наступне.

22 березня 2001 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до Жашківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом, що залишилося після смерті його баби ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , та складається з сертифікату на право на земельну частку (пай), яке він фактично прийняв. Крім нього інших спадкоємців, передбачених законом, немає.

26 березня 2008 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до Жашківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом, що залишилося після смерті його баби ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається з частки в майні СТОВ «Жашків» та яке він фактично прийняв.

Вказане майно належало померлій ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії НОМЕР_12 , виданого 18.03.2008р. Жашківською міською радою Черкаської області.

На підставі заяви відповідачу ОСОБА_2 26 березня 2008 року Жашківською державною нотаріальною конторою було зареєстровано в реєстрі за №1195 та видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке складається з частки майна СТОВ «Жашків» м. Жашків Черкаської області, вул. Радянська, що підтверджується Витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №13823091 від 26.03.2008р.

За клопотанням позивачки та її представника ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 12.12.2018р. у ОСОБА_2 було витребувано копію державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧР №041767 від 31.10.2003р., з якого вбачається, що на підставі рішення Жашківської міської Ради народних депутатів від 16.04.2002р. №1-7 ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 2,21 га, яка розташована на території Жашківської міської ради та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

12 лютого 2019 року Жашківським районним судом Черкаської області було постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті та про виклик у судове засідання для допиту свідків згідно поданої представником позивача заяви від 06.07.2018р.

24 квітня 2019 року у судовому засіданні були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона являється рідною тіткою позивачки. З відповідачем ніяких стосунків не підтримує близько тридцяти років. Вона приїжджала до бабки у гості. Станом на 2000 рік баба, мати та племінниця Люда проживали разом. ІНФОРМАЦІЯ_15 померла баба, а літом вони зробили ремонт і там жила Люда. Після того як померла її мати, вони розбирали документи і знайшли заповіт. Заповіт було внесено у реєстр у 2001 році.

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що проживає по сусідству з позивачкою. Стосунки з усіма нормальні. Прабаба жила разом з дідом і позивачкою. Після смерті ОСОБА_3 у будинку проживала ОСОБА_19 разом з правнучкою ОСОБА_20 . У 2000 році Мотрона померла. Після смерті діда і баби дочка ОСОБА_21 разом з ОСОБА_22 (позивачкою по справі) зробили ремонт. У них спільне подвір`я і тітка ОСОБА_23 і Люда доглядали бабу, тому що вона була не ходяча. На подвір`ї знаходиться дві окремі будівлі. ОСОБА_21 жила в одній хаті, а Люда разом з Мотроною жила в другій хаті.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що у 1974 році вона прийшла на квартиру до ОСОБА_24 . Позивачку ОСОБА_25 бачила у Мотрі і її дочку ОСОБА_26 . Дочка ОСОБА_27 Люда приходила допомагати бабі, а її дочка Люда (позивачка по справі) жила там. Все по господарству робили баба Мілка і її внучка Люда. Була також дочка ОСОБА_28 - ОСОБА_29 . Вона жила у будинку, що належав Мотрі. У 1976 році свідок пішла жити у свою хату. Вона ходила до них і спілкувалася, тому що її хата була у городі. На момент смерті у хаті Мотрі жили Мілка і позивачка.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона проживає у будинку по АДРЕСА_6 . Позивачка по справі доводиться їй дочкою, а відповідач її двоюрідний брат. Вона жила у квартирі, але увесь час ходила до матері допомагати, бо там жила її дитина. На подвір`ї один туалет, один хлів і дві хати. На одному подвір`ї жили баба і мати свідка. У її матері знайшли заповіт. До того про заповіт не було відомо. Після смерті бабів в обох хатах робили ремонт і за все платили. Люда (її дочка) жила у хаті після смерті баби, щоб хата не пропала і була для дітей. Після 2000 року у домоволодінні залишилися жити її мати Меланія і дочка Люда. Вони були і там і там. Свідок разом з дочкою жила у матері, а коли вийшла заміж, пішла жити на ОСОБА_30 . Вона щодня там була, додому ходила лише ночувати. Заяву від 30.10.2000р. у БТІ писала ОСОБА_6 , щоб приватизувати будинок. Нічого вони не отримали. Мали прийти поміряти, але крім заяви більше нічого не було. Після смерті баби у нотаріальній конторі не була. Була у земельному відділі, але ніяких бумаг у позивача немає. Станом на 2000 рік її дочка з її матір`ю жили на одному подвір`ї, але у різних будинках. Дочка прописана у матері ОСОБА_6 , але жила і у баби і у прабаби. Сертифікат на землю вона не бачила і про заповіт на користь її дочки вона не знала.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Що стосується поданого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності слід зазначити наступне.

В ході судового розгляду установлено, що спірні правовідносини виникли після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Частинами 4-6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, оскільки спадкові правовідносини виникли у 2000 році і відповідачем ОСОБА_2 як спадкоємцем за законом була прийнята спадщина до набрання чинності Цивільним кодексом України 2004 року, до даних спадкових відносин слід застосовувати норми ЦК УPCP 1963 року.

Статтею 17 ЦК УPCP 1963 року передбачено, що місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п`ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

У позовній заяві та у ході судового розгляду позивачка ОСОБА_1 та її представник стверджували, що позивачка ОСОБА_1 з дня народження і до дня смерті спадкодавця ОСОБА_4 проживала зі спадкодавцем. А також той факт, що на момент смерті прабаби ОСОБА_4 позивачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було лише 16 років, тобто вона була неповнолітньою, а тому відповідно до ст.11 ЦК УРСР 1963 року, яка передбачає здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов`язки (цивільна дієздатність) виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, не мала повної дієздатності.

Так, у судовому засіданні факт проживання позивачки ОСОБА_1 разом з прабабою ОСОБА_4 та бабою ОСОБА_5 у даному домоволодінні, доведений, оскільки підтверджується актом обстеження матеріально - побутових умов сім`ї та спростовується наданими у судовому засіданні показами свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 .

Що стосується твердження про те, що позивачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент смерті прабаби ОСОБА_4 , було лише 16 років, тобто вона була неповнолітньою і не мала повної дієздатності, слід зазначити, що ст.13 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що неповнолітні віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників.

Враховуючи вказану норму, в інтересах неповнолітньої на той час позивачки ОСОБА_1 дії щодо прийняття спадщини могла вчиняти її мати ОСОБА_6 .

Крім того, слід зазначити, що позивачка сама у позовній заяві посилається на п.31 Глави І Наказу МЮУ «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 14.06.1994р. №18/5, згідно якого угоди від імені неповнолітніх віком від 15 до 18 років, а також від імені осіб, визнаних у судовому порядку обмежено дієздатними, можуть бути посвідчені лише за умови, якщо вони вчинені за згодою батьків, усиновителів або піклувальників (статті 13,15 Цивільного кодексу (1540-06).

Що стосується прийняття спадщини та перебігу строку позовної давності суд приходить до наступного висновку.

Згідно частин 1,2 ст.524 ЦК УPCP 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У відповідності до ст.525 ЦК УPCP 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим — день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Таким чином, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця ОСОБА_4 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини (ст.525 ЦК УPCP 1963 року).

Спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому ст.ст.529-535 ЦК УPCP 1963 року. Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права так і обов`язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Ст.534 ЦК УPCP 1963 року передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно ст.548 ЦК УPCP 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

На підставі ст.549 ЦК УPCP 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Ч.550 ЦК УPCP 1963 року визначено, що строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

Згідно ч.1 ст.551 ЦК УPCP 1963 року, якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк (стаття 549 цього Кодексу), право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

У відповідності до ст.71 ЦК У PCP 1963 року, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР зі статтями 78 і 79 цього Кодексу (стаття 76 ЦК У PCP 1963 року).

У ході судового розгляду та на підставі наявних у матеріалах справи письмових доказів установлено, що прабаба позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - склала заповіт 15 квітня 2000 року. Заповіт зареєстрований у реєстрі під №950 приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. 15 листопада 2001 року. Позивачка стверджує, що про наявність вказаного заповіту дізналася лише після смерті баби ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , коли перебирала речі останньої.

При цьому, суд вважає таке твердження неприйнятним, оскільки у ході судового розгляду установлено факт постійного проживання позивачки ОСОБА_1 з дня її народження з прабабою ОСОБА_4 та бабою ОСОБА_5 до дня їх смерті, а тому позивачка ще після смерті прабаби ОСОБА_4 повинна була дізнатися про наявність заповіту, складеного на її ім`я, та про порушення свого права.

Таким чином, перебіг позовної давності, встановлений чинним на той час законодавством три роки, слід рахувати з дня відкриття спадщини, тобто з 14 травня 2000 року.

Крім того, слід зазначити, що мати позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 - допитана у судовому засіданні пояснила, що «Вона жила у квартирі, але увесь час ходила до матері допомагати, бо там жила її дитина. Вона щодня там була, додому ходила лише ночувати.», що свідчить про те, що вона теж повинна була знати про наявність заповіту.

Проаналізувавши вищевказане, суд приходить до висновку, що позивачкою ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності, який закінчився 14 травня 2003 року.

На підставі вимог ст.75 ЦК УPCP 1963 року позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного (інтересу).

За змістом ст.ст.256, 261 та 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Якщо лише буде установлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це заявила інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Така позиція узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц; Верховного суду від 05 червня 2019 року у справі №750/4848/17; Верховного суду від 07 серпня 2019 року у справі №520/9169/15-ц.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відсутність поважних причин пропущення позовної давності є підставою для відмови у позові лише за доведеності порушення прав позивача. Проте, якщо підстав вважати право позивача не вбачається, суд має відмовити у позові по суті позовних вимог.

Отже, правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, у ході судового розгляду було установлено порушення права позивачки ОСОБА_1 , але строк позовної давності сплив.

Як передбачено ч.3 ст.12 ЦПК України та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.76 ЦПК України ці данні встановлюються на підставі письмових, речових і електронних доказів; висновків експертів; показань свідків.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

На підставі ч.3 ст.89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч.ч.1,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ст.80 ЦК УPCP 1963 року передбачено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Суд вважає, що позивачкою не наведено поважних причин, через які вона не могла вчасно звернутися до суду.

Вислухавши учасників процесу, свідків, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, враховуючи норми чинного законодавства та практику Верховного Суду, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, оскільки сплив строк позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ч.ч.4-6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, Практикою Верховного Суду, ст.17, 71, 75, 78, 79, 80, ч.ч.1,2 ст.525, ст.ст. 259-535, 548, 549-551 ЦК УPCP 1963 року, ст.ст.15, 256, 261, 267 ЦК України, ст.ст.2, 4, 5, 12, 19, ч.ч.1,2 ст.76, ст.77, ч.1 ст.81, ч.3 ст.89, 258-259, ч.ч.1,2,4,5 ст. 263, ст.ст.265, 268, 272-273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, треті особи, які не заявляють самостійних вимог – Жашківська міська рада, Жашківська державна нотаріальна контора, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Черкаського апеляційного суду через Жашківський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 16 жовтня 2019 року.

Головуючий суддя: Роман Васильович Шимчик