Рішення № 85039573, 17.10.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/5612/19

Провадження № 2/638/3179/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2019 Дзержинський районний суду м. Харкова в складі

головуючого судді Штих Т.В.,

секретаря Вакула І.В.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український Науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

встановив:

Позивач звернулась до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до Державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 69 895,05 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 62 410,12 грн. та моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що працювала у Відповідача на посаді провідного інженеру відділу захисту повітряного басейну. Відповідно до наказу від 10.12.2018 р. № 417-к Позивача було звільнено з посади з 17.12.2018 р. за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. На час звільнення існувала заборгованість по виплаті заробітної плати за період з травня 2018 року по грудень 2018 року в сумі 69 895,05 грн., яка не була виплачена в день звільнення, що і стало підставою для звернення до суду.

Вважає, що у зв`язку із тривалою затримкою та невиплатою у встановлені законом строки заробітної плати наявні достатні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, просить стягнути моральну шкоду, адже внаслідок протиправних та незаконних дій Відповідача зазнала душевних страждань, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану.

Позивач у судовому засіданні визнала факт сплати Відповідачем заборгованості по заробітній платі у розмірі 69 895,05 грн. та наполягала на задоволенні інших позовних вимог, просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що станом на 19.04.2019 р. заборгованість по заробітній платі виплачена Позивачу в повному обсязі в сумі 69 895,05 грн. Крім того, зазначив, що відповідно до діючого законодавства середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням обов`язкових податків і зборів (ПДФО 18% – 7 560,00 грн. та військовий збір 1,5% – 630,00 грн.) становить 42 000,00 грн. Отже, сума середнього заробітку, що підлягає сплаті Позивачу, повинна становити 33 810,00 грн. В іншій частині просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що під час розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні середня заробітна плата Позивача на день становила 500,00 грн., а загальна кількість робочих днів Позивача становила 44 дня, у тому числі 22 дні у жовтні та 22 дні у листопаді 2018 року. Виникнення заборгованості по заробітній платі пов`язано із скрутним становищем Відповідача у зв`язку з погіршенням загальної ситуації в металургійній галузі, скороченням випуску основних видів продукції для металургійних підприємств та затримкою платежів за виконані роботи контрагентами за договорами. Відповідач вважає, що Позивачем не подано доказів заподіяння моральної шкоди, а також не надано розрахунку її розміру.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін у справі, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Державному підприємстві «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» на посаді провідного інженера відділу захисту повітряного басейну та наказом відповідного підприємства № 417-к від 10.12.2018 р. звільнена з посади 17.12.2018 р. за власним бажанням, що не заперечується Відповідачем та підтверджується доказами по справі: відповідним записом у трудовій книжці.

На час звільнення (17.12.2018 р.) у Відповідача перед Позивачем існувала заборгованість по виплаті заробітної плати за період з травня 2018 року по грудень 2018 року на загальну суму 69 895,05 грн., яка не була виплачена в день звільнення.

Судом встановлено, що до початку відкриття провадження у справі, а саме 19.04.2019 р. Відповідач в повному обсязі сплатив заборгованість по виплаті заробітної плати за період з травня 2018 року по грудень 2018 року у повному обсязі в сумі 69 895,05 грн., що визнається обома сторонами та підтверджується довідкою Відповідача про виплачену заробітну плату.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4- рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень згаданого Порядку обчислення середньої заробітної плати,

затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100. Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 р. та від 01.03.2017 р. у справі № 635/2084/16-ц.

Відповідно до п. 2, 5 вказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка в свою чергу визначається виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з п. 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 4. Порядку, обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховується компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, тощо.

Виходячи з вказаного правового регулювання, суд приходить до висновку, що наявні підстави для стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, адже з вини Відповідача в день звільнення (17.12.2018 р.) не було проведено розрахунку по заробітній платі, що є порушенням прав Позивача. На підставі згаданого Положення для обрахунку середньоденного заробітку використовується заробітна плата за фактично відпрацьовані робочі дні за два місяці, що передують даті звільнення.

Середня заробітна плата Позивача на день складає - 500,00 гривень.

Отже, середній заробіток Позивача за час затримки розрахунку при звільненні період з 17.12.2018 р. (день звільнення) по 17.04.2019 р. (дата підписання позовної заяви) складає: 500,00 грн. х 84 робочих дня = 42 000,00 грн.

Вищевказаний розрахунок середнього заробітку здійснений без утримання податків і обов`язкових платежів.

Сума середнього заробітку, яка підлягає сплаті після відрахування податків і обов`язкових платежів становить 33 810,00 гривень.

Посилання представника Відповідача на скрутний стан фінансово-господарської діяльності та відсутність коштів не виключає вини Відповідача за невиплату належних Позивачу коштів та не звільняє його від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Саме такої позиції притримується Верховний Суд України, що підтверджується постановами від 31.05.2017 у справі № 759/7662/15-ц, від 13.03.2017 у справі № 205/4041/14-ц.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як зазначено Позивачем, істотне та триваюче порушення трудових прав щодо виплати заробітної плати призвело до сильних душевних страждань, що вимагало неабияких додаткових зусиль для організації свого життя та захисту свого порушеного права, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану.

Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у справі № 362/7161/15-ц зазначив: враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним. При вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди, суди вірно врахували характер порушень та дій вчинених власником, а також те, що порушення законних прав позивача призвели до його душевних страждань, втрати ним нормальних життєвих зав`язків, які полягали у постійному страху залишитись без засобів існування, а також стресі, пов`язаному з неможливістю на самореалізацію суспільно-корисною працею, що очевидно позбавляє позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдає почуття незахищеності перед необґрунтованими діями власника.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що порушення права Позивача на своєчасну виплату заробітної плати дійсно призвело до її душевних страждань, втрати нею нормальних життєвих зав`язків, які полягали у постійному страху залишитись без засобів існування та стресі, що очевидно позбавляло Позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдало почуття незахищеності перед необґрунтованими діями Відповідача.

З урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі (69 895,05 грн.), тривалістю невиплати такої заробітної плати, виплатою заробітної плати після подання позову до суду, необхідністю Позивача звертатись з вимогами про виплату заробітної плати до Відповідача та державних установ, а також враховуючи посилання Відповідача на скрутне матеріальне становище підприємства, суд вважає за необхідне стягнути з Відповідача на користь Позивача моральну шкоду в розмірі 5 000,00 (п`яти тисяч) грн., що відповідає правилам розумності та справедливості.

Доводи представника Відповідача про те, що підстави для стягнення моральної шкоди відсутні, адже не надано будь-яких доказів, які б говорили про душевне страждання Позивача та порушення організації його життя, є необґрунтованими, тому що сам факт порушення законного трудового права Позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у цивільній справі № 362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

На підставі ст. ст. 47, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», рішення Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22.02.2012 року, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 77, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український Науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» про стягнення заборгованості по заробітній платі – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» (Україна, 61166, м. Харків, проспект Науки, 9, код ЄДРПОУ 31632138) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 42 000,00 грн., з утриманням обов`язкових податків та зборів, моральну шкоду в розмірі 5 000,00 гривень.

Судовий збір віднести на рахунок держави.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного адміністративного суду Харківської області через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Штих Т.В.