Рішення № 85027764, 18.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 жовтня 2019 року № 640/9730/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києві провизнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - ГУ ПФУ у м. Києві, відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у м. Києві щодо нездійснення поновлення пенсії ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у м. Києві про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , оформлене листом від 10 січня 2019 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ у м. Києві поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2015 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що після досягнення пенсійного віку йому була призначена пенсія, яка виплачувалась до 01 січня 2015 року. 08 вересня 2014 року він виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв`язку з чим виплату пенсії було припинено.

З метою реалізації свого права на поновлення пенсії, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою. Проте, відповідач, листом від 10 січня 2019 року повідомив про відмову у поновленні пенсії у зв`язку з тим, що між Україною та Ізраїлем відсутня міжнародна пенсійна угода, а також у позивача відсутня реєстрація на території України, що не дозволяє відповідачу поновити пенсію.

Вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки воно суперечить рішенню Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2019 року у справі відкрито спрощене провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження).

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

На виконання зазначеної ухвали суду, відповідач надав пояснення у яких зазначив, що виплату пенсії за віком позивачу було припинено з 01 січня 2015 року у зв`язку з порушенням вимог статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а саме не проходженням реєстрації, як внутрішньо переміщеної особи в органах соціального захисту населення за місцем фактичного тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_1 з подальшим отриманням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, виданої відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві поновити виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів, що стосуються періоду з 01 січня 2015 року по 03 грудня 2018 року включно залишено без розгляду, як такі що заявлені поза межами встановленого частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку на звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

Позивач перебував на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві з 01 жовтня 2014 року та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

08 вересня 2014 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.

З 01 січня 2015 року позивачу припинено виплату пенсії.

22 жовтня 2018 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про поновлення з 01 січня 2015 року його пенсії за віком.

ГУ ПФУ у м. Києві листом від 10 січня 2019 року №5722/03 відмовило позивачу у поновленні пенсії, посилаючись на те, що виплату пенсії за віком ОСОБА_1 припинено з 01 лютого 2015 року у зв`язку з порушенням вимог статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а саме не проходженням реєстрації як внутрішньо переміщеної особи в органах соціального захисту населення за місцем фактичного тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_1 з подальшим отриманням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, виданої відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509.

Також, відповідач повідомив про те, що відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» під час перебування особи за кордоном (у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон) пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором . Наразі, договору між Україною та державою Ізраїль у галузі пенсійного забезпечення не укладено. З огляду на викладене, законних підстав для поновлення виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , як громадянці України, яка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у ГУ ПФУ у м. Києві на даний час не має.

Незгода позивача із зазначеним рішенням відповідача зумовила його звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За приписами пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1058-IV встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону 1058-IV зазначені положення визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України №15-рп/2000 від 14 грудня 2000 року закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону №1058-IV з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 у справі №757/42126/15-а.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ прийшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Разом з тим, суд зазначає, що статтею 44 Закону №1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із соціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1), заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Згідно із пунктом 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 визначено, що документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Відповідно до пункту 2.23 Порядку №22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Згідно із п. 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на поновлення виплати пенсії, відтак вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у м. Києві, оформлене листом від 10 січня 2019 року за вих. №5722/03 підлягає задоволенню.

При цьому, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог ті, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Згідно з положеннями абзацу 2 частини 4 статті 245 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, враховуючи всі обставини встановлені під час розгляду даної справи, з метою належного та ефективного способу захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а також забезпечення його виконання та виключення необхідності наступних звернень до суду, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання ГУ ПФУ у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, з 04 грудня 2018 року.

У той же час, вимога позивача про поновлення його пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим для реалізації зазначеного Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як виплати грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня

набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 статті 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно пункту 1 Порядку №159 проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналізуючи зазначені положення законодавства, судом встановлено, що основною умовою для відповідної виплати громадянину є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №336/4675/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17 та від 3 липня 2018 року у справі № 521/940/17.

Підсумовуючи вищевикладене, у розумінні Закону №2050-III, пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу відмови у поновленні пенсії за заявою позивача, а не строків її виплати, у зв`язку з чим, підстав для стягнення з відповідача втрати частини доходів позивача судом не встановлено.

Що стосується вимоги позивача про проведення індексації пенсії, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року (далі по тексту - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до частини 2 статті 42 Закону статті 46 Закону № 1058-ІV, для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Водночас, суд зазначає, що забезпечення проведення індексації пенсій покладено на органи Пенсійного фонду.

При цьому, предметом розгляду даної адміністративної справи є саме відмова відповідача у задоволенні заяви про поновлення виплати пенсії. Із заявою про проведення індексації пенсії позивач до відповідача не звертався та рішень із вказаних питань відповідачем не приймалось, а тому і підстав для задоволення зазначеної вимоги судом не встановлено.

Що стосується доводів відповідача про те, що пенсія позивача була припинена з 01 лютого 2015 року у зв`язку з порушенням вимог статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а саме не проходженням реєстрації як внутрішньо переміщеної особи в органах соціального захисту населення за місцем фактичного тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим отриманням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, виданої відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, то суд зазначає наступне.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII) визначено поняття внутрішньо переміщеної особи, якою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Приписами статті 4 Закону №1706-VII визначаються правила обліку внутрішньо переміщених осіб, а саме факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 7 цього Закону закріплюється забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, насамперед, на пенсійне забезпечення та визначається, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України.

Громадянин пенсійного віку, який перебуває у складних життєвих обставинах, якого зареєстровано внутрішньо переміщеною особою, має право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року №637 (далі - Постанова КМУ №637) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 (далі - Порядок №509). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Таким чином, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

У той же час, чинне законодавство не передбачає припинення виплати пенсії на підставі проведення перевірки щодо підтвердження факту проживання внутрішньо переміщених осіб на підконтрольній України території. Отже доводи відповідача у відзиві в цій частині є необґрунтованими.

Вказана обставина встановлена у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі про припинення

виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03 травня 2018 року №805/402/18.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивач є (або був) внутрішньо переміщеною особою, що знаходився на обліку місця перебування, як і не містять довідки про взяття позивача на такий облік. Крім того, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою про такі обставини не зазначав.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у поновленні пенсії, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 10 січня 2019 року за вих. №5722/03 про відмову у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 04 грудня 2018 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Присудити з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.М. Погрібніченко