Рішення № 85026719, 18.10.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2019 р. № 400/2830/19 м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суд Лебедєва Г.В . розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про скасування постанови від 20.12.2018 р. ВП № 52736484,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (надалі - позивач) до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 про скасування постанови від 20.12.2018 р. ВП № 52736484.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що штраф за невиконання судового рішення державним виконавцем до нього застосовано безпідставно, оскільки він виконує рішення Южного суду Одеської області від 13.02.2007 року по справі № 2-48. На теперішній час заборгованість по аліментам складає значно меншу суму, ніж ту, що нарахував державний виконавець. В постанові від 20.12.2018 року державний виконавець зазначає, у позивача заборгованість зі сплати аліментів перевищує суму відповідних платежів за три роки. При цьому, державний виконавець керувався ст.ст.63, 75 Закону України «Про виконавче провадження». В той же час, виконавець визначає штраф на користь стягувача і в розмірі 50% від суми заборгованості по аліментам. Що стосується цієї відповідальності боржника, вона передбачена ст.71 Закону України «Про виконавче провадження». У статті 71 Закону пункт 14 передбачає відповідальність боржника аліментів за існуючу заборгованість у вигляді штрафу. Вказану статтю Закону було доповнено пунктом 14 згідно із Законом №2475-VIII від 03.07.2018 року, який набув чинності 28.08.2018 року. У відповідності до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом, як правопорушення. Таким чином, враховуючи, що заборгованість у три роки утворилась до набрання законної сили норми, яка встановлює відповідальність за наявність заборгованості по сплаті аліментів, постанова про накладення штрафу від 20.12.2018 року є незаконною та підлягає скасуванню. Більш того, в постанові не зазначений конкретний період виникнення заборгованості та ґрунтовний її розрахунок, який би підтверджував її наявність саме за три роки відповідних платежів, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 11.09.2019 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

24 вересня 2019 року за вх. №14986 через канцелярію суду від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом із копією уточненої позовної заяви, відповідно до якої позивачем визначено у якості відповідача Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Ухвалою суду від 24.09.2019 року продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

07.10.2019 року на виконаня ухвали суду від 24.09.2019 року позивачем до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надано уточнену позовну заяву, в якій позивачем визначено у якості відповідача - Управління державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві. У якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача визначив - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Центральний відділ державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (надалі - третя особа 1) та ОСОБА_3 (надалі - третя особа 2).

Ухвалою від 11.10.2019 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/2830/19 та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з особливостями розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ.

16.10.2019 року в судовому засіданні протокольною ухвалою суд замінив первісного відповідача по справі № 400/2830/19 - Управління державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві на належного - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (надалі - відповідач), оскільки оскаржувана постанова від 20.12.2018 року прийнята Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

В судовому засіданні, призначеному на 16.10.2019 року, суд ухвалив відкласти розгляд справи для повідомлення належного відповідача.

Позивач в судове засідання, призначене на 18.10.2019 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 18.10.2019 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Заяв чи клопотань до суду не надходило. Відзив на позовну заяву до суду не надав.

Представник Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області в судове засідання, призначене на 18.10.2019 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник ОСОБА_3 в судове засідання, призначене на 18.10.2019 року не з`явився, про причини неявки суд не сповістив. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.

Суд клопотання позивача задовольнив та ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 13.02.2007 року по справі № 2-48 задоволено позов ОСОБА_3 , стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 щомісячно починаючи з 15.04.2005 року у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання доньки, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до її повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

07.03.2007 року Южним міським судом Одеської області видано виконавчий лист по справі № 2-48.

Державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві 26.10.2016 року відкрито виконавче провадження №52736484 про примусове виконання рішення по справі №2-48 від 07.03.2007 року.

20.12.2018 року державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про накладення штрафу, якою за сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів перевищено суму відповідних платежів за три роки на боржника, ОСОБА_2 накладено штраф на користь стягувача в сумі 66 789, 91 гривень.

20.12.2018 року державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про передачу виконавчого провадження № 52736484 за місцем проживання боржника до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

08.01.2019 року головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області винесено постанову про прийняття виконавчого провадження № 52736484.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу від 20.12.2018 року, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд виходить з наступного.

Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад як, зокрема обов`язковість виконання рішень (стаття 2 Закону № 1404).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною першою статті 18 цього ж Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, предметом оскарження у даній справі є постанова державного виконавця про накладення на позивача штрафу, винесена в межах процедури стягнення аліментів з боржника.

Порядок стягнення аліментів визначений статтею 71 Закону № 1404-VІІІ.

Відповідно до частини першої якої виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Відповідно до ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Зазначені норми Закону України «Про виконавче провадження» набули чинності з 28.08.2018 року, у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII від 03.07.2018 року.

Таким чином, новий нормативно-правовий акт (Закон № 2475-VIII) змінює закріплені у попередніх нормах (ст. 71 Закону №1404-VIII в редакції до 28.08.2018) правила поведінки, тобто попередній та новий нормативно-правові акти не однаково визначають зміст прав та обов`язків суб`єктів відносин.

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неправомірність застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів закріплений також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Оскільки Закон № 2475-VIII, у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», не містить чіткого положення про застосування нового виду відповідальності (сплата штрафу за ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII) щодо триваючих правовідносин, зокрема, наявності боргу по сплаті аліментів до 28.08.2018, суд вважає, що новий вид відповідальності підлягає застосуванню до правовідносин, які продовжують існувати після набрання чинності Законом № 2475-VIII.

Тобто приписи ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII застосовуються у разі наявності відповідної заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла саме з 28.08.2018, оскільки відповідальність у вигляді штрафу за несплату аліментів виходячи із заборгованості, яка виникла до 28.08.2018, не передбачена законодавством, яке діяло на час утворення такої заборгованості.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, станом на 20.12.2018 рік у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки.

Разом з тим, з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, який став підставою застосування штрафу до позивача, вбачається, що заборгованість за період з 28.08.2018 складає всього 10864 гривень, а решта сума заборгованості утворилась до 28.08.2018, тобто до набрання чинності Закону №2475-VIII від 03.07.2018.

Враховуючи те, що заборгованість позивача щодо сплати аліментів стягувачу утворилась ще до 2015 року, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена абз.3 ч.14 ст.71 Закону №1404-VIII, введена лише у 2018 році, позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв`язку із несвоєчасністю такої сплати.

Згідно абз.1-3 ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Тобто, склад правопорушення, передбачений ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» сформульований законодавцем таким чином, що передбачає триваюче правопорушення, щодо несплати аліментів протягом певного проміжку часу: 1 рік, 2 роки та 3 роки.

Законодавець прямо пов`язує склад правопорушення з невиконанням боржником своїх обов`язків протягом тих періодів, які зазначені в ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», а тому з врахуванням вимог ст.58 Конституції України, необхідною умовою притягнення до відповідальності за ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», є те, щоб перебіг вказаних строків, відбувався вже після набрання чинності змін до вказаного Закону, тобто після 28.08.2018 року.

Разом з тим, положення ч. 4 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено, що строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, слід розуміти з урахуванням дії закону у часі, тобто строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та при умові пред`явлення його після 28.08.2018 року, тобто після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII від 03.07.2018 року.

Отже, оскільки з моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» і до моменту застосування державним виконавцем штрафу не пройшло жодного строку передбаченого абзацами 1-3 ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», суд доходить висновку, що штраф на підставі вказаної статті, станом на 20.12.2018 року, не може бути застосовано.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця від 20.12.2018 року про застосування штрафу до ОСОБА_2 є протиправною та підлягає скасуванню.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 139, 241-246, 262, 268, 269, 271, 272, 287 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (вул. Саксаганського, 110, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 34967593) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про скасування постанови від 20.12.2018 р. ВП № 52736484 - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення штрафу від 20.12.2018 року ВП № 52736484, прийняту державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Норкою Євгенієм Віталійовичем при примусовому виконання виконавчого листа №2-48, виданого 31.05.2006 року Южним судом Одеської області, якою за невиконання рішення суду накладено на боржника ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , штраф у розмірі 66 789, 91 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (вул. Саксаганського, 110, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 34967593) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 768, 40 грн.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 18.10.2019 року.

Суддя Г. В. Лебедєва