Рішення № 85014066, 02.10.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2019 року Справа № 915/1654/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Берко О.В.,

представника позивача: Герман О.С. - ордер МК №119763 від 23.07.2019;

відповідача-1: ОСОБА_9,

відповідача-2: не з`явився,

ІІІ особи: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ОСОБА_3

( АДРЕСА_1 ;

РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса представника - ОСОБА_16 :

АДРЕСА_2 ,

до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_9

( АДРЕСА_3 ;

РНОКПП НОМЕР_2 ),

до відповідача-2: ОСОБА_6

( АДРЕСА_4 ;

РНОКПП НОМЕР_3 ),

III особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

ОСОБА_2

( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

про: визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2012, -

в с т а н о в и в:

27.06.2019 ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення, розміщеного за адресою: АДРЕСА_6 ; укладений 01.07.2012 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, посилаючись на те, що наявність спірного договору порушує права та законні інтереси позивача, які випливають з прав спадкодавця ОСОБА_7 (спадкоємцем якого є позивач), як співвласника спірного нежитлового приміщення, оскільки останній не надавав дозволу на укладення договору оренди спірного приміщення, яке перебувало в спільній частковій власності ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а сам спірний договір суперечить приписам чинного законодавства.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що спірний договір оренди нежитлового приміщення суперечить вимогам ст.ст.203, 204, 316, 317, 319, 357, 358, 362, 657, 794 ЦК України та порушує права позивача, оскільки протиправні дії ОСОБА_8 (правонаступником якого є ОСОБА_6 ) та ОСОБА_9 по укладенню договору оренди нежитлового приміщення та передачі в користування спірного майна ОСОБА_9 без згоди співвласника майна ОСОБА_7 порушує переважне право позивача на купівлю частки спірного майна, а також на вільне розпорядження майном, оскільки частки співвласників у спільному майні не були виділені, договору про порядок володіння та користування між ними не було укладено, що виключало можливість одноосібного розпорядження одним із співвласників окремими приміщеннями, що входять до складу спільного майна.

До того ж, позивач зазначає, що договір оренди з правом подальшого викупу є змішаним договором та містить у собі договір найму (оренди, оперативної оренди) об`єкта і договір купівлі-продажу цього ж об`єкта, а тому підлягає нотаріальному посвідченню у відповідності до ч.1 ст.657 ЦК України. Натомість спірний договір не був нотаріально засвідчений, що у свою чергу є порушенням вимог цивільного законодавства та свідчить про відсутність будь-яких правових наслідків для сторін за таким договором.

Крім того, позивач вказує, що 08.08.2019 отримав вимогу від громадянки ОСОБА_2 , якій позивач разом з ОСОБА_6 відчужив спірні нежитлові приміщення за договором купівлі-продажу від 09.10.2018, щодо необхідності укладення додаткової угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 09.10.2018 через наявність договору оренди від 01.07.2012 та повернення отриманих за договором купівлі-продажу коштів та відшкодування понесених витрат. Розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення з підстав існування оспорюваного договору, призведе до негативних для позивача наслідків у зв`язку з необхідністю повернення гр. ОСОБА_2 отриманих від неї за договором коштів та відшкодування понесених витрат.

Ухвалою суду від 02.07.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 24.07.2019. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - гр. ОСОБА_2 .

Відповідач-2 - ОСОБА_6 у відзиві на позов б/н від 22.07.2019 (вхід.№12222/19) визнає вимоги позивача та просить задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на те, що в момент укладення договору оренди між ФОП ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_9 договір повинен був укладатися з обома співвласниками ОСОБА_7 (правонаступником якого є позивач - ОСОБА_3 ) та ОСОБА_8 (правонаступником якого є відповідач-2 - ОСОБА_6 ), кожному з яких належало по 1/2 частки спірного нежитлового приміщення.

Третя особа - гр. ОСОБА_2 у письмових поясненнях б/н від 22.07.2019 (вхід.№12221/19) вважає позовну заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

24.07.2019 підготовче засідання відкладалось на 12.08.2019.

05.08.2019 за вх. №12846/19 від відповідача-1 - ФОП ОСОБА_9 до суду надійшла заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в якій відповідач-1 стверджує, що позивач по справі пропустив строк позовної давності передбачений ст.257 ЦК України, оскільки спадкодавець ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Договір оренди нежитлового приміщення був укладений між ФОП ОСОБА_8 . та ФОП ОСОБА_9 12.07.2012, на момент укладання якого співвласники ОСОБА_8 та ОСОБА_7 домовились між собою про порядок володіння та користування майном, яке було у їхній спільній частковій власності, що не суперечить вимогам ч.2 ст.358 ЦК України. Про домовленість свідчить й те, що з 12.07.2012 до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 будучи обізнаним про наявність договору оренди ніяких претензій з даного приводу не висловлював та не намагався визнати його недійсним. Вказує, що відповідно до ст.361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися часткою у праві спільної часткової власності, що і було зроблено 12.07.2012.

Позивач в письмових запереченнях б/н від 12.08.2019 (вхід.№13190/19) просить суд відмовити відповідачу-1 в задоволені заяви про застосування строку позовної давності посилаючись на те, що останній не надав належних та допустимих доказів досягнення співвласниками спірного приміщення між собою згоди про порядок володіння та користування спільним майном, а також надання ОСОБА_7 своєї згоди на укладання спірного договору з подальшим продажем 1/2 частки майна, що належить ОСОБА_8 , чи про укладення такого договору.

Позивач також вказує, що про наявність спірного договору оренди нежитлового приміщення йому стало відомо лише після того як ОСОБА_9 в листопаді 2018 звернувся із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_12 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що термін позовної давності не пропущений, а відлік строку із зверненням до суду починається саме з листопада 2018 року, тобто з дати звернення ОСОБА_13 до суду.

Ухвалою суду від 12.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судовий розгляд справи призначено на 28.08.2019. Суд повідомив учасників справи, що заяви та клопотання пов`язані з розглядом справи, які не були ними заявлені з поважних причин в підготовчому засіданні, можуть бути надані суду в строк до 28.08.2019.

28.08.2019 суд оголосив про початок розгляду справи по суті.

28.08.2019 та 11.09.2019 судовий розгляд справи відкладався відповідно на 11.09.2019 та 02.10.2019.

02.10.2019 за вхід.№15357/19 від відповідача-1 - ФОП ОСОБА_9 надійшло клопотання б/н, б/д про зупинення провадження у справі відповідно до ч.5 ст.227 ГПК України до розгляду Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області справи №473/3876/19 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_3 , ІІІ особа без самостійних вимог - Приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Омельчук Ірина Миколаївна про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.10.2016.

Ухвалою від 02.10.2019 судом відмовлено ФОП ОСОБА_9 в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

До того ж, 02.10.2019 за вхід.№15356/19 від відповідача-1 - ФОП ОСОБА_9 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа ОСОБА_8 б/н від 10.07.2012 адресованого ОСОБА_7 щодо повідомлення про укладення ОСОБА_8 з ОСОБА_9 спірного договору оренди нежитлового приміщення площею 68 кв.м, що розташоване по АДРЕСА_6 , з правом викупу такого приміщення.

При розгляді клопотання судом враховано, що відповідно до положень ч.ч.8, 9 ст.80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

До того ж, згідно ч.2 ст.207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Наведені вище норми, не надають можливості суду прийняти вказаний лист ОСОБА_8 б/н від 10.07.2012 як доказ у даній справі, а тому судом було залишено без розгляду клопотання ФОП ОСОБА_9 за вхід.№15356/19 від 02.10.2019, оскільки останнє без поважних причин не було заявлене ні в підготовчому провадженні, ні в строк, визначений судом в ухвалі від 12.08.2019 - до 28.08.2019, та заздалегідь не надіслане ФОП ОСОБА_9 іншим учасникам справи.

В ході розгляду справи та в судовому засіданні 02.10.2019 представники учасників справи підтримали висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

Відповідач-2 - ОСОБА_6 явку повноважного представника у судове засідання не забезпечила, про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Згідно ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача-2.

У судовому засіданні 02.10.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та учасників справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.11.2007 (а.с.40), виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області №177 від 19.10.2007 (а.с.41), право власності на нежитлове приміщення загальною площею 68,4 кв.м в буд. АДРЕСА_6 зареєстровано за ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на праві приватної спільної часткової власності в рівних частках по 1/2.

01.07.2012 між ОСОБА_8 , як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9, як орендарем, було укладено договір оренди нежилого приміщення (далі - Договір оренди) (а.с.13,14), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в користування нежитлове приміщення площею 68 кв.м в АДРЕСА_6 без внутрішнього оздоблення (п.1.1 Договору оренди).

Орендодавець гарантує, що об`єкт на момент підписання цього договору не відчужений, не заставлений, не знаходиться під арештом, не обмежений правами та претензіями третіх осіб, правами найму, оренди та інше (п.1.5 Договору оренди).

Набуття орендарем права володіння та користування майном набувається з моменту закінчення ремонтних робіт та підписання цього договору з обох сторін (п.2.1 Договору оренди).

Строк оренди 35 місяців з дня підписання договору (п.2.3 Договору оренди).

Орендар має першочергове право на викуп даного об`єкту після оформлення орендодавцем всіх необхідних документів (п.2.4 Договору оренди).

Цей договір оренди укладається строком на 35 місяців з 01.07.2012 по 01.07.2015 (п.7.1 Договору оренди).

Якщо за місяць до закінчення строку дії цього договору ні одна із сторін не підтвердить письмово про розірвання договору або зміну його умов, він є продовженим на той же строк та на тих же умовах, які були вказані в діючому договорі (п.7.5 Договору оренди).

Реалізація орендодавцем чи зміна власника орендованого майна не може вважатися підставою для зміни умов чи розторгнення цього договору.

Договір скріплений підписами обох сторін.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.10.2016, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Омельчук І.М. та зареєстрованого в реєстрі за №788 (а.с.23), спадкоємцем майна - 1/2 частки нежитлового приміщення, загальна площа якого становить 128,4 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_6 ; належного спадкодавцю на праві приватної спільної часткової власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Вознесенської міської ради Миколаївської області 29.11.2007, згідно рішення №177 від 19.10.2007; ОСОБА_7 , 1969 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_3 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №71553355 від 27.10.2016 державну реєстрацію права власності на вказане спадкове майно за ОСОБА_3 було здійснено 24.10.2016.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.10.2018, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучеровою Г.А. та зареєстрованого в реєстрі за №1062 (а.с.24), спадкоємцем майна - 1/2 частки у праві власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_6 ; загальною площею 128,4 кв.м, що належало спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Вознесенської міської ради Миколаївської області 29.11.2007; ОСОБА_8 , 1954 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дружина ОСОБА_6 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №139714075 від 01.10.2018 державну реєстрацію права власності на вказане спадкове майно за ОСОБА_6 було здійснено 01.10.2018.

09.10.2018 між ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , як продавцями, та ОСОБА_2 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення (а.с.19-21) (далі - Договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого представник продавців ОСОБА_15 передав у власність (продав нежитлове приміщення, яке належить продавцям по 1/2 частці кожному, а покупець прийняла у власність (купила) нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ; та сплатила за нього обговорену суму грошових коштів. Нежиле приміщення, що відчужується за цим договором, побудоване з каменю, має загальну площу 128,4 кв.м (п.п.1,2 Договору купівлі-продажу).

Відповідно до п.8 Договору купівлі-продажу представник продавців, стверджує, що відчужуване продавцями нежитлове приміщення, на момент укладення цього договору нікому іншому не продане, не подароване, не відчужене іншим способом, в спорі не перебуває, під арештом чи забороною не знаходиться, щодо нього не ведеться судовий спір, воно не заставлене, не перебуває у податковій заставі, прав щодо нього у третіх осіб (наймача, користувача, довічного утримання тощо) немає, договори щодо його правового режиму та\або шлюбний чи спадковий договори не укладалися. Представник продавців повідомлений нотаріусом, що відповідно до ст.659 Цивільного кодексу України у разі виявлення вимоги щодо попередження ним покупця про права третіх осіб на відчужуване нежитлове приміщення покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо вона не знала і не могла знати про права третіх осіб. Згідно з ч.1 ст.661 Цивільного кодексу України у разі вилучення за рішенням суду відчужуваного нежитлового приміщення у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу нежитлового приміщення, продавці мають відшкодувати покупцю завдані їй збитки, якщо покупець не знала або не могла знати про наявність цих підстав.

Договір скріплений підписами представника продавців та покупцем, та посвідчено приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучеровою Г.А. та зареєстрованого в реєстрі за №1102.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №140806399 від 09.10.2018 (а.с.22) державну реєстрацію права власності на придбане майно за гр. ОСОБА_2 було здійснено 09.10.2018.

08.08.2019 позивач отримав вимогу ОСОБА_2 щодо необхідності укладення додаткової угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 09.10.2018 через наявність договору оренди від 01.07.2012 та повернення отриманих за договором купівлі-продажу коштів та відшкодування понесених витрат.

Позивач вказує, що спірний договір оренди нежитлового приміщення порушує його права, оскільки протиправні дії ОСОБА_8 (правонаступником якого є ОСОБА_6 ) та ОСОБА_9 по укладенню договору оренди нежитлового приміщення та передачі в користування спірного майна ОСОБА_9 без згоди співвласника майна ОСОБА_7 порушує переважне право позивача на купівлю частки спірного майна, а також на вільне розпорядження майном, оскільки частки співвласників у спільному майні не були виділені, договору про порядок володіння та користування між ними не було укладено, що виключало можливість одноосібного розпорядження одним із співвласників окремими приміщеннями, що входять до складу спільного майна.

До того ж, позивач зазначає, що договір оренди з правом подальшого викупу є змішаним договором та містить у собі договір найму (оренди, оперативної оренди) об`єкта і договір купівлі-продажу цього ж об`єкта, а тому підлягає нотаріальному посвідченню у відповідності до ч.1 ст.657 ЦК України. Натомість спірний договір не був нотаріально засвідчений, що у свою чергу є порушенням вимог цивільного законодавства та свідчить про відсутність будь-яких правових наслідків для сторін за таким договором.

Крім того, позивач вказує, що отримав вимогу від гр. ОСОБА_2 щодо необхідності укладення додаткової угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 09.10.2018 через наявність договору оренди від 01.07.2012 та повернення отриманих за договором купівлі-продажу коштів та відшкодування понесених витрат. Розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення з підстав існування оспорюваного договору, призведе до негативних для позивача наслідків у зв`язку з необхідністю повернення ОСОБА_2 отриманих від неї за договором коштів та відшкодування понесених витрат, що, в свою чергу свідчить про порушення його прав.

Зазначені обставини й стали підставою для звернення позивача із вказаним позовом до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно із ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто вказана стаття ЦК України передбачає захист лише порушеного права.

При цьому порядок захисту порушеного права встановлено, у тому числі ч.2 ст.4 ГПК України, згідно з якої юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Із змісту наведеної статті ГПК України вбачається, що право на звернення до суду виникає в той момент коли у юридичної особи, суб`єкта підприємницької діяльності або фізичної особи порушено їх права і тільки в цьому випадку їх права можуть бути захищені судом, у зворотному випадку у позові слід відмовляти незважаючи на те, що в ході розгляду спору по суті права позивача вже були порушені.

Судом взято до уваги факт укладання між гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_2 договору від 09.10.2018 купівлі-продажу нежилого приміщення та отримання вимоги гр. ОСОБА_2 щодо укладення додаткової угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 09.10.2018 через наявність договору оренди від 01.07.2012, а також факт звернення гр. ОСОБА_9 до суду з позовом про визнання частково недійсним договору від 09.10.2018 купівлі-продажу спірного приміщення та переведення на нього прав та обов`язків покупця на 1/2 частку приміщення на підстав договору оренди від 01.07.2012.

Наведені обставини, на думку суду, свідчать про існування порушеного права позивача та наявність підстав для звернення до суду за їх захистом.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Частиною 1 статті 203 ЦК України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин 2, 3, 5 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визнанні умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1 ст.759 ЦК України).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (ч.ч.1,2 ст.761 ЦК України).

При укладенні договору найму наймодавець зобов`язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків (ч.2 ст.769 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (ч.ч.1,2 ст.358 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено та відповідачами не спростовано того факту, що спірний договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 68 кв.м був укладений без волевиявлення другого співвласника вказаних приміщень - ОСОБА_7 , спадкоємцем якого є позивач, а тому суд погоджується з наведеними доводами позивача.

Підписання оспорюваного договору зі сторони орендодавця лише ОСОБА_8 , якому належало на праві спільної часткової власності 1/2 спірного приміщення, не відповідало вимогам ч.2 ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних та допустимих доказів того, що співвласники спірних нежитлових приміщень - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , домовилися про порядок володіння та користування спірним майном, що є їхньою спільною частковою власністю, шляхом укладення відповідного договору чи іншим шляхом - надання письмового дозволу на укладання договору оренди, відповідачем-1 суду не надано.

Відповідно до загальної норми ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч.1 ст.209 ЦК України). Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст.210 ЦК України).

Умови п.2.4 Договору від оренди від 01.07.2012 передбачали першочергове право орендаря на подальший викуп орендованого приміщення, що свідчить про те, що даний договір є змішаним договором та містить у собі, крім умов договору найму (оренди, оперативної оренди) об`єкта і умови договору купівлі-продажу цього ж об`єкта.

За приписами ч.2 ст.628 ЦК України, до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі.

Згідно ч.1 ст.657 ЦК України (із змінами, внесеними згідно із Законом №2756-VI від 02.12.2010) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

В даному випадку об`єктом спірного договору є нежитлові приміщення, які, відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України мають статус нерухомих речей, права на які підлягають державній реєстрації.

Крім того, спірний договір передбачав строк користування орендованим майном 35 місяців. Але строк дії договору, за умовами п.7.5 договору, був продовжений на той самий строк, що відповідачем-1 не заперечено.

За приписом ч.2 ст.793 ЦК України (в редакції Закону №501-V від 20.12.2006), - договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Тобто і в цій частині форма вчинення спірного договору також суперечить вимогам закону про його обов`язкове нотаріальне посвідчення

Спірний договір не був нотаріально засвідчений, що у свою чергу є порушенням вимог ч.1 ст.657 та ч.2 ст.793 ЦК України.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір оренди не відповідає вимогам ч.ч.1, 2, 4 ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним в силу ч.1 ст.215 ЦК України.

В ході розгляду справи відповідачем-1 - ФОП ОСОБА_9 заявлено клопотання у вигляді письмової заяви про застосування наслідків спливу позовної давності та відмови, у зв`язку з цим, в задоволенні позовних вимог.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями), за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз.3 п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 "Про судове рішення у цивільній справі".

Відповідач-1 стверджує, що позивач по справі пропустив строк позовної давності передбачений ст.257 ЦК України, оскільки спадкодавець ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Договір оренди нежитлового приміщення був укладений між ФОП ОСОБА_8 . та ФОП ОСОБА_9 12.07.2012, на момент укладання якого співвласники ОСОБА_8 та ОСОБА_7 домовились між собою про порядок володіння та користування майном, яке було у їхній спільній частковій власності, що не суперечить вимогам ч.2 ст.358 ЦК України. На думку відповідача-1, про домовленість свідчить й те, що з 12.07.2012 до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 будучи обізнаним про наявність договору оренди ніяких претензій з даного приводу не висловлював та не намагався визнати його недійсним. Відповідач-1 вказує, що відповідно до ст.361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися часткою у праві спільної часткової власності, що і було зроблено 12.07.2012.

Позивач в письмових запереченнях б/н від 12.08.2019 (вхід.№13190/19) просить суд відмовити відповідачу-1 в задоволені заяви про застосування строку позовної давності посилаючись на те, що останній не надав належних та допустимих доказів досягнення співвласниками спірного приміщення між собою згоди про порядок володіння та користування спільним майном, а також про надання ОСОБА_7 своєї згоди на укладання спірного договору з подальшим продажем 1/2 частки майна, що належить ОСОБА_8 та, взагалі, про факт укладення такого договору. Позивач також вказує, що про наявність спірного договору оренди нежитлового приміщення йому стало відомо лише після того як ОСОБА_9 в листопаді 2018 року звернувся із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_12 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення та переведення на нього прав та обов`язків покупця.

До того ж, в позовній заяві позивач вказує, що йому та його батьку ОСОБА_7 було відомо про фактичне користування ОСОБА_9 спірним приміщенням, але їм не було відомо про наявність письмового договору оренди і його змісту. Крім того, позивач вказує, що будь-якої плати за користування спільним майном ні ОСОБА_7 ні він не отримували.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що термін позовної давності не пропущений, а відлік строку із зверненням до суду починається саме з листопада 2018 року, тобто з дати звернення ОСОБА_13 до суду.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Посилання відповідача-1 на обізнаність ОСОБА_7 та позивача (спадкоємця) про існування спірного договору оренди з моменту його укладання, та пропуском, у зв`язку з цим, строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом, судом відхиляються, з огляду на те, що позивач не заперечує своєї обізнаності щодо факту користування відповідачем-1 спірним нерухомим майном, однак така обізнаність не може свідчити про наявність у нього відомостей щодо умов оскаржуваного договору оренди, і, відповідно, факту передачі в оренду і тієї частки нерухомого майна, яка належала ОСОБА_7 (та позивачу, як спадкоємцю). Докази, які б підтверджували факт обізнаності ОСОБА_7 та його спадкоємця про укладання 01.07.2012 між ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_9 спірного договору оренди та його зміст, в матеріалах справи відсутні.

Доводи відповідача-1 стосовно того, що на момент укладання спірного договору співвласники ОСОБА_8 та ОСОБА_7 домовились між собою про порядок володіння та користування майном, а також, що про домовленість між ними свідчить відсутність претензій ОСОБА_7 з даного приводу з 2012 року по момент його смерті, судом відхиляються, оскільки останні відповідачем-1 не підтвердженні жодними належними та допустимими документальними доказами.

Суд погоджується з позицією позивача, що про укладення спірного договору позивачу могло стати відомо лише з моменту звернення ОСОБА_9 в листопаді 2018 року із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , ІІІ особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.10.2018, оскільки ні ОСОБА_7 , ні позивач, як його спадкоємець, не підписували договір оренди, не узгоджували його умови, не отримували орендної плати від ФОП ОСОБА_9 та жодним іншим чином не приймали участь у орендних правовідносинах, які склались між ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Навіть, якщо вважати, що про укладання спірного договору позивач міг та був зобов`язаний довідатись після прийняття спадщини (тобто з 01.10.2017), як новий власник орендованого майна, то позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Той факт, що на момент прийняття спадщини позивачем 3-річний строк позовної давності з моменту укладання договору оренди сплив, не свідчить про його пропуск позивачем, оскільки, знов таки, жодних доказів обізнаності ОСОБА_7 чи ОСОБА_3 щодо наявності договору оренди від 01.07.2012, учасниками якого вони не були, суду не надано.

Отже, суд вважає, що позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності з часу, коли довідався про порушене право, а відповідач-1 належними та допустимими доказами не довів, що ОСОБА_7 чи позивач міг довідатися раніше про укладення спірного договору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача-1 про відмову в задоволенні позовних вимог через застосування наслідків спливу позовної давності.

Таким чином, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним Договір від 01.07.2012 оренди нежитлового приміщення площею 68, кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_8 на даний час АДРЕСА_6 , укладений між ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_9 .

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 15 жовтня 2019 року.

Суддя М.В. Мавродієва