Рішення № 85013465, 10.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.10.2019Справа № 910/10024/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Укренерготранс»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення збитків у розмірі 22 040,47 грн

представники сторін:

від позивача Клівасов А.О. - адвокат (довіреність № б/н від 22.12.2018)

від відповідача не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2019 року Приватне акціонерне товариство «Укренерготранс» (далі - ПрАТ «Укренерготранс», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», відповідач) про стягнення збитків у розмірі 22 040,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, здійснюючи перевезення власних вагонів позивача №№ 52737350, 52728896, не виконав покладеного на нього обов`язку забезпечити збереженість майна та допустив пошкодження (розукомплектування) вказаних залізничних вагонів, що полягало у відсутності головної та магістральної частини повітророзподільника, у зв`язку з чим вказані вагони були направлені на технічне обслуговування, а позивач поніс збитки, пов`язані з придбанням позивачем деталей та технічним обслуговуванням вагонів, які не були відшкодовані відповідачем.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача збитки в розмірі 22 040,47 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2019, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі № 910/10024/19 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 19.09.2019.

16.09.2019 до суд надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що позивач не має права на звернення з даним позовом, оскільки не є вантажоодержувачем; звернені до залізниці позовні вимоги щодо втрати, нестачі або псування вантажу можуть підтверджуватись лише оригіналами залізничних накладних, а не їх копіями; позивач не довів, що шкода завдана йому саме відповідачем, та не надав належних доказів на підтвердження розміру понесених збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 судове засідання відкладено на 10.10.2019, позивачу запропоновано надати ряд документів згідно з переліком наведеним у вказаній ухвалі.

07.10.2019 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив, у якій останній вказав, що є належним позивачем у даній справі, оскільки саме йому завдані збитки бездіяльністю відповідача, що полягала у незбереженні цілісності вагонів; долучені до матеріалів справи залізничні накладні, оформлені в електронному вигляді, що не заборонено та передбачено Правилами оформлення перевізних документів; збереження цілісності вагонів, прийнятих до перевезення, є обов`язком залізниці; позивачем долучено до матеріалів справи належні та допустимі докази на підтвердження розміру понесених витрат, пов`язаних з ремонтом вагонів.

08.10.2019 позивачем були подані документи, зазначені в ухвалі суду від 19.09.2019.

У судовому засіданні 10.10.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та правомірними, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в жодне судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 10.09.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

У лютому 2019 року відповідач здійснював перевезення вантажів в приватних вагонах, які знаходяться в оперативному управлінні позивача, а саме:

- вагон № 52737350 (залізнична накладна № 48053094) на підставі договору комісії № 1.10.2/40 від 14.12.2011, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Обєднаний транспортний холдинг», та переліку вагонів власності Товариства, введених під дію вказаного договору;

- вагон № 52728896 (залізнична накладна № 41276130) на підставі договору комісії № 1.10.2/1 від 01.01.2017, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна вагонна компанія», та акту приймання-передачі від 01.01.2017 до вказаного договору.

Під час здійснення перевезень вантажів у зазначених вагонах було допущено їх пошкодження, яке полягало у несправності (розукомплектуванні) повітророзподільника, а саме відсутності його головної частини, що підтверджується повідомленнями про ремонт або технічне обслуговування вагона форми ВУ-23М № 4703 від 12.02.2019 та № 7486 від 07.02.2019, а також дефектними відомостями форми ВУ-22 від 21.02.2019 та 27.02.2019, повідомленнями про приймання вантажних (пасажирських) вагонів форми ВУ-36М № 1860 від 27.02.2019, № 4430 від 21.02.2019.

Відповідно до пункту 21 Правил користування вагонами і контейнерами, ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

З метою здійснення ремонту вказаних вагонів позивач звернувся до Вагонного депо Запоріжжя-Ліве регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» з проханням організувати проведення ремонтних робіт та гарантував оплату вартості ремонтних робіт, про що зазначено у листах позивача до начальника вказаного Вагонного депо № 3.6-0247 від 07.02.2019 та № 3.6-0282 від 13.02.2019.

Вагонним депо Запоріжжя-Ліве РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» позивачу був виставлений рахунок № 126(259) від 12.02.2019 для здійснення передплати за технічне обслуговування вагонів з відчепленням на загальну суму 46 300,00 грн, який був оплачений позивачем згідно з платіжним дорученням № 600022330 від 18.02.2019 на суму 46 300,00 грн.

У подальшому позивачем та Вагонним депо був складений акт виконаних робіт № 252(259) від 27.02.2019 на суму 39 193,52 грн, з якого вбачається, що вартість ремонту вагону № 52737350 склала 736,74 грн (без ПДВ), вартість ремонту вагону № 52728896 склала 830,32 грн (без ПДВ), а всього 1 567,06 грн (без ПДВ) або 1 880,47 грн (з ПДВ).

Також позивачем були придбані запасні частини, необхідні для ремонту пошкоджених вагонів, що підтверджується договором № 1310ПСТ від 13.10.2017, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Об`єднання Євротрейд», специфікацією № 31/М від 06.11.2018, рахунком-фактурою № 00000000642 від 08.11.2018, наданим для здійснення позивачем попередньої оплати вказаної специфікації у розмірі 50% на суму 217 200,00 грн, а також платіжним дорученням № 2303 від 09.11.2018 на суму 217 200,00 грн, видатковою накладною № 00000000004 від 08.01.2019 та актом приймання-передачі від 08.01.2019.

Судом встановлено, що згідно зі специфікацією № 31/М від 06.11.2018 до вищевказаного договору № 1310ПСТ від 13.10.2017 головна частина повітророзподільника, що була використана у кількості 2 шт для ремонту вагонів позивача №№ 52737350 та 52728896, коштує 7 000,00 грн (без ПДВ) або 8 400,00 грн (з ПДВ) за одиницю, тобто всього витрати позивача на деталі склали 16 800,00 грн (8 400,00 * 2).

Суд зазначає, що у позовній заяві позивач вказав, що вартість використаних для ремонту вагонів деталей становить 20 160,00 грн, проте у поясненнях, поданих до суду 08.10.2019, виправив допущену ним у розрахунку помилку та зазначив, що вартість таких деталей становить 16 800,00 грн.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача, а також обґрунтованість заперечень відповідача суд керувався таким.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно зі ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.

Відповідно до п. 6.4. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 28.09.2004 № 856, порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких в графі 20 «Найменування вантажу» вказується «Власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)».

Судом встановлено, що відповідачем здійснювалось перевезення вантажів в приватних вагонах №№ 52737350, 52728896, які перебувають в оперативному управління позивача.

Згідно зі ст. 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Як встановлено судом, у лютому 2019 року на станції Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці було виявлено пошкодження (розкомплектування) вагонів позивача, яке полягало у відсутності головної частини повітророзподільника.

Відповідно до п. 6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затверджена наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно з наказом № 312-Ц від 07.06.2001) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмів не обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно з п. 6.2.1 зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Таким чином, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагонів, а їх несправність є підставою для заборони для поставки такого вагону в состав поїзду.

За фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей, вагони які перебувають в оперативному управлінні позивача були направлені на технічне обслуговування, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про ремонт або технічне обслуговування вагона форми ВУ-23М.

Відповідно до п. 4.6 Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених, наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, обов`язок охорони вагонів і вантажів на під`їзній колії покладається на підприємство. Якщо під`їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під`їзної колії організовує залізниця.

Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.

Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

На виконання вищезазначених Правил, у зв`язку з розукомплектуванням вагонів №№ 52737350, 52728896, їх було направлено до ВСП «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» для проведення ремонтних робіт, що підтверджується повідомленнями про приймання вантажних (пасажирських) вагонів форми ВУ-36М, долученими до матеріалів справи.

Судом встановлено, що для ремонту пошкоджених вагонів позивачем було придбано та надано необхідні деталі на загальну суму 16 800,00 грн, а також здійснено оплату технічного обслуговування у розмірі 1 880,47 грн.

Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, сума збитків за пошкодження вагона складається з:

витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;

вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;

витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;

плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

Отже, загальна сума витрат, понесених позивачем на ремонт розукомплектованих вагонів, склала 18 680,47 грн.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).

Як зазначено у п. 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 № 904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами п. 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до п. 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.

Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем, у свою чергу, не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача вартості технічного обслуговування вагонів в розмірі 1 880,47 грн та вартості деталей, використаних для ремонту вагонів позивача, в розмірі 16 800,00 грн., а всього 18 680,47 грн.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Укренерготранс» (49050, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, буд. 8, ідентифікаційний код 32082812) збитки в розмірі 18 680,47 грн (вісімнадцять тисяч шістсот вісімдесят грн 47 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 628,15 грн (одна тисяча шістсот двадцять вісім грн 15 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 18.10.2019.

Суддя О.Г. Удалова