Рішення № 85004604, 04.10.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.10.2019 Справа №607/4737/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі :

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Мотиль Б.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та поділ майна подружжя ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 , у якому із врахуванням поданої заяви від 28 грудня 2018 року про збільшення позовних вимог просить: визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на земельну ділянку площею 0,16 га, що знаходиться в с.Байківці Тернопільського району Тернопільської області із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6125280600:02:001:1442; визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на Ѕ частку житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 254,5 кв.м., житловою площею 102,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 вартість Ѕ частки автомобіля «Volkswagen Transporter» пасажирський-3, VIN - НОМЕР_1 », 2005 року випуску, р.н.з. НОМЕР_2 , визначену у висновку №350/17 експертного автотоварознавчого дослідження, тобто 136 500 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що з 28 грудня 2018 року вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року – розірвано. Позивачу ОСОБА_1 до укладення шлюбу із ОСОБА_4 , на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 , яку вона продала за 202 000 грн., відповідно до нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу від 18.06.2007 року, який зареєстровано в реєстрі за №5628. У цей же день, за одержані кошти від продажу квартири ОСОБА_1 купила трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 за 32 114 грн. У вказаній квартирі ОСОБА_1 зареєстрована та проживає даний час. Окрім цього, на власні кошти ОСОБА_1 , була куплена земельна ділянка, площею 0,16 га, що знаходиться в с.Байківці Тернопільського району Тернопільської області, за ціною 93 424 грн., що підтверджується нотаріально посвідченим Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01.09.2008 року, який зареєстрований в реєстрі за №3199. 30.04.2009 року, на ім`я відповідача ОСОБА_4 був виготовлений Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,16 га, яка розташована в с.Байківці Тернопільського району із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6125280600:02:001:1442. На вказаній земельній ділянці, в період з 2008 по 2009 роки, за спільні кошти подружжя, був побудований садибний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 254,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , який був зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_4 25.05.2018 року, ОСОБА_1 продала ОСОБА_5 належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , за ціною 50 000 грн. Даний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_6 на підставі заповіту. Також, за час перебування у шлюбі, за спільні кошти подружжя, був придбаний автомобіль «Volkswagen Transporter», 2005 року випуску, р.н.з. НОМЕР_2 , який був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . В кінці грудня 2017 року, відповідач ОСОБА_4 без її згоди забрав із стоянки вказаний автомобіль, по даний час користується ним одноосібно та не допускає до керування автомобілем позивача. Про місцезнаходження автомобіля їй нічого не відомо. В подальшому із телефонної розмови із ОСОБА_4 їй стало відомо, що він реалізував даний автомобіль на запчастини, а тому вона просить стягнути із відповідача у користь позивача половину вартості зазначеного автомобіля, що складає 136 500 гривень.

Відповідач ОСОБА_4 його представник позовні вимоги визнав частково. Попередньо, представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що 18.06.2007 року ОСОБА_1 продала двокімнатну квартиру по АДРЕСА_5 за 202 000 грн., що було еквівалентно 40 000 доларам США. Дана квартира була зареєстрована за позивачкою на підставі Договору міни від 02.12.1997 року та Договору дарування 1/2 частини квартири, посвідченому 12.12.2003 року. Квартира по АДРЕСА_6 набута сторонами за час шлюбу, та до її відчуження значно виросла в ціні за рахунок покращення, яке було зроблено сторонами. Оскільки, ОСОБА_4 перебував з позивачкою у шлюбі з 1996 року, тому у квартиру вкладались спільні кошти подружжя для її покращення. У цей же день, 18.06.2007 року позивачка купила трикімнатна квартиру на АДРЕСА_7 . За умовами укладеного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 , як чоловік, надав свою згоду на придбання об`єкту нерухомого майна - квартири за АДРЕСА_3 . Під час вчинення зазначеного правочину ОСОБА_1 не повідомила про свій намір придбати квартиру на праві особистої приватної власності. Спірна квартира придбавалась за спільні кошти подружжя, які вони заробили за десять років подружнього життя. У період із 2002 р. по 2007 р. ОСОБА_4 перебував за кордоном, в Іспанії, та заробив значні кошти, за які вони в майбутньому набули спірне майно. Належних та допустимих доказів того, що для купівлі вказаної квартири позивачкою були витрачені саме грошові кошти, отримані від продажу квартири по АДРЕСА_4 , позивачем не надано. Відповідач зазначив, що придбання позивачкою спірної трикімнатної квартири за 32 114 грн. було зумовлено її незадовільним станом та необхідністю проведення ремонту. Таким чином, всі кошти, які сторони отримали за продаж належної їм двокімнатної квартири по АДРЕСА_4 були затрачені на придбання, ремонт та оздоблення трикімнатної квартири на АДРЕСА_8 . 01.09.2008 року укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки с.Байківці Тернопільського району, площею 0,16 га, згідно якого відповідач купив земельну ділянку для будівництва та обслуговування будинку за 93 424 грн. На зазначеній земельній ділянці у період з 2008 по 2009 рр., тобто за час шлюбу, побудований будинок, що підтверджується Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 07.10.2015 року. Твердження позивачки про те, що на придбання земельної ділянки, будівельних матеріалів та виконання будівельних робіт по спорудженню садибного житлового будинку з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 , витрачені її особисті кошти, що залишились від продажу квартири по АДРЕСА_5 вважає безпідставними та надуманими. Доказів того, що для купівлі земельної ділянки та проведення будівництва будинку, позивачкою були витрачені саме грошові кошти, отримані від продажу квартири по АДРЕСА_4 , позивачем не надано. Недоведеним є також факт зберігання позивачкою такої суми грошей протягом одного року з моменту їх отримання до моменту придбання земельної ділянки. Що стосується позовних вимог про поділ рухомого майна, відповідач зазначає, що спірний автомобіль був зареєстрований на ім`я позивачки, докази того, що в кінці грудня 2017 року він забрав із стоянки даний автомобіль та перешкоджає позивачці в його використанні, відсутні. Заперечив факт реалізації ним спірного транспортного засобу по запчастинах. Вважає, що позивачем не доведено обставин того, що спірне майно є її особистою приватною власністю та того, що спірний транспортний засіб наявний у відповідача, чи одноосібно використовується ним. Враховуючи наведені обставини, відповідач погоджується на поділ спірного майна у частках по 1/2 кожному із колишнього майна подружжя.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги визнав частково, погодившись на поділ спірного майна у ідеальних частках по 1/2 для кожного із колишнього подружжя. Не погодився щодо стягнення із відповідача компенсаційної вартості спірного автомобіля, оскільки зазначив, що ОСОБА_4 його не реалізовував, а докази такої реалізації позивачем суду не надано.

27 грудня 2018 року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду.

20 лютого 2019 року у даній справі проведено підготовче судове засідання, за наслідками розгляду якого дану справу призначено до судового розгляду.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 22 вересня 1996 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який на даний час розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року.

У даному шлюбі народилося двоє дітей: донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на даний час є повнолітніми.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 18 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Середа І.А. та зареєстровано в реєстрі за №5635, ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_1 купила трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Продаж вчинено за 32 114,00 грн. ОСОБА_4 надавав письмову згоду на купівлю квартири по АДРЕСА_7 (заява від 18.06.2007 р., посвідчена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Середа І.А.).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ССЕ № НОМЕР_4 , виданого 24.06.2007 року ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_3 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 .

Крім цього, як вбачається із договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О.З., зареєстровано в реєстрі за №3199, ОСОБА_4 придбав, а ОСОБА_10 продав земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (землі житлової та громадської забудови), площею 0,16 га., (кадастровий №6125280600:02:0011442), що знаходиться в с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області.

30 квітня 2009 року Управлінням Держкомзему у Тернопільському районі, видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 №996106, згідно якого ОСОБА_4 зареєстрований власником земельної ділянки, площею 0,16 га., що розташована в с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області, цільове призначення – землі житлової та громадської забудови (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд), кадастровий номер 6125280600:02:00161442.

На зазначеній земельній ділянці за час перебування сторін у шлюбі збудовано садибний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 254,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок під літерою «А»; господарська будівля під літерою «Б»; господарські споруди (криниця «К», септик «С», огорожа «1», ворота «2», підпірна стінка «3,4», вимощення «І»), що підтверджується Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 07.10.2015 року.

Згідно Інформаційної довідки №146769810 від 26.11.2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_4 зареєстрував право власності на вказаний спірний будинок.

Крім цього, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , виданого ВРЕР ДАІ по обслуговуванню м. Хмельницька, Хмельницької області, 11 січня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на автомобіль марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 .

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 18 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу, Кармазин О.М. продала ОСОБА_11 двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Зазначено, що вказана квартира належить продавцю на підставі договору міни, зареєстрованого на товарній біржі «Тернопільська біржа нерухомості» 02 грудня 1997 року, реєстраційний № 104, зареєстрованого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 22 грудня 1997 року за №18667 та договору дарування 1/2 частини квартири, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. Продаж вчинено за 202 000 гривень.

25.05.2016 року, ОСОБА_1 продала ОСОБА_5 належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Ціна продажу склала 50 000 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу від 25.05.2016 року.

Зазначений житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, ОСОБА_1 успадкувала після смерті її діда - ОСОБА_6 , на підставі складеного ним заповіту від 01.09.2006 року, посвідченого секретарем Ратищівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області.

Як вбачається із дозволу на проживання серії НОМЕР_9 виданого Королівством Іспанія, ОСОБА_4 мав право на проживання з 22 серпня 2005 року у зазначеній країні строком до 02.05.2007 року.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суду пояснили, що вони є дочками сторін у справі та із розмови з батьком ОСОБА_4 їм стало відомо, що останній відчужив транспортний засіб автомобіль марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», 2005 року випуску, який був зареєстрований на їх матір. Зазначили, що відповідач зловживав алкогольними напоями та не надавав коштів на придбання спірного майна.

Частиною 1 ст. 60, ст. 63, частиною 1 ст. 69, частиною 1 ст.70 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором

Згідно ч.1 ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно абзацу першого пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Крім того, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного, сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (п. 30 зазначеної постанови).

Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зазначено, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує». Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Проаналізувавши та оцінивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та поділ майна подружжя слід задовольнити частково та провести поділ спільного майна подружжя, а саме: провести поділ спільного майна подружжя: земельної ділянки площею 0,16 га, що знаходиться в с.Байківці Тернопільського району Тернопільської області, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6125280600:02:001:1142, житлового будинку АДРЕСА_1 із господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 254,5 кв.м., житловою 102,2 а також автомобіля марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 , визнавши за кожним із них право власності на 1/2 ідеальну частку зазначеного майна. Суд приймаючи рішення про часткове задоволення вимог позивача виходить із презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу та принципу рівності часток подружжя у ньому. При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд не бере до уваги його твердження, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться в с.Байківці Тернопільського району Тернопільської області із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд належить їй особисто на праві приватної власності, оскільки придбана за її особисті кошти, отримані від реалізації належної їй квартири АДРЕСА_9 , оскільки 18.06.2007 року, тобто в цей же день позивачкою було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . В подальшому, спірну земельну ділянку, яку було зареєстровано за відповідачем та видано державний акт на землю, було придбано через значний проміжок часу (1 рік та 3 міс.) після реалізації позивачкою квартири по АДРЕСА_9 , тобто 01 вересня 2008 року. Також, позивачем не надано доказів, що саме кошти від реалізації належної їй квартири було спрямовано на придбання спірної земельної ділянки, та їх не було використано протягом зазначеного періоду часу на потреби сім`ї, у тому числі на проведення ремонту у придбаній квартирі, як твердить відповідач. Крім цього, суд зазначає, що позивач реалізувала належний їй будинок з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , який вона отримала у спадок, 25 травня 2016 року згідно договору купівлі-продажу будинку, тобто уже після придбання спірної земельної ділянки, а тому не могла використати кошти, отримані від реалізації зазначеної нерухомості на її купівлю. Також, суд не бере до уваги електронні докази надані позивачем на яких зафіксована розмова позивача із відповідачем, згідно якої останній пояснив, що він реалізував спірний транспортний засіб, а також покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо проведення такої реалізації, оскільки представник відповідача заперечив факт реалізації ОСОБА_4 вказаного транспортного засобу у судовому засіданні. Крім цього, суд зазначає, що процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків урегульовано Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388, відповідно до пункту 8 якого передбачено перелік документів, які підтверджують правомірність придбання (відчуження) транспортних засобів. Оскільки позивачем не надано доказів, які б підтверджували відчуження спірного транспортного засобу відповідно до вказаного Порядку, у тому числі письмових доказів такого відчуження відповідачем, тому суд вважає, що вимоги позивача про стягнення із відповідача вартості Ѕ частки автомобіля «Volkswagen Transporter», 2005 року випуску, р.н.з. НОМЕР_2 , не підлягає до задоволення. Крім цього, суд зазначає, що відповідач ОСОБА_4 заперечує щодо стягнення із нього Ѕ частини компенсації вартості транспортного засобу та виділення йому у власність даного транспортного засобу.

Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору у розмірі 3 206,62 грн.. пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 141, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 60, 63, 69, 70 СК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Провести поділ спільного майна подружжя: земельної ділянки площею 0,16 га, що знаходиться в с.Байківці Тернопільського району Тернопільської області, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6125280600:02:001:1142, житлового будинку АДРЕСА_1 із господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 254,5 кв.м., житловою 102,2 а також автомобіля марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на :

- 1/2 ідеальну частку земельної ділянки площею 0,16 га, що знаходиться в с.Байківці Тернопільського району Тернопільської області, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6125280600:02:001:1142;

- 1/2 ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 із господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 254,5 кв.м., житловою 102,2 ;

- 1/2 ідеальну частку автомобіля марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на :

- 1/2 ідеальну частку земельної ділянки площею 0,16 га, що знаходиться в с.Байківці Тернопільського району Тернопільської області, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6125280600:02:001:1142;

- 1/2 ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 із господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 254,5 кв.м., житловою 102,2 ;

- 1/2 ідеальну частку автомобіля марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 .

У решті позовних вимог, відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 3 206 (три тисячі двісті шість) грн. 62 коп. сплаченого нею судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду у даній справі від 01 серпня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 11 жовтня 2019 року.

Головуючий суддяВ. В. Ромазан