Рішення № 85001721, 16.10.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН № 264/5689/16

пр. № 2/336/1558/2019

РІШЕННЯ

Іменем України

16 жовтня 2019 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Дацюк О.І., при секретарі Скибі О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг, —

ВСТАНОВИВ:

АТ «КБ «ПриватБанк» 07.10.2016 року звернулось з позовом до ОСОБА_1 , вказавши, що у відповідності до укладеного 29.06.2012 року договору відповідач отримав кредит в розмірі 16500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Станом на 31.08.2016 року відповідач має заборгованість у 79302,04 гривні, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 16800 гривень, заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 56849,56 гривень. заборгованості за пенею та комісією в сумі 1400 гривень, а також штрафу в сумі 4252,48 гривень, яку просять стягнути з відповідача на користь позивача.

Заочним рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполь Донецької області від 12.12.2016 року позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором був задоволений частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором від 29.06.2012 року в сумі 73649,56 гривень, а також судові витрати.

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 08.01.2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення суду. скасоване заочне рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполь Донецької області від 12.12.2016 року.

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 11.01.2019 року справу передано до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Суркової В.П. від 08.02.2019 року було відкрите провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06.05.2019 року у зв`язку з звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, проведено повторний автоматизований розподіл справи та справу передано у провадження судді Дацюк О.І.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Дацюк О.І. від 29.07.2019 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

01.04.2019 року відповідачем до суду направлено відзив на позовну заяву.

06.05.2019 року позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 16.10.2019 року вирішені заява представника відповідача про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву та клопотання про витребування доказів.

Інших заяв та клопотань сторонами не заявлялось, а судом не вирішувалось.

При вивченні письмових доказів судом встановлено таке.

29.06.2012 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг, який складається з Анкети-заяви, Пам`ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів. Відповідно до укладеного договору відповідач отримав кредитну картку з встановленим лімітом, якою згодом скористалась, зобов`язавшись щомісяця сплачувати банку ануїтетними платежами грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом, комісії, а також інших платежів згідно умов договору.

Пунктом 6.5 Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш, ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. та 5% від ціни позову.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку відповідач належним чином зобов`язання з повернення грошових коштів не виконував, в результаті чого станом на 31.08.2016 року виникла заборгованість в загальній сумі 79302,04 гривні, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 16800 гривень, заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 56849,56 гривень. заборгованості за пенею та комісією в сумі 1400 гривень. а також штрафу в сумі 4252,48 гривень.

При вирішенні спору суд виходить з такого.

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як вказує ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи принципи змагальності та диспозитивності судового провадження. суд ґрунтується на запереченнях, які висловлені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Так, відповідач вказував на те, що оскільки ОСОБА_1 на час прийняття Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитероритсичної операції» від 02.09.2014 року фактично мешкав у зоні проведення антитерористичної операції в м. Маріуполь, втратив роботу, тож не міг виконувати зобов?язання за договором через форс-мажорні обставини, а позивач не мав нараховувати проценти та штрафні санкції. Також позивач вказував на те, що кредитним ліміт за кредитною карткою був встановлений у 16500 гривень, натомість як позивач просить стягнути заборгованість за тілом кредиту в сумі 16800 гривень. Крім того, відповідачем заявлено про перевірку строку позовної давності за заявленими вимогами.

Можливість укладення договору шляхом фіксування його змісту в кількох документах визначена ст. 207 ЦК України.

При укладанні договору, сторони керувались ст. 634 ч.1 ЦК України, за якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Стаття 1054 ЦК України вказує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вказує ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статті 546, 549 ЦК України передбачають можливість забезпечення виконання зобов`язання неустойкою (штрафом, пенею).

Враховуючи, що позивачем не заперечувались факт укладення договору на умовах, викладених в заяві, Умовах та Правилах надання банківських послуг, наданих позивачем, факт використання кредитної картки, тож суд вважає доведеним належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами договору, умови якого викладені в заяві ОСОБА_1 , умовах та Правилах надання банківських послуг.

Заперечення відповідача про невірність нарахування суми заборгованості , оскільки позивачем вказано тіло кредиту більше, ніж встановлений кредитний ліміт на картці, суд оцінює критично, адже за поясненнями позивача, викладеними у відповіді на відзив на позовну заяву, вказано, що ОСОБА_1 під час здійснення платіжних операцій вийшов за межі кредитного ліміту та списання коштів здійснено за рахунок овердрафту, що передбачено умовами укладеного між сторонами договору.

Суд не приймає до уваги при вирішенні спору посилання відповідача на неможливість виконувати свої зобов`язання за договором через проживання в зоні антитерористичної операції, втрату роботи, які ОСОБА_1 вважає форм-мажорними та на які посилається в обґрунтування підстав для звільнення його від цивільно-правової відповідальності, з наступних підстав.

Ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1660 від 02.09.2014 року, який набрав законної сили 15.10.2014 року визначено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

З наданих відповідачем документів вбачається, що протягом дії договору та до закінчення періоду, за який стягується заборгованість – 31.08.2016 року, ОСОБА_1 працював (до 11.12.2012 року на ВАТ «Азовзагальмаш», звідки звільнився за власним бажанням, а у 2014 році на ТОВ «Дієса», яке зареєстроване у м. Київ, звідки також звільнився за власним бажанням у 2014 році та до 2018 року відомостей про офіційне працевлаштування ОСОБА_1 немає).

Наданими відповідачем документами не підтверджується фактичне постійне проживання ОСОБА_1 у період часу з 2012 по 2016 рік на території м. Маріуполь, адже, як вже зазначено вище, у 2014 році ОСОБА_1 працював на підприємстві, зареєстрованому у м. Київ, а з довідки Християнської євангельскої церкви вбачається, що до серпня 2016 року від перебував в Італії, адже з серпня 2016 року проходив в зазначеному закладі «духовне відновлення та соціальну адаптацію після повернення з Італії».

З наданої ОСОБА_1 заяви від 21.05.2015 року вбачається, що у м. Маріуполь він не мешкав, адже просив дозволу скласти іспити із застосуванням дистанційних елементів у зв`язку з неможливістю приїзду до м. Маріуполь.

Отже жодних документів, які б підтверджували фактичне постійне проживання ОСОБА_1 після грудні 2012 року у м. Маріуполь відповідачем не надано, а наданими ним документами такі твердження спростовані.

Інші документи стосуються 2018 року, тож не можуть враховуватись як такі, що підтверджують фактичне місце проживання ОСОБА_1 до серпня 2016 року.

За таких обставин суд не вбачає підстав вважати, що невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором було обмовлено обставинами непереборної сили, тож підстав для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності немає.

Оцінюючи вимогу відповідача про перевірку строку позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вказує ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Договір про надання банківських послуг укладений між сторонами 29.06.2012 року. Відповідно до п. 2.1.1.2.11, 2.1.1.2.12 Умов використання кредитних карток карта діє до останнього дня місяця, вказаного на лицьовій частині включно. Після закінчення строку дії карта продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви Тримача картки про закриття картрахунку.

З наданої АТ «КБ «ПриватБанк» довідки від 22.04.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 отримував в банку три картки, строк дії останньої з яких сплив у листопаді 2016 року.

З цим позовом до суду АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся 07.10.2016 року.

До цього часу АТ «КБ «ПриватБанк» звертався з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 до квітня 2015 року, що підтверджено копією ухвали судді Жовтневого районного суджу м. Маріуполь від 02.04.2015 року про повернення позовної заяви ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

При цьому судом також враховується і те, що ОСОБА_1 систематично вчиняв дії щодо погашення заборгованості, адже згідно з наданим позивачем розрахунком останній платіж був внесений ОСОБА_1 18.07.2015 року, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачаєм підстав для застосування ані загальної, ані спеціальної позовної давності, адже позивачем строк звернення до суду пропущений не був.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені наданими доказами та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, —

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг задовольнити у повному обсягу та стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» 79302,04 гривень (сімдесят дев?ять тисяч триста дві гривні 04 коп.) в рахунок погашення заборгованості за договором про надання банківських послуг від 29.06.2012 року; судовий збір в сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.

Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються наступні відомості:

Позивач – Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк», яке зареєстровано за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРЮО 14360570.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Маріуполь Донецької області, проживає: АДРЕСА_1 , індивідуальний ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. З урахуванням положень п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України апеляційна скарга подається через суд першої інстанції.

Суддя О.І. Дацюк

Повний текст рішення суду складений 16 жовтня 2019 року