Рішення № 84999922, 08.10.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/10023/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.10.2019 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді – Бедьо В.І.,

за участю секретаря судового засідання – Пазяк С.М.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Пекар В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради про стягнення заборгованості з виплати середньої заробітної плати за період вимушеної прогулу та заборгованості з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Ужгородської міської ради про стягнення заборгованості з виплати середньої заробітної плати за період вимушеної прогулу та заборгованості з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з листопада 2010 року до листопада 2015 року він обіймав посаду міського голови міста Ужгорода. У вказаний період Ужгородською міською радою VI скликання було прийнято рішення від 24.02.2014 року за № 1191 «Про дострокове припинення повноважень міського голови ОСОБА_2 », згідно з яким його було усунуто із займаної посади достроково.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.11.2014 року, яка набрала законної сили, поданий ним адміністративний позов до Ужгородської міської ради задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Ужгородської міської ради VI скликання від 24.02.2014 року за № 1191 (справа № 308/3199/14-а).

На підставі вказаної постанови суду, допущеної до негайного виконання, та у відповідності до розпорядження від 26.11.2014 року за № 271-р, з 26.11.2014 року він приступив до виконання своїх службових обов`язків міського голови Ужгорода, а ще через рік, у листопаді 2015 року, був звільнений із цієї посади у зв`язку із закінченням строку повноважень (ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Зазначає, що в день звільнення йому, всупереч ст. 116 КЗпП України, не було виплачено усіх сум, що належали до виплати йому відповідачем. Йому не було виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.02.2014 року до 25.11.2014 року, включно.

З цього приводу він неодноразово (усно та письмово) звертався до відповідача. Востаннє він звернувся до нього 05.07.2017 року із письмовою заявою, у якій зазначив, що при проведенні розрахунку при його звільненні у зв`язку із закінченням терміну повноважень, він не отримав середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року, включно). Просив надати йому інформацію про розмір його середньоденного заробітку на посаді, яку він обіймав, станом на дату примусового припинення його повноважень (24.02.2014 року), та на дату закінчення цих повноважень після вступу на цю посаду новообраного міського голови. Одночасно, з урахуванням обчисленого середньоденного заробітку, просив нарахувати та виплатити йому заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу з 25.02.2014 року до 25.11.2014 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Зауважує, що як вбачається із відповіді на його заяву, відповідач обмежився наданням інформації про його середньоденний заробіток на запитувані дати. Проте, загальну суму заборгованості не обрахував та у позасудовому порядку не виплатив, надавши йому роз`яснення щодо судового порядку захисту його порушених трудових прав та інтересів.

Наголошує на тому, що при розгляді його позову про визнання незаконним рішення ради, згідно з яким його повноваження були незаконно припинені достроково, враховуючи особливість проходження ним, як міським головою, публічної служби та порядок оскарження кадрових рішень ради, питання про виплату середнього заробітку за час, коли він з вини відповідача був усунений від виконання своїх службових обов`язків судом не розглядалося, що змусило його звернутися до суду з цим позовом в окремому порядку.

Вважає, що фактично відмова відповідача у здійсненні цих виплат є необґрунтованою, а тому його вимоги про стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки проведення розрахунку при звільненні є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Вказує, що у відповідності до ст. 235 КЗпП України звільнення працівника без законної підстави тягне за собою, крім іншого, виплату йому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Всупереч цьому, після поновлення його на роботі та в подальшому, середній заробіток за весь час, коли з вини відповідача (через його незаконне рішення) він не виконував своїх службових обов`язків, йому виплачений не був. З наданих йому відповідачем усних та письмових пояснень вбачається, що підставою для цього може бути тільки судове рішення. На його переконання, у разі наявності підстав для проведення нарахування сум середнього заробітку (встановленого судовим рішення факту неправомірного звільнення), для його проведення судове рішення не є обов`язковим. Вказане питання може бути вирішене у добровільному, позасудовому порядку. Однак, бездіяльність відповідача свідчить про відсутність у нього доброї волі на такі дії, позаяк а ні на дату звільнення, а ні на сьогодні ним цього зроблено не було.

За твердженням позивача, в день його звільнення, крім компенсацій йому щорічної невикористаної відпустки, виплаті підлягала і сума середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року, включно, позаяк, відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед їх виплатою. Проте, відповідачем цього не зроблено і до сьогодні, а тому є підстави для тверджень про затримку розрахунку при звільненні. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачено ст. 117 КЗпП України.

Також позивач зазначає, що згідно з довідкою, наданою відповідачем на його звернення, на час дострокового припинення його повноважень (дату початку перебігу часу вимушеного прогулу), його середньоденний заробіток складав 549,41 грн., на дату звільнення у зв`язку із припиненням повноважень – 523,24 грн.

Згідно з проведеним ним розрахунком станом на 29.09.2017 року загальна заборгованість боржника перед ним складає 343456,24 грн., в тому числі 103289,08 грн. – заборгованість із виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу (з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року) та 240167,16 грн. – заборгованість із виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні (з 27.11.2015 року по 29.09.2017 року).

Звертає увагу на те, що на дату його звільнення з посади йому не було виплачено всіх сум, що підлягали виплаті відповідачем, а саме середній заробіток за час вимушеного прогулу, та затримка в проведенні повного розрахунку при звільненні триває і досі. З огляду на це, наявні підстави для задоволення його вимог про стягнення суми середнього заробітку як за весь час вимушеного прогулу, так і за увесь час затримки у проведенні розрахунку. Одночасно, залишає за собою право вимоги про індексацію заробітної плати або компенсацію йому втрати її частини у зв`язку із затримкою її виплати.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача Ужгородської міської ради на його користь 343456,24 грн., в тому числі заборгованість з виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу за період з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року у сумі 103289,08 грн. та заборгованість з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні з 27.11.2015 року по 29.09.2017 року у сумі 240167,16 грн.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.11.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі за даним позовом.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.04.2018 року задоволено клопотання представника Ужгородської міської ради та постановлено передати дану справу на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2018 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.04.2018 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

03.10.2019 року відповідачем подано до суду відзив на позов, згідно з яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі. Наголошує на тому, що як підставу своїх позовних вимог позивач зазначає постанову Ужгородського міськрайонного суду від 25.11.2014 року у справі № 308/3199/14-а, відповідно до якої рішення Ужгородської міської ради «Про дострокове припинення повноважень міського голови Погорелова В.В.» від 24.02.2014 року визнано протиправним і скасовано. При цьому судом допущено негайне виконання постанови суду з мотивів, що це є фактичним поновленням ОСОБА_2 на посаді у відносинах публічної служби і в силу вимог ст. 256 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) повинно виконуватися негайно. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, при перегляді справи за апеляційною скаргою прийшов до переконання, що предметом спору у даній справі є оскарження рішення суб`єкта владних повноважень (рішення Ужгородської міської ради від 24.02.2014 року № 1191), а не поновлення на посаді. Тому судове рішення у цій справі, в силу ст. 256 КАС України, не може бути звернено до негайного виконання, так як ця стаття (у редакції на час ухвалення рішення) визначає постанови суду, які виконуються негайно (постанова ЛААС від 07.04.2015 року у справі № 308/3199/14-а). Відповідно до цієї статті КАС України, зокрема, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Тому постанова Ужгородського міськрайонного суду від 25.11.2014 року у справі № 308/3199/14-а була 07.04.2015 року апеляційним судом була змінена, а саме скасовано процедуру негайного виконання судового рішення. Отже, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що визнання протиправним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 24.02.2014 року № 1191 не було фактичним поновленням на посаді Ужгородського міського голови Погорелова В.В., так як предметом спору було оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, а не спір у відносинах публічної служби. З огляду на вищенаведене, відповідач вважає, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту своїх прав, так як правовідносини виникли в нього не внаслідок порушених трудових прав, а внаслідок шкоди, заподіяної незаконним рішенням органу місцевого самоврядування. Зауважує, що у справі, яка розглядалася, суд положення ч. 2 ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, не застосовував. Судове рішення, до якого апелює позивач, не містить зобов`язань щодо стягнень з Ужгородської міської ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача. Відповідно і позовні вимоги позивача про стягнення заробітної плати за вимушений прогул та заборгованості з виплати середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними, так як підстави вважати суму заборгованості належною до виплати позивачеві в якості заборгованості за вимушений прогул в Ужгородської міської ради відсутні і по сьогоднішній день. Незважаючи на те, що такі судові рішення не підлягають примусовому виконанню, позивач видав розпорядження від 26.11.2014 року № 271-р, що він приступає до виконання обов`язків міського голови з 26.11.2014 року, чим сам себе поновив на посаді міського голови. З цього часу і до його звільнення позивачу нараховувалася заробітна плата на посаді Ужгородського міського голови. Вказує, що розпорядженням 26.11.2015 року № 151-рк ОСОБА_2 було оформлено звільнення з посади Ужгородського міського голови з 26.11.2015 року у зв`язку із закінченням строку повноважень. При звільненні позивача з ним було проведено повний розрахунок з урахуванням компенсації за невикористану відпустку. Вважає, що ніяких підстав для виплати йому заробітної плати за вимушений прогул в Ужгородської міської ради не було. Звертає увагу, що як вбачається з аналізу норм ст. ст. 232, 235 КЗпП України, безпосередньо судами розглядаються спори, зокрема, про оплату за час вимушеного прогулу. Таким чином, за твердженням відповідача, тільки невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати за вимушений прогул є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, посилаючись на обставини, викладені у позові та просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просить у задоволенні позову відмовити з підстав, наведених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення, прийняте на позачерговій пленарній ХХ сесії міськради VI скликання від 24.02.2014 року № 1191 «Про дострокове припинення повноважень міського голови Погорелова В.В.», вказуючи, що останнє прийняте з порушенням норм Конституції України, Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», Регламенту Ужгородської міської ради VI скликання, затвердженого рішенням міськради від 08.04.2011 року № 14, з порушенням вимог щодо таємного голосування та під тиском третіх осіб.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 25.11.2014 року (справа № 308/3199/14-а) задовольнив адміністративний позов повністю: визнав протиправним і скасував рішення, прийняте на позачерговому пленарному засіданні ХХ сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 24.02.2014 року № 1191 «Про дострокове припинення повноважень міського голови Погорелова ОСОБА_3 »; постанову в частині визнання протиправним і скасування зазначеного рішення міськради звернув до негайного виконання.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 07.04.2015 року задовольнив частково апеляційні скарги ТОВ «Юридична фірма-МС», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та змінив резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині негайного виконання, виклавши її, зокрема, без вказівки на негайне його виконання з огляду на неможливість такого відповідно до приписів ст. 256 КАС України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01.10.2015 року залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині, не зміненій апеляційним судом, та рішення суду апеляційної інстанції.

Обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 78 КАС України).

Відповідно до постанови Ужгородської міської виборчої комісії Закарпатської області від 04.11.2010 року № 41 «Про визнання міського голови м. Ужгород обраним» ОСОБА_2 обіймав посаду Ужгородського міського голови.

Згідно з розпорядженням міського голови м. Ужгород від 26.11.2014 року № 271-р «Про поновлення на роботі» ОСОБА_2 приступив до виконання службових обов`язків міського з 26.11.2014 року на підставі постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області постановою від 25.11.2014 року (справа № 308/3199/14-а).

Розпорядженням міського голови м. Ужгород від 26.11.2015 року № 151-рк «Про звільнення ОСОБА_2 та виплату компенсації відпустки» ОСОБА_2 звільнено з посади міського голови з 26.11.2015 року у зв`язку із закінченням строку повноважень (п. 1 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Вирішено виплатити ОСОБА_2 компенсацію щорічної невикористаної відпустки в кількості 29 календарних днів за час роботи з 24.02.2014 року по 23.02.2015 року та 34 календарних днів за час роботи з 24.02.2015 року по 26.11.2015 року.

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до міського голови м. Ужгород із заявою, в якій повідомив, що рішенням XX сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 24.02.2014 року № 1191 «Про дострокове припинення повноважень міського голови Погорелова В.В.» було достроково припинено його повноваження як міського голови м. Ужгорода. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25.11.2014 року вищевказане рішення ради визнано незаконним та скасовано. На підставі цього рішення суду 26.11.2014 року він приступив до виконання повноважень міського голови. При проведенні розрахунку при його звільненні у зв`язку із закінченням терміну повноважень він не отримав середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року, включно). Враховуючи наведене, просив надати йому інформацію про розмір його середньоденного заробітку на посаді, яку він обіймав, станом на дату примусового припинення його повноважень (24.02.2014 року) та на дату закінчення цих повноважень після вступу на цю посаду новообраного міського голови. Одночасно, з урахуванням обчисленого середньоденного заробітку, просив нарахувати та виплатити йому заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу з 25.02.2014 року до 25.11.2014 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У відповідь на заяву ОСОБА_2 міським головою м. Ужгород листом від 07.08.2017 року № П-02423/06-06 повідомлено, що відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю у разі поновлення на роботі працівника, звільненого без законної підстави, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Для обчислення середньої заробітної плати застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100. Середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Враховуючи вищевикладене, зазначено, що захист порушених трудових прав та інтересів здійснюється в судовому порядку.

У якості додатку до вказаного листа долучено довідку, видану ОСОБА_2 про те, що він працював в Ужгородській міській раді на посаді міського голови і його середньоденний заробіток станом з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року складав 549,41 грн. Середньоденний заробіток на час звільнення (листопад 2015 року) – 523,24 грн.

Оскільки на дату звільнення з посади не було виплачено всіх сум, що підлягали виплаті відповідачем, а саме середній заробіток за час вимушеного прогулу, та затримка в проведенні повного розрахунку при звільненні триває і досі, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Під час розгляду позову ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, згідно з яким його повноваження були припинені достроково, питання про виплату середнього заробітку за час, коли позивача був усунений від виконання своїх службових обов`язків судом не розглядалося.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)міський голова належить до системи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування» повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.

Судом встановлено, що позивач був посадовою особою органу місцевого самоврядування в розумінні положень ст. ст. 2, 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 року № 2493-III і його повноваження було припинено у зв`язку із закінченням їх строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

За приписами ст. 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.

Частина 3 ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлює, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 9 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що посадова особа місцевого самоврядування має право, в тому числі, на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи; на соціальний і правовий захист.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється, серед іншого, на посаду сільського, селищного, міського голови в порядку, встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»

Стаття 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначає підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування.

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Посадові особи місцевого самоврядування, крім посадових осіб, зазначених у частині другій цієї статті, яких притягнуто до відповідальності за корупційні правопорушення, підлягають звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.

Посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет (ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Отже, виходячи з контекстного аналізу наведених норм, до правовідносин, пов`язаних з припиненням служби в органах місцевого самоврядування, застосовуються виключно відповідні загальні положення трудового законодавства.

Статтею 3 КЗпП України регламентовано, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України.

У ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести повний розрахунок з працівником та виплатити всі належні йому суми. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.10.2018 року у справі № 805/2948/17-а, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Висновки аналогічного змісту містяться і в постановах Верховного Суду України від 16.02.2012 року у справі № 6-47110св11, від 18.07.2012 року у справі № 6-14417св12, від 29.01.2014 року у справі № 6-144ц13 та постанові Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі № 810/1092/17.

Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом та не заперечується представником відповідача, Ужгородською міською радою не виплачено позивачеві при звільненні всіх сум, належних від відповідача, а саме суми заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року, включно. Відповідна сума станом на 26.11.2015 року (дата звільнення позивача) та по теперішній час не виплачена, а тому, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу за період з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року та заборгованості з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні з 27.11.2015 року по 29.09.2017 року є підставними.

Визначаючи розмір заборгованості з виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу та заборгованості з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні суд враховує, що відповідно до п. п. 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період.

При визначенні періоду за який підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує роз`яснення, надані в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до яких установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з проведеним позивачем розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу розрахунковий період: з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року, включно, в тому числі лютий місяць 2014 року – 4 дні, березень місяць 2014 року – 20 робочих днів, квітень місяць 2014 року – 21 робочий день, травень місяць 2014 року – 19 робочих днів, червень місяць 2014 року – 19 робочих днів, липень місяць 2014 року – 23 робочі днів, серпень місяць 2014 року – 20 робочих днів, вересень місяць 2014 року – 22 робочі дні, жовтень місяць 2014 року – 23 робочі дні, листопад місяць 2014 року – 17 робочих днів. Загальна кількість робочих днів: 188 дні. Середньоденний заробіток: 549,41 грн. Загальна сума заборгованості з виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу за розрахунковий період на дату звільнення (26.11.2015 року) складала 103289,08 грн. (188 днів х 549,41 грн. = 103289,08 грн.).

Відповідно до проведеного позивачем середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні розрахунковий період: з 27.11.2015 року по 29.09.2017 року, включно, в тому числі: за 2015 рік – 25 днів: листопад місяць 2015 року - 2 робочі дні, грудень 2015 – 23 робочі дні; за 2016 рік – 249 днів: січень місяць 2016 року – 19 робочих днів, лютий місяць 2016 року – 21 робочий день, березень місяць 2016 року – 22 робочі дні, квітень місяць 2016 року – 21 робочий день, травень місяць 2016 року – 17 робочих днів, червень місяць 2016 року – 19 робочих днів, липень місяць 2016 року – 22 робочі дні, серпень місяць 2016 року – 22 робочі дні, вересень місяць 2016 року – 22 робочі дні, жовтень місяць 2016 року – 20 робочих днів, листопад місяць 2016 року – 22 робочі дні, грудень місяць 2016 року – 22 робочі дні; за 2017 рік – 185 днів: січень місяць 2017 року – 20 робочих днів, лютий місяць 2017 року – 20 робочих днів, березень місяць 2017 року – 22 робочі дні, квітень місяць 2017 року – 19 робочих днів, травень місяць 2017 року – 20 робочих днів, червень місяць 2017 року – 20 робочих днів, липень місяць 2017 року – 21 робочий день, серпень місяць 2017 року – 22 робочі дні, вересень місяць 2017 року – 21 робочий день. Загальна кількість робочих днів: 459 днів. Середньоденний заробіток: 523,24 грн. Загальна сума заборгованості з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні з 27.11.2015 року по 29.09.2017 року складає 240167,16 грн. (459 днів х 523,24 грн. = 240167,16 грн.).

Суд погоджується з наведеними розрахунками, які проведено позивачем відповідно до наданої відповідачем довідки про середньоденний заробіток станом з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року та станом на час звільнення (листопад 2015 року), та у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

При цьому суд бере до уваги, що відповідачем не спростовано і не оспорюються зазначені розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні.

В свою чергу, ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому, Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012, роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що чинним законодавством встановлено тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Отже, у своєму рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що датою, з якої позивач має дізнатися про порушення своїх трудових прав, є дата отримання ним нарахованих сум, а тому саме з цього моменту підлягає обчисленню тримісячний строк звернення до суду.

В даному випадку на момент звернення позивача до суду з адміністративним позовом, виплата відповідачем середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу проведена не була, тобто остаточний фактичний розрахунок з позивачем проведений не був.

Зазначене виключає можливість суду робити висновок про пропущення позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України.

За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Право на звернення до суду та способи судового захисту встановлено ст. 5 КАС України.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь ОСОБА_2 слід стягнути в межах пред`явлених ним позовних вимог заборгованість з виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу за період з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року в сумі 103289,08 грн. та заборгованість з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні з 27.11.2015 року по 29.09.2017 року в сумі 240167,16 грн.

Доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позов, не заслуговують на увагу та суперечать обставинам справи, оскільки за приписами ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від відповідача провадиться в день звільнення. Відповідачем не було своєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, що є порушенням діючого трудового законодавства. Водночас, питання щодо проходження служби в органах місцевого самоврядування, звільнення із неї, права та обов`язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Однак, вищезазначеним нормативно-правовим актом не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в органах місцевого самоврядування, а отже в даному випадку необхідно застосовувати загальні норми трудового законодавства.

Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 246 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У судовому засіданні 08.10.2019 року на підставі ч. 3 ст. 243 КАС України проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, повний текст якого складено 17.10.2019 року.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 76, 77, 90, 241-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради про стягнення заборгованості з виплати середньої заробітної плати за період вимушеної прогулу та заборгованості з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні– задовольнити повністю.

Стягнути з Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу за період з 25.02.2014 року по 25.11.2014 року в сумі 103289 (сто три тисячі двісті вісімдесят дев`ять) гривень 08 коп. та заборгованості з виплати середньої заробітної плати за час затримки проведення розрахунку при звільненні з 27.11.2015 року по 29.09.2017 року в сумі 240167 (двісті сорок тисяч сто шістдесят сім) гривень 16 коп.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Ужгородська міська рада, код ЄДРПОУ 4053699, що знаходиться за адресою: пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська область.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 КАС України.

Дата складення повного судового рішення – 17 жовтня 2019 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області В.І. Бедьо