Рішення № 84997218, 04.10.2019, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/1286/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2019 року Краснолиманський міський суд Донецької області в складі:

головуючої судді Саржевської І.В.,

при секретарі Вікторовій Г.В., Олійник С.М.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Луцкової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лиман Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в квітні 2019 року звернувся до суду із позовом до АТ «Українська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що наказом директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О.С. від 14.01.2019 року № 05/ОС його було призначено на посаду начальника ФСП «Лиманська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», з 15.01.2019 року в порядку переведення з ВП «Лиманське територіальне управління» АТ «Українська залізниця». Наказом директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О ОСОБА_3 С. від 12.03.2019 року № 31/ОС ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з формулюванням «за угодою сторін» на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

Позивач вважає таке своє звільнення незаконним, оскільки між сторонами трудового договору фактично не існувало домовленості про припинення відповідних правовідносин, щодо підстав припинення трудових відносин за угодою сторін, щодо конкретної дати, з якої відносини між сторонами повинні були б припинитись. ОСОБА_1 вказує, що заяву про своє начебто «звільнення за угодою сторін» він склав у день свого призначення на посаду на вимогу керівництва філії «Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», це була звична практика зазначеного структурного підрозділу, однак згадана заява не містить дати її складання, у ній не була узгоджена дата відповідного звільнення, тому волевиявлення сторін трудового договору щодо припинення правовідносин не можна вважати вільним та узгодженим. Крім того, позивач з 12.03.2019 року по 22.03.2019 року перебував на лікарняному, факт його тимчасової непрацездатності, підтверджений відповідними медичними документами, унеможливлював його звільнення з роботи на той час, оскільки таке звільнення прямо протирічить приписам закону. Звільнення ОСОБА_1 з посади не було погоджено із керівником Департаменту будівель та споруд АТ «Українська залізниця», хоча наявність такого погодження є обов`язковою згідно із локальними актами підприємства.

Позивач у зв`язку з наведеними порушеннями трудового законодавства України та локальних актів підприємства просить визнати незаконним та скасувати відповідний наказ роботодавця про звільнення, поновити його на роботі та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу, розмір котрої згідно з розрахунками ОСОБА_1 за період з 13.03.2019 року по 08.04.2019 року становить 26893,17 грн..

Строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, визначений нормами ст. 233 КЗпП України, позивачем було дотримано.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Степанченка А.С. підтримали заявлені вимоги, наполягали на задоволенні позову, посилаючись на аргументи, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Відповідачем АТ «Українська залізниця» було надано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому висловлено думку про необґрунтованість вимог позивача. Відповідач посилається на те, що нормами п.1 ст. 36 КЗпП України прямо передбачена можливість розірвання трудового договору за угодою сторін, ОСОБА_1 була подана відповідна заява про припинення трудових правовідносин, роботодавець погодився з волевиявленням працівника, ним були вчинені відповідні дії, спрямовані на розірвання трудового договору, видано про це наказ; домовленість сторін про припинення трудового договору не була анульована; звільнення найманого працівника в період його тимчасової непрацездатності не допускається лише у разі здійснення такого звільнення з ініціативи роботодавця, а не за угодою сторін; саме існування ФСП «Лиманська дирекція» локальними актами АТ «Українська залізниця» не передбачено, а відтак, є спірним питанням запровадження посади начальника цього підрозділу.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» Луцкова Т.О. під час судового розгляду також заперечувала проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх безпідставними.

Вислухавши думку позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлені фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Наказом директора філії «Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О.С. від 14.01.2019 року № 05/ОС ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника функціонального структурного підрозділу «Лиманська дирекція» філії «Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», з 15.01.2019 року в порядку переведення з ВП «Лиманське територіальне управління» АТ «Українська залізниця», з посадовим окладом відповідно до штатного розкладу.

Підставою для видачі наказу про прийняття на відповідну посаду стала заява ОСОБА_1 , адресована директору філії БМЕС АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_4 , складена та підписана автором 14.01.2019 року. Заява містить текст «… Прошу призначити мене на посаду начальника функціонального структурного підрозділу «Лиманська дирекція» філії БМЕС АТ «Укрзалізниця» з 15.01.2019 року за переведенням з Лиманського територіального управління філії БМЕС АТ «Укрзалізниця»…»; на примірнику заяви міститься резолюція «До наказу», авторство резолюції не вказано. Власноручного написання такої заяви позивач не заперечує.

Наказом директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О.С. від 12.03.2019 року № 31/ОС ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з формулюванням «за угодою сторін» на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

Підставою для звільнення з роботи позивача стала його заява. Ця заява адресована директору філії БМЕС АТ «Укрзалізниця» Стратійчуку О.С., складена від імені начальника Лиманської дирекції філії БМЕС АТ «Укрзалізниця» Бузіна ОСОБА_5 .А ОСОБА_3 , містить текст «… Прошу звільнити мене з посади начальника Лиманської дирекції філії БМЕС АТ «Укрзалізниця» за угодою сторін…», особистий підпис заявника та розшифровку « ОСОБА_1 »; на примірнику заяви міститься резолюція «До наказу 12.03.2019», авторство резолюції не вказано. Власноручного написання такої заяви позивач не заперечує. Заява не містить дати її складання та підписання автором, не містить позначень про реєстрацію вхідної кореспонденції адресата.

Як вбачається з листа директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_6 С ОСОБА_3 від 26.07.2019 року № 02/6473, згідно з Порядком документообігу АТ «Укрзалізниця» «…заяви різного характеру, а саме про прийняття, про звільнення тощо в Журналі реєстрації вхідної кореспонденції філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» не реєструються», тому надати інформацію щодо реєстрації заяви ОСОБА_1 про звільнення відповідач не має можливості.

Згідно з наданою позивачем копією виписки з медичної карти стаціонарного пацієнта № 391, сформованої Комунальним некомерційним підприємством «Міська лікарня № 2» Краматорської міської ради, ОСОБА_1 з 12.03.2019 року по 22.03.2019 року перебував на стаціонарному лікуванні у зазначеному медичному закладі.Також на підтвердження тимчасової непрацездатності у березні 2019 року позивачем надані копії листків тимчасової непрацездатності серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 .

Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 12.05.2017 року № 302 було введено в дію Положення про філію «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» (нова редакція). Згідно із п.2.1. згаданого Положення Філія є відокремленим підрозділом АТ «Українська залізниця», який не має статусу юридичної особи, діє від імені Товариства та в його інтересах, здійснює делеговані Товариством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства. Місцезнаходженням Філії є адреса: 03035, м. Київ, вул. Льва Толстого, 61 (п.1.4. Положення). Метою діяльності Філії є задоволення потреб Товариства та інших суб`єктів господарювання усіх форм власності у будівництві, експлуатації будівель та споруд, виробництві будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, у наданні інших послуг та робіт, що виконує (надає) Філія, отримання прибутку від здійснення господарської діяльності (п.3.1. Положення). До складу Філії входять виробничі підрозділи, що забезпечують її діяльність (п.4.1. Положення).

На засіданні Правління АТ «Укрзалізниця» від 07.05.2019 року були затверджені зміни до Положення про філію «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця».

Наказом АТ «Укрзалізниця» від 21.05.2019 року № 329 було введено в дію Положення про філію «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» (нова редакція) .

Наказом директора філії «БМЕС» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О.С. від 29.12.2018 року № 240 затверджено та введено в дію Положення про функціональний структурний підрозділ «Лиманська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» та тимчасовий штатний розпис вказаного структурного підрозділу. Місцезнаходженням Лиманської дирекції визначена адреса: 84404, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, 62 (п.1.6. згаданого Положення). Дирекція є функціональним структурним підрозділом, що забезпечує діяльність філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» та входить до її складу, не є юридичною особою, здійснює делеговані Філією повноваження відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Філії (п.2.1. Положення). Метою діяльності є задоволення потреб Товариства та інших суб`єктів господарювання усіх форм власності у будівництві, експлуатації службово-технічних, житлово-комунальних, культурно-побутових будівель і споруд, здійснення діяльності у сфері видобутку води, водопостачання і водовідведення стічних вод, будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів інфраструктури залізничного транспорту, виробництву будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, у наданні інших послуг та робіт, що виконує (надає) Дирекція, отримання прибутку від здійснення господарської діяльності (п.3.1. Положення).

Керівництво Дирекцією здійснює начальник, який призначається та звільняється директором Філії за погодженням з директором Департаменту будівель та споруд (п.6.1. вказаного Положення).

Згідно з довідкою відповідача від 30.07.2019 року № ЦБМЕС -18/1074 до 18.02.2019 року включно Департамент будівель та споруд АТ «Українська залізниця» очолював Слободянюк В.В., а з 20.02.2019 року виконання обов`язків директора цього Департаменту покладено на ОСОБА_7

Положення про Департамент будівель та споруд ПАТ «Укрзалізниця» введено в дію наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 12.07.2017 року № 460. Одним із основних завдань Департаменту є організаційне забезпечення реалізації основних напрямків діяльності товариства з питань безперебійної, надійної та ефективної роботи об`єктів та інженерних мереж водопостачання, водовідведення, теплопостачання.

Згідно з довідкою відповідача від 02.08.2019 року № 66 станом на 01.08.2019 року діяльність ФСП «Лиманська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» не є припиненою.

Тимчасовий штатний розпис ФСП «Лиманська дирекція» затверджено 29.12.2018 року директором філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» Стратійчуком О.С., в тому числі передбачені посади начальника дирекції (1 од.), заступника начальника дирекції (2 од.), старшого інспектора з кадрів (1од.), головного бухгалтера (1 од.).

Наказом директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О.С. від 14.08.2018 року № 111 створено функціональні структурні підрозділи філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», в тому числі ФСП «Лиманська дирекція» .

Наказом директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О.С. від 10.09.2018 року Лиманській дирекції філії «БМЕС» присвоєно числовий номер 5.

Як вбачається із довідки про доходи ОСОБА_1 , складеної бухгалтером ФСП «Лиманська дирекція» ОСОБА_8 , позивачу за січень 2019 року була нарахована заробітна плата у розмірі 18835,70 грн., за лютий 2019 року – у розмірі 30254,00 грн..

Вирішуючи заявлені позивачем вимоги по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).

Згідно зі ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст. 3 КЗпП України).

Державна гарантує правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України).

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними (ст. 9 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як зазначено у ч.1 ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Згідно зі ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З досліджених в судовому засіданні доказів, наданих сторонами, вбачається, що ОСОБА_1 реалізував своє право на працю на посаді начальника функціонального структурного підрозділу «Лиманська дирекція» філії «Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», звернувшись 14.01.2019 року до директора філії «Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_4 із відповідною заявою про переведення з попереднього місця роботи. Між роботодавцем та найманим працівником було укладено безстроковий трудовий договір. Волевиявлення сторін щодо укладення такого договору було підтверджено в письмовій формі – заявою позивача від 14.01.2019 року та наказом директора філії «Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О.С. від 14.01.2019 року № 05/ОС.

Загальні підстави припинення трудового договору визначені нормами ст. 36 КЗпП України. Однією з таких підстав є угода сторін (п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України).

При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові (п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами)).

Наказом директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О.С. від 12.03.2019 року № 31/ОС позивача було звільнено із займаної посади з формулюванням «за угодою сторін» на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

Підставою звільнення була заява позивача. Як встановлено судом та вбачається з копії цієї заяви, наданої відповідачем, дата її написання та дата, з якої найманий працівник ОСОБА_1 за угодою сторін підлягав би звільненню з займаної посади, в документі відсутні.

Як стверджує позивач, в січні 2019 року одночасно з призначенням ОСОБА_1 на посаду начальника ФСП «Лиманська дирекція» представниками кадрової служби АТ «Українська залізниця» було запропоновано найманому працівнику написати заяву про звільнення з вказаної посади за угодою сторін згідно з п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, без зазначення дати у цій заяві. Позивач погодився на таку пропозицію, оскільки це було «усталеною практикою» роботодавця, без цього наказ про призначення на посаду позивача не був би підписаний керівником філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», що позбавило би взагалі ОСОБА_1 можливості реалізувати своє право на працю.

Відповідачем висловлені заперечення проти позовних вимог, однак не було надано до суду доказів, котрі б спростовували пояснення позивача. Натомість спірна заява ОСОБА_1 не містить дати її складання та підписання автором, не містить позначень про реєстрацію вхідної кореспонденції адресата; інформації щодо реєстрації у системі обліку вхідної кореспонденції роботодавця заяви ОСОБА_1 про звільнення відповідач не надав.

Відповідно до ст. ст. 12,81 ЦПК України, за загальним правилом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 273/212/16-ц, провадження № 61-787св17, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Суд додатково відзначає, що наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5 (зареєстр. у МЮУ 22.06.2015 року за № 736/27181) затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях. Ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі- установи). Правила є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами.

Згідно із п.2 підрозд.1 розд. ІІ «Документування управлінської інформації» згаданих Правил управлінські документи установи за їх назвою, формою та складом реквізитів повинні відповідати уніфікованим формам, які встановлюються національними стандартами, нормативно-правовими актами. Перелік класів управлінських документів визначається Державним класифікатором управлінської документації ДК 010-98, затв. наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 31.12.1998 року № 1024 (із змінами).

Згідно із п.11 підрозд.1 розд. ІІ «Документування управлінської інформації» зазначених Правил оформлення реквізитів організаційно-розпорядчої документації та порядок їх розташування мають відповідати Національному стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003», затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 року № 55.

У п.5.11 розд. 5 «Вимоги до змісту та розташування реквізитів документів» Національного стандарту України «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003», затв. наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року № 55 (чинний від 01.09.2003 року), визначено, що «Дата документа - це дата його підписання, затвердження, прийняття, зареєстрування, яку оформлюють цифровим способом. Елементи дати наводять арабськими цифрами в один рядок у послідовності: число, місяць, рік».

Згідно із приписами підрозд. 4 розд. ІІ «Документування управлінської інформації» вказаних Правил датою документа є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення (для актів), засідання колегіального органу (для протоколів). Дату оформляють цифровим або словесно-цифровим способом. Усі реквізити на документі, пов`язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч. Під час реєстрації документа його дата проставляється працівником служби діловодства в лівій верхній частині документа на спеціально відведеному місці на бланку. У документах, складених не на бланку (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо), дата проставляється автором документа нижче підпису.

Згідно із п.п. 1,2 підрозд. 1 розд. ІІІ «Організація документообігу та виконання документів» згаданих Правил служба діловодства здійснює первинне опрацювання документів, що надійшли до установи, їх попередній розгляд, реєстрацію, передачу керівництву на розгляд, передачу виконавцям; документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації мають проходити та опрацьовуватися в установі на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.

Згідно із п. 1 підрозд. 3 розд. ІІІ «Організація документообігу та виконання документів» вказаних Правил службовий документ, отриманий установою або створений нею, у тому числі для внутрішнього користування, вважається внесеним до документаційного фонду установи з моменту його реєстрації. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації і полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою установою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа, шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ.

При цьому документи реєструються незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення;

документи реєструються за документопотоками (вхідні, вихідні, внутрішні) (п.2 підрозд. 3 розд. ІІІ «Організація документообігу та виконання документів» зазначених Правил).

Не підлягають реєстрації службою діловодства документи, зазначені у додатку 4 до цих Правил (Примірний перелік документів, що не підлягають реєстрації службою діловодства), однак до згаданого Переліку не внесені заяви працівників про звільнення з роботи.

Основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Як вбачається з заяви про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади «за угодою сторін», вона не містить волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. На примірнику заяви міститься резолюція «До наказу 12.03.2019», авторство резолюції не вказано. Вказана резолюція за своєю сутністю не означає погодження з позивачем строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.

Як зазначено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.

У постанові Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 822/6322/15 (провадження № К/9901/9582/18) викладена правова позиція, за якою основними умовами угоди про припинення трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Якщо між сторонами не було досягнуто згоди з основних умов угоди про припинення трудового договору, то наявні правові підстави для визнання оскаржуваного наказу про звільнення з роботи протиправним, його скасування та поновлення працівника на раніше займаній посаді.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, як встановлено судом при розгляді справи, звільнення відповідачем позивача з роботи відбулось фактично в період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 .. Наданими позивачем медичним документами підтверджено, що ОСОБА_1 з 12.03.2019 року по 22.03.2019 року перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Міська лікарня № 2» Краматорської міської ради (м. Краматорськ Донецької області) і фізично не міг бути одночасно присутнім за місцезнаходженням філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Льва Толстого, 61) для подання заяви про звільнення з посади «за угодою сторін». Погіршення стану фізичного здоров`я позивача дає суду підстави для обґрунтованого сумніву у відповідності волевиявлення ОСОБА_1 справжньому наміру припинити трудові відносини з роботодавцем. Переконливих розумних пояснень з цього приводу представником відповідача надано так і не було.

Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України, за загальним правилом, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Конституційний Суд України у рішенні Другого сенату від 04.09.2019 року № 6-р(II)/2019 дійшов висновку, що положення ч.3 ст.40 Кодексу законів про працю є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

Суд також відзначає, що звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ФСП «Лиманська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» 12.03.2019 року відбулось із порушенням приписів локальних нормативних актів АТ «Українська залізниця». Адже згідно з п.6.1. Положення про функціональний структурний підрозділ «Лиманська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», затв. наказом директора філії «БМЕС» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О.С. від 29.12.2018 року № 240, керівництво Дирекцією здійснює начальник, який призначається та звільняється директором Філії за погодженням з директором Департаменту будівель та споруд. Як зазначено відповідачем, в період з січня 2019 року по березень 2019 року Департамент будівель та споруд АТ «Українська залізниця» очолювали ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , однак ні заява позивача про звільнення з посади «за угодою сторін», ні наказ роботодавця про звільнення позивача з роботи не містить погодження вказаних осіб; відповідачем також не було надано до суду будь-якого окремого документа, котрий би містив відповідне погодження.

Твердження представника відповідача з приводу того, що ФСП «Лиманська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» станом на 14.01.2019 року начебто ще не розпочав своєї діяльності, посада, на яку претендував ОСОБА_1 нібито ще не була запроваджена, а тому призначення позивача на посаду не є законним, суд відхиляє з таких мотивів.

Ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам, утворює основу принципу правової визначеності і відображена в практиці Європейського суду з прав людини, що визнається в Україні джерелом права (ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Так, згідно з усталеною прецедентною практикою ЄСПЛ (рішення у справах «Реквеньї проти Угорщини», «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства», «Коккінакіс проти Греції», «Бесарабська Митрополія проти Молдови») однією з вимог, що випливає зі слів «встановлений законом», є вимога передбачуваності: норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає громадянинові змогу керуватися цією нормою у своїх діях.

Норми ст. ст. 22, 24 КЗпП України надавали позивачу при поданні заяви про призначення на конкретну посаду в порядку переведення з іншої роботи «правомірні очікування» відносно доручення ому виконання певних трудових функцій отримання справедливої винагороди за виконану роботу (заробітної плати)

ёПриймаючи від ОСОБА_1 14.01.2019 року заяву про призначення на посаду, видаючи наказ про відповідне кадрове призначення, здійснюючи виплату позивачу заробітної плати за січень-лютий 2019 року на вказані посаді, роботодавець фактично підтримав «правомірні очікування» найманого працівника. За інакшого підходу в діях роботодавця (юридичної особи публічного права) не було б достатньої послідовності та поваги до особистості і професійного життя ОСОБА_1 .. Такі дії розглядаються як порушення права на повагу до приватного життя у сенсі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece) від 28.05.2009 року, заява № 26713/05, п.35).

Відповідач не вживав дій щодо скасування наказу про призначення позивача на посаду, щодо стягнення з позивача грошових коштів як «безпідставно отриманих», щодо переведення відповідача на іншу рівноцінну роботу. В будь-якому разі навіть добросовісна помилка відповідача при прийнятті найманого працівника на роботу, якщо би це мало місце, не є підставою для припинення трудового договору «за угодою сторін» та застосування положень п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що сторонами спору не було досягнуто згоди щодо припинення трудового договору, не було дотримано порядку звільнення найманого працівника з посади, встановленого локальними актами роботодавця, здійснено звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності, не узгоджено дату звільнення в день подання позивачем відповідної заяви. Все це свідчить про наявні груб порушення трудового законодавства з боку відповідача відносно до позивача. Відсутність узгодження дати звільнення позбавляла права відповідача на звільнення позивача 12.03.2019 року в порядку п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно із ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О.С. від 12.03.2019 року № 31/ОС, про поновлення позивача на посаді є обґрунтованими; в свою чергу відповідач не довів правомірність своїх дій, тому ці вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи -

невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи (п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати,

затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Згідно з абз. 3 п.2 розд. ІІ цього Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за

фактично відпрацьований час.

Позивач працював на посаді, з якої був звільнений, з 15.01.2019 року по 12.03.2019 року, тобто менше 2 календарних місяців. На цей період припадає 41 робочий день, ОСОБА_1 за цей час нарахована заробітна плата у розмірі 58032,71 грн., що підтверджено довідкою відповідача. Середня заробітна плата позивача становить 58032,71 грн. : 41 роб. день =1415,43 грн.. Кількість робочих днів вимушеного прогулу позивача з 13.03.2019 року і до 04.10.2019 року (до дати ухвалення рішення у справі судом) становить 139. Таким чином, оплата за час вимушеного прогулу становить 139 роб. днів х 1415,43 грн. = 196744, 77 грн.. Вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат суд звертає увагу на такі обставини.

На підставі п.1 ч.1 ст. 5 закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Отже, за вимогами про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору.

Згідно із ч.1 ст. 133 ЦПК України суму судового збору включено до складу судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).

Згідно із ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру визначена ставка судового збору - 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру визначена ставка судового збору - 1 % ціни позову, але не менше 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормами ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 року у розмірі 1921,00 грн..

Судом задоволені одна вимога позивача ОСОБА_1 немайнового характеру та одна вимога майнового характеру у межах суми 196744, 77 грн.. Сума судового збору, що має бути сплачений, становить 768,40 грн. + 1967,45 грн. = 2735, 85 грн.. Отже, з відповідача суд стягує на користь держави судові витрати на суму 2735, 85 грн..

На підставі ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання цього рішення в частині поновлення працівника ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць; подальше оскарження цього рішення не зупиняє його виконання в цій частині.

Керуючись ст. 2, 3, 21, 23, 24, 36, 221, 232, 235 КЗпП України, ст. 3, 4, 10, 12, 13, 19, 133, 141, 142, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу – задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора філії «Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» Стратійчука О.С. від 12.03.2019 року № 31/ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника функціонального структурного підрозділу «Лиманська дирекція» філії «Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця».

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника функціонального структурного підрозділу «Лиманська дирекція» філії «Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 40075815) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.03.2019 року до 04.10.2019 року в розмірі 196744 (сто дев`яносто шість тисяч сімсот сорок чотири) гривні 77 копійок.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання цього рішення в частині поновлення працівника ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць; оскарження рішення не зупиняє його виконання в цій частині.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 40075815) на користь держави судові витрати у розмірі 2735 (дві тисячі сімсот тридцять п`ять) гривень 85 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Краснолиманський міський суд Донецької області до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст цього рішення суду виготовлений 11.10.2019 року.

Суддя -