Ухвала суду № 84996241, 11.10.2019, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/5285/16-к

Провадження № 1-в/219/365/2019

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2019 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

судді Медінцевої Н.М.,

за участю секретаря Волохіної Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмуті клопотання засудженого ОСОБА_1 , про застосування до нього ч. 5 ст. 72 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про перерахунок йому строку ув`язнення із розрахунку один день ув`язнення за два дні позбавлення волі, яке не було зараховано раніше, а саме з 13 червня 2017 року по 19 червня 2017 року, та з 15 квітня 2019 року по день розгляду даного клопотання. Мотивуючи його тим, що 05 січня 2018 року він був засуджений до 4 років 6 місяців позбавлення волі Артемівським міськрайонним судом Донецької області. 15 квітня 2019 року Апеляційним судом вирок було змінено в частині зарахування строку попереднього ув`язнення.

В судове засідання заявник не прибув, надав суду заяву про розгляд його клопотання у його відсутність.

Прокурор в судове засідання також не прибув, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Представник ДУ «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» надав суду лист про розгляд справи у їх відсутність, в якому також зазначив, що ОСОБА_1 засуджений 05 січня 2018 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі. До набрання вироком законної сили запобіжний захід залишено у вигляді тримання під вартою, а початок строку покарання рахується з 13 червня 2017 року. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 15 квітня 2019 року вирок від 05 січня 2018 року змінено в частині рішення про залік досудового тримання під вартою, зараховано в строк покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 05 по 31 травня 2016 року та з 19 червня 2017 року по 15 квітня 2019 року. В решті вирок залишено без змін. Вирок набув законної сили 15 квітня 2019 року.

Суд вважає за можливе розглянути заяву за відсутності учасників процесу, що відповідає положенням ч. 5 ст. 539 КПК України.

Відповідно до ч . 4 ст. 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Суд дослідивши матеріали справи, вважає клопотання таким, що задоволенню не підлягає.

З копії вироку Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 січня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України та йому призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 рахувати з дня його затримання з 05 травня 2016 року по 31 травня 2016 року включно, а також з дня затримання 13 червня 2017 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по день постановлення вироку із розрахунку день за день, зарахувавши в нього час відбування покарання за попереднім вироком.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 15 квітня 2019 року вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 січня 2018 року відносно ОСОБА_1 змінено в частині рішення про залік досудового тримання під вартою. Зараховано ОСОБА_1 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 05 по 31 травня 2016 року та з 19 червня 2017 року по 15 квітня 2019 року. В решті вирок залишено без змін.

Конституційний Суд України в своєму рішенні № 17-рп/2010 від 29 червня 2010 року зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3).

Статтею 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» передбачено, що попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Порядок попереднього ув`язнення визначається цим Законом та Кримінальним процесуальним кодексом України. Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув`язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Згідно статті 1 Кримінального виконавчого кодексу України, кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Відповідно статі 4 Кримінального виконавчого кодексу України, підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Пунктом 12 частини 1 статті 537 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною 2 статті 539 цього Кодексу, має право вирішити питання про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з яким Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 17 цієї Конвенції говорить про те, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Відповідно до статті 7 Загальної декларації прав людини всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Всі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації.

Статтею 8 цієї Декларації передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Згідно зі статтею 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КПК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

У силу ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Згідно з частиною 5 статті 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року, зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У строк попереднього ув`язнення включається, зокрема, строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження.

Відповідно до Закону України № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення» від 18 травня 2017 року, який набув чинності 21 червня 2017 року, ч. 5 ст.72 КК України викладено у такий редакції: «попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті».

У випадку, коли станом на 20 червня 2017 року особа мала право на застосування до неї положень, передбачених ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року, відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України відсутні підстави для застосування відносно неї положень Закону України № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення» від 18 травня 2017 року, яким погіршуватиметься становище цієї особи. (постанова Верховного суду від 13 березня 2018 року № 440/853/17).

Тобто, попереднім ув`язненням у розумінні ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» є запобіжний захід, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

На підставі викладеного, суд вважає клопотання засудженого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки йому вже зараховано строк попереднього ув`язнення вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 січня 2018 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі за період з 13 червня 2017 року по 20 червня 2017 року включно, даний вирок 15 квітня 2019 року набув законної сили. Вимоги ОСОБА_1 щодо застосування ч. 5 ст. 72 КК України за період з 15 квітня 2019 року по день розгляду даного клопотання задоволенню не підлягають, оскільки відсутні правові підстави для зарахування даного періоду як строку попереднього ув`язнення до строку покарання, так як в цей час він не був особою, яка є попередньо ув`язненою, а був засуджений до позбавлення волі, та як засуджений був у порядку виконання вироку тимчасово залишений у ДУ «Бахмутської установи виконання покарань (№ 6)» для розгляду іншої справи, а тому у задоволені його клопотання слід відмовити за наведених вище підстав та обґрунтування.

Керуючись ст. 372, 537, 539 КПК України суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 , про застосування до нього ч. 5 ст. 72 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом 7 днів з дня її оголошення.

Суддя Н.М. Медінцева