Рішення № 84995013, 10.10.2019, Багачевський міський суд Черкаської області (до 25.04.2025 - Ватутінський міський суд Черкаської області)

Справа № 690/273/19

Номер провадження № 2/690/169/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

10.10.2019 року м. Ватутіне

Ватутінський міський суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Линдюка В.С.,

секретар судового засідання Руденко Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Ватутінського міського суду Черкаської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, повноваження якого підтверджено довіреністю від 31.01.2019 року № 367-К-Н-О, звернувся до Ватутінського міського суду Черкаської області з цивільним позовом у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04.02.2015 року № б / н у загальній сумі 13 396,07 грн., а також судові витрати у розмірі 1 921 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 04.02.2015 року укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору відповідач отримала кредит у розмірі 7 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 20.05.2019 року утворилася заборгованість у розмірі 13 396,07 грн., з яких: 4 448,01 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 2 611,81 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4 287,62 грн. – пеня за прострочене зобов`язання, 934,53 грн. – пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму понад 100 грн., 500 грн. – штраф (фіксована частина), 614,10 грн. – штраф (процентна складова), про стягнення якої й подано позов.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, одночасно з позовною заявою, у якості додатку до неї, долучив клопотання про розгляд судом справи за відсутності сторони позивача. У даному клопотанні також представник позивача вказав, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі, а також підтримує позовні вимоги у повному обсязі, оскільки вважає, що ним надано всі необхідні докази.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим, у розумінні п. 4 ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, про місце, дату та час розгляду справи, у судові засідання 09.08.2019 року, 04.09.2019 року, 24.09.2019 року та 10.10.2019 року не з`явилася, відзив на позов не надала, поважність причин неявки не повідомила, заяв від її імені про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З огляду на вказане, судом 10.10.2019 року постановлено ухвалу про проведення розгляду даної справи у заочному порядку.

У відповідності до ч. 14 ст. 7, ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою сторін у засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК України, крім іншого, обов`язком суду є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно банківської ліцензії від 05.10.2011 року № 22, яка видана Національним банком України, публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» має право надання банківських послуг. Відповідно до змісту п. 1.7 Статуту рішенням Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 119 змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено його найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк»).

Згідно копії анкети-заяви, яка 04.02.2015 року підписана від імені ОСОБА_1 , нею підтверджено свою згоду на те, що підписана заява разом з запропонованими Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі – Договір).

Представником позивача у якості додатків до вказаного позову також долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/).

Відповідно до змісту п. 2.1.1. вказаного Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, вказані умови використання кредитних карт ПАТ КБ Приватбанку, Пам`ятка клієнта/Довідка про умови кредитування, Тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карт Банку.

Умови регулюють відносини між банком і клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на основі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки.

Клієнт зобов`язується виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил утримувачами додаткових карт.

Згідно п. 2.1.1.2.1 цього ж Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у Пам`ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві. Договір укладається терміном на 5 років. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не відмовилась від договору, він продовжується на такий же термін.

Водночас у даній анкеті-заяві, яка підписана від імені ОСОБА_1 , відсутні будь-які відмітки про її бажання оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна» певного виду, з подальшим встановленням на ній кредитного ліміту у певному розмірі.

Згідно наданого представником позивача розрахунку у зв`язку з порушеннями відповідачем умов зазначеного Договору станом на 20.05.2019 року виникла заборгованість у сумі 13 396,07 грн., з яких: 4 448,01 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 2 611,81 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4 287,62 грн. – пеня за прострочене зобов`язання, 934,53 грн. – пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму понад 100 грн., 500 грн. – штраф (фіксована частина), 614,10 грн. – штраф (процентна складова).

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З огляду на вказане, оскільки умови договору приєднання розробляються банком, тому повинні вони бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Водночас у заяві-анкеті ОСОБА_1 не лише відсутні будь-які відмітки про її бажання оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна» певного виду та встановити кредитний ліміт на ній у певному розмірі, а також не вказано процентну ставку та умови відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

При цьому, представник позивача, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну оплату користування кредитними коштами.

Представник позивача, обґрунтовуючи право грошової вимоги, у тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04.02.2015 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/), як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також інші умови.

Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та погодилася з ними, шляхом підписання заяви-анкети про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Таким чином, надані представником позивача Витяги з Тарифів, Умов та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З огляду на вказане, суд вважає, що роздруківка із сайту позивача Витягів з Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (справа № 6-16цс15).

Так, Верховний Суд України у постанові від 11.03.2015 року (справа № 6-16 цс15) висловив правову позицію з приводу того, що за ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.

Необхідність доказування ознайомлення відповідача з конкретними Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку підтверджується також правовим висновком Верховного Суду України, зробленим у постанові від 22.03.2017 року (справа № 6-2320 цс16).

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин (04.02.2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (13.06.2019 року), тобто фактично представник позивача має можливість додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Про вказане зокрема свідчить те, що у долученому до позову представником позивача Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/), на підтвердження законності позовних вимог та правильності обрахунку заборгованості по процентам за користуванням кредитом, пені за прострочене зобов`язання та штрафних санкцій, а саме розділі «Загальні положення» вказано, що банк діє на підставі ліцензії Національного банку України від 29.07.2009 року № 22.

Водночас станом на 04.02.2015 року, дату виникнення спірних правовідносин між сторонами, ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснював фінансову діяльність з надання банківських послуг на підставі ліцензії Національного банку України від 05.10.2011 року № 22, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, вказане свідчить про те, що ліцензія Національного банку України від 29.07.2009 року № 22, а також Умови та Правила надання банківських послуг, витяг з яких містить посилання на вказану ліцензію, станом на 04.02.2015 року, дату підписання ОСОБА_1 анкети-заяви та погодження її працівником ПАТ КБ «ПриватБанк», не діяли.

Тож надані представником позивача Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 , і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З огляду на вказане, а також за відсутності належних та допустимих доказів про конкретні запропоновані 04.02.2015 року відповідачу Тарифи обслуговування кредитної карти «Універсальна», Умови та Правила банківських послуг, які б містили її підпис, а також відсутність у підписаній відповідачем анкеті-заяві домовленості сторін про відкриття на користь ОСОБА_1 картки «Універсальна» певного виду, з встановленням на ній бажаного кредитного ліміту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, як істотних умов кредитного договору, враховуючи, що надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, та фактично станом на 04.02.2015 року не діяли, а тому їх не можна вважати кредитним договором, укладеним між сторонами 04.02.2015 року шляхом підписання заяви-анкети.

Таким чином, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі розміру кредитного ліміту, що має бути встановлений на картку, розміру сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, як наслідок, відсутні підстави для їх стягнення.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин закріплено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року (справа № 342/180/17-ц).

Вирішуючи питання щодо відмови у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за кредитом, суд також враховує наступне.

Надана представником позивача копія анкети-заяви, яка підписана від імені ОСОБА_1 , не містить жодної відмітки про її бажання оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна» певного виду, а також встановити на ній кредитний ліміт у певному розмірі.

При цьому, розрахунок заборгованості за договором від 04.02.2015 року № б/н, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_2 , станом на 20.05.2019 року, наданий представником позивача, суд оцінює критично, оскільки він не може бути належним доказом у справі, так як є документом, який власноручно створений стороною позивача з метою створення підстав для задоволення позовних вимог та повністю залежав від його волі.

Також представником позивача не надано суду жодного доказу того, що вказаний розрахунок дійсно стосується кредитних коштів, якими користувалася відповідач, оскільки у долучених до позовної заяви документах відсутні посилання на відомості, за допомогою яких можливо ідентифікувати боржника, зокрема посилань на номер карткового рахунку боржника.

Крім того, представником позивача не підтверджено, що загальний розмір заборгованості, який вказано у даному розрахунку, та його складові, є узгодженим з відповідачем, а тому суд вважає, що відсутні підстави, передбачені ч. 1 ст. 82 ЦПК України, для звільнення АТ КБ «ПриватБанк» від доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог, зокрема і в частині заборгованості за кредитом.

Водночас, суд позбавлений можливості самостійно перевірити достовірність зробленого розрахунку заборгованості за кредитом, так як представником позивача не надано жодного доказу на підтвердження фактів: 1) відкриття ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_2 платіжної картки «Універсальна» та безпосереднього отримання нею такої картки; 2) встановлення на такій картці кредитного ліміту у певному розмірі; 3) використання відповідачем кредитних коштів ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення яких заявлено вимогу.

Положеннями ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч. 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Вказане зокрема стосується порядку розгляду справ окремого провадження, що передбачено нормами ч. 2 ст. 294 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тож обґрунтування наявності таких обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, наданих стороною по справі, а не припущень, що відповідає принципу справедливості розгляду справи судом, встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

З огляду на вказане, дотримуючись засад змагальності за відсутності обов`язку самостійно збирати докази по справі, суд також враховує те, що представник позивача не виявив бажання безпосередньо приймати участь у розгляді даної справи судом, про що свідчить його клопотання, мотивоване ч. 3 ст. 211 ЦПК України, а також те, що у позовній заяві та інших поданих ним процесуальних заявах у даній справі, не вказано про те, що він позбавлений можливості надати докази щодо вищевказаних обставин, які підлягають доказуванню, з причин, що об`єктивно не залежать від нього, натомість у клопотанні про розгляд справи за відсутності представника позивача вказано, що надано необхідні докази по справі.

Таким чином, докази щодо вищевказаних обставин, які суд вважає недоведеними, не можуть бути подані до суду апеляційної інстанції, а у разі їх подання не підлягатимуть прийняттю, відповідно до ч. 8 ст. 83, ч. 3 ст. 367 ЦПК України.

З огляду на вказане, враховуючи, що підписана ОСОБА_2 анкета-заява не містить відмітки про досягнення домовленості сторін щодо відкриття ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь картки «Універсальна» певного виду, з встановленням на ній бажаного кредитного ліміту, одночасно з ненаданням представником позивача доказів щодо реальності використання відповідачем кредитних коштів позивача, а також неналежність доказів про узгодження сторонами зобов`язань про щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, як істотних умов кредитного договору, за відсутності відомостей про наявність узгодженого сторонами розміру кредитної заборгованості, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд також враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України (постанова від 11.03.2015 року по справі № 6-16 цс15) відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Окрім того, суд вважає, що відсутність позову ОСОБА_2 про визнання даного кредитного договору недійсним, а також не надання ним заперечень щодо заявлених позовних вимог у вигляді відзиву, не звільняє представника позивача від обов`язку надання суду першої інстанції всіх наявних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовано заявлені позовні вимоги.

Враховуючи те, що згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судом відмовлено у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача, сплаченого судового збору за подання даної позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 279, 280-284, 352, 354, 355, пп. 15.5 п. 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 13 396,07 грн.

Судові витрати залишити за позивачем.

Копію заочного рішення надіслати учасникам справи.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Ватутінським міським судом Черкаської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду Черкаської області через Ватутінський міський суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право: на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду; на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

Суддя Линдюк В.С.