Рішення № 84992965, 10.10.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19162/19

Провадження № 2/127/2656/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2019 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі головуючого судді Дернової В.В., секретаря Тронт М.О., за участі представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 С ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Вінницької міської ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача Вінницької міської ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом та просила визнати за нею право власності в цілому на садибний (індивідуальний) житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , раніше АДРЕСА_2 227, загальною площею 104,6 кв.м, житловою площею 52,8 кв.м, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , мотивуючи свої вимоги тим, що позбавлена можливості оформити спадщину у позасудовому (нотаріальному) порядку, оскільки право власності на спадковий житловий будинок за життя ОСОБА_5 було введено в експлуатацію, однак не було зареєстроване у встановленому чинним на даний час законодавством порядку.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької облсті від 11 вересня 2019 року було витребувано від Другої вінницької державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи № 126/2015, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ; від Комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" для огляду у судовому засіданні інвентаризаційну справу на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та її представник – адвокат Піпко А.М. позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні представник відповідача Вінницької міської ради – Ваколюк О.С. заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 31.07.2019 року (а.с. 68-72), та просив відмовити у його задоволенні.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали спадкової справи № 126/2015, матеріали інвентаризаційної справи № 19411, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вінниці померла ОСОБА_5 у віці 84 років, про що 31.03.2015 року було зроблено відповідний актовий запис за № 957 (підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 31.03.2015 року, а.с. 15).

Позивач ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою померлої спадкодавиці ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 21.01.2016 року, Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 20.11.1959 року та Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 404573 від 12.07.1986 року (а.с. 12-13).

18 травня 2004 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Варламовим О.В. за реєстровим № 350 було посвідчено Заповіт від імені ОСОБА_5 , яким вона на випадок своєї смерті належний їй на праві особистої власності будинок під номером АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований, заповіла ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в рівних частках кожній (а.с. 14).

Позивач ОСОБА_4 прийняла спадщину, подавши у передбачений законодавством строк для прийняття спадщини відповідну заяву про прийняття спадщини № 342 від 30 квітня 2015 року до Другої вінницької державної нотаріальної контори.

Дочка спадкодавця та сестра позивача – ОСОБА_7 відмовилася від прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом на користь дочки померлої ОСОБА_4 , про що подала у передбачений законодавством строк для прийняття спадщини відповідну заяву № 343 від 30.04.2015 року до Другої вінницької державної нотаріальної контори.

Інших спадкоємців у ОСОБА_5 немає.

Таким чином, позивач ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_5 .

Однак, державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Малая Н.С. було винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08.04.2017 року № 500/02-31, а саме про відмову ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 її матері – ОСОБА_5 , оскільки не було надано документ, який підтверджує право власності (а.с. 54).

Разом з тим, суд зазначає таке.

Дійсно, як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи № 19411, зокрема, з листа КП «ВМБТІ» від 10.10.2014 року № 4473, реєстрація права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не проводилась (а.с. 18).

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року № 6-137цс13, право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Крім того, відповідно до п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності. Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Так, до вказаного Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, належить акт державної комісії про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію.

Крім того, згідно з положеннями Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, яка втратила чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, записи у погосподарських книгах також є підтвердженням належності будинків та домоволодінь громадянам або колгоспним дворам.

Отже, на час завершення будівництва житлового будинку АДРЕСА_3 законодавством був передбачений інший порядок набуття права власності на житлові будинки (нерухоме майно).

27 липня 1990 року було прийнято до експлуатації індивідуальне домоволодіння по АДРЕСА_4 , що підтверджується Актом прийомки індивідуального домоволодіння в експлуатацію, затвердженим рішенням виконкому Староміської районної Ради народних депутатів від 08 серпня 1990 року № 227 (а.с. 24).

Також на спірне будинковолодіння АДРЕСА_4 було заведено домову книгу, у якій зазначено, що домоволодільцем є ОСОБА_5 (а.с. 41-47).

З матеріалів інвентаризаційної справи № 19411 вбачається зміна нумерації будинку по АДРЕСА_4 з АДРЕСА_4 на АДРЕСА_1 .

Крім того, суд бере до уваги, що для будівництва та обслуговання житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 у встановленому порядку було відведено земльну ділянку, що підтверджується як матеріалами цивільної справи, так і матеріалами інвентаризаційної справи № 19411.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 1216, 1218 ЦК України, садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_4 , увійшов до складу спадщини ОСОБА_5 .

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюються або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, а тому у даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом визнання права власності у порядку спадкування, оскільки іншим шляхом захистити цивільне право позивача неможливо (на переконання суду, позивачем було вірно обрано спосіб захисту), а отже позов підлягає задоволенню.

Судові витрати слід залишити за позивачем ОСОБА_4 , про що вона клопотала у судовому засіданні.

Керуючись ст. 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, на підставі ст. 16, 328, 292, 1216, 1218, 1270 ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_4 загальною площею 104,6 АДРЕСА_5 житловою площею 52,8 АДРЕСА_4 , у порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 )

Вінницька міська рада (м. Вінниця, вул. Соборна, 59; код ЄДРПОУ 25512617)

Повний текст рішення суду складено 16.10.2019 року.

Суддя