Рішення № 84989555, 17.09.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/1966/18

Провадження № 2/369/381/19

РІШЕННЯ

Іменем України

17.09.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в cкладі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа сільський голова Зуєв Максим Анатолійович про визнання приватизації недійсною, скасування її та визнання недійсним, скасування рішення сільської ради,

в с т а н о в и в :

У лютому 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що наказом по радгоспу у 1987 році їй було надано земельну ділянку площею 0,08га під будівництво по АДРЕСА_1 . На даний час це адреса АДРЕСА_1 . Відповідачка є її сусідкою, користувалась земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та захопила частину її земельної ділянки, побудувавши на її земельній ділянці гараж із зміщенням межі на 2 м. Тому спір між ними триває вже значний час, жодних меж вона не погоджувала. Але у січні 2018 року їй стало відомо, що відповідач приватизувала земельну ділянку. Вважає таку приватизацію недійсною, оскільки її, як сусіднього землекористувача не було повідомлено про час та дату проведення робіт ніхто не повідомляв, що суперечить вимогам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету з земельних ресурсів. Вважає, що відповідачка знала де вона проживає, але умисно не хотіла повідомити її про встановлення межових знаків, чим порушила її права. У добровільному порядку вирішити спір відповідачка не бажає.

Просила суд визнати приватизацію земельної ділянки, що належить ОСОБА_4 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , недійсною та скасувати її; визнати рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №242/88 від 22 серпня 2017 року, на підставі якого була приватизована земельна ділянка по АДРЕСА_1 ; судові витрати покласти на відповідача.

У судовому засіданні представник позивача та позивачка позовні вимоги підтримали. Просили суд задоволити позов.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечувала. Суду пояснила, що між нею та позивачем склались напружені відносини щодо користування земельною ділянкою. При цьому позивачка вважає, що вона забрала частину земельної ділянки. Жодної земельної ділянки вона не захвачувала . Отримала земельну ділянку з дотриманням чинного законодавства. Просила відмовити в задоволенні позову.

У судове засідання представник Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та ОСОБА_6 не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені. Направили суду листа про розгляд справи в їх відсутність.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватись і розпоряджатись земельними ділянками.

При розгляді справи судом встановлено, що наказом по овочево-молочному радгоспу ім. 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції №8 від 28 січня 1987 року задоволено заяву ОСОБА_1 про закріплення за нею 0,08га присадибної земельної ділянки під будівництво жилого будинку по АДРЕСА_1 з вільного присадибного фонду радгоспу.

На підставі даного наказу 23 березня 1987 року складено акт про відведення в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та встановлено межі присадибної ділянки по АДРЕСА_1 . У даному акті міститься підпис особи, яка здала дану робити, але відсутній підпис ОСОБА_1 Оригінал акту суду подано не було, але на копії даного акту підпис відсутній.

Рішенням виконавчого комітету Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 квітня 1987 року надано дозвіл ОСОБА_1 на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 ; та погодженого наказ дирекції радгоспу №8 від 28 січня 1987 року.

Рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради народних депутатів №340/7 від 17 листопада 1987 року ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно з ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, особа має право просити суд не з будь-яким способом захисту, а лише таким, який передбачений законом.

З листа виконавчого комітету Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №М-1682 від 24 січня 2018 року вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_4 була приватизована згідно ст. 55 Закону України «Про землеустрій» на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та затверджена на сесії Білогородської сільської ради рішенням №242/88 від 22 серпня 2017 року.

З іншого листа Білогородської сільської ради №427/02-26 від 23 червня 2018 року вбачається, що рішення №242/88 від 22 серпня 2017 року про затвердження приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 не приймалось.

Розбіжності в даних листах не усунуті сторонами при розгляді справи, будь-яких додаткових клопотань про забезпечення доказів суду не заявлено, не повідомлено про причини неможливості подати такі докази.

Ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підставі ст. 152 ЗК України землевласник або землекористувач може вимагати усунення яких-небудь порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванні заподіяного збитку.

За ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 211 ЗК України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 щодо самовільного захоплення її частини земельної ділянки подала суду схему присадибної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , виданої Архівним відділом Києво-Святошинсько районної державної адміністрації (а.с.11). Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що дана земельна ділянка накладається на земельну ділянку відповідачки. Будь-які відомості про земельну ділянки ОСОБА_3 дана схема не містить.

Вцілому матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 на даний має адресу: АДРЕСА_1 . Також позивач не надав доказів відсутності її згоди на погодження межі та того, що ОСОБА_3 побудувала гараж та захопила її земельну ділянку на 2 метри. При цьому відповідачка в судовому засіданні заперечувала дані обставини. Жодних клопотань позивач не заявив щодо забезпечення доказів, у разі складнощів в отриманні доказів. Саме по собі відсутність письмового відзиву та доказів з боку відповідача, не може слугувати автоматичною підставою для задоволення позовних вимоги, оскільки певні обставини мають бути доведеними лише певними допустимими, належними та достатніми доказами.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа сільський голова Зуєв Максим Анатолійович про визнання приватизації недійсною, скасування її та визнання недійсним, скасування рішення сільської ради відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст виготовлено 27 вересня 2019 року.

Суддя