Рішення № 84984513, 17.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 жовтня 2019 року № 640/10559/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та скасування висновку,

встановив:

12.06.2019 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з позовом до Громадської ради доброчесності (далі - ГРД), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - Комісія), про визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого ГРД 10.05.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що відповідач протиправно прийняв оскаржуваний висновок, оскільки він не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та винесений з порушенням вимог Регламенту ГРД, схваленого рішенням ГРД від 23.11.2016 №1/2016 (далі - Регламент ГРД), містить недостовірні та такі, що не підтверджені будь-якими доказами, відомості, з огляду на що є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Незважаючи на належне повідомлення відповідача про необхідність подання відзиву, останнім не подано до суду відзив на позовну заяву.

Комісія подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що 10.05.2019 ГРД затвердила висновок про невідповідність судді Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, після ознайомлення з яким позивачем надано Комісії відповідні пояснення щодо інформації, викладеної в ньому.

Також представник Комісії зазначив, що до Комісії від громадських об`єднань «Автомайдан» та «Чесно. Фільтруй суд» надійшли відповідні звернення щодо наявності фактів невнесення суддею ОСОБА_1 відомостей в електронну декларацію за 2015 рік щодо користування на підставі довіреностей шістьма автомобілями, за допомогою яких позивачем здійснено ряд поїздок у червні, листопаді та грудні місяці 2014 року до Російської Федерації, а також про наявність сумнівів у законності набуття його бабусею в 2001-2006 роках квартири в місті Києві.

Представник Комісії звернув увагу, що з приводу вказаних обставин ОСОБА_1 неодноразово надавалися відповідні письмові та усні пояснення, якими спростовано вказану інформацію. Зокрема, позивач належним чином довів відсутність факту не внесення ним до електронної декларації відомостей з приводу користування автомобілями на підставі довіреностей, оскільки ними він не користувався, а дію довіреностей припинено внаслідок відчуження транспортних засобів.

В свою чергу, 05.06.2019 колегією Комісії продовжено проведення співбесіди з позивачем, під час якої обговорено висновок ГРД про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

За результатами дослідження суддівського досьє та проведеної співбесіди, як стверджує представник Комісії, з урахуванням наданих пояснень судді, Комісія рішенням від 05.06.2019 №384/ко-19, на підставі вмотивованого висновку, вирішила визнати суддю Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_1 таким, що підтвердив можливість здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Таким чином, Комісією у встановленому порядку, відповідно до вимог закону, на підставі повного і всебічного дослідження усіх матеріалів справи, інформації, що міститься в суддівському досьє, з урахуванням наданих позивачем пояснень, прийнято законне й обґрунтоване рішення.

Представник Комісії зазначив і про те, що 12.04.2017 в рамках процедури кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою ГРД затверджено висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, проте, вважаючи такий висновок незаконним та необґрунтованим, позивач оскаржив його до суду, за результатами чого рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2018 у справі №826/10847/18 позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Отже, представник Комісії просив врахувати надані письмові пояснення при прийнятті рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.05.2019 відповідачем 13-ма голосами з 19-ти (протокол від 10.05.2019 - т. 1 а.с. 38) затверджено висновок про невідповідність судді Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (т. 1 а.с. 32-37).

05.06.2019 колегією Комісії, за результатами проведення співбесіди з позивачем, в рамках якої досліджено та обговорено, зокрема, ту саму інформацію, що міститься у висновку, прийнято рішення №384/КО-19 (т. 1 а.с. 126-129), яким вирішено визнати суддю Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_1 таким, що підтвердив можливість здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Не погоджуючись з вказаним висновком ГРД позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд перш за все зазначає про поширення юрисдикції адміністративного суду на спір за участю ГРД, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Отже, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. Водночас, за законом надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування, а так само не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.

Так, правовий статус та завдання ГРД визначені статтею 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини першої якої ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Частиною першою статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Згідно з пунктом 16 частини четвертої статті 85 названого Закону суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).

З аналізу змісту вказаних норм видно, що на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Тобто, відповідач у зазначений спосіб приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому, за висновком суду, є іншим суб`єктом при здійсненні владних управлінських функцій на підставі законодавства і, відповідно, є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України та належним відповідачем за даним адміністративним позовом.

Також варто відмітити, що за сферою правового регулювання Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Висновки ГРД, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду іншим суб`єктом, зокрема, Комісією, стосується прав та інтересів конкретно визначеної особи та, відповідно, є правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини.

Отже, процес надання для Комісії висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі закону, з огляду на що прийнятий відповідачем висновок, як акт індивідуальної дії з правовими наслідками для позивача, має відповідати критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, суд вважає, що даний спір стосується проходження позивачем публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, а також зважаючи на те, що спірний висновок ГРД безпосередньо стосується прав та законних інтересів позивача, які він вважає порушеними, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами КАС України.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 19, частини першої статті 55 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Надаючи тлумачення наведеній конституційній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 №9-зп зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини рішення).

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 резолютивної частини рішення).

В той же час, частиною першою статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Такий принцип закріплений і у КАС України, відповідно до частин першої-третьої статті 6, частин першої та другої статті 7 якого суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права і звертаючись до практики Європейського суду з прав людини (є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), Верховний Суд у постановах від 28.08.2018 у справі №820/3789/17 (провадження №К/9901/38384/18), у справі №806/5280/15 (провадження №К/9901/14434/18) зазначив, що принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури». Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме: запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Наведена стаття Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку (пункт 108 рішення Європейського суду з прав людини від 13.03.2014 у справі «Зінченко проти України», заява №63763/11).

Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, яка висловлена, зокрема, у постановах від 31.07.2019 у справі №826/23816/15 (адміністративне провадження №К/9901/64200/18), від 05.09.2019 у справі №823/1973/16 (адміністративне провадження №К/9901/20042/18), від 11.09.2019 у справі №826/15869/17 (адміністративне провадження №К/9901/50114/18), спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У Висновку Ради Європи від 10.04.2017 щодо Регламенту ГРД (пункт 3.11), з посиланням на позиції Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС), наголошено, що усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності.

Будь-яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання.

Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на «громадянські права» судді в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.

З огляду на наведене, для позивача подання цього позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав, а тому відмова у прийнятті та розгляді по суті заявлених ним вимог, на переконання суду, означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства (Конституції України), так і норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень і практики Європейського суду з прав людини.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач в межах даної справи обрав належний та ефективний спосіб захисту його порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного висновку.

Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ГРД: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Комісії інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Комісії висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Статтею 2 Регламенту ГРД передбачено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Згідно з частинами першою, другою статті 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Про необхідність надання саме обґрунтованого висновку йдеться також і у вказаному Висновку Ради Європи щодо Регламенту ГРД (пункт 3.4), а саме: усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими, що кореспондується з вимогами, встановленими у частині другій статті 2 КАС України.

Водночас, суд звертає увагу, що поняття «доброчесність» чинним законодавством України не визначене, а тому є оціночним поняттям, на чому зауважено також і у згаданому Висновку Ради Європи щодо ГРД доброчесності, а також у Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності ГРД в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи.

Норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», заява №23543/02).

Як вбачається з наведених та інших норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Регламенту ГРД, обсяг оцінювання, що здійснюється ГРД, обмежується питаннями професійної етики та доброчесності суддів (кандидатів на посаду судді).

Згідно з пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03.11.2016 №143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13.02.2018 №20/зп-18), відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9?12, 15?19 частини першої статті 106 Закону; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності. Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема, висновків або інформації ГРД (за наявності).

При цьому, суд наголошує, що будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, у тому числі висновок ГРД, як вже зазначалося, має бути мотивованим і ґрунтуватись на достовірних і перевірених обставинах, тобто підтверджуватись відповідними доказами.

На користь такого висновку свідчить і Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, у пункті 58 якої вказано, що системи для оцінювання роботи суддів мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях; процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

Згідно з пунктом 39 Висновку КРЄС щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади від 24.10.2014 №17 (CCJE(2014)2) джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, повинні бути надійними. Це особливо стосується інформації, на якій повинно базуватися негативне оцінювання. Крім того, дуже важливо, щоб таке оцінювання ґрунтувалося на достатніх доказах. Суддя, який проходить оцінювання, повинен мати безпосередній доступ до будь-яких доказів, призначених для використання в оцінюванні, щоб мати можливість при необхідності оскаржити їх.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд доходить висновку, що необхідним для прийняття ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є визнання ГРД достовірною інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) і повинно підтверджуватися достатньою і достовірною інформацією.

У Звіті USAID щодо ГРД та результатів її роботи, які використовує Комісія (квітень-травень 2017 року, контракт №AID-OAA-I-13-00032) (https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf) констатується, що відповідно до пункту 6 статті 87 Закону «Про судоустрій та статус суддів» ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) і надає Комісії інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді). Якщо кандидат не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких зроблено висновок про невідповідність. Виходячи з тлумачення змісту цієї статті, рекомендується, щоб висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, що надається Комісії, не просто містив мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документацією, яка перевіряється, і яка містить інформацію про та посилання на порушення кандидатом певних стандартів професійної етики та доброчесності.

У Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності ГРД в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи (грудень 2017 року) зазначається, що у пункті 24 Висновку КРЄС №1 (2001) про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів вказано, що об`єктивні стандарти потрібні не лише для того, щоб виключити політичний вплив, але й з інших причин, наприклад, щоб уникнути ризику, пов`язаного з припущенням про наявність фаворитизму, консерватизму та корпоративізму, який виникає, коли призначення або оцінювання здійснюються не на основі чітко визначеної процедури, а на підставі особистих рекомендацій. Згідно з викладеними у Звіті в пункті 6 висновками, усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими (пункт 92 Висновку КРЄС №10 (2007) про судову раду на службі суспільству). Однак через вказані вище недоліки щодо нерелевантності інформації, оцінювання судових рішень та різних підходів до конкретних фактів можна дійти висновку, що окремі затверджені ГРД висновки були необґрунтованими або частково необґрунтованими.

За таких обставин, виходячи з вимог положень статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 19 Регламенту ГРД, суд вважає, що висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими.

Тобто, лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінка доказів з ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність. Належно обґрунтовані висновки мають містити мінімальні складові (правову підставу, встановлені факти, оцінку доказів, віднесення факту до відповідної категорії тощо) та слугують основою для правильного та справедливого рішення. Окрім того, лише належно викладені рішення можуть бути основою для формування практики визнання поведінки недоброчесною та такою, що порушує правила етики судді.

Водночас, ГРД під час складання своїх рішень, не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції ГРД, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.

Отже, оцінюючи оскаржуваний висновок ГРД на предмет обґрунтованості по суті викладених у ньому питань, суд зважає на таке.

(1) Стосовно зазначення у висновку про те, що позивач безпідставно допустив значні розбіжності у відомостях, поданих у майнових деклараціях за ті самі періоди (підпункт 4.7 пункту 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 11.01.2019 (далі - Індикатори)), а саме: у паперовій декларації за 2015 рік суддя у розділі 5 («Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи») вказав, що у нього відсутні вклади у банках чи інших фінансових установах. Водночас в електронній декларації за 2015 рік суддя задекларував 14 313 грн., 351 долар США та 716 євро, які розміщені на рахунку у ПАТ КБ «Приватбанк».

Згідно з підпунктом 4.7 пункту 4 Індикаторів одним із індикаторів, що вказують на невідповідність критерію дотримання етичних норм є те, що суддя (кандидат на посаду судді) безпідставно допустив значні розбіжності у відомостях, поданих у майнових деклараціях за різні або ті самі періоди.

Аналізуючи та оцінюючи вказані висновки, слід вказати наступне.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої, зокрема, у постановах від 11.04.2018 у справі №814/886/17 (адміністративне провадження №К/9901/505/17), від 23.01.2019 у справі №820/1783/17 (провадження №К/9901/3542/17), здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, зазначення відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей, не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

Отже, з огляду на існуючий в Україні конституційний порядок, контроль та перевірку декларацій, поданих суб`єктами декларування, проводить Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), здійснюючи такі види контролю: щодо своєчасності подання; щодо правильності та повноти заповнення; логічний та арифметичний контроль (частина перша статті 48 Закону України «Про запобігання корупції»).

Водночас, рішенням НАЗК від 10.02.2017 №56 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за №201/30069) затверджено Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Отже, здійснення контролю та перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування належить до виключних повноважень відповідних спеціально для цього уповноважених органів державної влади (згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» це НАЗК) та не віднесено до повноважень і завдань ГРД, визначених частиною шостою статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За таких умов, однозначним є висновок про те, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень, фактично виконавши функції НАЗК.

В цьому контексті варто зазначити, що у Звіті USAID щодо ГРД та результатів її роботи, які використовує Комісія (квітень-травень 2017 року, контракт №AID-OAA-I-13-00032) (https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf) викладена позиція про те, що ГРД важливо уникати виконання функцій інших компетентних державних органів та інституцій та перевищення ГРД своїх повноважень у цьому зв`язку.

Одночасно, з наявного в матеріалах справи рішення НАЗК від 08.12.2017 №1418 (т. 1 а.с. 81-84) видно, що НАЗК здійснено повну перевірку декларації позивача за 2015 рік, за наслідками якої не встановлено будь-яких порушень з боку позивача та зазначено, зокрема, про дотримання ним вимог Закону України «Про запобігання корупції».

Крім того, позивач стверджує про те, що він скористався правом відображення грошових коштів у електронній щорічній декларації за 2015 рік у розділі 12 «Грошові активи» - ним відображено наявність грошових коштів, розміщених на рахунках у банківській установі (14 313 грн., 351 дол. США та 716 євро), в той час як сукупно вказані кошти не перевищували 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осі на 1 січня звітного року, тобто обов`язку їх декларування у нього не було.

За таких обставин, посилання ГРД на підпункт 4.7 пункту 4 Індикаторів за висновком суду є безпідставним, зважаючи на що висновок ГРД в даній частині є необґрунтованим, а відтак не може мати будь-яких наслідків.

(2) Щодо твердження у висновку про те, що позивач безпідставно не задекларував своє майно, що є ліквідним активом (підпункт 4.6 пункту 4 Індикаторів), а саме: відповідно до щорічних декларацій судді за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки, суддя чи члени його сім`ї не мали у власності, в оренді чи на праві користування жодних транспортних засобів. Натомість дані, що містяться в досьє, свідчать про те, що суддя у звітних періодах отримував довіреності на 7 транспортних засобів, а саме:

на автомобіль марки MERCEDES-BENZ SL 500, 2004 р.в., довіреність видана 21.01.2008 строком до 21.01.2018. Згідно з даними досьє, 02.10.2008 суддя ще раз отримав довіреність на вказаний автомобіль строком до 02.10.2013 вже від іншої особи, при цьому в авто був змінений державний номерний знак; 04.11.2008, 24.06.2010, 16.07.2010, 23.03.2011 суддя видавав довіреності строком до 02.10.2013 на вказаний автомобіль третім особам, що свідчить про користування ним своїм правом на підставі виданої довіреності;

від своєї матері на автомобіль марки MERCEDES-BENZ Е 280 4 Matic, 2008 р.в., довіреність видана 30.12.2009 строком до 30.12.2019. 23.03.2011 та 30.05.2011 суддя видавав довіреності строком до 30.12.2019 на вказаний автомобіль третім особам, що свідчить про користування ним своїм правом на підставі виданої довіреності;

на автомобіль марки BMW Х5, 2007 р.в., довіреність видана 05.02.2011 строком до 05.02.2016. 15.02.2011 суддя видав три довіреності, а 23.03.2011 ще дві довіреності строком до 05.02.2016 на вказаний автомобіль третім особам, що свідчить про користування ним своїм правом на підставі виданої довіреності. Крім цього, згідно з даними досьє, 27.05.2011 суддя ще раз отримав довіреність на вказаний автомобіль строком до 27.05.2021 вже від ТОВ «Спецавтотех», при цьому в авто був змінений державний номерний знак;

на автомобіль легковий Mitsubishi Colt 1.3, 2007 р.в., довіреність видана 02.07.2014 строком до 01.07.2017;

на автомобіль марки MERCEDES-BENZ S 550 4 Matic, 2008 р.в., довіреність видана 15.02.2011 строком до 15.02.2016. 15.02.2011 суддя видавав дві довіреності строком до 15.02.2016 на вказаний автомобіль третім особам, що свідчить про користування ним своїм правом на підставі виданої довіреності. Згідно з даними досьє, 31.07.2015 суддя ще раз отримав довіреність на вказаний автомобіль строком до 30.07.2025 від ТОВ «Спецавтотех».

Також зазначено, що 31.07.2015 довіреність на користування цим транспортним засобом від ТОВ «Спецавтотех» строком до 30.07.2018 отримувала і дружина судді, проте право користування дружиною вказаним автомобілем також не відображено у деклараціях судді за відповідні звітні періоди;

від ТОВ «Спецавтотех» на автомобіль марки PORSCHE CAYENNE 2007 р.в., довіреність видана 03.01.2014 строком до 03.01.2017;

від ТОВ «Спецавтотех» на автомобіль LAND ROVER DISCOVERY, 2008 р.в., довіреність видана 03.01.2014 строком до 03.01.2017. Крім цього, згідно з даними досьє, суддя двічі у 2014 році як водій перетинав державний кордон на автомобілі MERCEDES-BENZ S 550 4МАТІС, 2008 р.в.

15.05.2017 під час проходження співбесіди у межах конкурсу на зайняття посад суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оголошеного 07.11.2016, суддя зазначив (з 52:03 хв), що отримання ним довіреностей на транспортні засоби не означало автоматичне право користування ними, а передбачало лише вчинення певних юридичних дій від імені та в інтересах довірителів щодо вказаного майна. Водночас суддя також зазначив, що він не користувався, а використовував один з автомобілів в інтересах матері, зокрема як водій допомагав матері під час поїздки до лікарні та перевозив речі матері, коли перетинав на автомобілі державний кордон. Крім того, суддя вказав, що він керувався положеннями Роз`яснення щодо заповнення декларації на адресу центральних органів виконавчої влади, яке затверджено Міністерством юстиції України від 13.03.2014 №11-26/52.

Так, згідно з підпунктом 4.6 пункту 4 Індикаторів одним із них, що вказують на невідповідність критерію дотримання етичних норм є те, що суддя (кандидат на посаду судді) безпідставно не задекларував своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом, дохід, або значно занизив його обсяг і (або) вартість, або безпідставно не подав інформацію для декларування членом сім`ї.

Аналізуючи та оцінюючи зазначені висновки, суд враховує таке.

Як встановлено судом, наведена інформація вже була предметом спору в межах адміністративної справи №826/10847/18, за наслідками розгляду якої рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2018 задоволено позов - визнано протиправним та скасовано висновок (т. 1 а.с. 29-31) про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено ГРД 12.04.2017.

Вказаним рішенням, яке згідно з листом Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2019 №826/10847/18/7044/19 (т. 1 а.с. 104) та даними з Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/Review/79016866) набрало законної сили 28.01.2019, встановлено наступне: « 12.04.2017 ГРД затверджено висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який було оголошено на засіданні Комісії представником ГРД (Висновок відкритий у вільному доступі Інтернет за посиланням: https://grd.gov.ua/data/files/conclusions/vysn/stanik_vysn.pdf).

Відповідно до протоколу зборів ГРД від 12.04.2017 №7 (адреса посилання: https://grd.gov.ua/data/files/protocols/protocol_7.pdf), відповідач затвердив Висновок щодо позивача 18-ма голосами з 18 голосів членів Громадської ради доброчесності…

Як видно з матеріалів справи, ГРД у Висновку зазначила про виявлення наступних даних, які дають підстави для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики: «Відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2015 рік, Кандидат не має у власності чи на праві користування жодних транспортних засобів. Натомість дані, що містяться в досьє Кандидата, свідчать про те, що Кандидат у звітному році мав право розпорядження на підставі довіреності на 6 транспортних засобів, а саме:

1) автомобіль марки MERCEDES-BENZ E280 4Matic, 2008 р.в., довіреність видана 30.12.2009 строком до 30.12.2019;

2) автомобіль марки MERCEDES-BENZ S550, 2008 р.в., довіреність видана 31.07.2015 строком до 30.07.2025;

3) автомобіль легковий, ідентифікатором якого вказаний серійний номер, зазначений в досьє Кандидата, довіреність видана 02.07.2014 строком до 01.07.2017;

4) автомобіль марки BMW X5, 2007 р.в., довіреність видана 27.05.2011 строком до 27.05.2021;

5) автомобіль марки PORSCHE CAYENNE, 2007 р.в., довіреність видана 03.01.2014 строком до 03.01.2017;

6) автомобіль марки LAND ROVER DISCOVERY, 2008 р.в., довіреність видана 03.01.2014 строком до 03.01.2017.

Таким чином, викладене підтверджує, що Кандидат, будучи суддею, не дотримувався встановлених законом обов`язків щодо правдивого декларування свого майна. За ч. 3 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються також відомості про об`єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об`єктами права власності третьої особи, якщо суб`єкт декларування або член його сім`ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об`єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об`єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним. Відповідно до ст. 18 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім`ї. Відтак, викладене підтверджує, що Кандидат, будучи суддею, не дотримувався встановлених законом обов`язків щодо правдивого декларування свого майна»…

Оцінюючи вищенаведений зміст Висновку та інформації, що стала безпосередньою підставою для висновку ГРД про невідповідність ОСОБА_1 як кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та (або) професійної етики, суд відзначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до НАЗК за отриманням відповідних роз`яснень стосовно декларування права на розпорядження автомобілями, вказаними у довіреностях, виданих на ім`я позивача.

У відповідь на звернення позивача, НАЗК надано роз`яснення від 17.07.2017 №51-08/23393/17 та від 04.12.2017 №51-08/44292/17, в яких зазначено, що позивач не був зобов`язаний вносити до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2015 рік, відомості щодо зазначених у Висновку ГРД автомобілів.

Узагальнено роз`яснення НАЗК від 17.07.2017 №51-08/23393/17 та від 04.12.2017 №51-08/44292/17, з посиланням на роз`яснення НАЗК щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням НАЗК від 11.08.2016 №3, зводяться до наступного.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції, чинній на момент подання декларації уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2015 рік) визначено, що у декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні, або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:

а) дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування;

б) дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості.

Згідно з частиною третьою статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що у декларації зазначаються також відомості про об`єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об`єктами права власності третьої особи, якщо суб`єкт декларування або член його сім`ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об`єкта, або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об`єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.

Тобто, можна зробити висновок, що особа, яка має певну довіреність (зокрема і в порядку передоручення), не набуває автоматично статус суб`єкта декларування, оскільки набуття такого статусу пов`язано з наявністю об`єкта декларування, який має перебувати у особи на праві володіння або користування на підставі довіреності.

Таким чином, особа, яка має довіреність на право володіння або користування майном, набуває статусу суб`єкта декларування з фактичною наявністю у неї об`єкта декларування (майна, щодо якого власником на підставі довіреності передано представнику права володіння та користування).

У випадку володіння чи користування суб`єктом декларування річчю на останній день звітного періоду - така річ підлягала б декларуванню у відповідному розділі декларації, у випадку відсутності факту володіння чи користування суб`єктом декларування річчю на останній день звітного періоду - такий транспортний засіб не підлягав декларуванню.

Наявність довіреності та вчинення суб`єктом декларування на її виконання певних дій саме в сукупності породжують обов`язок суб`єкта декларування задекларувати у звітному періоді об`єкт декларування, який виник і існує, наявність якого пов`язується не з фактом видачі певної довіреності на майно, а з наявністю майна у суб`єкта декларування на останній день звітного періоду, яким він володіє та користується, або вчинення суб`єктом декларування у звітний період певного правочину чи видатку стосовно майна в розмірі, більшому за гранично не декларований. У випадку відсутності вказаного об`єкту декларування, відповідно, відсутній і обов`язок з декларування неіснуючого об`єкту декларування у суб`єкта декларування.

Таким чином, наявність довіреності з певним правом та при відсутності факту володіння чи користування суб`єктом декларування річчю на останній день звітного періоду не створює об`єкт декларування в розумінні пункту 3 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у відповідних редакціях), у зв`язку з чим підстави для внесення відповідних відомостей до декларації - відсутні.

Окрім того, слід врахувати, що особа, на ім`я якої видано довіреність на вчинення певної дії щодо розпорядження річчю, є представником власника, і саме власник є суб`єктом декларування певного майна, яке ним відчужується та/або набувається. Представник у даному випадку здійснює лише функції представництва за довіреністю, тобто, вчиняє дії від імені власника, виступаючи в його інтересах та не отримуючи прибутку від розпорядження річчю.

Отже, якщо жодних прав на майно представником не набувається, жодного прибутку внаслідок реалізації, зокрема, права розпорядження ним також не отримується, то такі дії не породжують обов`язку для внесення відповідних відомостей до декларації.

В частині наведених у висновку доводів ГРД, пов`язаних з відповідними об`єктами рухомого майна, суд виокремлює таке.

Відповідно до частини третьої статті 244 Цивільного кодексу України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

В контексті наведеного положення Цивільного кодексу України слід акцентувати щодо юридичної природи довіреності. Так, довіреність сама по собі не є підставою виникнення відносин представництва, а лише дозволяє їх суб`єктам зручніше оформити ці відносини. Центральною функцією довіреності є інформаційна функція щодо третьої особи - учасника правочину, адже саме з її змісту вона переважно дізнається про зміст, обсяг, строк та характер повноважень представника. Не випадково у частині третій статті підкреслюється, що довіреність видається для представництва перед третіми особами. Безумовно, представник може підтверджувати свої повноваження і самою підставою виникнення представництва - договором або актом органу юридичної особи. Але договір доручення як головна підстава представництва за нормами глави 68 Цивільного кодексу України може укладатися і в усній формі, що перешкоджає представникові у доведенні третій особі своїх повноважень.

Виходячи з правового аналізу статті 244 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що видача довіреності особі безпосередньо не припускає обов`язкове чи безумовне перебування транспортного засобу на праві володіння, користування чи розпорядження у такої особи та, відповідно, не доводить беззаперечно факт її користування чи розпорядження таким майном.

Згідно листа начальника ТСЦ №3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017 №527, автомобіль марки MERCEDES-BENZ E280 4Matic, номер кузова НОМЕР_1 (позиція №1 у висновку ГРД) був знятий з обліку з громадянки ОСОБА_1 (матері позивача) 03.12.2013 та 04.12.2013 був зареєстрований на іншого власника за довідкою-рахунком. Таким чином, вказаний автомобіль належав на праві власності матері позивача - ОСОБА_1 та був реалізований нею особисто у грудні 2013 року.

В поясненнях до ГРД позивач зазначав про втрату чинності довіреності від 30.12.2009 (строк дії до 30.12.2019) ще восени 2013 року, а також те, що довіреністю не користувався.

Аналогічні пояснення викладені в позовній заяві та підтримані під час розгляду справи.

Автомобіль марки MERCEDES-BENZ S550 4Matic, номер кузова НОМЕР_2 (позиція №2 у висновку ГРД), зареєстрований за ТОВ «Спецавтотех» (кінцевим бенефіціарним власником якого є мати позивача - ОСОБА_1 (зауважено ОСОБА_1 в поясненнях до ГРД)) з 24.05.2011, що слідує з листа начальника ТСЦ №3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017 №528.

Наявна в матеріалах справи довіреність від 31.07.2015, зареєстрована в реєстрі за №1047, видана ТОВ «Спецавтотех» на ім`я ОСОБА_1 щодо транспортного засобу MERCEDES-BENZ S550 4Matic, номер кузова НОМЕР_2 . Строк чинності вказаної довіреності по 31.07.2025. Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, строк дії довіреності припинився 10.06.2016.

В поясненнях до ГРД позивач вказував, що довіреність анульовано.

Аналогічні пояснення викладені в матеріалах позовної заяви та підтримані під час розгляду справи.

Крім того, як видно з листа ТОВ «Спецавтотех» від 15.05.2017, відповідно до Статуту ТОВ «Спецавтотех» для здійснення розпорядження транспортними засобами, які належать товариству, необхідне рішення загальних зборів учасників товариства. За весь період діяльності товариства, а саме з 2011 року і по теперішній час, жодного рішення загальних зборів учасників з приводу надання позивачу права розпорядження транспортними засобами, власником яких є товариство, загальними зборами учасників товариства не приймалося.

Автомобіль марки MITSUBISHI COLT, номер кузова НОМЕР_3 (у висновку ГРД (позиція №3 у висновку): «автомобіль легковий, ідентифікатором якого вказаний серійний номер, зазначений у досьє Кандидата на посаду судді, довіреність видана 02.07.2014 строком до 01.07.2017»), зареєстрований за ТОВ «СПЕЦАВТОТЕХ» з 04.07.2014, що слідує з листа начальника ТСЦ №3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017 №528.

В поясненнях до ГРД позивач вказував про втрату чинності довіреності від 02.07.2014 (строк дії до 01.07.2017) влітку 2014 року, а також те, що довіреністю ОСОБА_1 не користувався.

Аналогічні пояснення викладені в позовній заяві та підтримані під час розгляду справи.

Автомобіль марки BMW X5, номер кузова НОМЕР_4 (позиція №4 у висновку ГРД) був зареєстрований за ТОВ «Спецавтотех» в період з 24.05.2011 по 22.09.2015, що слідує з листа начальника ТСЦ №3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017 №528.

Як видно з наявної в матеріалах справи довіреності від 27.05.2011, зареєстрованої в реєстрі за №1349, остання видана ТОВ «Спецавтотех» на ім`я ОСОБА_1 щодо транспортного засобу BMW X5, номер кузова НОМЕР_4 . Строк чинності вказаної довіреності по 27.05.2021. Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, строк дії довіреності припинився 10.06.2016.

В поясненнях до ГРД позивач зазначав, що вказаний автомобіль ніколи не перебував на праві користування у позивача, відповідна довіреність не використовувалась позивачем. Зазначена у висновку ГРД довіреність втратила чинність у вересні 2015 року.

Аналогічні пояснення викладені в матеріалах позовної заяви та підтримані під час розгляду справи.

Автомобіль марки PORSCHE CAYENNE, номер кузова НОМЕР_5 (позиція №5 у висновку ГРД) за ТОВ «Спецавтотех» в період з 13.12.2013 по 10.09.2015, що випливає з листа начальника ТСЦ №3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017 №528.

З наявної в матеріалах справи довіреності від 03.01.2014, зареєстрованої в реєстрі за №33, слідує про видачу її ТОВ «Спецавтотех» на ім`я ОСОБА_1 щодо транспортного засобу PORSCHE CAYENNE, номер кузова НОМЕР_5 . Строк чинності вказаної довіреності по 03.01.2017. Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, строк дії довіреності припинився 08.06.2016.

В поясненнях до ГРД позивач відмічав, що довіреність щодо цього автомобіля видавалася лише на право представництва інтересів, право на розпорядження автомобілем - не надавалося. Позивач зауважував, що вказаний автомобіль ніколи не перебував на праві користування у позивача, відповідна довіреність не використовувалась позивачем. Зазначена у висновку ГРД довіреність втратила чинність у вересні 2015 року.

Аналогічні пояснення викладені в позовній заяві та підтримані під час розгляду справи.

Автомобіль марки LAND ROVER DISCOVERY, номер кузова НОМЕР_6 (позиція №6 у висновку ГРД) був зареєстрований за ТОВ «Спецавтотех» в період з 15.02.2012 по 10.09.2015, що видно з листа начальника ТСЦ №3243 РСЦ МВС України в Київській області від 04.07.2017 №528.

Зі змісту довіреності від 03.01.2014, зареєстрованої в реєстрі за №22, видно, що остання була видана ТОВ «Спецавтотех» на ім`я ОСОБА_1 щодо автомобіля марки LAND ROVER DISCOVERY, номер кузова НОМЕР_6 . Строк чинності вказаної довіреності по 03.01.2017. Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, строк дії довіреності припинився 08.06.2016.

В поясненнях до ГРД позивач відмічав, що довіреність щодо цього автомобіля видавалася лише на право представництва інтересів, право на розпорядження автомобілем - не надавалося. Позивач наголошував, що вказаний автомобіль ніколи не перебував на праві користування у ОСОБА_1 , відповідна довіреність не використовувалась останнім. Зазначена у висновку ГРД довіреність втратила чинність у вересні 2015 року.

Аналогічні пояснення викладені в матеріалах позовної заяви та підтримані під час розгляду справи.

З наявного в матеріалах справи листа начальника ТСЦ №3243 РСЦ МВС України в Київській області від 05.07.2017 №531 видно, що наведені автомобілі впродовж 2015 року не були зареєстровані за ОСОБА_1 .

Крім того, рішенням НАЗК від 08.12.2017 №1418 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Київського апеляційного господарського суду» здійснено повну перевірку декларації ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2015 рік, в якому встановлено відсутність порушень ОСОБА_1 щодо декларування прав на користування та розпорядження зазначеними у висновку ГРД автомобілями.

У рішенні НАЗК від 08.12.2017 №1418 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Київського апеляційного господарського суду» зазначено, що інформація про користування автомобілями MERCEDES-BENZ SL500 4 Matic, автомобіля легкового MERCEDES-BENZ E280 4 Matic; автомобіля легкового BMW X5; автомобіля легкового MERCEDES-BENZ S550 4 Matic; автомобіля легкового LAND ROVER DISCOVERY, автомобіля PORSCHE CAYENNE, на підставі якої була розпочата перевірка - не знайшла свого підтвердження і спростовується поясненнями суб`єкта декларування та документами, що надійшли до Національного агентства.

Поряд з цим, суд акцентує, що щодо вказаних у висновку автомобілей, окрім посилань на наявність відповідних довіреностей на вказані об`єкти рухомого майна та зазначених у них строків їх дії, жодних доказів фактичного володіння, користування чи розпорядження позивачем вказаними транспортними засобами у 2015 році ГРД у висновку, як і у направлених пізніше листах від 26.04.2018 та від 04.08.2018, не наведено і суду не надано.

Таким чином, слід зауважити, що ГРД не наведено мотивів та конкретних фактів/обставин, що розкривають сутність висновку щодо недотримання/порушення ОСОБА_1 стандартів професійної етики та доброчесності в площині приписів частини третьої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції»….

Отже, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства, перевірку достовірності зазначених суддею у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відомостей здійснює виключно НАЗК, обставини достовірності таких відомостей можуть бути встановлені виключно за наслідком відповідної перевірки здійсненої саме наведеним органом у визначеному Законом України «Про запобігання корупції» порядку, що відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України, а не будь-яким іншим органом.

Відповідно, ГРД було невмотивовано - без зазначення належної підстави, в розрізі визначеного Законом України «Про запобігання корупції» порядку, зокрема, за відсутності відповідного рішення НАЗК, прийнятого за наслідком проведення перевірки поданої позивачем декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, складено оскаржуваний висновок, в межах якого встановлено обставини зазначення позивачем неправдивих відомостей у поданій декларації стосовно майна…

З огляду на наведене, судом відзначається, що на лист-звернення ОСОБА_1 від 10.04.2018, у своєму листі-відповіді від 26.04.2018 співкоординаторка ГРД - ОСОБА_5 відмітила, що ГРД не оцінювала дії позивача на предмет законності, а оцінювала їх з точки зору критеріїв доброчесності та вимог професійної етики.

В той же час, у листі-відповіді від 04.07.2018, на лист-звернення ОСОБА_1 від 03.07.2018, співкоординаторка ГРД - ОСОБА_5 наголосила, що висновок про невідповідність критеріям доброчесності щодо ОСОБА_1 ГРД робила за критерієм 4 «Дотримання етичних норм» (пункт 4.7 Бангалорських принципів) виключно на підставі фактів недекларування транспортних засобів.

Таким чином, виходячи з наданих ГРД листів-відповідей, слідує висновок, що факти недекларування транспортних засобів ОСОБА_1 стали критерієм для надання ГРД висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

На рахунок наведеного, слід відзначити, що виходячи з правових конструкцій статті 18 Кодексу суддівської етики та пункту 4.7 Бангалорських принципів діяльності судді, з огляду на те, що мотивація висновку ГРД про невідповідність критеріям доброчесності ОСОБА_1 зводилася, як свідчить інформація з листа від 04.07.2018, виключно до фактів недекларування транспортних засобів, тобто охоплювала оцінку законності таких дій, при цьому, ГРД у висновку не наведено наявних доказів фактичного володіння, користування чи розпорядження відповідними транспортними засобами, чим не вмотивовано висновок щодо обов`язковості здійснення ОСОБА_1 декларування майна, а тим самим ГРД не доведено факту приховування декларантом вказаних транспортних засобів від декларування; суд відмічає, що у спірному висновку, незважаючи на вимоги частини першої статті 19 Регламенту, ГРД не обґрунтовано сутності недотримання ОСОБА_1 норми статті 18 Кодексу суддівської етики та пункту 4.7 Бангалорських принципів діяльності судді в площині недотримання останнім конкретних етичних норм.».

Згідно з частиною третьою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на вказану норму та встановлені в межах адміністративної справи №826/10847/18 обставини, суд вважає доведеним факт протиправності висновку у такій частині, що також продубльовано у спірному висновку у межах даної адміністративної справи, а відтак однозначним є висновком про те, що обов`язок вносити до декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування (як паперових, так і електронних) вказаних автомобілів й за інші періоди, зазначені спірному висновку, у позивача також відсутній.

За таких умов, а також зважаючи на те, що, як вже зазначено судом, здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК, тобто приймаючи оскаржуваний висновок у наведених частинах відповідач вийшов за межі своїх повноважень, фактично виконавши функції НАЗК, суд вважає зазначений висновок про безпідставність недекларування своєчасно позивачем свого майна, що є ліквідним активом (підпункт 4.6 пункту 4 Індикаторів) необґрунтованим та таким, що протиправно внесений відповідачем до оскаржуваного висновку ГРД від 10.05.2019.

(3) Стосовно висновку щодо того, що суддя надав неправдиві відомості під час добору або кваліфікаційного оцінювання для отримання позитивного результату при оцінці критеріїв професійної етики чи доброчесності (підпункт 3.5 пункту 3 Індикаторів), а саме: 15.05.2017 під час проходження співбесіди у межах конкурсу на зайняття посад суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оголошеного 07.11.2016, у Комісії виникло питання щодо перебування судді з 17.11.2013 по 23.11.2013 включно у службовому відрядженні на навчальній програмі від Національної школи суддів України у місті Страсбург (Франція), по закінченню якого суддя отримав відповідний сертифікат (на відео з 1:27:40 хв). Згідно з даними досьє, суддя у період, який охоплював навчання, а саме з 14.11.2013 по 23.11.2013 перебував на відпочинку у Шарм-Ель-Шейху (Єгипет) разом зі своєю колишньою дружиною, шлюб з якою було розірвано 02.10.2013. Суддя пояснив вказані розбіжності тим, що він відвідував Єгипет з 16.11.2013 по 17.11.2013, де нібито відпочивала його мати (при цьому суддя зазначив, що він не буде стверджувати, чи це дійсно була мати чи хтось інший, оскільки пройшло достатньо багато часу і він точно не пам`ятає), після чого весь робочий тиждень з 18.11.2013 по 22.11.2013 він перебував у Страсбурзі на навчанні, куди прилетів із Шарм-Ель-Шейху, та на вихідні знову повернувся на 2 дні до Єгипту, звідки і прилетів до Києва. При цьому суддя зазначив, що він готовий надати закордонний паспорт з відповідними відмітками. На уточнююче запитання щодо того, чи може хтось із родичів чи довірених осіб привезти паспорт до закінчення робочого дня на співбесіду, суддя відповів, що паспорт знаходиться у сейфі, ключ від якого є тільки у нього.

17.05.2017 відбулося продовження співбесіди (на відео з 34:10 хв) щодо вказаного питання, де суддя намагався надавати пояснення, проте пред`явити закордонний паспорт, який використовувався ним у листопаді 2013 року при перетинах кордону, суддя не зміг, оскільки він ще раніше був анульований та вилучений працівниками державної міграційної служби. Додатково суддя надав інформацію про розклад авіарейсів за маршрутом Франкфурт - Шарм-Ель-Шейх, де було зазначено про вечірній рейс від 22.11.2013 із прибуттям в Шарм-Ель-Шейх о 02:00 23.11.2013, яким нібито і користувався суддя. Проте надати квиток на вказаний рейс із зазначенням своїх ідентифікаційних даних суддя не зміг. При цьому, згідно даних досьє, суддя пройшов паспортний контроль у місті Києві о 12:00 23.11.2013. Таким чином час, перебування судді у Єгипті склав би менше 10 годин. Під кутом зору стороннього спостерігача пояснення судді без надання офіційних підтверджувальних документів жодним чином не можуть вважатися достатніми та обґрунтованими.

Відповідно до підпункту 4.6 пункту 4 Індикаторів одним із яких, що вказують на невідповідність критерію чесності і непідкупності є те, що суддя (кандидат на посаду судді) надав неправдиві відомості під час добору або кваліфікаційного оцінювання для отримання позитивного результату при оцінці критеріїв професійної етики чи доброчесності або в межах інших юридичних процедур, які стосуються професійної діяльності чи кар`єри, для отримання позитивного результату.

Аналізуючи та оцінюючи такі висновки, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 КАС України).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 20.06.2019 витребувано у ГРД належним чином засвідчені копії, зокрема, інших документів, що слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення, проте відповідачем не виконано вимоги у хвали суду та не надано взагалі будь-які докази на підтвердження обґрунтованості спірного висновку, у тому числі у наведеній частині.

Натомість, підтвердженням перебування позивача з 17.11.2013 по 23.11.2013 у службовому відрядженні на навчальній програмі від Національної школи суддів України у місті Страсбург (Франція) є сертифікат Національної школи суддів України серії НШ №042816 (т. 1 а.с. 93) та certificat de reussite, виданий Сentre de promotion de formation et d'йchanges en droit international (Strasbourg, France) (т. 1 а.с. 94).

Проаналізувавши вказані обставини в сукупності з наявними доказами та в контексті наведених норм, суд вважає, що висновок ГРД в даній частині ґрунтується виключно на припущеннях та не відповідає фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим твердження про надання неправдивих відомостей під час добору або кваліфікаційного оцінювання для отримання позитивного результату при оцінці критеріїв професійної етики чи доброчесності (підпункт 3.5 пункту 3 Індикаторів) є хибним та, відповідно, не може мати будь-яких наслідків.

(4) Щодо додаткового зазначення у висновку інформації, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але має бути оцінена Комісією у сукупності з іншими обставинами, які характеризують суддю та можуть свідчити про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики, а саме:

1. У щорічній декларації за 2015 рік суддя вказав, що є власником квартири площею 195,6 кв. метрів у Києві вартістю 1 038 000 грн. За інформацією ЗМІ вказана квартира за сумнівних обставин набута у власність ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 ), покійною бабусею судді. Журналісти стверджують, що 76-річна ОСОБА_6 була власницею чималої кількості елітної нерухомості у центрі Києва. Її донька, мати судді, ОСОБА_1 на той час обіймала посаду судді Конституційного Суду України. Законність набуття вказаної квартири у власність була предметом розслідування Служби безпеки України та Генеральної прокуратури України, проте інформація про результати розслідування у відкритих джерелах відсутня.

2. Рішенням НАЗК від 03.11.2017 №1154 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Київського апеляційного господарського суду» встановлено, що у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» суддя не вказав інформацію про дохід члена його сім`ї (дружини), нарахований їй ПАТ «Європейське туристичне страхування» у сумі 9 151,87 грн. за ознакою доходу 151 (страхові виплати) та ТОВ «Консіліум» у сумі 3 511,06 грн. за ознакою доходу 101 (заробітна плата нарахована), чим порушив пункт 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». У письмових поясненнях, надісланих до Вищої ради правосуддя, суддя підтвердив нарахування його дружині зазначеного доходу та повідомив, що під час заповнення ним декларації його дружина не надала йому інформацію про доходи, отримані нею у січні-лютому 2016 року (до реєстрації їхнього шлюбу 16.04.2016). Суддя стверджував, що не знав про вказані доходи своєї дружини, оскільки вона не повідомила про них, а тому в його діях не було умислу щодо незазначення відомостей, визначених законодавством. Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що суддя як суб`єкт декларування допустив порушення вимог пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» щодо повноти та правильності зазначення у декларації вказаних відомостей, визначених законодавством. Однак враховуючи дії судді щодо вжиття ним заходів для усунення невідповідностей в електронній декларації шляхом подання 14.11.2017 доповнення до декларації за 2016 рік (щорічної), а також те, що такі порушення є наслідком обумовленої об`єктивними причинами необізнаності останнього з обсягом доходів дружини, отриманих нею до укладення шлюбу, а також помилкового тлумачення дружиною судді щодо об`єкта оподаткування, Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено обставин, які вказували б на наявність у діях судді умислу у незазначенні ним відомостей, визначених законодавством. У зв`язку із чим 14.03.2018 Другою Дисциплінарною палатою прийнято рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

3. Відповідно до даних досьє, суддя з 19.06.2014 по 23.06.2014 перебував в Автономній Республіці Крим, яка тоді вже мала статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації. 15.05.2017 під час проходження співбесіди у межах конкурсу на зайняття посад суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оголошеного 07.11.2016 (на відео з 1:14:55), суддя пояснював необхідність поїздки тим, що до нього за допомогою звернувся його друг, громадянин України, який тоді перебував на тимчасово окупованій території України. Друг попросив суддю доставити готівкові кошти, які належали йому на праві власності та які були потрібні для лікування дідуся. Водночас, суддя не надав жодних підтверджуючих документів щодо зазначених обставин. Крім того, суддя мав би усвідомлювати ризики таких відвідувань тимчасово окупованої території в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України.

4. Відповідно до даних досьє, суддя з 15.13.2014 по 17.11.2014, з 20.12.2014 по 23.12.2014 та 16.02.2015 відвідував територію Російської Федерації. 15.05.2017 під час проходження співбесіди у межах конкурсу на зайняття посад суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оголошеного 07.11.2016 (на відео з 1:15:45), суддя пояснював, що метою поїздки було відвідування міжнародних навчальних семінарів із філософії, психології та права, а можливості отримати вказану інформацію іншим способом не було. Водночас суддя не надав підтверджуючих документів, зокрема фото чи відеодоказів відвідування ним такого навчання. Крім того, додаткового обґрунтування потребує виключна необхідність відвідування навчань на території держави-агресора, а також неможливість проходження навчання у інший спосіб, зокрема шляхом дистанційної участі.

Аналізуючи та оцінюючи зазначені твердження, суд виходить з такого.

Перш за все слід зазначити, що вказуючи інформацію щодо позивача, відповідач не навів яким чином, в контексті питання доведення наявності об`єктивного та обґрунтованого сумніву у доброчесності ОСОБА_1 , така інформація, не будучи підставою для висновку, без посилання на Індикатори, оцінюється ним як обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики.

Водночас, відповідач, як вже зазначено судом, затвердив саме висновок про невідповідність позивача критеріям професійної етики та доброчесності.

Так, згідно з статтею 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Прийнятий колегією Ради висновок виноситься на збори Ради для затвердження. Рада зборами може: 1) затвердити висновок (у тому числі внісши зміни у разі необхідності) і надати його Вищій кваліфікаційній комісії суддів України; 2) скерувати висновок відповідній або іншій колегії Ради чи окремому члену Ради для доопрацювання із внесенням на затвердження Ради; 3) прийняти рішення про направлення інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України без затвердження висновку; 4) відхилити висновок.

Натомість, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Комісії інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання (стаття 18 Регламенту ГРД).

З аналізу змісту вказаних положень вбачається, що відповідач у своєму Регламенті передбачив різні підстави для складення висновку та рішення про надання Комісії інформації і, відповідно, різні форми документів та окремі процедури їх прийняття.

На користь такого тлумачення положень Регламенту ГРД свідчить і стаття 23, яка передбачає підготовку проекту рішення або висновку і не встановлює можливість затвердження у межах висновку інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Проте, затверджуючи саме висновок про невідповідність позивача критеріям професійної етики та доброчесності, відповідачем внесено до нього інформацію щодо доброчесності та (або) етичності поведінки позивача, яка на думку ГРД може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання.

З наведеного слідує, що відповідачем порушено встановлену ним самим процедуру прийняття рішення про надання Комісії інформації, тобто підстав для включення до спірного висновку зазначеної інформації у ГРД за висновком суду не було, що є самостійною підставою для протиправності висновку у такій частині.

Стосовно суті наведеної інформації необхідно вказати наступне.

Обставини щодо зазначених у пунктах 1, 3 та 4 доводів вже були предметом судового розгляду в межах адміністративної справи №826/10847/18, за наслідками розгляду якої прийнято рішення від 28.12.2018, в якому в цій частині встановлено таке: «У Спірному висновку ГРД також зазначено: «Водночас цей висновок можна доповнити додатковою інформацією про Кандидата, наявність якої викликає об`єктивні та обґрунтовані сумніви у доброчесності Кандидата… Крім того, у червні 2014 року Кандидат здійснив поїздку на окуповану територію АР Крим, а у листопаді-грудні 2014 року та лютому 2015 року до Російської Федерації. У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, за 2015 рік Кандидат вказав, що є власником квартири площею 195,6 кв. метрів у Києві. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта No84041854, вказана квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За інформацією ЗМІ, вказана квартира за сумнівних обставин була набута у власність ОСОБА_6 , що є бабусею Кандидата. Журналісти стверджують, що 76-річна ОСОБА_6 була власницею чималої кількості елітної нерухомості у центрі Києва. Її донька, мати Кандидата, ОСОБА_1 на той час обіймала посаду судді Конституційного Суду України. Законність набуття вказаної квартири у власність була предметом розслідування Служби безпеки України. Інформація про результати розслідування у відкритих джерелах відсутня. Таким чином, члени Громадської ради доброчесності дійшли висновку, що професійна діяльність Кандидата на посаді судді Київського апеляційного господарського суду не сприяла утвердженню принципу верховенства права та поваги до прав і свобод людини, підтриманню авторитету суду та відновлення довіри до судової влади».

Стосовно наведеного у цій частині висновку ГРД, суд вказує, що стосовно поїздки у червні 2014 року (19.06.-23.06.2014) на окуповану територію Автономної Республіки Крим, позивач у додаткових поясненнях наголошував на необхідності відповідної поїздки та поважності причин перебування, на підтвердження чого ОСОБА_1 надано лист громадянина ОСОБА_7 та довідку лікаря.

Стосовно поїздки до Російської Федерації у листопаді (15.11.-17.11.2014) - грудні (20.12-23.12.2014) 2014 року та лютому (16.02) 2015 року, позивач пояснив, що метою поїздок була участь у міжнародних навчальних семінарах з філософії, психології та права, на підтвердження чого надано лист громадянина ОСОБА_8 .

Крім того, суд також приймає до уваги науковий висновок щодо критеріїв доброчесності та професійної етики кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1. (за висновком ГРД від 12.04.2017), складеного кандидатом юридичних наук, доцентом, доцентом кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ахтирською Н . М., в якому фахівцем зазначено, що:

- «…наявність у власності квартири, яку суддя задекларував у встановленому законом порядку, не може бути предметом розгляду щодо його доброчесності з огляду на те, що вона попередньо набута у власність його бабусею. А відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014, спадщина не є предметом перевірки ані щодо набувача, ані щодо законності набуття його спадкодавцем. Житлова площа суддею набута у власність у законний спосіб.

Відповідно до міжнародних стандартів перевірки суддів на доброчесність, важливо чітко тлумачити, яка поведінка вважається неналежною, та в чому виявляється особистий умисел суб`єкту (!). Ця вимога однакового тлумачення є не лише питанням професіоналізму суб`єктів перевірки, а й питанням забезпечення основоположних прав судді. Єдина практика встановлення фактів, класифікації видів неналежної поведінки та наслідків є надзвичайно важливим для встановлення високого рівня довіри до системи перевірки на доброчесність. Не кожне порушення стандарту професійної поведінки, що передбачено в Кодексі суддівської етики, становить порушення, що свідчить про недоброчесність. Кодекси етики загалом слугують інструментом самоконтролю для суддів та загальними правилами, що скеровують їх діяльність. Лише найбільш серйозні порушення етичних принципів можуть бути достатньою підставою для визнання поведінки, що порушує Кодекс суддівської етики. Лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінкою доказів і ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про не доброчесність.

У висновку не наведені положення Законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про запобігання корупції», Кодексу суддівської етики, які порушені суддею. Не наведено звіту (термін міжнародних стандартів) про здійснені заходи перевірки (опитування, заяви, свідки, зібрані документи, розрахунки, тощо). Не надані докази для висновку. Не проведено правовий аналіз та не надано оцінки фактів з урахуванням пояснень судді. До того ж у висновку ГРД для однакового застосування має посилатися на інші висновки.

Опитування судді може стати центральною частиною перевірки фактів неналежної поведінки. За міжнародними стандартами, завжди проводиться співбесіда із суддею.

Щодо поїздки до Російської Федерації, де суддя брав участь в наукових заходах, то: Закон «Про запобігання корупції», Закон «Про судоустрій і статус суддів» дозволяє займатися науковою і творчою діяльністю. Резолюція 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 (Бангалорські принципи діяльності судді) встановлює, що за умови належного виконання своїх професійних обов`язків суддя має право: (а) Займатись літературною творчістю, читати лекції, викладати, а також брати участь у діяльності, пов`язаній з правом, правовою системою, здійсненням правосуддя або іншими подібними питаннями (пункт 4.11). Європейська хартія та Пояснювальний меморандум від 1998 року, наголошує, що судді вільно займаються різними видами діяльності за межами своїх суддівських повноважень, у тому числі й тими, які є втіленням їхніх прав громадян (пункт 4.2). Згідно з Пояснювального меморандуму до європейської Хартії про закон щодо статусу суддів «варто уникати надмірно жорстких формувань, в результаті яких суддя став би соціальним та громадським ізгоєм».

В частині набуття ОСОБА_6 (бабуся позивача) у власність квартири АДРЕСА_2 , позивачем у додаткових письмових поясненнях зазначено, що квартира була проінвестована ОСОБА_6 у 2001-2002 році, а свідоцтво отримано нею у 2006 році.

В свою чергу, наведена квартира набута позивачем у власність на підставі договору дарування від 21.10.2009, і внаслідок здійсненого перепланування оформлено свідоцтво про право власності від 27.02.2012, копії яких наявні в матеріалах справи.

Також, позивачем до матеріалів справи надано відповіді Служби безпеки України на адвокатські запити, в яких зазначено як про відсутність повідомлень про підозру ОСОБА_6 (нині покійній), ОСОБА_1 стосовно підстав набуття квартири АДРЕСА_2 , так і про не здійснення повідомлень про підозру у кримінальних провадженнях громадянину ОСОБА_1 .

Крім того, суд враховує і те, що критерій «набуття квартири за сумнівних обставин» - ГРД в оскаржуваному висновку не розкриває, і жодним чином не обґрунтовує застосування саме вказаного критерію по відношенню до власності позивача. При цьому, позивачем доведено належними та допустимими доказами правомірність набуття квартири АДРЕСА_2 .

Окремо, зважаючи на викладені висновки у вказаному епізоді, суд принагідно звертає увагу, що викладаючи додаткову інформацію щодо кандидата ГРД не навела, в площині питання доведення наявності об`єктивного та обґрунтованого сумніву у доброчесності ОСОБА_1 , яким чином інформація, викладена, між іншим, у не зазначеному у висновку ГРД конкретному джерелі інформації ЗМІ, оцінюється нею як обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики в контексті зазначеної позивачем в декларації за 2015 рік нерухомості.

Варто звернути увагу, що відповідні факти у наведеній частині викладених у висновку обставин зауважувалися як інформація, що направлялася лише до відома Комісії, про що наголошується Чижик Г. В ОСОБА_9 , як співкоординаторкою ГРД та від імені останньої, у листі від 04.07.2018, на лист звернення ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, в частині зауважених ГРД у висновку тез щодо поїздок до Російської Федерації, а також відповідної нерухомості ОСОБА_1 , зазначеної ним в декларації за 2015 рік, додатково слід констатувати, що відсутніми є, по-перше, рішення компетентних органів, як то, наприклад, Служби безпеки України щодо здійснення ОСОБА_1 несакціонованих поїздок до Російської Федерації, що становить ризик для безпеки України, а по-друге, повідомлення ОСОБА_1 і ОСОБА_1 про підозри у кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими органами, що вказує про непідтвердження викладених у висновку позицій про наявність у ГРД об`єктивних та необґрунтованих сумнівів у доброчесності ОСОБА_1

Окремо, в частині зазначеного епізоду щодо додатково викладеної ГРД у висновку для Комісії інформації щодо ОСОБА_1 , суд акцентує, що ГРД не зазначено обґрунтування змісту недотримання ОСОБА_1 норми статті 18 Кодексу суддівської етики та пункту 4.7 Бангалорських принципів діяльності судді в площині ухилення позивача від дотримання конкретних етичних норм.».

Отже, з огляду на положення частини третьої статті 78 КАС України та встановлені в межах адміністративної справи №826/10847/18 обставини, суд вважає доведеним факт протиправності висновку у такій частині.

Крім того, як стверджує позивач у своїх поясненнях, ним жодні поїздки на будь-якому автомобілі, до Російської Федерації ані в червні, ані в листопаді, ані в будь-якому місяці 2014 року, ні в інші роки - не здійснювались, натомість в матеріалах суддівського досьє наявний витяг стосовно його перетинів кордону, відомості якого свідчать про те, що до Російської Федерації він здійснював саме авіаперельоти.

Також позивач зазначив, що в матеріалах суддівського досьє взагалі відсутні будь-які фактичні дані, докази або пояснення з приводу звернень громадського об`єднання «Автомайдан» та звернень громадського об`єднання «Чесно. Фільтруй суд» з приводу здійснення ним поїздок до Російської Федерації саме на автомобілях. Вказане питання неодноразово було предметом дослідження, як під час проходження ним конкурсу до Верховного Суду, так і під час проходження первинного кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.

Щодо пункту 2 зазначеної інформації слід вказати, що вона має констатуючий характер стосовно відмови у притягненні Вищою радою правосуддя до дисциплінарної відповідальності позивача, що підтверджується рішенням від 14.03.2018 №742/2дп/15-18 (т. 1 а.с. 87-91).

При цьому, кваліфікаційне оцінювання, для проведення якого, у тому числі ГРД надано Комісії спірний висновок стосовно позивача, включає в себе дослідження досьє та проведення співбесіди (пункт 2 частини першої статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підпункт 2 пункту 4 розділу І Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03.11.2016 №143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13.02.2018 №20/зп-18).

Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівське досьє має містити копії всіх рішень, прийнятих щодо судді Комісією, Вищою радою правосуддя, Вищою радою юстиції, органами суддівського самоврядування, Президентом України або іншими органами, які приймали відповідні рішення.

Зважаючи на те, що пункт 2 зазначеної інформації (1) прийнято з процедурними порушеннями, (2) містить дані про рішення Вищої ради правосуддя, яке міститься в суддівському досьє та, відповідно, в будь-якому випадку підлягало дослідженню в межах кваліфікаційного оцінювання позивача безвідносно до надання ГРД такої інформації чи ні, (3) не містить будь-яких доводів та/або свідчень щодо обґрунтування сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики, суд дійшов висновку про безпідставність його включення до спірного висновку.

Таким чином, висновок ГРД в частині надання інформації є необґрунтованим та безпідставним, а відтак не може мати будь-яких наслідків.

В свою чергу, статтею 3 Регламенту ГРД передбачено, що члени Ради поділяють такі цінності як гідність, справедливість, права людини, доброчесність, повага до незалежності суддів і керуються ними у своїй діяльності. Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.

Як встановлено судом, висновок від 10.05.2019 містить непідтверджену належними та допустимими доказами інформацію щодо позивача, що є суттєвим порушенням не тільки вимог частини другої статті 2 КАС України, а і Регламенту ГРД, зокрема, статті 19.

Невчинення відповідачем дій щодо перевірки отриманої інформації та включення інформації, яка спростована, зокрема, в межах адміністративної справи №826/10847/18, свідчить не лише про неповне збирання інформації, а й про відсутність наміру щодо надання об`єктивної характеристики позивачу з метою здійснення його кваліфікаційного оцінювання Комісією, що, в свою чергу, розцінюється як невикористання повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Суд вважає, що прийняття відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, висновку щодо позивача про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без перевірки отриманої інформації з інших джерел свідчить також про те, що таке рішення прийнято без урахування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, базується на припущеннях відповідача щодо певних обставин, тобто прийнято необґрунтовано.

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд вважає, що викладені в оскаржуваному висновку доводи ГРД не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованого сумніву чи можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності чи професійної етики.

За висновком суду, доводи відповідача, викладені у висновку, ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, є гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, а відтак не можуть бути підставою для прийняття оскаржуваного висновку.

При цьому, з самого висновку вбачається, що ГРД не змогла забезпечити право судді на відповідь до початку його співбесіди з Комісією, у зв`язку з чим суд наголошує, що ненадання позивачу можливості подати пояснення з приводу отриманої щодо нього негативної інформації позбавило позивача права на участь у процесі прийняття рішення щодо нього.

Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає висновок ГРД від 10.05.2019 є протиправним та таким, що підлягає скасування.

Всупереч вимогам частин першої, другої статті 77 КАС України відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на обґрунтування правомірності спірного висновку.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до частини першої статті 139 КАС України на його користь за рахунок суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - ГРД.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та скасування висновку, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 10.05.2019.

Стягнути з Громадської ради доброчесності на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 ).

Відповідач - Громадська рада доброчесності (місцезнаходження юридичної особи: 03109, місто Київ, вулиця Механізаторів, будинок 9; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: відсутній).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (місцезнаходження юридичної особи: 03109, місто Київ, вулиця Генерала Шаповала, будинок 9; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37316378).

Суддя О.М. Чудак